Теоритичні досади мультиплікативного ефекту: категоріальний аспект

ВСТУП

Актуальність дослідження. Історія людського пізнання світу політики, держави й економіки – найважливіше джерело і значна частина сучасного наукового знання про політичні й економічні явищах разом із тим необхідна передумова його її подальшого розвитку. Без історії немає теорії. Старі теорії потрібні, переважно, для кращого розуміння нових.[1]

Розглядаючи макроекономіку як науку, в якій існує веліка кількисть економічних розгалужень таких як: методи досліджень, теорії, концепції, визначення, закономірності функціонування національної економіки, загальні процеси і явища як інфляція, безробіття, бюджетний дефіцит, економічне зростання, державне регулювання і т.п. Так як, макроекономіка вивчає механізм функціонування та взаємовідносини індивідуальних економічних агентів, то існують певні показники за допомогою яких визначають взаємодію всієї сукупності економічних суб'єктів. Тому мультиплікатор автономних витрат є складовою макроекономіки, за допомогою якого визначається залежність між зміною доходу від зміни обсягу інвестицій.

Важливу роль в економічній теорії грає загальний ефект мультиплікатора який не проявляє себе відразу, а як би «розтягується» протягом певного періоду. Теорія мультиплікатора-акселератора є однією з основних складової макроекономіки. Вона широко використовується для обгрунтування рішень урядів різних країн. У той же час, подібно теорії відносності у фізиці,вона майже не застосовується для вирішення прикладних завдань. [2]

На обліку дії мультиплікаційних зв'язків будується економічна політика, приймаються рішення з регулювання економічного життя. Розуміння мультиплікаційних взаємозв'язків необхідно і для з'ясування особливостей економічних зрушень в умовах перехідної економіки, саме з цього ця тема актуальна для розгляду.

У даній роботі поставлена мета розглянути теорію мультиплікатора-акселератора і приклади її практичного застосування та визначити можливість її використання при економічному моделюванні. Так, визначенням місця мультиплікатора в системі управління підприємством займалися Івата В.В., Воляник Г.М., Марушко Н.С.; застосування мультиплікатора в системі управління персоналом досліджували Синявець Т.Д., Горбунов В.Г.; вивченням сутності та значення мультиплікатора в управлінні витратами займалися Попович Л.В., Гладишев А.В., Чернер Н.В.; здатність мультиплікатора автономних витрат підвищувати ефективність управління інвестиціями досліджували Павленков М.Н., Портнов В.В. З'ясуємо ж, як мультиплікатор впливає на сферу економіки і яке його призначення.[3]

Ступінь дослідженості проблеми. Щоб розкрити його зміст слід попередньо розглянути зв’язок між рівноважним ВВП і окремими компонентами запланованих сукупних витрат. Спираючись на методи визначення рівноважного ВВП, що його обсяг залежить від величини запланованих сукупних витрат. Чим більші заплановані сукупні витрати, тим більшим є рівноважний ВВП. Відповімо на поставлене вище питання, завдяки чому приріст автономних витрат спричинює мультиплікативний приріст рівноважного ВВП? Це зумовлюється тим, що збільшення автономних витрат породжує в економіці нескінченно спадний ланцюг індуційованих витрат на споживання. Завдяки здатності автономних витрат генерувати індуційовані витрати приріст запланованих сукупних витрат перевищує приріст автономних витрат на суму приросту індуційованих витрат.[4]

Об’єкт: Причинно-наслідкові зв'язки, що обумовлюють виникнення мультиплікаційних ефектів.

Предмет: Дослідження є сукупність теоретичних, практичних і методичних інструментів регулювання житлового ринку з точки зору мультиплікаторної теорії для формування систем територіальної організації житлового будівництва в регіональному аспекті.

Мета. Проаналізувати еволюцію теорії мультиплікатора та виявити особливості його прояву з точки зору статики і динаміки

Методи дослідження. Здійснено з використанням системного і формально-логічного підходів, методів мікро- та макроекономічного аналізу, теоретичного та економіко-математичного моделювання. Статистичною базою дослідження є статистичні та аналітичні матеріали Держкомстату України, нормативно-правова база України, а також фактичні матеріали, представлені в спеціалізованих виданнях та засобах масової інформації, описово-статистичний, правове трактування економічних процесів, математичні методи, макроекономічний аналіз.

РОЗДІЛ I

ТЕОРИТИЧНІ ДОСАДИ МУЛЬТИПЛІКАТИВНОГО ЕФЕКТУ: КАТЕГОРІАЛЬНИЙ АСПЕКТ

 

Дослівно мультиплікатор означає "множник". Він має на увазі кратне збільшення приросту доходу, зайнятості і споживання до приросту інвестицій. Саме поняття "мультиплікатора" було вперше сформульовано англійським економістом Р.Ф. Каном у 1931 р. у зв'язку з обгрунтуванням організації громадських робіт для боротьби з кризою і безробіттям. Р. Кан вбачав дію мультиплікатора зайнятості в тому, що в результаті державних витрат на громадські роботи виникає не тільки "первинна зайнятість" на цих роботах, але і похідна від неї - вторинна, третинна і т.д. Таким чином відбувається "мультиплікація" купівельної здатності і зайнятості, викликана початковими витратами.[5]

Наголосимо ще раз на наступному, сукупний попит у закритій економіці складається з двох компонентів - споживання (C) і інвестиції (I), які створюються заощадженнями (S), тобто S=I; визначальним є сукупний попит. Позначимо його як AD. Він репрезентує всю сукупність товарів, на придбання домогосподарства, підприємства і держава здійснюює свої витрати. Особливістю кейнсіанської моделі є й те, що в ній розрізняються заплановані й фактичні витрати.[6]

Фактичні витрати тотожні отриманим доходам, або сукупному випуску. Останній позначатиметься як Y. Невідповідність запланованих і фактичних витрат може бути записана так:

Y = AD + UI (1.1)

де UI - непередбачене нагромадження запасів або навпаки, їх використання для збільшення пропозиції на товарному ринку.

Зрозуміло, що коли UI>0, то це означає, що підприємці зменшують пропозицію товарів (Y). Коли ж UI<0, то пропозиція збільшується (Y).

Розгляд кейнсіанської моделі ми розпочинаємо з її спрощеного варіанта є рівність:

AD = C + I (1.2)

де C - витрати споживання домогосподарств;

I - інвестиційні витрати.

Щодо споживання приймається, що воно залежить від граничної схильності до споживання с” та сукупних доходів Y.

зміна в споживанні приріст С ΔС

MPC= ------------------------- = -------------- = ---- = с” (1.3)

зміна в доході приріст Y ΔY

Кейнс вводить ще один показник: MPS - гранична схильність до заощадження.

зміна в заощадженні приріст S ΔS

MPS= --------------------------- = ------------- = ----- = s” (1.4)

зміна в доході приріст Y ΔY

Сума MPC і MPS для будь-якої зміни в доході повинна завжди дорівнювати одиниці:

MPC + MPS = 1 (1.5)

адже Y приріст = С приріст + S приріст

Y = C + S - приріст доходу може йти або на споживання, або на заощадження.

В короткостроковій перспективі по мірі росту поточного доходу АРС (середня схильність до споживання) зменшується, АРS (середня схильність до заощадження) зростає, тобто з ростом доходу сім’ї відносно скорочується доля заощаджень. Але, в довгостроковій перспективі середня схильність до споживання стабілізується, так як на величину споживчих видатків не тільки розмір поточного доходу сім’ї, але і розмір загального життєвого достатку, а також величини очікуваного і постійного доходу.[7]

Фактори, визначаючі динаміку споживання і заощаджень:

· дохід домашніх господарств;

· багатство, накопичине в домашньому господарстві;

· рівень цін;

· еконмічне очікування;

· величина споживної заборгованості;

· рівень оподаткування.

Величини споживання і заощадження відносно стабільні при умові, що господарство не приймає спеціальних дій по їх зміні, в тому числі через систему оподаткування. Стабільність цих величин зв’язана з тим, що на рішення домашніх господарств “споживати” чи “зберігати” впливають відповідні традиції. До того ж фактори, не зв’язані з доходом, багатообразні і зміни в них нерідко взаємоврівноважуються.[8]

В економічній науці графічне зображення цієї моделі прийнято називати "кейнсіанський хрест". Він являє собою поєднання на одному графіку двох ліній, одна з яких відображає ідеальний стан повної відповідності фактичних і запланованих витрат (Y=AD), a друга заплановані витрати. Лінія що проходить під кутом 45⁰ до горизонтальної осі, фіксує відповідність фактичних і запланованих витрат. Графічно це саме так, бо кожна точка, розташована на ній, є рівновіддаленою від горизонтальної та вертикальної осей. Лінія ф-ції запланованих витрат (AD) має позитивний нахил до горизонтальної осі (вісь доходу), в якому сукупні витрати представлені як функція доходів. Нахил лінії до горизонтальної осі визначається граничною схильністю до споживання: чим схильність вища, тим нахил до горизонтальної осі більший. А у точці перетину ліній Y та AD досягається рівновага товарного ринку (Y=AD).[9]

За моделью "кейнсіанського хреста", як це видно з рис. 1.1, можна пояснити процес рівноваги. Якщо виробництво всіх підприємств країни знаходиться на рівні Y₁, то заплановані витрати (споживання) є меншим, ніж виробництво. Підприємствам доводиться нагромаджувати запаси товарів А маючи запаси нереалізованої продукції, вони змушені зменшувати виробництво, тобто відбувається рух від Y₁ до Y₀. Якщо виробництво знаходиться на рівні Y, то заплановані витрати (споживання) перевищують фактичне виробництво. Підприємства мають можливість розпродувати запаси, а їх скорочення змушує нарощувати виробництво.[10]

Якщо споживчі видатки, як перший компонент сукупного попиту, відносно стабільні, то другий компонент – інвестиції, навпаки, мінливі.

Рис.1.1. Кейнсіанський хрест

 

Лінія сукупних видатків (АЕ) є висхідною, бо вищий рівень доходу зумовлює вищий рівень споживання, а тому й вищий рівень запланованих видатків. Нахил цієї лінії дорівнює граничній схильності до споживання (МРС), котра, як відомо, показує, наскільки зростуть заплановані видатки, якщо дохід збільшується на одну грошову одиницю.

Національна економіка перебуватиме у стані рівноваги, коли фактичні видатки дорівнюють запланованим. ВВП дорівнює не лише сумі доходів, а й фактичним видаткам на товари і послуги. Тому умову економічної рівноваги можна записати у такому вигляді:

Фактичні видатки = Заплановані видатки = Y = AE.

Функція споживання має вигляд: C=C₀ + cY,

де С₀ - певний рівень споживання, який не залежить від рівня дохдів і тяжіє до мінімального споживання;

с - гранична схильність до споживання, що показує, яка частка з кожної одиниці додаткових доходів буде спрямована на споживання.

Оскільки у моделі приймається, що ставка процента є стала величина, то модель є спрощеною величиною.[11]

Збільшення одного із компонентів AE переміщує лінію запланованих видатків угору, що збільшує рівноважний обсяг виробництва. І навпаки, зменшення величини будь-якого компонента сукупних видатків переміщуватиме лінію видатків донизу, що супроводжуватиметься скороченням зайнятості та рівноважного ВВП.

Збільшення будь-якого компонента автономних витрат, а саме автономного, споживання, державних витрат, інвестиційних витрат, а у випадку відкритої економіки — і показника чистого експорту — призводить до значно більшого зростання сукупного доходу У завдяки ефекту мультиплікатора.[12]

Мультиплікатор автономних витрат визначається як відношення зміни рівноважного обсягу ВВП до зміни певного компонента автономних витрат: (1.6)

де – зміна рівноважного ВВП;

АЕ – зміна сукупних видатків, незалежних від динаміки Y.

Мультиплікатор – це коефіцієнт, на який треба помножити зміну в AE, щоб визначити підсумкову зміну рівноважного ВВП (Y). Інакше кажучи, мультиплікатор показує, у скільки разів сумарний приріст сукупного обсягу виробництва (доходу – Y) перевищує приріст сукупних видатків (AE).

Мультиплікатор витрат за абсолютним значенням дорівнює коефіцієнту мультиплікації, який розраховується за формулою:

MULT_E = k = (1.7)

Чим вище схильність до споживання, тим більше мультиплікатор витрат, тим більше приріст національного доходу супроводжуватиме приріст інвестицій.

Мультиплікатор автономних витрат визначається як відношення зміни рівноважного обсягу ВВП до зміни певного компонента автономних витрат:

А¥ м = м' (1.8)

де a — мультиплікатор автономних витрат;

ДУ — зміна рівноважного ВВП;

ДА — зміна автономних витрат, незалежних від динаміки V.

Мультиплікатор витрат показує, у скільки разів загальний приріст (скорочення) сукупного доходу ДУ перевищує початковий приріст (скорочення) автономних витрат ДА.

Важливим є те, що одноразова зміна будь-якого компонента автономних витрат породжує багаторазову зміну ВВП.

Мультиплікатор витрат можна показати через граничну схильність до споживання як: М1 – МРС.

Оскільки гранична схильність до заощадження МР8 = 1 - МРС. Отримуємо: И~ МР5.

Ці формули дають змогу визначити мультиплікатор витрат у закритій економіці. Але відкрита економіка, яка продає за кордон та купує за кордоном, перебуває під впливом змін у чистому експорті. Ці зміни пов'язані з граничною схильністю до імпортування (МРМ) — величиною, яка показує, на скільки одиниць зміняться імпортні витрати (ДМ) при зміні доходу (ДУ) на одну одиницю:

Тому мультиплікатор витрат у відкритій економіці має такий вигляд:

1 М ~ 1 - МРС + МРМ (1.9)

Відсутність рівноваги між I і S, а також коливання рівноважного рівня випуску (Y) навколо потенційного (Y*) може привести до двох негативним для функціонування економіки ефектів:

1) інфляційного розриву;

2) рецесійного розриву.

Економіка постійно тяжіє до рівноваги як до своєї природної норми. Це означає, що у випадку, коли сукупні витрати перевищують ВВП, і відбувається незаплановане зменшення товарних запасів, підприємства будуть зацікавлені збільшувати виробництво до рівня сукупних витрат; якщо ж, навпаки, сукупні витрати менші ВВП і відбувається незаплановане збільшення товарних запасів, вони будуть змушені скорочувати виробництво до рівня сукупних витрат.

Рецесійний розрив – величина, на яку повинен зрости сукупний попит (сукупні видатки), щоб підвищити рівноважний ВНП до неінфляційного рівня повної заянятості (рис.1.2).

Якщо фактичний рівноважний об’єм випуску Y₀ нижче потенційного Y^*, то це означає, що сукупний попит неефективний, тобто сукупні видатки недостатні для запезпечення повної зайнятості ресурсів, хоча рівновага AD = AS досягнута. Недостача сукупного попиту надає депресивний вплив на економіку.[13]

Рис. 1.2. Рецесійний розрив

 

Щоб подолати рецесійний розрив і забезпечити повну зайнятість ресурсів, необхідно простимулювати сукупний попит і “перемістити” рівновагу з точки А в точку В. При цьому приріст сукупного рівноважного доходу ΔY cкладає:

ΔY = Величина рецисійного розриву x Величину мультиплікатор автономних витрат

Інфляційний розрив – величина, на яку повинен скоротитися сукупний попит (сукупні видатки), щоб знизити рівноважние ВНП до неінфляційного рівня повної зайнятості. 12

Рис. 1.3. Інфляційний розрив

 

Якщо фактичний рівноважний рівень випуску Y₀ (рис.1.3) більший від потенційного ВНП, то це означає, що сукупні видатки є надлишкові. Надлишковість сукупного попиту викликає в економіці інфляційний бум: рівень цін зростає тому. Що фірми не можуть розширяти виробництво адекватно зростаючому сукупному попиту, так як всі ресурси вже заняті.

Подолання інфляційного розриву передбачає стримання сукупного попиту і “переміщення” рівноваги з точки А в точку В (повня зайнятість ресурсів). При цьому скорочення рівноважного сукупного попиту ΔY складає:

ΔY =Величина інфляційного розриву х Велечину мультиплікатора автономних витрат

Цими формулами і моделями можна користуватись для дослідження діяльності реального стану економіки. Виконати подібні розрахунки для реальних макроекономічних моделей, на мою думку, поки що неможливо, оскільки не існує теоретично обґрунтованих методів розрахунку таких показників: C0 – мінімального постійного значення споживання і с – граничної схильності до споживання МРС.

Проте в макроекономічних дослідженнях на теоретичному рівні досліджують і визначають значення таких показників: гранична схильність до заощаджень MPS (ми називатимемо цей показник «мультиплікатор заощаджень») і мультиплікатор Кейнса (видатків).[14]

Розглянемо тепер на конкретних прикладах, як змінюється дохід У під впливом екзогенних змінних бюджетно-податкової політики (державних витрат та податкових надходжень, як це показано на (рис. 1.4) та (рис. 1.5), використавши для цього модель кейнсіанського хреста.

Рис. 1.4. Зростання держанних витрат у моделі кенсіанського хреста

 

Коливання рівноважного рівня випуску навколо потенційного призводять до виникнення так званих рецесійних та інфляційних розривів.

Надлишок сукупного попиту призводить до інфляційного буму в економіці: рівень цін зростає, тому що фірми не можуть розширити виробництво адекватно до зростаючого сукупного попиту, оскільки всі ресурси вже зайняті. Подолання інфляційного розриву можливе за рахунок стримування сукупного попиту і «переміщення» рівноваги з точки А в точку В (повна зайнятість ресурсів).

Таким є наслідок сильнішого впливу державних витрат на величину доходу і споживання порівняно із зміною податків. Ця різниця визначальна при виборі інструментів бюджетно-податкової політики.[15]

Рис. 1.5. Зменшення податків у моделі кенсіанського хреста

 

Отже, виходячи із аналізу кейнсіанської моделі рівноваги, ми маємо те, що вектор рівноваги в національній економіці прямує не до точки потенційного рівня випуску, а до точки рівноважного споживання і залежить від наявних доходів, запланованих витрат, граничної схильності до споживання, і за цих умов у кейнсіанській моделі буде мати місце інфляція та безробіття.

РОЗДІЛ I I