Основні етапи українського національного відродження 19 ст

1. Шляхетська доба (до 1840-х рр.)Від появи Енеїди Котляревського 1798 до виступу Т.Шевченка та КМ братства – своєрідний епілог козацької доби.

1791 р., розбудження деяких надій у зв’язку із походом Наполеона, участь українців у виступах декабристів.. У центрі зацікавленості істориків – військово-політичні історія Гетьманщини 17-18 ст. Головна вага шляхетської доби в формуванні модерної української свідомості в тому, що вона творить ланку між козацькою та новітньою Україною.. Ідеї демократичного та федералістичного панславізму. Подібні процеси і на Правобережжі. Українська школа в польській літературі.. Союз поляків, литовців та українців. Після повстання польської шляхти 1830-1831 рр. та у 1863 заради відновлення РП – опір українського селянства.

2. Народницька доба (1840-1880 рр.)Провід– інтелігенції, яка формувалася з вихідців із народних низів. Вогнищами скупчення були університети – Харківський, Київський. У 1845 – виникає політична організація – КМ братство. Прапороносець – Т.Шевченко - кріпацький син. Літературна прояви доби – Шевченко, «Книга буття українського народу» Костомарова. Основна риса– наголошування поняття народу,.. Так звані хлопомани. Провідним діячем хлопоманів був В.Антонович – «У 1870-ті – діяльність цілої мережі громад.. Речником політизації українства був М.Драгоманов. За Олександра ІІІ – реакційний режим.

3. Модерністична доба (1890-ті – 1914 рр.)Інтелігентська верства залишається двигуном українського руху. «Братство тарасівців» 1892р. 1899 – у Харкові засновано РУП, Головне досягнення доби – пролом штучної стіни, якою російський царизм утримував національний рух української інтелігенції. На політичну арену виходить новий тип революційного юнака з Кобзарем в одній руці та Комуністичним маніфестом в іншій. Постаті М.Порша – ідейного лідера УСДРП, В.Винниченка..

Москофільство.

Першим пропагандистом общерусских ідей у Галичині був відомий ідеолог панславізму М. Погодін, який в 1835 і 1839–40 побував у Львові й познайомився з місцевою інтелігенцією.. абсолютизму 1849–1859 москвофіли не могли вести відкриту політичну діяльність і зосередили свої зусилля в сфері освіти й культури. Відсутність єдиної, загальноприйнятої української літературної мови стала сприятливим ґрунтом для поширення об'єдинительських ідей. В листопаді 1848 на з'їзді руських вчених переважна більшість його учасників вирішила прийняти народну мову за основу розвитку літератури і поширення освіти. Серед найбільших прихильників мовної єдності в Галичині у 1850-х рр. були Д. Зубрицький, А. Петрушевич, М. Малиновський, Я. та І. Головацькі, І. Гушалевич,. У цей період під вплив москвофілів потрапили практично усі культурно-освітні установи — Ставропігійський Інститут, Народний Дім у Львові та Галицько-Руська Матиця, преса — Зоря Галицька, львівський та віденський Вістники, Лада, Сімейна бібліотека, видання наукових праць і шкільних підручників, викладання "руської словесності" в університеті й гімназіях та навіть публікація законів і розпоряджень державних і церковних властей.

Подібні процеси у 50-х рр. відбувалися й на Закарпатті, де ширенням москвофільських ідей, у тісній взаємодії з галицькими однодумцями займалися відомі діячі національного відродження: А. Добрянський, О. Духнович, І. Раковський. Останній, зокрема, видавав зросійщеною мовою Вістник державних законів (1850–58) та часописи Церковная газета (1856–58) і Церковний вістник (1858)..

на початку 1860-х рр. Молоді українофіли відкрито виступили проти наростання тенденцій москвофільства у таборі "старорусинів" і заснували свої окремі друковані органи та культурно-просвітні організації. Періодичними виданнями москвофілів були: Слово), Золотая грамота (1865–66), Боян (1867) і, Русская Рада (1871–1912), Наука (з 1871), Галичанин (1893–1913), Руское Слово.. У 1866 р. в москвофільських галицьких виданнях заявлялося, що "Русь Галицька, Угорська, Київська, Московська, Тобольська і пр. под взглядом етнографіческим, історическим, лексикальним, літературним, обрядовим єсть одна тая же самая Русь" та доводилась єдність літературної мови галицьких українців і росіян. Це спричинило остаточний розрив між москвофільською і народовською течією у суспільно-політичному житті Галичини. У 1870 москвофілт заснували Руську Раду — політичну організацію, яка нібито мала продовжувати традиції Головної Руської Ради. На противагу Просвіті 1868 р. було утворене москвофілами "Общество им. Качковського" 1876 В умовах кризи власної ідеології та зміцнення позицій народовців, галицькі москвофіли у 1900 р. об'єдналися в Русскую Народную Партію, радикальне крило якої (новокурсники) на чолі з В. Дудикевичем і Д. Марковим стало на позиції повної національно-політичної єдності з Росією і прийняття російської літературної мови..