ISO 9001
Основні питання, що розглядаються у міжнародних правових документах в галузі охорони праці, зокрема ISO 9001.
ИСО 9001 это стандарт, в котором изложены требования к системе управления качеством в организации. Первая версия стандарта систем качества ИСО появилась в 1987 году. Последняя версия уже образца 2008 года. Создатели серии ИСО 9000 не изобрели ИСО с нуля. Они просто обобщили в стандарте весь накопленный опыт в управлении качеством, истоки которого находятся в тридцатых годах прошлого века. Стандартов ИСО очень много, большая часть из которых никакого отношения к качеству не имеет, а занимается совершенно прозаическими вещами, типа стойкости материалов и т.п. (привет от советских ГОСТов, которых так жестоко и незаслуженно пинают сегодня). Нас должны интересовать только следующие стандарты ИСО:
- ИСО 9000:2005
- ИСО 9001:2008
- ИСО 9004:2009
А точнее, только ИСО 9001:2008 «Системы менеджмента качества - требования». ИСО 9000 занимается в основном определениями, ИСО 9004 это рекомендации по улучшению. Так что мы будем обсуждать то, что нам нужно для практики – 9001.
Обратите внимание на интерпретацию названия стандартов – последние цифры обозначают год введения в действие стандарта. Версии 1994 года устарели! ISO 9001:2000 - это версия двухтысячного года, которая была переведена на русский язык и введена в действие в 2001 году. Она почти не отличается от версии 2008 года.
Причины популярности ИСО 9001.
ИСО 9001 не единственный стандарт, излагающий требования к системе качества организации. Существуют и другие, более специализированные стандарты систем качества. Есть отдельный стандарт для фармацевтики, отдельный стандарт для телекоммуникационной отрасли и аэронавтики, отдельный стандарт для пищевой промышленности. Отдельный стандарт для производителей автокомпонентов представляет собой расширенную версию ИСО 9001.
Однако только ИСО 9001 получил просто чудовищную популярность в мире. Сегодня речь идет уже о сотнях тысяч компаний, получивших сертификат ИСО 9001.
В чем же причины такой популярности стандарта? Причин несколько.
Во - первых, стандарт излагает не конкретные («Поддоны не должны стоять на полу»), а очень общие требования («Персонал….. должен быть компетентным»). Эти общие требования, по сути, принципы, на основе которых может работать и маленький киоск, и огромная корпорация. С одной стороны, это большой минус стандарта, так как требуются эксперты для перевода требований стандарта с бюрократического языка на простой разговорный. С другой стороны, это большое преимущество, так как стандарт подходит и производственным, и сервисным организациям всех отраслей народного хозяйства.
Во - вторых, стандарт превратился в некое подобие аттестата зрелости для предприятий. Он удовлетворяет основную потребность бизнеса – возможность оценить потенциального партнера до начала взаимодействия. Логика такова – докажи стороннему сертификатору - проверяющему один раз свою пригодность и годами показывай сертификат потенциальным партнерам. И тебе дешевле, и партнерам хорошо, не нужно каждый раз проверять десятки потенциальных поставщиков, за тебя уже их проверил орган по сертификации.
В - третьих, сама работа по подготовке к сертификации (если её делать по - настоящему) приносит много пользы фирме. Стандарт написан на основе многолетнего опыта специалистов по качеству и основан на здравом смысле. В общем, это как физкультура для организма, позволяет следить за состоянием и поддерживать здоровье в организации.
В итоге, если у тебя нет сегодня ИСО 9001 – значит, твоя организация несерьезна и неспособна обеспечить минимальную степень порядка, требуемую для сертификации. Увы, эта причина повлекла за собой чудовищную дискредитацию стандарта в России. Когда Интернет заполнен объявлениями «ИСО за 3 дня… от 60 000 рублей», это удивительно напоминает продажу дипломов и аттестатов в подземных переходах московского метро.
Базовые принципы ИСО 9001
Перед обсуждением самого текста стандарта нам придется поговорить немного об основных принципах, на которых основывается стандарт. Начнем с базового управленческого принципа PDCA.
5 Основні питання, що розглядаються у міжнародних правових документах в галузі охорони праці,- зокрема Стандарт ISO 26000 «Настанова по соціальній відповідальності».
Стандарт ISO 26000 – це добровільна настанова з соціальної відповідальності і не є документом, що передбачає сертифікацію, як, наприклад, ISO 9001 та ISO 14001. Згідно ISO 26000 компанія включає такі компоненти, як захист прав людини, навколишнього природного середовища, безпеку праці, права споживачів та розвиток місцевих общин, а також організаційне управління та етику бізнесу. Тобто у керівництві враховані усі принципи, які зазначені у Глобальній ініціативі ООН (документі, до якого приєдналося 6 тисяч компаній та організацій, серед яких 130 українських).
Цей міжнародний стандарт надає інструкції щодо основних принципів соціальної відповідальності, ключових тем та питань, що мають відношення до соціальної відповідальності, а також щодо шляхів впровадження соціально відповідальної поведінки до існуючих стратегій, систем, практик та процесів організації. Він наголошує на важливості результатів та діяльності у сфері соціальної відповідальності та її удосконалення.
Цей міжнародний стандарт замислений як такий, що буде корисним для всіх типів організацій у приватному, державному та неприбутковому секторах, для компаній великих і малих, діючих у розвинутих країнах або країнах, що розвиваються. Хоча не всі розділи цього міжнародного стандарту будуть однаково корисними для всіх типів організацій, всі основні аспекти є придатними для кожного типу організацій. Кожна організація самостійно визначає, що є придатним та важливим для неї шляхом власних оцінок та діалогу з зацікавленими сторонами.
Використання цього міжнародного стандарту підтримує кожну організацію у прагненні стати більш соціально відповідальною, брати до уваги інтереси її членів, відповідати чинному законодавству та поважати міжнародні норми поведінки.
Визнаючи, що організації знаходяться на різних щаблях розуміння та впровадження соціальної відповідальності, цей міжнародний стандарт запланований для використання тими, хто тільки розпочинає розглядати питання соціальної відповідальності, а також і для тих, хто має досвід її впровадження. Широке впровадження на підприємствах, в організаціях та установах вимог міжнародного стандарту ISO 26000 сприятиме зростанню показників сталого розвитку України.
6. Конституція України, як гарант безпеки громадян країни.
Концепція національної безпеки України відповідає Конституції України та визначає основні засади державної політики, спрямованої на захист національних інтересів і гарантування в Україні безпеки особи, суспільства та держави від зовнішніх і внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності.
Основні положення Концепції національної безпеки України було підготовлено з урахуванням конституційних засад національної безпеки. В Конституції України ті чи інші аспекти національної безпеки розглядаються в семи розділах та 17 статтях. За Конституцією України, безпека людини, її життя, здоров'я, честь і гідність, недоторканність визначаються найвищою соціальною цінністю (ст. 3). Безпосередньо конституційні норми стосуються таких видів безпеки як національна безпека, державна, особиста, економічна, громадська, інформаційна, екологічна.
Конституція України встановлює певні обмеження прав і свобод людини, які здійснюються в інтересах національної безпеки (ст. 32, 34, 36, 37, 39, 44). Так, не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки (ст. 32). Згідно зі ст. 44, "порядок здійснення права на страйк встановлюється законом з урахуванням необхідності забезпечення національної безпеки...". Дії з підривання безпеки України — один із чинників, на основі яких заборонене утворення і діяльність в Україні політичних партій, які мають таке за мету (ст. 37). В інтересах національної безпеки можуть обмежуватися законом права громадян збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію (ст. 34) тощо.
Встановлюючи певні обмеження у здійсненні прав і свобод, Конституція України наголошує, що "конституційні права і свободи людини та громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України" (ст. 64). Конституція України встановлює, що "основи національної безпеки, організації Збройних сил України і забезпечення громадського порядку визначаються винятково законами України".
Конституція України (ст. 64) передбачає, що деякі конституційні права і свободи людини та громадянина можуть бути обмежені лише у двох випадках: в умовах запровадження надзвичайного або військового стану тимчасово, на визначений законом термін.
Надзвичайний стан в Україні запроваджується у випадках: масових порушень правопорядку, що супроводжуються насильством над громадянами, обмежують їхні права і свободи, перешкоджають їм виконувати свої обов'язки; блокування або захоплення певних особливо важливих об'єктів чи місцевостей, що загрожують безпеці громадян і порушують нормальну діяльність державних органів влади та управління чи місцевого самоврядування; спроби захоплення державної влади або зміни конституційного ладу України шляхом насильства; посягання на територіальну цілісність держави, що загрожує зміною її кордонів; необхідності відновлення конституційного правопорядку і діяльності державних органів влади. Умови запровадження надзвичайного стану та його правове регулювання передбачені Законом України "Про надзвичайний стан" (1992 p.).
Військовий стан запроваджується в певних місцевостях або на всій території України у випадках оголошення стану війни, загрози військового нападу чи агресії. Для військового стану характерне значно більше обмеження прав громадян.
Проте навіть в умовах надзвичайного чи військового стану не можуть бути обмежені права і свободи людини та громадянина, передбачені у 18-ти статтях
Конституції України. До них належать право громадян мати рівні конституційні права і свободи та рівність їх перед Законом (ст. 24), громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство (ст. 25), невід'ємне право на життя (ст. 27), право на повагу його гідності (ст. 28), право на свободу та особисту недоторканність (ст. 29), право направляти колективні чи індивідуальні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути це звернення та дати відповідь у встановлений законом термін (ст. 40); право на життя (ст. 47). Залишаються недоторканними право на правову допомогу (ст. 59), право знати свої права й обов'язки (ст. 57), право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади.
В умовах надзвичайного і військового стану, згідно з Конституцією України, ніхто не зобов'язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази (ст. 60), ніхто не може бути двічі притягненим до юридичної відповідальності одного виду за одне "й те саме правопорушення" (ст. 61), особа вважається невинною у вчиненні злочину і не може бути кримінально покараною, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду (ст. 62). Особа не відповідальна за відмову давати покази або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом (ст. 63). Закони й інші нормативно-правові акти не мають зворотньої дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційні гарантії прав, свобод і обов'язків за забезпечення безпеки особи і громадянина є важливим засобом, одним із шляхів зміцнення стану національної безпеки України, чинником сили політичного режиму.
7.Кодекс Законів про працю - основа трудового законодавстваУкраїни.
Кодекс законів про працю України - головний нормативно-правовий акт, який регулює трудові відносини, в ньому комплексно розглядаються відносини, пов’язані із регулюванням трудових відносин. Він складається з двадцяти глав, зміст яких говорить сам за себе: Колективний договір. Трудовий договір. Забезпечення зайнятості вивільнюваних працівників. Робочий час. Час відпочинку. Заробітна плата. Трудова дисципліна. Охорона праці. Праця жінок. Праця молоді. Індивідуальні трудові спори та ін.
Метою Трудового кодексу України є визначенняосновних засад реалізаціїпередбаченихКонституцієюУкраїнитрудових прав і гарантійпрацівників, створенняналежних умов праці, забезпеченнязахистуінтересівпрацівників та роботодавців.
Завданням цього Кодексу є правове регулювання визначених у ньому відносин (трудові відносини), створення необхідних правових умов для досягнення оптимального узгодження інтересів сторін трудових відносин.
Цей Кодекс регулює відносини щодо:реалізації права на працю;працевлаштування;умов праці;організації та управління працею;професійного навчання, перепідготовки та підвищення кваліфікації;забезпечення договірного регулювання умов праці;відповідальності роботодавців і працівників;вирішення індивідуальних та колективних трудових спорів;нагляду і контролю за дотриманням трудового законодавства; інших питань, визначених цим Кодексом.
8.Основні питання, що розглядаються у законі України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» № 1105-X1Vвід 23 вересня 1999 року.
Цей Закон визначає правову основу,економічний механізм та організаційну структурузагальнообов'язкового державного соціального страхування громадянвід нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання,які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованихна виробництві.Страхування від нещасного випадку є самостійним видомзагальнообов'язкового державного соціального страхування, задопомогою якого здійснюється соціальний захист, охорона життя таздоров'я громадян у процесі їх трудової діяльності.
Основними принципами страхування від нещасного випадку є: обов'язковість страхування від нещасного випадку осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах;надання державних гарантій реалізації застрахованими громадянами своїх прав; обов'язковість сплати страхувальником страхових внесків;
Суб'єктами страхування від нещасного випадку є застраховані громадяни, а в окремих випадках - члени їх сімей та інші особи, страхувальники та страховик.
Об'єктом страхування від нещасного випадку є життя застрахованого, його здоров'я та працездатність.
9.Система управлінняохороноюпраці як сукупністьорганівуправляннявиробництвом (структура системи).
Система управління охороною праці(СУОП) представляє собою сукупність органа (суб'єкта) та об'єкта управління, що зв'язані між собою каналами передачі Інформації. Суб'єктом управління є керівник (головний інженер), а в цехах, на виробничих дільницях і в службах — керівники відповідних структурних підрозділів і служб. Організаційно-методичну роботу по управлінню охороною праці, підготовку, правлінських рішень і контроль за їх своєчасною реалізацією здійснює служба охорони праці підприємства, що підпорядкована безпосередньо керівнику підприємства (головному інженеру). Суб'єкт управління аналізує інформацію про стан охорони праців структурних підрозділах підприємства та приймає рішення спрямовані на приведення фактичних показників охорони праці у відповідність з нормативними. Об'єктом управління в СУОП є діяльність структурних підрозділів та служб підприємства по забезпеченню безпечних і здорових умов праці на робочих місцях, виробничих дільницях, цехах та підприємства в цілому.
До основних функцій управління охороною праці належать:
прогнозування і планування робіт, їх фінансування;
організація та координація робіт;
облік показників стану умов і безпеки праці;
аналіз та оцінка стану умов і безпеки праці;
контроль за функціонуванням СУОП;
стимулювання роботи по вдосконагірнню охорони праці.
Основні завдання управління охороною праці: навчання працівників безпечним методам праці та пропаганда питань охорони праці; забезпечення безпечності технологічних процесів, виробничого устаткування, будівель і споруд; нормалізація санітарно-гігієнічних умов праці; забезпечення працівників засобами індивідуального захисту; забезпечення оптимальних режимів праці та відпочинку;
10. Основні функції СУОП, пов'язані з її функціонуванням,
передбачають:
- планування робіт;
- розробку, прийняття і скасування
нормативних актів;
- професійний відбір; навчання з питань
охорони праці;
- регламентацію процесу праці;
- атестацію робочих місць щодо умов праці;
- паспортизацію об'єктів;
реєстрацію та облік;
- експертизу;
- ліцензування і сертифікацію;
- забезпечення безпеки устаткування, процесів, будинків, споруд і
територій;
- забезпечення санітарно-гігієнічних умов праці,
санітарно-побутового, лікувально-профілактичного і медичного
обслуговування;
- узгодження і видача дозволів;
- попередження про виникнення небезпечних ситуацій;
- розслідування та облік нещасних випадків;
- розслідування та облік хронічних професійних захворювань;
- розслідування та облік аварій;
- фінансування робіт з охорони праці;
- стимулювання охорони
праці;
- пропаганда і виховання безпечної поведінки;
- контроль та інспектування;
- наукове забезпечення;
- міжнародне співробітництво.
11. Основні завдання управління охороною праці - це:
• відпрацювання заходів, що стосуються державної
політики з охорони праці на регіональному і галузевому
рівнях;
• підготовка, прийняття і реалізація заходів із забезпечення
безпечних умов праці, утримання у належному стані
обладнання, споруд, інженерних мереж; організація і
проведення навчання працівників охороні праці та проведення
професійного відбору; облік, аналіз і оцінка стану умов безпеки
праці; забезпечення страхування працівників від нещасних
випадків на виробництві та від профзахворювань (табл. 3);
• організаційно-методичне керівництво на регіональному і
галузевому рівнях;
• стимулювання інтеграції управління охороною праці в
єдину систему загального управління організацією
виробництва;
• широке впровадження позитивного досвіду у галузь
охорони праці.
12) Державнаполітикауправлінняохороноюпрацівизначенав законі “Про охоронупраці” і грунтується на принципіпріоритетностіжиттялюдинивідноснорезультатіввиробничоїдіяльності.
Головною метою державноїполітикиуправлінняохороноюпраці є суттєвезниженнярівнявиробничого травматизму та професійноїзахворюваності.
Державнеуправління ОП здійснюється шляхом сукупностіскоординованихдій, спрямованих на забезпеченнябезпечних і здорових умов працінаступних структур: органівдержавногоуправлінняохороноюпраці, органівмісцевогосамоврядування при участіоб’єднаньроботодавців, профспілок та іншихпредставницькихорганізацій.
Управління ОП на всіхрівнях – державному, регіональному, галузевому, на рівніпідприємств і підприємців –базується на законотворчих і нормативно-правових актах про охоронупраці.
13)Управлінняохороноюпрацівласникомпідприємства
Управлінняохороноюпраці на підприємствіздійснюютьроботодавець, служба охоронипраці та керівникиструктурнихпідрозділів.
Роботодавецьзобов’язанийстворити на кожномуробочомумісціумовипраці, яківідповідаютьвимогам нормативно-правовихактів з питаньохоронипраці та несеособистувідповідальність за їхнюневідповідністьцимвимогам. Зцією метою роботодавець:
• створюєвідповідніслужби та призначаєпосадовихосіб, якізабезпечуютьвирішенняконкретнихпитаньохоронипраці, визначаєїхніобов’язки, права та відповідальність за виконанняпокладених на них обов’язків, а такожконтролюєїхнєвиконання;
• розробляє за участюсторінколективного договору та реалізуєкомплексні заходи для досягненнявстановленихнормативів та підвищеннянаявногорівнябезпекипраці, забезпечуєвиконанняпрофілактичнихзаходів, впроваджуєдосягненнянауково-технічногопрогресу та позитивнийдосвід з охоронипраці;
• організовуєпроведення аудиту охоронипраці, лабораторнихдосліджень умов праці та за їхнімипідсумкамирозробляє заходи до усуненнянебезпечних і шкідливихвиробничихчинників, забезпечуєусунення причин, щопризводять до нещаснихвипадків;
• розробляє і затверджуєположення, інструкції та іншіакти з охоронипраці, щодіють в межах підприємства;
• здійснює контроль за додержаннямпрацівниками правил експлуатаціїобладнання, використаннямзасобівколективного та індивідуальногозахисту, виконаннямробітвідповідно до вимог з охоронипраці;
• організовуєнавчаннятаперевіркузнань з питаньохоронипраці та пропаганду безпечнихметодівпраці.
Службу охоронипрацістворюють на підприємствах, на якихпрацюєбільше 50 працівників. Якщо на підприємствіпрацюєвід 20 до 50 працівників, то функціїслужби
