4.1.Агрохімічні основи застосування добрив
В зв’язку з інтенсивним і більш тривалим у часі, у порівнянні з сільськогосподарськими культурами, використанням грунту садивним матеріалом деревних рослин в сівозмінах декоративних розсадників, в його верхніх коренезаселених шарах відбуваються значні зміни умов усіх видів живлення: повітряного, водного, теплового і мінерального. В першу чергу, внаслідок виносу з грунту значної кількості елементів мінерального живлення разом з вирощеним садивним матеріалом, це стосується останнього виду живлення - мінерального.
Відомо, що рослинам для мінерального живлення необхідно понад 16 хімічних елементів. Чотири з них – вуглець, водень, кисень і азот – вони одержують з вуглекислого газу, води та частково з атмосферного азоту, а решту – з грунту.
Елементи мінерального живлення, які деревні рослини поглинають з грунту, поділяють на дві групи: макро- та мікроелементи. До макроелементів належать азот, фосфор, калій, сірка, кальцій, магній та залізо. Тканини рослини містять їх у значній кількості (від сотих долей процента до кількох процентів маси сухої речовини). До другої групи – мікроелементів відносять марганець, бор, мідь, цинк, молібден, кобальт, хлор та ін. Вміст їх в рослинах незначний і становить тисячні та стотисячні частки відсотка. Різний вміст елементів мінерального живлення і в грунті (табл..4.8). Запас їх в грунті в значній мірі впливає на стан рослин і вміст елементів мінерального живлення в їх тканинах.
Таблиця 4.8.
Пересічний вміст елементів мінерального живлення в грунті
(за Г. Крюссманом,1998)
| Елемент мінерального живлення | Вміст в грунті, в % від маси сухої речовини або в мг/кг грунту |
| Азот /N/ | 0,02-0,4%, з них 95% в органічних з’єднаннях |
| Калій /К/ | 0,2-3,5% |
| Фосфор /Р/ | 0,02-0,5% |
| Магній /Мg/ | 0.05% в піщаних і до 0,5 % в глинистих грунтах |
| Залізо /Fe/ | 0,5-5% |
| Бор /В/ | 0,1-0,2% |
| Марганець /Мn/ | 0,2-0,3% |
| Мідь /Cu/ | 5-50 мг/кг |
| Цинк /Zn/ | 5-15 мг/кг |
| Молібден /Мо/ | 0,5-10 мг/кг |
Елементи мінерального живлення поступають в рослини у вигляді катіонів та аніонів і відіграють важливу роль у їх життєдіяльності.
Так, азот є складовою частиною амінокислот, білків, нуклеїнових кислот, хлорофілу, ліпоїдів, алкалоїдів, ферментів та інших органічних сполук рослин.
Фосфор входить до складу нуклеопротеїдів, нуклеїнових кислот, АТФ, фосфатидів, фітину.
Сірка міститься в деяких амінокислотах, які входять до складу білків (цистін, метіонін), бере участь в окислювально-відновних реакціях рослин.
Калій сприяє нагромадженню та переміщенню вуглеводів з листків в інші органи рослини. Він перебуває в організмі рослин у мінеральній іонній формі, не входячи до складу органічних сполук. Фізіологічна роль калію у житті рослин насамперед полягає у підтриманні оптимальних фізико-хімічних властивостей протоплазми. Калій сприяє підвищенню морозостійкості рослин та стійкості їх до засухи. Нестача калію веде до зниження стійкості рослин проти грибкових захворювань.
Магній – обов’язковий компонент молекули хлорофілу, без якого неможливий процес фотосинтезу.
Залізо хоч і не входить до складу хлорофілу, але без нього неможливе його утворення. При нестачі його у поживній суміші, так само як і за нестачі магнію, на листках рослин з’являються безбарвні плями (хлороз). Залізо або входить до складу ферментів, або активізує їх діяльність.
Кальцій сприяє утворенню білків, є нейтралізатором органічних кислот, послаблює шкідливий вплив надлишку катіонів водню, амонію, разом з магнієм входить до складу фітатів (солей фітину).
Більшість мікроелементів у рослинах або входять до складу ферментів, або сприяють їх утворенню. Вони є каталізаторами хімічних реакцій, що проходять у клітинах, впливають на фізико-хімічні властивості колоїдів клітини, підвищують стійкість рослин до несприятливих умов навколишнього середовища. Як нестача, так і надлишок мікроелементів викликає порушення нормальної життєдіяльності рослин.
Бор утворює комплексні сполуки з вуглеводами та поліатомними спиртами і дуже впливає на вуглеводний, білковий та нуклеїновий обмін рослин. Важливу роль він відіграє в заплідненні рослин і посилює розвиток їх генеративних органів.
Марганець бере активну участь у процесах фотосинтезу, входить до складу багатьох окисно – відновлювальних ферментів, впливає на синтез амінокислот, білків і вітамінів. Важливу роль він відіграє в засвоєнні рослинами амонійного та нітратного азоту і перетвореннях нітратів.
Мідь входить до складу ферментних систем поліфенолксидази, аскорбіноксидази та цитохромоксидази і є каталізатором синтезу вітамінів групи В. Нестача її характерна переважно для болотних грантів і торфовищ. Останнє слід мати на увазі при використанні торфу для приготування субстратів для закритого ґрунту або вирощування садивного матеріалу із закритою кореневою системою.
Молібден є складовою частиною ферменту нітратредуктази, бере участь в утворенні аскорбінової кислоти, каротину та синтезу вуглеводів. Особливо важливий він для бобових культур (значна частина концентрується в бульбочках). Нестача його частіше всього проявляється на кислих ґрунтах.
Цинк входить до складу цілого ряду ферментів і регулює головну фотохімічну реакцію темнової стадії фотосинтезу та процеси дихання рослин.
Нестачу основних елементів мінерального живлення можна визначити за зовнішнім виглядом садивного матеріалу – ступенем його розвитку, забарвленням і розміром асиміляційного апарату. При нестачі азоту листя у рослин невеликих розмірів, блідо-зеленого кольору з жовтуватим відтінком, швидко опадає. Про нестачу в грунті фосфору свідчить темно-блакитне з пурпуровим відтінком забарвлення листків та блакитно-червоний колір шпильок сосни. Нестача калію викликає побуріння, пожовтіння, а згодом і відмирання рослинних тканин по краю листків, закручення їх країв донизу, а шпильки сосни набувають світло-жовтого кольору. Ознакою нестачі в грунті заліза є блідо-зелене забарвлення листків без ознак відмиранні тканин. Нестача кальцію на підзолистих ґрунтах є причиною зменшення довжини шпильок, ураження та відмирання бруньок і коріння.
Виключення того або іншого життєво важливого, функціонального елемента з поживної суміші може призвести до загибелі рослини. Через це ефективність вирощування садивного матеріалу у декоративних розсадниках багато в чому залежить від рівня забезпеченості рослини елементами мінерального живлення (табл. 4.9).
Таблиця 4.9.
Оцінка ґрунтів розсадника за вмістом в них гумусу та доступних форм елементів мінерального живлення в поживній суміші (за П.Г. Кальним)
| Рівень забезпеченості рослин елементами мінерального жив-лення | Гумус (за Тюріним), %) | Вміст поживних речовин, мг/100 г грунту | |
| Р2О5 (за Троугом) | К2О5 (за Масловою) | ||
| Дуже низький | 1,0 | до 3,0 | 0-5,0 |
| Низький | 1,1-2,5 | 3,1-7,0 | 5,1-10,0 |
| Середній | 2,6-3,0 | 7,1-12,0 | 10,1-15,0 |
| Підвищений | 3,1 і більше | 12,1-18,0 | 15,1-20,0 |
| Високий | 3,1 і більше | 18,1-25,0 | 20,1-30,0 |
| Дуже високий | 3,1 і більше | більше 25,0 | більше 30,0 |
Г. Я. Рінькіс, оцінюючи ґрунти за вмістом в них рухомих форм мікроелементів (мг/кг), розділив їх на дві групи:
· дуже бідні – Cu < 0,3; Zn < 0,2; Mn < 0,1; Co < 0,2; Mo < 0,05; B < 0,1;
· бідні - Cu < 1,5; Zn < 1,0; Mn < 10,0; Co < 1,0; Mo < 0,15; B < 0,2.
Шкала забезпеченості дозволяє встановити дефіцит того або іншого елемента мінерального живлення в період росту сіянців або саджанців.
Забезпеченість рослин поживними речовинами у лісових розсадниках, як і в сільському господарстві, регулюють внесенням добрив. Дія добрив у грунті різнобічна: вони поповнюють запаси елементів мінерального живлення в грунті, поліпшують його фізичні властивості, нейтралізують реакцію ґрунтового середовища, підвищують життєстійкість корисних мікроорганізмів.
Вносити добрива при вирощуванні садивного матеріалу потрібно не лише у зв’язку з недостатньою родючістю ґрунту розсадника, а й тому, що при викопуванні сіянців та саджанців разом з кореневою системою рослин з полів, залежно від механічного складу та виду садивного матеріалу, виноситься від 3 до 20 т родючого ґрунту. Значна частина поживних речовин вилучається з ґрунту вирощеним садивним матеріалом. В зв’язку з цим внесення добрив у розсадниках при тривалому вирощуванні садивного матеріалу є вкрай необхідним агротехнічним прийомом.
Добрива впливають не тільки на розміри і фітомасу сіянців і саджанців, а й на їх якість. Садивний матеріал, який вирощено в оптимальних умовах мінерального живлення, має добре розвинену кореневу систему і наземну частину, накопичує значну кількість запасних поживних речовин, яку рослини використовують для регенерації кореневої системи та адаптації до нових умов при пересаджувані їх на постійне місце. Цим передусім пояснюється краща приживлюваність таких рослин, а також більш висока стійкість їх проти засухи, пошкодження шкідниками та ураження збудникам грибкових захворювань.
Вносити добрива в полях сівозміни потрібно за певною системою, яка б забезпечувала високий рівень мінерального живлення рослин упродовж усього вегетаційного періоду. Водночас не можна допускати внесення понад міру завищених доз добрив, що може стати причиною небажаних наслідків.
Основою побудови правильної системи внесення добрив є:
· забезпеченість ґрунту елементами мінерального живлення;
· біоекологічні особливості порід;
· розмір вилучення поживних речовин з ґрунту рослинами;
· результати польових та вегетаційних досліджень.
На ступінь використання добрив рослинами в деревних розсадниках впливають і метеорологічні умови. Дози добрив, особливо азотних, холодної весни потрібно збільшувати. Із зниженням температури влітку вегетацію рослин поліпшують калійні добрива. Дія добрив погіршується у посушливі періоди, через що зрошення у розсадниках бажане не тільки у посушливих зонах, а й у зонах нестійкого і достатнього зволоження.
4.2. Види добрив та їх характеристика
У деревних розсадниках використовують усі види добрив – органічні, мінеральні, органо-мінеральні, бактеріальні, а також хімічну меліораціюґрунтів (меліоративні).
За вмістом елементів мінерального живлення добрива прийнято розділяти на повні та неповні.
Повні добрива містять у собі всі основні елементи мінерального живлення (органічні, органо-мінеральні, рідше мінеральні), а неповні - один, максимально два елементи (прості мінеральні).
За характером дії добрива поділяють на прямі, внесення яких безпосередньо збільшує в ґрунті вміст елементів мінерального живлення (органічні, органо-мінеральні, мінеральні) і непрямі, застосування яких опосередковано сприяє збільшенню елементів живлення в грунті (бактеріальні) або покращує умови для поглинання тих, що містяться в грунті (меліоративні).
4.2.1.Органічні добрива
До них належать гній, гноївка, пташиний послід, торф, різні компости, сапропель та зелене добриво. В органічних добривах міститься азот, фосфор, калій, інші макро- і мікроелементи. За складом це повні добрива. Вони не лише збагачують грунт поживними речовинами, а й поліпшують його фізичні властивості. Легкі за механічним складом грунти стають більш в’язкими, краще утримують воду і поживні речовини; важкі глинисті грунти, навпаки, стають більш легкими, менше ущільнюються. Вплив органічних добрив на поживний режим рослин триває 2-3 роки. Норму внесення органічних добрив вказують в тоннах на гектар.
Гній – це суміш підстилки з твердим послідом та рідкими виділеннями тварин. Залежно від ступеня розкладання розрізняють чотири види гною: свіжий, напівперепрілий, перепрілий та перегній. Гній після вивезення на поля слід одразу ж розкидати та заорати. На важких глинистих грунтах його заорюють на глибину 10-15 см, а на легких піщаних – на 15-20 см. Весною вносять гній у легкі ґрунти, а у важкі – восени, перед зяблевою оранкою. Норма внесення відповідно становить 15-20 т/га один раз у 2-3 роки та 30-40 т/га один раз у 3-4 роки.
Компости одержують з різних матеріалів – органічних (гній, торф, опале листя, лісова підстилка, тирса та ін.) або органічних та мінеральних (торф + вапно, торф + фосфорне борошно + аміачна селітра та ін.). Деякі з них витримують у компостних купах 1-2 роки, інші застосовують через 1-1,5 місяця після закладання. Стиглий компост має вигляд землистої, однорідної маси. Дози внесення компостів становлять 20-80 т/га.
Торф. В чистому вигляді як добриво використовують лише добре розкладений низинний торф. Він містить достатню кількість елементів мінерального живлення, має меншу кислотність порівняно з торфом верхових і перехідних боліт. В першу чергу торф вносять у важкі грунти, які потребують поліпшення фізичних властивостей, а також у піщані та супіщані ґрунти з малим вмістом органічних речовин. Норма внесення торфу залежить від механічного складу грунту та вмісту в ньому гумусу і становить 10-100 т/га. Вносити його слід під зяблеву оранку. Ефективність торфу зростає при спільному внесенні його з мінеральними добривами.
Пташиний послід – цінне, швидкодіюче добриво, багате на азот, фосфор і калій. Його застосовують як основне добриво, так і для підживлення. Сухий гранульований пташиний послід можна вносити в рядки водночас з висівом чи садінням. Норма внесення пташиного посліду у паровому полі становить 2-5 т/га.
Зелена маса (сидерат) – високоефективна в розсадниках з достатнім зволоженням, в першу чергу, на легких за механічним складом грунтах. Сидерат вирощують з бобових рослин, зелену масу яких заорюють на глибину 20-25 см. Особливо велика роль зелених добрив у збагаченні грунту азотом.
Сапропель – відкладена у прісноводних водоймах суміш грунту з напіврозкладеними рослинними залишками. Вона містить більшість елементів мінерального живлення, а також вітаміни, антибіотики та біостимулятори. Доза внесення сапропелю коливається від 10-20 т/га на відносно багатих суглинкових грунтах до 40-60 т/га на дуже бідних піщаних.
4.2.2.Мінеральні добрива (туки)
Випускає хімічна промисловість. Це речовини, які у своєму складі не мають органічних сполук, але містять один або кілька елементів мінерального живлення. Їх підрозділяють на прості (одинарні або односторонні), комплексні та мікродобрива (рис.4.10).
            |
Рис. 4.10. Класифікація мінеральних добрив.
До простих, що містять один з трьох основних елементів мінерального живлення рослин, відносять добрива азотні, фосфорні та калійні. Поживна цінність мінерального добрива визначається за вмістом в ньому діючої (поживної) речовини (табл.4.10). Діюча речовина (маса елемента мінерального живлення в доступній для рослин формі) складає певний процент від загальної маси мінерального добрива і є одним з основних показників його ефективності. Решту маси добрива становлять різні супутні наповнювачі.
В азотних добривах доступний для рослин азот може знаходиться у різному стані: аміачному, амонійному, нітратному та амідному. Аміачні азотні добрива придатніші для внесення на нейтральних і лужних ґрунтах, а нітратні — на кислих.
Одним з універсальних та високоефективних азотних добрив є аміачна селітра (азотнокислий амоній, нітрат амонію) з вмістом діючої речовини 34%. Висококонцентрованим добривом (46% діючої речовини - доступного азоту) є карбамід (сечовина). З твердих азотних добрив у розсадниках застосовують також сірчанокислий амоній, натрієву (чілійську) та кальцієву селітру, а з рідких — аміачну воду та рідкий (безводний) аміак.
Фосфорні добрива за ступенем розчинності у воді поділяють на три групи:
· розчинні (суперфосфат простий, суперфосфат гранульований, суперфосфат подвійний);
· важкорозчинні (томасшлак, преципитат);
· нерозчинні (фосфоритне борошно та ін.).
Як основне добриво використовують усі форми фосфорних добрив (розчинні, важкорозчинні та нерозчинні). Для припосівного добрива та підживлення садивного матеріалу придатні лише розчинні фосфорні добрива.
Калійні добрива можна розділити також на три групи:
· концентровані (хлористий калій, сульфат калію, каліймагнезія);
· змішані, які одержують шляхом розмелення сирих солей та концентрованих добрив;
· сирі солі (сильвініт, каїніт та ін.).
Калійні добрива краще вносити восени під зяблеву оранку (разом з іншими добривами) у вологий шар грунту.
Характеристика найбільш розповсюджених простих добрив наведена в табл. 4.10.
Комплексні добрива, на відміну від простих, містять кілька елементів мінерального живлення. Залежно від способу добування їх розділяють на змішані, складні та комбіновані.
Змішані добрива одержують шляхом механічного змішування простих (односторонніх) добрив на спеціальних тукозмішувальних установках (табл. 4.11).
Складні добрива виготовляють за єдиним технологічним процесом, тому елементи мінерального живлення знаходяться в одній хімічній молекулі (азотнокислий калій, фосфорнокислий амоній, амофос, діамофос та ін.).
Комбіновані добрива одержують шляхом обробки простих добрив фосфорною або сірчаною кислотою і амонізацією суміші аміакатами (нітрофоска, нітроамофоска, карбоамофоска, поліфосфат амонію).
Мікродобрива не в змозі замінити основні види мінеральних добрив, але без них не можна забезпечити повноцінного живлення рослин. У розсадниках застосовують різні мікродобрива, найчастіше в складі основних: борні (борний суперфосфат, бормагнійсульфат, бура, боркарбонат кальцію), моліб денові (молібденовий суперфосфат, молібден амонію, молібдат амонію-натрію, марганцеві (сульфат марганцю, марганізований суперфосфат), кобальтові (азотнокислий і сірчанокислий кобальт) та ін.
4.2.2.Органомінеральні добрива (туки)
Внесення їх, як правило, забезпечує більший ефект, ніж роздільне внесення компонентів цих же добрив. До них належать органомінеральні гранули, компости збагачені мінеральними добривами, та ін. Часто органомінеральну суміш добрив вносять разом із насінням у посівні рядочки або в садивні ямки, що значно покращує ріст і збільшує вихід садивного матеріалу з одиниці площі. На гектар посіву вносять 1-1.5 т перегною, збагаченого 120-150 кг суперфосфату. Для нейтралізації вільної кислоти, що міститься у суперфосфаті, до суміші додають 30-40 кг попелу, який водночас є однією з форм комплексних добрив.
Таблиця 4.10
Основні мінеральні добрива та їх властивості.
| Добриво, зовнішній вигляд | Вміст діючої речовини, % | Реакція добрива | Розчинність | Маса 1 м3, т | Умови застосування | |
| Азотні | ||||||
| Аміачна селітра (азотнокислий амоній, нітрат амонію), біла, іноді жовтувата сіль | 34-35 | Кисла | Сильна | 0,8 | Кислі підзолисті ґрунти. Як підживлення на глибину 10 см. | |
| Сульфат амонію (сірчанокислий амоній), світло сіра з кристалами блакитного кольору сіль | 20-21 | Дуже кисла | Добра | 0,8 | На нейтральних та лучних чорноземах як підживлення. | |
| Натрієва (чилійська) селітра (азотнокислий натрій, нітрат натрію), білий або жовтуватий кристалічний порошок. | 15-16 | Лугова | Добра | 0,8 | На будь-яких ґрунтах, в першу чергу на кислих для підживлення. | |
| Карбамід (сечовина), білий кристалічний порошок. | Кисла | Сильна | 1,3 | Для підживлення. | ||
| Кальцієва селітра (азотнокислий кальцій, нітрат кальцію, вапняна селітра), білий кристалічний порошок | Лугова | Добра | 0,8 | Для кислих підзолистих ґрунтів | ||
| Фосфорні | ||||||
| Суперфосфат простий, світло-сірий порошок | 16-20 | Кисла | Сильна | 1,2 | Для усіх ґрунтів, особливо нейтральних та лучних. Як основне та для підживлення. | |
| Суперфосфат гранульований, світло-сірі гранули завбільшки 2-4 мм | 19,5 | Кисла | Сильна | 1,1 | Для усіх ґрунтів. При внесенні з посівом та для підживлення. | |
| Суперфосфат подвійний, борошнистий порошок або гранули | 42-46 | Не підкис-лює | Сильна | 1,2 | Як основне, для підживлення, гранульований як припосівне. | |
| Фосфорне борошно, порошок сірого або темно-сірого землистого кольору | 19-25 | Нейтральна | Нерозчинне | 1,7 | Застосовується у подвійних дозах. Придатні для кислих ґрунтів як основне добриво. | |
| Томасшлак, важкий темно-сірий порошок | 10-18 | Нейтральна | Нерозчинне | 1,8 | Такі самі | |
| Калійні | ||||||
| Сірчанокислий калій (сульфат калію), сірий дрібнокристалічний порошок | 46-48 | Кисла | Добра | 1,0 | Для усіх ґрунтів як основне добриво та для підживлення | |
| Хлористий калій (хлорид калію) дрібні кристали білого кольору | 50-60 | Кисла | Добра | 0,9 | Такі самі | |
| Калійні солі, кристалічний порошок білого і сірого кольору. | 30 або 40 | Кисла | Добра | 1,2 | Такі самі | |
| Сильвініт, рожева, червонувата, сіра або зеленувата сіль | 12-15 | Кисла | Добра | 1,3 | Як основне для осіннього внесення в зоні достатнього зволоження | |
| Калімач, сіруватий порошок | 16-19 | Кисла | Добра | 1,2 | Як основне на легких ґрунтах, бідних на магній. | |
| Кисла | Добра | |||||
Таблиця 4.11.
Допустимі варіанти змішування добрив
| № пп | Добриво | Порядковий номер добрива | |||||||||||
| Сульфат амонію, амофос, діамофос | - | М | В | Н | М | В | В | В | Н | М | Н | Н | |
| Аміачна селітра, нітрофоска | М | - | М | Н | В | В | В | В | Н | В | Н | Н | |
| Калійна, натрієва та кальцієва селітри | В | М | - | М | В | В | В | В | В | В | В | Н | |
| Нітрат | Н | Н | М | - | В | Н | В | В | М | В | М | Н | |
| Карбамід (сечовина) | М | В | В | В | - | М | В | В | В | В | В | В | |
| Суперфосфат (усі види) | В | В | В | Н | М | - | В | В | Н | В | Н | М | |
| Фосфорне борошно | В | В | В | В | В | В | - | В | В | В | Н | М | |
| Преципітат | В | В | В | В | В | В | В | - | В | В | Н | Н | |
| Томасшлак | Н | Н | В | М | В | Н | В | В | - | В | М | Н | |
| Калійні солі, хлорид калію, сильвініт | М | В | В | В | В | В | В | В | В | - | В | М | |
| Вапно, попіл | Н | Н | В | М | В | Н | Н | Н | М | В | - | Н | |
| Гній, пташиний послід | Н | Н | Н | Н | В | М | М | Н | Н | М | Н | - |
Умовні позначення: М – змішувати можна, В – змішувати можна перед внесенням, Н – змішувати неможна.
4.2.4.Бактеріальні добрива
До них належать препарати високоактивних корисних мікроорганізмів (бактерій), які при внесенні в грунт сприяють утворенню сполук азоту і фосфору, доступних рослинам. До них належать бактеріальне добриво АМБ, нітрагін, азото- і фосфоробактерин та ін.
До складу бактеріального добрива АМБ входять мікроорганізми, що сприяють мінералізації гумусу. У розсадниках його застосовують при внесенні торфу у парові поля. Для приготування робочої маси добрива 1 т подрібненого торфу змішують з 1 ц вапна або фосфоритного борошна і додають до суміші 1 кг культури АМБ. Таке добриво дуже ефективне на кислих ґрунтах.
Для покращення азотного живлення рослин в грунт вносять нітрагін та азотобактерин (азотоген).
Нітрагін — бактеріальний препарат бульбочкових бактерій, які розвиваються на коренях бобових (люпин, горох та ін.), а також лоху, вільхи і засвоюють атмосферний азот. Його вносять у грунт перед посівом (0,5 кг/га) або намочують насіння у розчині нітрагіну (0,5 кг нітрагіну на гектарну норму висіву насіння). Для обробітку насіння кожної бобової культури застосовують відповідний нітрагін визначеного штаму бульбочкових бактерій. Нітрагін у кислі ґрунти можна вносити лише після їх вапнування.
Азотоген (азотобактерин) – містить у собі бактерії, які засвоюють азот з повітря і збагачують ним грунт (30—40 кг/га). Вносять його під посіви або шляхом намочування насіння деревних порід у розчині, який готують із розрахунку 1-2 кг добрива на гектарну норму насіння.
Так само, як і азотобактерин, фосфоробактерин містить чисту культуру мікроорганізмів, здатних мінералізувати органічні фосфорні сполуки грунту і переводити фосфор у легкодоступну для рослин форму. Норма та техніка його внесення такі ж самі, як і нітрагіну.
4.2.5.Хімічна меліорація ґрунтів
Для нейтралізації ґрунтової кислотності і створення сприятливих умов для розвитку садивного матеріалу в підзолисті та дерново-підзолисті ґрунти вносять вапняні добрива. Длявапнування застосовують вапнистий туф, палене вапно, крейду мелену та мергель.
Доза внесення вапна залежить від ступеня кислотності та механічного складу грунту. Вона повинна бути в межах половини норми, розрахованої за гідролітичною кислотністю: на легких ґрунтах – приблизно 2 т/га, на середніх – 3 і на важких глинистих ґрунтах – 4-5 т/га. Вапнистого туфу, крейди, мергелю вносять в 1,5-2 рази більше, ніж паленого вапна. Вапнування грунту краще проводити восени разом з внесенням органічних добрив під основну оранку.
Властивості засолених каштанових ґрунтів поліпшують гіпсуванням. Воно сприяє витісненню з грунтово-поглинального комплексу іона натрію та заміні його іоном кальцію. Гіпс у вигляді порошку вносять в грунт восени, бажано у два прийоми: перший раз під основну оранку і другий — після оранки по поверхні ріллі з наступним боронуванням. Норма внесення гіпсу залежить від ступеня засоленості грунту і знаходиться в межах 5-10 т/га.
При проведенні меліорації ґрунтів треба брати до уваги, що позитивна дія вапна та гіпсу на ґрунтовий розчин триває 5-6 років. Через це меліорують ґрунти в 6-8-пільних сівозмінах один раз в ротацію, а в 3-4-пільних – один раз за дві ротації.
