По г`орах, д`олами й верх`ами (по горам, долинами и вершинами), тягл`ися св`яточно пр`ибрані л`юди (тянулись празднично одетые, украшенные люди). Зел`ена от`ава ц`аринок розцвіталася раптом (зелёная отава сенокосов расцветала внезапно; “отава” — трава, вырастающая после укоса), вздовж Черем`ошу плив різноб`арвний пот`ік (вдоль Черемоша плыл разноцветный поток), а десь вис`око, на ч`орному запин`алі смер`екових лісів (а где-то высоко, на чёрном покрывале смерековых лесов), ж`аром гор`ів під р`анішнім с`онцем черв`оний даш`ок гуц`ульського парас`оля (жаром горел под утренним солнцем красный купол гуцульского шатра). Незаб`аром Іван поб`ачив стр`ічу вор`ожих род`ів (вскоре Иван увидел встречу враждующих родов). Вон`и вже верт`али з хр`аму (они уже возвращались с храма), т`ато був тр`охи нап`итий (отец был слегка навеселе). Р`аптом на вуз`енькій дор`озі (вдруг на узенькой дороге), між ск`елею і Черем`ошем (между скалою и Черемошем), зроб`ився тиск (стало тесно). Воз`и, к`інні і п`іші, чолов`іки й жінк`и — спин`ились і зб`ились в к`упу (телеги, конные и пешие мужчины и женщины — остановились и сбились в кучу). В л`ютому ґв`алті (в злом шуме), що зв`іявсь одр`азу, як в`ихор, невід`омо од ч`ого (что поднялся сразу, как вихрь, неизвестно отчего), заблищ`али зал`ізні б`артки та заскак`али п`еред с`амим обл`иччям (заблестели железные топорики и заскакали прямо перед лицом). Як кр`емінь і кр`иця, ст`ялись род`и — Гутенюк`и з Палійчук`ами (как кремень и кресало схватились = срубились роды — Гутенюки с Паличуками), і п`ерше ніж Іван встиг розібр`ати, про що їм йд`еться (и раньше чем успел Иван розобраться, в чём у них дело), т`ато розмахн`ув б`артку і вд`арив пл`азом ком`усь по чол`і (отец взмахнул топориком плашмя кому-то в лоб), з як`ого бр`изнула кров, залл`яла лиц`е, сор`очку та п`ишний кепт`ар (из которого брызнула кровь, залила лицо, рубашку и пышную шляпу).
По горах, долами й верхами, тяглися святочно прибрані люди. Зелена отава царинок розцвіталася раптом, вздовж Черемошу плив різнобарвний потік, а десь високо, на чорному запиналі смерекових лісів, жаром горів під ранішнім сонцем червоний дашок гуцульського парасоля. Незабаром Іван побачив стрічу ворожих родів. Вони вже вертали з храму, тато був трохи напитий. Раптом на вузенькій дорозі, між скелею і Черемошем, зробився тиск. Вози, кінні і піші, чоловіки й жінки — спинились і збились в купу. В лютому ґвалті, що звіявсь одразу, як вихор, невідомо од чого, заблищали залізні бартки та заскакали перед самим обличчям. Як кремінь і криця, стялись роди — Гутенюки з Палійчуками, і перше ніж Іван встиг розібрати, про що їм йдеться, тато розмахнув бартку і вдарив плазом комусь по чолі, з якого бризнула кров, залляла лице, сорочку та пишний кептар.
Й`ойкнула ч`елядь (ойкнули женщины), к`инулась одтяг`ати (бросились разнимать). а вже люд`ина з лиц`ем черв`оним, як йог`о г`ачі (а уже человек с лицом красным, как его штаны), т`яла б`арткою в`орога в г`олову (рубил топориком врага в голову), і похитн`увся Ів`анів т`ато, як підт`ята смер`ека (и пошатнулся Иванов отец, как подрубленная смерека). Іван к`инувся в б`ійку (Иван бросился в драку). Не пам'ятав, що р`обить (не соображал = не помнил, что делает). Щось підн`яло йог`о (что-то подняло его). Але дор`ослі потолоч`или йом`у н`оги (но взрослые побили = потоптали ему ноги), і він не міг прот`иснутись туд`и, де б`ились (и он не мог протиснуться туда, где дрались). Все ще гар`ячий, роз'юшений зл`істю (всё ещё горячий, расквашенный = возбуждённый злостью; “юшити” — литься /про кровь/), він наск`очив з розг`ону на мал`еньке дівч`а (он налетел с разгону на маленькую девочку), що трясл`ось з ж`аху б`іля с`амого в`оза (что тряслась от ужаса возле самой телеги). Ага! Се, п`евно, Гутенюк`ова д`івка (это, наверное, Гутенюкова девка)! І, не дум`авши д`овго, уд`арив ї`ї в лиц`е (и, не думая долго, ударил её в лицо). Вон`а скрив`илась, притул`ила рук`ами до груд`ей сор`очку і почал`а тік`ати (она скривилась, прижала руками к груди рубашку и начала убегать). Іван злов`ив ї`ї к`оло рік`и, ш`арпнув за п`азуху і розд`ер (Иван поймал её около реки, рванул за пазуху и разодрал). Зв`ідти вп`али на з`емлю н`ові кісник`и (оттуда выпали на землю новые ленты), а д`івчинка з кр`иком к`инулась їх зах`ищати (а девочка с криком кинулась их защищать). Ал`е він в`идер і к`инув у в`оду (но он вырвал и бросил в воду). Тод`і д`івчинка, зігн`ута вся (тогда девочка, согнувшись вся), подив`илась на нь`ого спідл`оба як`имсь глиб`оким з`ором ч`орних м`атових оч`ей і спок`ійно сказ`ала (посмотрела на него исподлобья каким-то глубоким взглядом чёрных матовых глаз и спокойно сказала):
— Нічь`о... В м`ене є др`угі... май л`іпші (ничего… У меня есть другие… ещё лучше).
Йойкнула челядь, кинулась одтягати. а вже людина з лицем червоним, як його гачі, тяла барткою ворога в голову, і похитнувся Іванів тато, як підтята смерека. Іван кинувся в бійку. Не пам'ятав, що робить. Щось підняло його. Але дорослі потолочили йому ноги, і він не міг протиснутись туди, де бились. Все ще гарячий, роз'юшений злістю, він наскочив з розгону на маленьке дівча, що тряслось з жаху біля самого воза. Ага! Се, певно, Гутенюкова дівка! І, не думавши довго, ударив її в лице. Вона скривилась, притулила руками до грудей сорочку і почала тікати. Іван зловив її коло ріки, шарпнув за пазуху і роздер. Звідти впали на землю нові кісники, а дівчинка з криком кинулась їх захищати. Але він видер і кинув у воду. Тоді дівчинка, зігнута вся, подивилась на нього спідлоба якимсь глибоким зором чорних матових очей і спокійно сказала:
