Проаналізувати трагедію Есхіла «Перси» в аспекті реалізації категорій античного свтогляду та естетики

 

Трагедія Есхіла «Перси» описує напад перських сил на Афіни і їх загибель. Син видатного правителя і полководця Дарія всупереч волі батька веде військо перське на загибель. Ось тут і виникає конфлікт. Недосвідчений син ослухався батька і зазнав поразки, до того ж боги не були прихильними до Персів. Багато жінок залишались вдовами, матері втратили своїх синів через юнацьку дурість Ксеркса

От як скоро віщування стало дійсністю... Гай-гай!..

Ще й на синові моєму Зевс свій вибір зупинив.

Я ж гадав: боги ту волю сповнять ще хтозна-коли.

Хто ж на себе заповзявся - бог йому ще й пособить.»

«А Ксеркс, мій син, ще юний, тож по-юному

Зневажив заповіт мій, позабув його.»

Я вважаю, що конфлікт можна побачити також у тому, що Ксеркс зажадав захопити непокірних Афінян, волелюбних та мужніх, до того ж боги були ласкавими до афінян, та в супереч цьому, син Дарія все ж наважився піти на них, за що і розплатився

На мою думку міфологічний матеріал трансформується в сюжеті трагедії у прикмети, сни та видіння, що за сюжетом, не те що б передрікають поразку, а скоріше сповіщають Атоссу про неї.

«Таке мені в минулу ніч наснилося.

Прокинувшись, я тут же у струмку дзвінкім

Помила руки й підійшла до вівтаря,

Щоб, як годиться, вшанувати пряником

Богів, що від напастей захищають нас.

Та бачу тут: орел шукає захисту

При жертовнику Феба. Заніміла я.

За мить - шуліка, друзі, на очах моїх,

Шугнувши, впав на нього, кігті в голову

Встромив. Орел зіщуливсь і не став уже

Пручатись.»

«Ми не хочемо надміру ні залякувать тебе,

Наша мати, ні втішати. Сон лихий тобі приснивсь-

До богів молись ласкавих, одвернуть біду проси,»

«От як скоро віщування стало дійсністю... Гай-гай!..»

Міфологічні елементи сюжету переносять нас до царства мертвих, де знаходиться Дарій, який навіть у царстві мертвих є у пошані.

«Нелегко вийти: божества глибин сумних

Воліють забирати, а не звільнювать.

Та я і в них у шані, от і зміг сюди

Прийти.»

Співвідносячи Долю героїв та їх особисту волю, можна побачити, що покійний батько Ксеркса згадує про віщування, яке дає зрозуміти, що фатум має більший вплив, аніж воля героїв, можна навіть сказати, що Ксеркс майже сам іде назустріч своїй долі разом зі своїм військом. Чому майже, бо до цього рішення його підштовхнули, адже сам син Дарія вагався.

«Це з лихими спілкування Ксеркса, врешті, довело

До біди. Його завзяття підживляли: он, мовляв,

Батько твій синам багатство списом добував, а ти,

Не примножуючи статку, дома боязко сидиш.»

Отже фатум відіграє головну роль у трагедії Есхіла

«Ось так і сталось те, що мало статися»

Найяскравішим втіленням античного гуманізму є Дарій, та його попередники-правителі, також неможливо не згадати про Атоссу - дружину Дарія.

Дарій та Атосса - втілення активних правителів, що дбають про свій народ, дбають про його добробут, до того ж вони виявляють неабияке співчуття до свого народу, хоча причиною цього горя є їхній власний син, вони йому також співчувають.

Аїдонею, до світла з пітьми

Виведи, Аїдонею,

Незрівнянного Дарія душу!»

«Він на загин люду не слав -

На нищівну, згубну війну!

Богонатхненним назвали його

Перси, і богонатхненним -

Був, бо правив уміло військом.

Також, описуючи перські війська та їх полководців, Есхіл ідеалізує їх як великих мужів-захисників своєї Батьківщини

«Вождем загонів наших Мід спочатку був,
А далі, після нього, правив син його,
Що вмів свій запал підкоряти розуму.
Йому на зміну третій, найщасливіший,
Взяв берло Кір, що миром поєднав усіх.
І Лідію здобув він, і фрігійський край,
І покорив, завзятий, всю Іонію.
Боги його любили за розсудливість.
Потому, вже четвертий, правив Кіра син.
А п'ятий, Мардіс, осоромив древній наш
Престол і батьківщину. Артафрен, однак,
Із друзями в палаці з ним покінчили,
До хитрощів удавшись, як і слід було.
Та Артафрен був сьомим: шостим - Марафіс.
І я, коли й для мене щастя випало,
Не раз війська численні на війну водив,
Біди ж такої не придбав для Персії.»

«…й кінця не було

Тій осяйливій зімкнутій силі.

А попереду війська - Амістр, Артафрен,

Мегабат і Астасп - вели персів вони,

Владареві ясному підлеглі вожді,

Незчисленного воїнства проводирі.

З ними-лучники вправні, кінні війська,

Ті, що й видом своїм навести можуть жах,

Ті, що в битнгіх жахні

І рішучістю, й силою духу.»

Античний антропоцентризм в трагедії «Перси» полягає в тому, що вся увага переноситься на самих людей, на їх страждання,проблеми, а саме нерозсудливість правителя Ксеркса, що призводить до страшної трагедії.

«Горе нечуване! Біль страшний!

Плачте, перси! Плачте, тужіть,

Вістку таку почувши!»

«Бо Ксеркс повів її синів,

Бо Ксеркс їм віку вкоротив,

Бо Ксеркс шалений до загибелі

Наші судна скерував»

Важливо наголосити, що вже почуття людини, а саме горе, на першому плані твору, який наповнений настроями смутку, туги, скорботи.

«Хто звідав горя, друзі, добре знає той,

Що, тільки-но нещастя напливуть на нас,-

Уже ми боїмося й тіні власної,

А добре нам ведеться - схильні вірити,

Що подуви попутні вік не зрадять нам.»

«Кричу я, сльози ллю,

Важкий на мене впав удар,

От і вмліваю з болю.»

Отже, у трагедії Есхіла «Перси» на першому плані діє людина з усіма її почуттями та стражданнями, що сповнюють твір.

На мою думку, головним засобом створення атмосфери трагічного напруження є плачі, твір майже весь переповнений плачами.

«Кричу я, сльози ллю,

Важкий на мене впав удар,

От і вмліваю з болю.»

«Горе нечуване! Біль страшний!

Плачте, перси! Плачте, тужіть,

Вістку таку почувши!»

«Плач, і ридай, і слізьми вмивайсь!

Ген аж до неба високого

Туга лунка хай летить - гай-гай! -

В горі незмірнім, що душу рве,

Скрикуй раз по раз!»

«Никнуть похилі, старі батьки,

Сина позбувшись. Гай-гай! Гай-гай!

Плачуть-зітхають: дійшла до них

Болісна вістка.»

«А ви, вколо могили ставши, плачете

Й мене пронизливими заклинаннями

Все кличете.»

Іншим яскравим засобом створення трагічного напруження є чіткий опис жертв безжального зіткнення.

«Я покинув загиблих:

їх із суден тірійських

На скелі жбурляла,

На круті саламінські хребти

Закривавлена хвиля.»

«Та Артембар, що десять тисяч кінників

Провадив,- нині в морі край Сіленських скель.

Змело з судна й Дадака, хоч і він у бій

Вів десять тисяч, але спис пробив його.

І Тенагон одважний, гордість Бактрії,-

На острові Аянта, де прибій бурлить.

Лілей, Арсам, Аргест - о скелі берега,

Що голубів годує, теж розбилися.

Отже, виділимо категорії античного світогляду та естетики, відображені у трагедії Есхіла «Перси»:

I. Як відомо, для античного суспільного ладу, для чоловіків античної доби головним обов’язком був захист роду, а одним із найвищих проявів мужності та честі була участь у військових походах, та навіть загибель за свою Батьківщину. Ця категорія античного світогляду має назву героїзм і є основною в трагедії Есхіла «Перси».

Наприклад:

Сам володар - син Дарія, Ксеркс, повелів
Найвірнішим із слуг
Невсипуще цей край пильнувати.

Щоб укрити весь світ, жене те військо
Незчисленне-двома жене шляхами:
Суходолом і морем. Вождям суворим
Довіряє він - роду золотого
Пагін богорівний.

Як син мій переможе - слава й честь йому,
Схитнеться - свому краю не даватиме

Потряс повітря: "Гай же, діти еллінів!
Отчизну порятуйте, жон, дітей своїх,
Богів оселі - наші храми батьківські
Й дідів могили! Нині в бій за все йдемо!"

II. Лиш погляну на сивих, похилих людей.
Хай би, Зевсе, і я разом з іншими там,
У бою, розділив долю!

Як і будь-яке інше суспільство, античне пишалось своїми героями і оспівувало їх могутність та силу:

…й кінця не було
Тій осяйливій зімкнутій силі.
А попереду війська - Амістр, Артафрен,
Мегабат і Астасп - вели персів вони,
Владареві ясному підлеглі вожді,
Незчисленного воїнства проводирі.
З ними-лучники вправні, кінні війська,
Ті, що й видом своїм навести можуть жах,
Ті, що в битнгіх жахні
І рішучістю, й силою духу.

Перське воїнство - незламне,
Сильний духом перський люд

III. Важливо додати, що античне суспільство поважало своїх правителів, які були в його очах великими завдяки своїм досягненням, античний люд був вдячним їм, але, водночас, був безжальним до тих, хто зганьбив свій рід:

Вождем загонів наших Мід спочатку був,
А далі, після нього, правив син його,
Що вмів свій запал підкоряти розуму.
Йому на зміну третій, найщасливіший,
Взяв берло Кір, що миром поєднав усіх.
І Лідію здобув він, і фрігійський край,
І покорив, завзятий, всю Іонію.
Боги його любили за розсудливість.
Потому, вже четвертий, правив Кіра син.
А п'ятий, Мардіс, осоромив древній наш
Престол і батьківщину. Артафрен, однак,
Із друзями в палаці з ним покінчили,
До хитрощів удавшись, як і слід було.
Та Артафрен був сьомим: шостим - Марафіс.
І я, коли й для мене щастя випало,
Не раз війська численні на війну водив,
Біди ж такої не придбав для Персії.

 

Віра античних людей у богів була непохитною, вони покірно їм поклонялись, прославляли їх та приносили їм жертви:

Щоб, як годиться, вшанувати пряником
Богів, що від напастей захищають нас.

До богів молись ласкавих, одвернуть біду проси,
Щоб вона для тебе щастям обернулась і добром,
Для дітей, для твого краю і для друзів.

Я ж покваплюся
Богів підземних пригостити жертвою.

IV. Античне суспільство було досить забобонним, воно міцно вірило у магічну силу сновидінь, у прикмети, символи та знаки. Важливим є також те, що люди в античну добу шанували звичаї:

Постійно сни я бачу з того дня, коли,
Зібравши військо, син мій у похід пішов,
Щоб луком Іонійський край спустошити.
Виразного ж такого ще не бачила,
Як той, що нині снився. Розкажу тобі.

Та бачу тут: орел шукає захисту
При жертовнику Феба. Заніміла я.
За мить - шуліка, друзі, на очах моїх,
Шугнувши, впав на нього, кігті в голову
Встромив. Орел зіщуливсь і не став уже
Пручатись

Що там казати! Жили ми безжурними,
Звичай шануючи, в краї квітучому

V. Окрім своїх богів, прадавнє суспільство шанувало померлих:

Цю жертву для померлих супроводжуйте,
О друзі, співом і просіть, хай з'явиться
Тінь Дарія велична. Я ж покваплюся
Богів підземних пригостити жертвою.

Щоб поминальним даром уласкавити

Давнє суспільство цінувало людські чесноти і вірило, якщо людина не мала гарних рис, жила безбожно, не шануючи богів та звичаї, її чекала розплата у підземному царстві, а на землі кара від богів за свої злочин

Де їх чекають муки найжорстокіші
І за нахабство, й за безбожні помисли
Всіх тих, які, в Елладу впавши, зважились
Палити храми, красти божі статуї,
Там вівтарі розбито, а зображення
Безсмертних із підніжжя - в пил повергнуті.
За зло, що натворили,- зла не меншого
Судилось їм зазнати. Дно їх мук і бід
Іще не проглядає, ще їх більшає.

В своєму щасті на чуже позаздрившись,
Утратите, захланні, весь достаток свій.
Бо тим, що загордились, не уникнути

Покари, що суворий Зевс відмірює.
Тож мого сина, Ксеркса нерозважного,
Прошу вас, напоумте, хай не сміє він
Зухвальством ображати небожителів.

(Виконала студентка Бабенко Вікторія)