Загальні тенденції розвитку економіки неминуче приводять організації до необхідності освоєння сучасних досягнень НТП. Організації повинні ризикувати, впроваджуючи новітні досягнення науки. нову продукцію і технологію, організацію менеджмент) і виробництва. Ще великим ризиком є пасивне чекання того моменту, коли ситуація цілком проясниться.
Ступінь ризику при здійсненні різних інновацій різний. Інновації на часткову модернізацію устаткування і технології виробництва, відновлення продукції, що випускається, зниження витрат виробництва і підвищення матеріальної зацікавленості членів колективу в результатах праці пов’язані з незначним ризиком і є обов’язковими умовами неухильного підвищення ефективності виробництва.
З великим ризиком пов’язане впровадження принципово нових досягнень науки і техніки, що істотно змінюють технічну базу виробництва й організацію менеджменту. До них відносяться не тільки фундаментальні розробки в галузі техніки і технології, але й нові організаційно-економічні рішення.
Позитивний вплив на інноваційний потенціал організацій робить децентралізація в прийнятті рішень, низький рівень формалізації і регламентації управлінських робіт, здатність організаційних структур менеджменту гнучко перебудовуватися відповідно до змін завдань і умов діяльності.
Інноваційна діяльність носить творчий характер, вона погано поєднується з твердою регламентацією робіт і централізацією прийняття рішень, важко вписується у формалізовані організаційні структури менеджменту. Для останніх характерні тенденції підтримки стабільних відносин і процедур менеджменту, протидії інноваціям, активний опір будь-яким новим формам і методам менеджменту.
Виникнення бюрократичних перешкод на шляху інновацій є одним з характерних ознак формалізованих і централізованих організаційних структур менеджменту. Інноваціям важко пробивати стіну бюрократичного захисту, однак, якщо це все-таки вдається, їхня реалізація в рамках бюрократичних організаційних структур управління проходить більш організовано, ніж у гнучких, неформалізованих структурах.
Інноваційний потенціал організацій багато в чому визначається розмаїтістю і ступенем виробничо-технологічної єдності виробничих одиниць, що входять у їхній склад. Чим більшу активну роль відіграють організації відтворювальному процесі і чим більший ступінь інтеграції їхніх основних виробництв, тим вищий інноваційний потенціал.
Впроваджуваний у даний час новий економічний механізм управління дозволяє організаціям вийти за рамки виробничої стадії відтворювального циклу, надає їм можливість активно брати участь у формуванні стратегії розвитку, концентрувати значні зусилля і засоби на відновленні виробничого парку устаткування, розробці й освоєнні нової техніки, найбільш повному задоволенні запитів споживачів.
Організаційні структури управління конкурентоспроможних організацій повинні мати високий інноваційний потенціал з добре розвинутими структурними підрозділами при безупинному розширенні номенклатури й асортименту продукції, що випускається, підвищенні якості виготовлених виробів і поліпшенні їхніх споживчих властивостей.
Сприйнятливість організацій до інновацій скорочується по мірі зростання виробництва і розвитку організаційних структур, переваги великосерійного і масового типів виробництва. Чим більший обсяг виробництва, вищий рівень продукції, що випускається, тим сутужніше виробництво піддається перебудові.
НТП як правило, стримується в рамках масового, вузькоспеціалізованого виробництва й одержує великі перспективи при виробництві дрібносерійних високоспеціалізованих швидкозмінних виробів.
Найбільшу сприйнятливість до інновацій мають невеликі вузькоспеціалізовані організації. Вони спеціалізовані на задоволенні конкретних запитів споживачів і мають здатність гнучко перебудовуватися в залежності від характеру і темпів розвитку промислового виробництва, їхні організаційні структури менеджменту виявляються найбільш мобільними і чуттєвими до сучасних науково-технічних тенденцій і організаційно-економічних нововведень.
Впровадження технічних, організаційних і економічних інновацій вимагає адекватних змін у діючих формах і методах організації менеджменту. Воно обумовлює необхідність безперервності управлінських інновацій. Останнє стає усе більш важливою умовою підвищення ефективності діяльності організацій.
Розроблення інноваційної політики торкається як концептуально-підприємницьких, так і організаційно-процедурних аспектів стратегічного розвитку підприємства і, отже, реалізує свою функцію через загальний та функціональний менеджмент.
Загальний менеджмент визначає генеральну лінію стратегічного розвитку і містить:
• нормативний менеджмент — розроблення філософії, підприємницької політики, визначення позиції підприємства в конкретній ринковій ніші; формулювання загальних стратегічних намірів;
• стратегічний менеджмент — визначення набору стратегій, їхньої реалізації в часі, фіксування змін, переформулювання стратегій, стратегічний контроль і контроллінг (віддача від введення активів за рахунок контролю), управління стратегічними рішеннями в цілому;
• оперативний менеджмент — розроблення і реалізація оперативних (тактичних) заходів, пов'язаних із практичним упровадженням стратегій у дію.
У рамках функціонального менеджменту розробляються і реалізуються окремі (функціональні) стратегічні завдання, пов'язані з інноваціями в різних сферах діяльності на підприємстві (маркетинг, збут, виробництво, кадри, фінанси, інформаційна база тощо).
Розроблення інноваційної політики підприємства (фірми) передбачає визначення цілей і стратегій його розвитку на найближчу і далеку перспективу, виходячи з оцінки потенційних можливостей підприємства і забезпеченості його ресурсами.
Розглядаючи цілі як передбачення результату, їх поділяють на:
1. функціональні (підтримка досягнутого стану системи);
2. нові (досягнення якісно нового стану системи).
В інноваційному менеджменті розрізняють:
- Базові стратегії — модель поведінки підприємства в цілому й окремої стратегічної господарської одиниці в тій або іншій конкретній ринковій ситуації. Наприклад, стратегія вибору ринків; стратегія конкуренції на обраному ринку. І далі на обраному ринку: досягнення переваги в конкуренції на основі лідерства в якості продукції; лідерство в цінах; ринкова спеціалізація; ринкова кооперація.
- Функціональні стратегії — комплекси заходів і програм для окремих функціональних сфер і підрозділів підприємств. Вони мають підпорядковане значення і є по суті ресурсними програмами, що забезпечують практичну реалізацію базових стратегій.
