Марець Ю.І.
Львівський державний університет внутрішніх справ
Екологічні права громадян є одними з основоположних, вони перебувають у нерозривному взаємозв’язку з правом на життя та здоров’я, відтак є природними. І це зовсім не дивно, адже кожна людина незалежно від політичних та релігійних переконань, незалежно від статі, віку, соціального статусу потребує належних умов для свого існування, зокрема і такого навколишнього середовища, яке б зумовлювало її нормальний розвиток.
Так, ст. 50 Конституції України резюмує, що кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди [1]. Таке конституційне закріплення втілює момент гуманізації національного законодавства, що у свою чергу змушує державу створювати ефективні механізми забезпечення цього права, а у випадку його порушення – відшкодування завданої шкоди.
З огляду на сучасний стан довкілля дуже важко назвати його нормальним, адже з кожним роком екологічна ситуація в Україні стає все критичнішою. Більше того, мова йде не лише про забруднення навколишнього середовища, вимирання деяких видів тварин та птахів, величезну кількість викидів у атмосферне повітря (наприклад, викиди автотранспорту i у багатьох містax України становлять 60-92% вiд загальної кiлькостi викидiв по місту), а й про суттєве погіршення здоров’я людини, що і є однією з причин збільшення генетичних захворювань, хвороб органів дихання, нервової системи, зростання смертності серед населення.
Саме тому будь - яке спричинення екологічного правопорушення повинне якнайшвидше та якнайефективніше нейтралізуватись приведенням в попередній нормальний стан навколишнього природного середовища чи здоров’я людини та пропорційною компенсацією за заподіяну шкоду.
Відтак, постає питання про відшкодування шкоди, заподіяної екологічним правопорушенням. Відповідно до виду юридичної відповідальності, а саме, кримінальної, адміністративної, дисциплінарної настають стягнення у виді штрафів, доган, звільнення, конфіскації знарядь правопорушення, обмеження, зупинення, припинення діяльності чи експлуатації об'єктів, виправних робіт, позбавлення волі. Та все ж, ці покарання носять характер санкцій, тобто мають на меті покарати винного та надати йому можливість виправитись.
Тим не менш, заподіяна шкода у вигляді небажаних наслідків повинна відшкодовуватись. Саму в цьому і об’єктивується майнова відповідальність, на якій слід зробити акцент, адже її суть зводиться саме до компенсації. Одним із способів цієї компенсації є відшкодування шкоди в натурі за рахунок правопорушника. Хоча, якщо говорити про навколишнє природне середовище, то цей спосіб не завжди може застосовуватись, винятком у цьому випадку може бути рекультивація земель, відновлення лісів тощо. Та як бути з відновленням втраченого здоров’я або ж з втратою певного біологічного виду? Як не як, майнова шкода завжди пов’язана з певними втратами, скороченням, пошкодженням чи знищенням певних охоронюваних законом матеріальних благ.
Виходячи з вищезазначеного, слід все таки детальніше зупинитися на з’ясуванні змісту поняття збитків, яке текстуально закріплене в ст. 22 Цивільного кодексу України, відповідно до якої збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) Якщо ж збитки розглядати через призму саме екологічних правовідносин, то вони конкретизуються до майнові втрат, фінансові витрати, не отриманих доходів природокористувачів. Вони за загальним правилом відшкодовуються у повному обсязі та визначаються відповідно до реальної вартості втраченого майна або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі [2].
Особи, яким завдано такої шкоди, мають право на відшкодування неодержаних прибутків за час, необхідний для відновлення здоров’я, якості навколишнього природного середовища, відтворення природних ресурсів до стану, придатного для використання за цільовим призначенням. Слід зазначити, що відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням екологічного законодавства, належить до економічних заходів забезпечення охорони навколишнього середовища [3].
Проблемним є момент щодо відшкодування неодержаних доходів або так званої упущеної вигоди. Адже на практиці дуже важко довести її наявність і як наслідок – отримати певну компенсацію.
Частково проливає світло на це питання Вищий господарський суд України, який у своєму оглядовому листі зазначає, що пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі використання зазначених приміщень. Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток [4].
Одним з найцікавіших та найменш чітко визначених етапів відшкодування шкоди є відшкодування моральної шкоди. Адже тут не існує конкретного механізму для її визначення і якнайповніше себе проявляє словосполучення «внутрішнє переконання». Серед багатьох науковців точиться нескінченна боротьба про те, як саме має виглядати відшкодування моральної шкоди, що є логічним, бо такі твердження є досить суб’єктивними та індивідуальними. Все ж, сформувалося декілька підходів щодо способів відшкодування моральної шкоди. Зокрема, одні вчені наполягають на тому, щоб така шкода відшкодовувалась шляхом грошової компенсації (наприклад, М. Шимінова). Інші ж стверджують, що грошова компенсація є аморальною і припускають можливість відшкодування шляхом усунення або “загладжування” моральної шкоди. Виходить, за своєю природою духовні інтереси не передбачають компенсації економічними засобами, мова йде про компенсацію, яка пом’якшує моральні переживання потерпілого.
Та навіть якщо схилятися до грошової компенсації моральної шкоди, варто об’єктивно оцінювати глибину страждань потерпілого, тобто здійснити аналіз душевного та психологічного стану потерпілого, його моральні цінності, факт сприйняття ним екологічного правопорушення, умовно кажучи, вивчити особу потерпілого.
Незважаючи на те, що проблема визначення та відшкодування моральної шкоди є досить актуальною, законодавець все ж не дає чіткого визначення її поняття. Частково це питання висвітлюється у ст. 23 ЦК України, та більш об’ємне визначення моральної шкоди знаходимо у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 “ Про судову практику в справах про відшкодування моральної(немайнової) шкоди». В п. 3 цієї постанови зазначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб [5].
Отже, підбиваючи підсумок, слід зазначити, що відшкодування шкоди, заподіяної екологічним правопорушенням є одним з важливих механізмів забезпечення права на безпечне навколишнє природне, але водночас виступає самостійним правом громадян, яке потребує чіткого визначення позиції законодавця шляхом більш об’ємного тлумачення у сучасній системі нормативно – правових актів, що регулюють даний вид відносин. Трагізм стану довкілля в Україні полягає не лише в нехтуванні вимогами екологічної безпеки чи самим фактом порушення екологічних прав громадян, а й зокрема у низькому рівні правосвідомості громадян, відсутності єдиних поглядів та підходів щодо цієї проблеми серед науковців, прогалинах, колізіях та неточностях чинного законодавства.
Список використаних джерел:
1. Конституція України: Відомості Верховної Ради України —28.06.1996 — № 30, ст. 141 [Електронний ресурс]. − Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80;
2. Цивільний кодекс України: Відомості Верховної Ради України — 2003 — №№ 40-44, ст.356 Електронний ресурс]. − Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15;
3. Про охорону навколишнього природного середовища: ЗУ від 25.06.1991 № 1264-XII // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1991, № 41, ст.546 [Електронний ресурс]. − Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1264-12;
4. Вищий господарський суд України: Оглядовий лист «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства у справах, в яких заявлено вимоги про відшкодування збитків» від 14.01.2014 № 01-06/20/2014 546 [Електронний ресурс]. − Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/v0020600-14;
5. Пленум Верховного суду України: Постанова «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.95 546 [Електронний ресурс]. − Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0004700-95.
