Фази процесу пошуку та прийняття рішень
Під час роботи над кейсом
| 1. Знайомство з конкретним випадком | Мета: розуміння проблемної ситуації і ситуації прийняття рішень |
| 2. Інформація, яка отримується з наданих матеріалів і здобувається самостійно | Мета: навчитися здобувати і оцінювати інформацію, необхідну для пошуку рішень |
| 3. Обговорення можливостей альтернативних рішень | Мета: розвиток альтернативного мислення |
| 4. Резолюція. Прийняття рішень в групах | Мета: співставлення і оцінка варіативних рішень |
| 5. Диспут. Окремі групи захищають свої рішення | Мета: аргументований захист рішень |
| 6. Співставлення результатів. Порівняння рішень, прийнятих в групах, з рішенням, прийнятим в дійсності | Мета: оцінити взаємозв’язок інтересів, в яких знаходяться окремі рішення |
В результаті аналізу таблиці можна виділити такі основні етапи створення кейсів:
1-й етап. Визначити мету створення кейсу, наприклад, навчання ефективним комунікаціям всередині організації (установи). Для цього можна розробити кейс, взявши за приклад добре відому організацію, описати її комунікації, які використовуються секретарями для організації роботи. Розробити питання та завдання, які дозволять учням засвоїти різні види комунікацій (наради різного рівня, щорічний звіт, внутрішньо організаційна газета, оголошення, брифінги тощо).
2-й етап. Ідентифікувати конкретну реальну ситуацію згідно з відповідною метою.
3-й етап. Провести попередню роботу з пошуку джерел інформації для кейсу. Можна використати пошук за ключовими словами в Інтернеті, аналіз каталогів друкованих видань, журнальних статей, газетних публікацій, статистичних даних.
4-й етап. Зібрати інформацію та дані для кейсу, різні джерела, в тому числі і контакти з організацією, яка описується в кейсі.
5-й етап. Підготувати перший варіант кейсу. Цей етап включає макетування, компоновку матеріалу, визначення форми презентації (відео, друк тощо).
6-й етап. Отримати дозвіл на публікацію кейсу у випадку, якщо інформація містить дані з конкретної організації.
7-й етап. Обговорити кейс, залучаючи якомога ширшу аудиторію, і отримати експертну оцінку колег перед його апробацією. Як результат такої оцінки можна внести необхідні зміни та покращити кейс.
8-й етап. Підготувати методичні рекомендації з використання кейсу. Розробити завдання для учнів і можливі питання для дискусії та презентації кейсу, описати передбачувані дії учнів і викладача в момент обговорення кейсу.
Ефективне використання кейсу потребує від викладачів ретельного планування. Така підготовка складається з двох частин – змісту та процесу.
Зміст означає вибір питань (проблем), на яких акцентується увага через застосування обраних процесуальних технологій. Процес означає технології щодо використання кейсів у класних завданнях, роботах у групі, рольових іграх та демонстраційних методах.
Підготовка змісту кейсів. Застосовується метод «кроків» щодо ідентифікації та вибору питань (проблеми) у окремому кейсі. Для слухачів даються такі завдання.
Крок І. Проаналізуйте зміст (сутність) кейсу. Прочитайте його декілька разів. У ході читання запишіть проблеми, які підіймаються героями, ситуаціями чи подіями.
Крок ІІ. Перегляньте список зафіксованих проблем. Можливо, треба щось додати, поновити. Переконайтеся, що охоплено весь спектр проблем. Цей список має відображати ваш досвід, освіту, особистість. Пам’ятайте, що немає «правильного» чи «неправильного» списку.
Крок ІІІ. Перегляньте фонд бібліотеки, зверніться до однокурсників, використайте власний досвід тощо. Знайдіть статті, книги, доповіді, які пропонують теоретичний матеріал (узагальнення, розповіді тощо) щодо питань (проблем), які ви обрали. У цьому випадку ви будете повністю готові до виконання кейсу. Це також допоможе вам обрати техніки щодо використання кейсу.
Зв’язок з обраною літературою для читання.
Ретельно відібрана література для читання збагатить та сфокусує навчальний потенціал кейсів. Загалом, корисні завдання з читання. Один і той самий кейс можна використовувати з різними цілями, з різними завданнями для читання.
Підготовка кейсів для обговорення.
Готуючи кейс до використання в класі, викладач має визначитися з цілями; використовуючи свій власний стиль, не забувати про можливості, закладені у кейсі. Це може бути технічний чи інтуїтивний підхід. Природно, можуть виникнути питання: наскільки зручно викладач почувається серед слухачів? Веде викладач слухачів до специфічних висновків кейсу, чи навпаки надає групі можливість зробити власні «відкриття»? Викладач – прихильник невизначеності, постійно ставить запитання, чи у нього чіткі та специфічні цілі курсу? Кожен з викладачів має визначитися з цими питаннями і розробити власну стратегію використання кейсів в контексті свого курсу. Той чи інший кейс передбачає мету використання: одні розкривають етичні питання чи міжособистісні проблеми, інші закликають до проектування поведінки героїв (подій), є й такі, що вимагають ретельного аналізу. Деякі кейси передбачають рольові ігри: учні та викладачі можуть безпосередньо розіграти героїв кейсу. Є кейси, які представляють собою діалог між героями, інші надають слухачам змогу підготувати повідомлення, є й такі, що стимулюють формальні дебати в класі.
Загалом, кейси розробляються і використовуються з огляду на різноманітні інструкційні цілі та цілі курсу. Вони включають:
ü непряму соціалізацію через використання реального досвіду;
ü розвиток особистісних правил реагування та поведінки на складні ситуації;
ü розвиток навичок відокремлення фактів від припущень;
ü практикум у висловленні цілей та формулюванні стратегій із залученням особистісних, організаційних та між-організаційних відносин;
ü досвід ретельної аргументації своїх суджень та опору спокусі відразу робити висновки щодо фактів, вміння вислухати різноманітні думки одногрупників;
ü вдосконалення здатності застосування «книжної» теорії у практичних цілях;
ü досвід вирішення проблем та прийняття рішень у групі;
ü вдосконалення діагностичних навичок та навичок проектування ефективного втручання в управлінські справи;
ü перевірку особистісних цінностей та цілей;
ü розвиток та перевірку меж власної поведінки;
ü співвідношення «великої картини» з «малим прикладом»;
ü виховання почуття особистого залучення до досягнення поставлених цілей.
Звичайно, у кожного викладача можуть бути власні цілі щодо використання кейсів у класі. Дуже багато тактичних дій можуть сприяти успішному виконанню інструкційних та персональних цілей у кейс-навчанні. Наприклад, викладач може запропонувати слухачам дати відповіді на такі питання:
- Які факти згадуються у кейсі?
- Які передбачення зроблені у кейсі?
- Які висновки ви зробили з цих фактів та передбачень?
- Які теорії, загальні положення чи правові доктрини присутні у кейсі?
- Якого досвіду ви набули під час читання кейсу та чого навчилися з цього досвіду?
- Які пропозиції (рекомендації) можна зробити? Для кого і чому?
Для тих учнів, хто читає кейси неуважно, а тому не бачить основної ідеї (чи ідей) кейсу, можна запропонувати підготувати роботу з зазначенням цілей кейсу у вигляді концентровано підібраних декількох слів; перевести зміст кейсу на мову і термінологію підручника; відокремити факти від думок; підготувати діаграму центральної проблеми кейсу та всі додаткові фактори, що мають до неї відношення.
Існує також багато технік залучення всієї групи до роботи. Х. Фокс пропонує технологію «Філіпс 66», за якої учні діляться на групи з 6-ти чоловік, яким дається 6 хвилин на те, щоб сформулювати свою позицію та обрати того, хто буде її презентувати. Викладач може запропонувати також групам попередні вирішення проблеми і дати їм завдання оцінити ці рішення (погодитися чи піддати критиці). Учнів можна поділити на команди для підготовки письмових чи усних доповідей. Цікавими варіантами загальної технології викладання кейсів, яку пропонує Х. Фокс, могли б бути, наприклад, такі: викладач рекомендує різні види робіт, які виконує кожна група. В результаті, всі спостерігають за тим, що зробила кожна з груп; можна запропонувати рольову гру з її подальшою презентацією.
Х. Фокс також пропонує декілька технік, аби підвищити здатність учнів застосовувати досвід, отриманий в результаті аналізу кейсу. Одна з них – запропонувати учням розглянути загальні ситуації, де можна застосувати розроблені в ході обговорення кейсу рішення. Така техніка сприяє розвитку принципу дії та визнання структурних узагальнень.
Ще одна техніка стимулювання застосування знань, отриманих під час роботи над кейсами – дати учням можливість вести заняття чи написати кейс самим та поділитися ним з одногрупниками. Якщо викладач вибирає цю технологію, важливо забезпечити учнів інструкціями (вказівками) щодо написання кейсів. Серед найважливіших: 1) зробіть кейс таким, який зорієнтований на рішення, а не на опис ситуації чи легкої проблеми; 2) пишіть кейс з точки зору якоїсь особи, навіть якщо ця особа не з’являється безпосередньо у кейсі; 3) надайте у кейсі достатньо відповідної інформації для використання її як основи прийняття рішень чи рекомендацій.
Існує ціла низка спроб розрізняти та типологізувати метод кейсу.
Типологія кейсів як педагогічного інструменту, який використовується для досягнення певних навчальних цілей, представлена в монографії П. Шеремета та Г. Каніщенка і має такий вигляд:
- кейс, що вимагає прийняття рішення;
- кейс, що вимагає розробки стратегії;
- описовий кейс;
- кейс, що вимагає визначення проблеми;
- кейс, що вимагає застосування теоретичних понять.
Стосовно відображення матеріалу, виду отримання й обробки інформації, процесу прийняття рішення, рішення проблеми й оцінки рішення розрізняють чотири варіанти кейс-методу.
Таблиця 2.
Основні методичні варіанти метода кейсу
| Метод | Пізнання проблем | Отримання інформації | Визначення різних варіантів рішення | Рішення проблеми/прийняття рішення | Оцінка (критика) рішення |
| Метод навчання за допомогою ситуаційних вправ (Case-study method) | Головне завдання – аналіз прихованих проблем | Інформація надається | За допомогою наданої інформації розробляються варіанти рішення проблеми і приймаються відповідні рішення | Порівняння власного рішення з рішенням, яке було прийнято в дійсності. | |
| Метод проблемних ситуацій (Case-problem method) | Проблеми чітко названі | Інформація надається | Головне завдання – за допомогою названих проблем і наданої інформації розробляються варіанти рішення і приймається рішення | Можливе порівняння власного рішення з рішенням, яке було прийнято в дійсності | |
| Метод ситуацій-випадків (Case-Incident Method) | Інформація надається неповна | Головне завдання – самостійне отримання інформації | |||
| Метод визначених проблем (Stated-problem method) | Проблеми називаються | Інформація надається | Наводяться готові рішення з обґрунтуванням: можливий пошук додаткових альтернатив | Головне завдання – оцінка (критика) прийнятих рішень |
Case-study method. Цей варіант часто відрізняється великим обсягом матеріалу, оскільки окрім опису ситуації надається і весь обсяг інформаційного матеріалу, яким можуть користуватися учні. Основний наголос в роботі над кейсом робиться на аналізі і синтезі проблеми і на прийнятті рішення.
Case-problem method. В цьому варіанті під час опису кейса чітко називається і проблема. Таким чином, залишається більше часу на розробку варіантів рішення та їх детальне обговорення.
Case-Incident Method. Цей варіант відрізняється тим, що в центрі уваги знаходиться процес отримання інформації. З цієї причини ситуація часто відображається не в повному обсязі. Однак така форма роботи потребує багато часу, її можна вважати особливо наближеною до практики, тому що на практиці саме отримання інформації складає суттєву частину всього процесу прийняття рішення.
Stated-problem method. Характерною рисою цього варіанту є надання готових рішень та їх обґрунтування. Завдання учнів полягає в першу чергу в ознайомленні зі структурою процесу прийняття рішення на практиці, в критичній оцінці прийнятих рішень і по можливості у розробці альтернативних рішень.
Таким чином, кейси використовуються різноманітним чином. Їх мета – спонукати учнів до творчості. Кейси – суттєвий та гнучкий педагогічний ресурс, універсальний засіб для вивчення різноманітних дисциплін, які характеризуються тим, що вони передбачають пошук відповіді на проблемні питання. Кейси швидше спрямовані не на отримання готових знань, а «на творення» нових знань, що передбачає співтворчість учня і викладача. Останній виступає у ролі координатора процесу навчання. Разом з тим, результатом кейсу є не лише оволодіння новими знаннями, але й набуття професійних навичок, цінностей.
Перевага кейс-метода відносно традиційних, що застосовуються у навчальному процесі, є незаперечною. Кейс-метод дозволяє зацікавити учнів процесом навчання, формує сталий інтерес до конкретної навчальної дисципліни, сприяє активному засвоєнню знань та навичок.
Проте кейс-метод має певні недоліки:
- недостатньо досліджений у педагогіці;
- не сприяє глибокому вивченню педагогічних проблем і завдань;
- вимагає більших затрат часу;
- потребує від викладача певного досвіду, глибоких знань у проведенні дискусії та аналізу "кейсової" ситуації;
- викладач повинен вміти відмовитися від власних суджень та упереджень.
Кейс-метод ґрунтується на принципах, які фактично змушують переглянути ролі викладача і учня. Зобов'язання викладача при застосуванні кейс-методу полягає в тому, щоб створити в навчальної аудиторії такі умови, які б дозволили розвинути у учнів вміння критично мислити, аналізувати, спонукати їх до того, щоб в процесі дискусії поділитися власними думками, ідеями, знаннями та досвідом. Зобов'язання учня полягає в тому, щоб збагачуючи своєю творчою енергією навчальний процес, прийняти на себе частку відповідальності за його результативність. При цьому вони повинні усвідомлювати, що викладач знаходиться в аудиторії для того, щоб допомогти їм, і учні мають скористатися цим у повній мірі, проте основна відповідальність за те, чому вони навчились, лежить на них.
Індивідуальний аналіз кейсу і його обговорення в групі дають набагато більші можливості для розвитку фахової майстерності, ніж заучування підручника чи конспекту лекцій.
Даючи учням завдання у формі кейсів, ми відкриваємо їм значно більшу можливість поділитися своїми знаннями, досвідом і уявленнями, тобто навчитися не тільки у викладача, а й один у одного. Такий метод піднімає впевненість учнів у собі, у своїх здібностях. Вони активно вчаться слухати один одного і точніше висловлювати свої думки.
Найголовнішою навичкою, яку здобуває учень під час навчання, повинно стати вміння під професійним кутом зору сприймати будь-яку наочну, вербальну інформацію, самостійно осмислювати, приймати рішення, оцінюючи його можливі наслідки, визначати оптимальні шляхи реалізації цього рішення.
Література.
1. Бобохуджаев Ш.И., З.Ю. Юлдашев Инновационные методы обучения: особенности кейс-стади метода обучения и пути его практического использования. – Ташкент. -2006.
2. Гладких И.В. Методические рекомендации по разработке учебных кейсов. – СПб, 2004
3. Кайзер Ф.-Й., Камински Х. Методика преподавания экономических дисциплин. Основы концепции, направленной на активизацию процесса обучения, с примерами. – СПб: НПО «Мир и семья», 2002.
4. Смолянинова О.Г. Дидактические возможности метода сase-study в обучении студентов // www. lan.krasu.ru.
5. Сурмин Ю. Размышления после «обновления» интеллекта // Персонал.- № 6. – 1998.
6. Шеремета П. Каніщенко Г. Кейс-метод: з досвіду викладання в українській бізнес-школі. – Київ: Центр інновацій та розвитку. – 1999.
7. Fox H. W. Two Dozen Ways of Handling Cases: Depending on How You Count. In Collegiate News and Views XXVI:3, Spring 1973.
8. Pearce J., Robinson R. B. Jr. Cases in Strategic Management. – Burr Ridge, Illinois. Boston, Massachusetts. Sydney, Australia. – 1994. – 520 p.
