(фр. postimpressionisme, от лат. post – после и импрессионизм), совокупность направлений, возникших во французском искусстве во второй половине 1980-х годов и пришедших на смену импрессионизму. Началом постимпрессионизма принято считать середину 1880-х, когда состоялась последняя выставка импрессионистов и был опубликован Манифест символизма (1886) поэта Жана Мореаса. Новые течения декларировали неприятие эстетики импрессионизма и реализма. Их объединяла готовность передавать в картинах не сиюминутные, но длительные, сущностные состояния жизни, как материальные, так и духовные. Поиски шли различными путями: это и пуантелизм (Жорж Сёра, Поль Синьяк), и символизм Поля Гогена и группы «наби» (Морис Дени, Поль Серюзье, Эдуард Вюйар, Пьер Боннар и др.), и создание линейно-живописного строя стиля модерн (Анри де Тулуз-Лотрек и др.), и проникновение в конструктивную основу предмета (Поль Сезанн), и даже предвещавшая опыты экспрессионизма живопись Винсента Ван Гога.
Художники отказывались изображать только зримую действительность, а стремились изображать ее основные, закономерные элементы. Широкий спектр постимпрессионизма содержит зарождение взглядов на объективные закономерности живописи (Сезанн), изображение воображаемых процессов (Редон), сюрреализм (Ван Гог), примитивные источники нашего общества (Гоген) или поэтичность действительности (Руссо). Принципы художественных тенденций и изобразительных элементов постимпрессионизма стали основой направлений в современной живописи.
С конца XIX - начала XX вв. разнообразные новые течения во французской живописи объединились под названием постимпрессионизм, который сознательно выступил против некоторых принципов импрессионизма. Постимпрессионизм повысил интерес к философским и символическим началам искусства. Художники этого направления не придерживались только зрительных впечатлений, а стремились свободно и обобщенно передавать материальность мира, прибегали к декоративной стилизации (П. Сезанн, Ван Гог, П. Гоген). Художники, которых в истории искусства именуют постимпрессионистами — Сезанн, Ван Гог и Гоген, — не были объединены ни общей программой, ни общим методом. Они начали работать параллельно с импрессионистами и испытали их влияние.В действительности же каждый из них представляет собой яркую творческую индивидуальность, каждый оставил свой собственный след в искусстве.
Одновременно с импрессионистами в 80-х гг. Во Франции выступает со своими картинами голландец Винсент Ван Гог (1853-1890), Человек напряженной внутренней жизни, обостренных чувств, художник не мог смириться с окружающей действительностью, полной противоречий и несправедливости. Образы его картин окрашены пессимистическими и тревожными настроениями. Он достиг небывалого до сих пор в искусстве эмоционального воздействия цвета, динамичности мазка и линий, острой выразительности форм. В его картине 'Кафе вечером' интенсивно синее небо кажется зловеще мрачным, несмотря на огромные сияющие звезды. Пронизывающе-ярким, лимонно-желтым светом залито уличное кафе. В нем сидят посетители, по улице идут прохожие, но над всем господствует настроение пустынности и тоскливого одиночества. То же настроение присутствует и в картине 'Ночной кабачок в Арле'. Ранние его работы имеют определенные черты старой голландской традиции. Под влиянием импрессионистов техника Ван Гога становится более свободной, смелой, палитра высветляется («Пейзаж в Овере после дождя», 1890). Вскоре он переезжает в Прованс, в город Арль, где вместе с Гогеном мечтает организовать нечто вроде братства художников. он находит, цветовую гамму Делакруа, линии японской гравюры и пейзажи, «как у Сезанна». будучи человеком душевнобольным, он обостренно воспринимает все жизненные конфликты и кончает жизнь самоубийством.При жизни Ван-Гога его картины не встретили признания и были высоко оценены лишь впоследствии.ГОген- символика цвета,совершенно ідеальній мир, декоративность, метод синтетизм(символический декоративизм). Гоген користувався гранично спрощеним рисунком, форми предметів у нього нарочито площинні, барви чисті та яскраві, композиції мають орнаментальний характер. Він навмисно порушував перспективу, малював не так, як бачить людське око, а як він хотів побачити це в природі. Гоген перетворив реальну природу на декоративний барвистий візерунок. Його мова гіперболізована. Він підсилював інтенсивність тонів, бо його цікавив не колір певної трави, а колір трави взагалі. Художник не користувався світлотіньовим моделюванням, а накладав колір рівними площинами, у контрастному порівнянні. Колір він розумів символічно. "Таїтянки на березі моря", н чудово змальовує оголене дівоче тіло ("Королева краси").
Позднее признание получило и творчество Поля Сезанна (1839-1906). Опираясь на отдельные завоевания импрессионистов, он во многом отходит от них, создав свою особую манеру. Художник стремился найти постоянный, не зависящий от освещения в данный момент цвет изображаемого предмета. Сущностью его исканий была передача формы соотношениями красочных тонов. 'Цвет лепит предметы', - говорил Сезанн. Так, в 'Натюрморте с персиками и грушами' форма каждого предмета передана тончайшими градациями цвета, а композиционное расположение продуманно во всех деталях. Всё кажется материально ощутимым и объемным. Но, завоевав эти качества, живопись Сезанна утратила, однако, конкретность в изображении реальных предметов. Часто в его произведениях нельзя понять, какие именно фрукты изображены, какие взяты ткани, из чего сделан тот или иной предмет. Эти элементы абстрагирования, заложенные в самом методе Сезанна, привели впоследствии искусство его последователей к полной условности форм и отвлеченности. Молодое поколение видело в Сезанне единственного импрессиониста, который отказался от импрессионизма, сохранив его технику, чтобы исследовать пространство и восстановить формы в картине, т. е. пластическую материальность живописи и устойчивую композицию.
29. Модерн як епоха в культурі. Австрійський «сецессіон» і Сецесія в
Україні.
Моде́рн стильовий напрям у європейському та американському мистецтві (переважно в архітектурі, образотворчому й декоративно-ужитковому мистецтві) кінця 19 — початку 20 століть. Виник в Австрії м.Вена (сецессіон)-Г.Климт (Поцілунок)- Один з найвидатніших представників сецесії, провідник віденського модернізму.Епоха модерну проіснувала недовго: 20—30 років у різних країнах, але вплив модерну на всі види мистецтва вражаючий. Появу стилю модерн пояснюють різними причинами. Наприклад, стомленістю XIX сторіччя та загальним декадансом європейської культури. Іншою причиною появи стилю модерн називають демократизацію суспільного життя наприкінці століття. (Бурхливе зростання міст) На виникнення модерну вплинув також конфлікт між піднесеними ідеалами (неоромантизм) та буржуазною прозою життя. Представники цього стилю вважали, що вони спрямовані в майбутнє і ніби поривають з традиціями XIX сторіччя, а передусім — з побутовим реалізмом і салонним классицизмом. Для мистецтва модерну притаманна зацікавленість міфологічними персонажами та алегоричними мотивами. На картині М. Врубеля "Царівна-Лебідь.. Популярним став мотив поцілунку, що буквально переходив від одного майстра до іншого. Відомий "Поцілунок" Беренса (1898 рік).. Беренс звів мотив до знаку. Г. Клімт у картині з тією ж назвою (1911 рік) намагався врівноважити порив та абстрагований декоративізм. Полюбляли художники модерну також відтворювати та інтерпретувати мову чужих культур, пропускаючи всі явища крізь призму індивідуального "Я" (О. Бенуа, Л. Бакст та інші); інтерпретувати чужий задум в інших видах мистецтва. Модерн породив новий рід героїнь, здатних відверто виявляти своє почуття, свій внутрішній стан, вогонь своєї душі, полум'я любові, рух тіла. Жінка в екстазі — це мотив, що досить часто зустрічається в мистецтві модерну.(голизна деформована, незвичне вбрання). У модерні були поширені мотиви вмирання, безвиході, знемоги, відчаю. Знемогою душі пройнята більшість героїв М. Врубеля. Весь процес формотворення у модерні імітував природні форми. У модерні поширилась мода на різноманітні вироби, що імітують квітку в склянці або вазі, букет (Тіфанні). принцип орієнтації на природні форми пов'язана і така особливість модерну, як саморозвиток форм.Гнуті, переплетені лінії й форми, що їх запозичено з рослинного світу, подають цей принцип самовідтворення, самостійного росту, внутрішнього руху ніби незалежно від бажання художника. В динаміці форм модерну існує спонтанність, стихійність, свавільність. Найбільш послідовно ця риса відобразилась в архітектурі А. Гауді. Стихійність, "віталізм", саморозвиток форм зумовлюють ще одну якість модерну — принцип динамічної рівноваги.Ця якість модерну також пов'язана з його орієнтуванням на природний світ. Жива природа завжди творить динамічну рівновагу, не вдаючись до симетрії, яку ми найчастіше знаходимо у змертвілих явищах — мінералах, кристалічних утвореннях.Архітектура-функціональність, корисність,комфорт, зручність,принцип зведення будинків «зсередини назовні», основн.є організ інтер’єру (за фасадом можна читати внутр..структ),характерна стилізація- особлив.інших епох трансформ.зі своїми худ.смаками. принцип просторових взаємозв'язків, принцип живописно-ритмічної композиції, також притам.пластичність характеризує не стільки декор, як це було раніше, скільки ліплення самих архітектурних масс(завдяки залізобетонну). Провідними архітекторами стилю модерн були X. ван де Вельде, В. Орта в Бельгії, А. Гауді в Іспанії, Дімар у Франції, Й. Гофман в Австрії, Ф. Шехтель в Росії, В. Городецький в Україні. В украине (сецессіон) До найбільш розповсюджених зразків архітектури на теренах України належать зразки пам'яток сецесії (декоративного стилю капіталізму модерн). Саме на цей період прийшлося масове будівництво залізничних вокзалів, крамниць, театрів, каплиць і церков, пересічної забудови з цегли, бетону чи дерева (Бекетов Олексій Миколайович,Городецький Владислав Владиславович). Львівська сецесія теж спиралася на багатий історичний досід Львова та Відня. Так, видатний скульптор зі Львова Юліан Марковський опановував майстерність у скульптора Париса Філіппі у Відні. Усі ознаки стилю сецесії мають і фрески Вірменської церкви у Львові.
