Розвиток характеру головної героїні в пєсі Пігмаліон

На початку п'єси Еліза невпевнена перелякана дівчина. Вона постійно відстоює свою честь, підкреслюючи, що нікого не ображає, ні до кого не чіпляється: "Ой, сер, будь ласка, не дозволяйте йому заявляти на мене. Ви не знаєте, що мені за це буде! У мене відберуть патент, мене викинуть на вулицю за те, що я прилипаю до чоловіків!" її лякає все, а найбільше цей дивак, який записує всі почуті розмови. Вона просить прочитати те, що він записав. Побачене настільки вражає дівчину, що вона не може зупинити сльози. Звертає увагу на себе й той факт, що побачивши записи незнайомця, квіткарка навіть не розуміє мети всіх цих дій. Вона чіпляється до слова " кептен ", обіцяє виправитися.

Мовна партія героїні перенасичена жаргонною лексикою. Вона вживає слова, що не відповідають ані лексичним, ані граматичним нормам літературної мови, неправильно будує речення, Еліза постійно вживає різноманітні вигуки, зойки, які, на її погляд, якнайкраще передають думки й емоції.

Людина із записною книжкою виносить свій вирок: жінка, що народжує такі потворні звуки, не має права сидіти у будь-якому місці. "Не забувайте, що ви людська істота, яка наділена душею та Божественним даром членороздільної мови. Ваша рідна мова — це мова Шекспіра, Мільтона та Біблії. А ви тут сидите й скрекочете як жаба ". Посилюючи загальне враження від почутого, драматург подає у ремарках зауваження, що не всі ті слова, якими користується героїня, можна передати за допомогою сучасного правопису.

У другій дії квіткарка демонструє важливу рису свого характеру — наполегливість. Вона мріє змінити життя на краще. їй набридла панель, де вона заробляла гроші. Звісно, вона не продавала своє тіло, але навіть як квіткарка не мала прав. Кожен, хто мав таке бажання, міг її образити.

Квітковий магазин був її мрією. До речі, мрією, яку вона хотіла, пристрасно бажала втілити в життя. Можливо, якась інша дівчина на її місці так і продовжувала би мріяти про щасливе майбутнє, але задовольнялась би обмеженими можливостями і куцою дійсністю. Зустріч з Хіггінсом не була випадковістю. Це був щасливий випадок, яким вона уміло скористалася. Життєві випробування, очевидно, загартували її, підготували до того, щоб гідно долати всі перешкоди жорстокої дійсності. Вона не була сиротою. Мала батька й мачуху, але рідним не потрібні були її проблеми. Батько відстоював доволі помірковані погляди: він не був ані злодієм, ані добродієм. Обрав для себе золоту середину, яка дозволяла йому дуже не напружувати духовні та фізичні сили. Почувши про те, що донька потрапила до будинку якогось заможного пана, він вирішив скористатися цим шансом.

Незадовго перед тим Еліза відмовлялася від грошей та діамантів, які їй пропонував Хіггінс як винагороду за слухняність, проте Дуліттл - батько не соромиться просити зараз гроші за власну доньку. Мовляв, він її виховував, одягав, годував, невже тепер він не може отримати за це винагороду. Ми розуміємо, в чому полягає життєве кредо цього пана: найогидніші думки він огортає у приємну форму. Він завжди говорить лише те, що думає. Постійно вихваляється, що навмисно обрав таку життєву позицію та знає всі свої гріхи. Як пам'ятаємо, трохи пізніше Дуліттл отримує у спадок велику купу грошей — і відмовлятися від них не збирається. Тому не дивно, що його донька діє у житті так наполегливо та завзято.

У четвертій дії перед нами постає зовсім інша Еліза. Це впевнена у собі жінка, яка так просто не стане віддавати своє щастя. Вона вже зрозуміла, що не є хазяйкою у будинку Хіггінса. Він навчив її правильній літературній вимові. Завдяки наполегливій праці і своїй красі вона підкорила світ, але цей дивак-науковець ніби й не помічав чарів.

Ударом для Елізи стає і новина про те, що для Хіггінса вона не мала великої цінності, він просто виграв парі. У душі Елізи борються дві думки: вона зрозуміла, що по-своєму закохалася у вчителя, а, з іншого боку, не була потрібна йому. У цій ситуації дівчина починає поводити себе як справжня леді, яку образили. Вона висловлює весь негатив, що накопичувався протягом цього часу в її серці. Стає зрозумілим, що Еліза дуже сильна особистість, але Хіггінса вона ніколи не переможе. І в цій, здавалось би, безвихідній ситуації дівчина знаходить вихід, який врешті-решт подарував їй перемогу над обставинами.

Не будемо забувати, що "Пігмаліон" — це комедія. Комедія, як правило, висміює негативні явища нашого життя з метою виховання. Побачивши на сцені реальність, відбиту крізь призму сміха, починаєш адекватно оцінювати власну поведінку і поведінку оточуючих. Історія Елізи Дуліттл дуже актуальна у наш час і у нашій державі. Це історія попелюшки, яка завдяки своїй наполегливості, працьовитості, та що там казати, нахабності, помножених на щасливий випадок, зуміла вирватися з міцного кола, в яке була заточена фактом народження. Не слід забувати нам також і про те, що основний крок на цьому шляху був зроблений завдяки оволодінню нормами рідної мови.