АНАЛІЗ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА
(далі по тексту – АФС)
Положення “Про порядок здійснення аналізу фінансового стану підприємств, що підлягають приватизації”, затверджені Наказом Міністерства фінансів України і Фондом держмайна України від 26.01.2001 р. № 49/121 і зареєстровані в Міністерстві Юстиції України 8.02.01 №121/56312.
Фінансовий стан підприємства – результат діяльності, який виражає фінансову конкурентоспроможність підприємства, тобто кредитоспроможність, платоспроможність, виконання зобов’язань перед державою та іншими підприємствами; він характеризується розміром засобів підприємства, їх розміщенням і джерелами.
Головне завдання АФС – своєчасно виявити й усунути недоліки у фінансовій діяльності, знайти управлінські рішення для поліпшення її результатів. Це розв’язується на основі дослідження динаміки абсолютних і відносних фінансових показників по таким напрямкам:
1) аналіз балансу (трендовий та структурний);
2) аналіз майна й джерел його утворення (аналіз активів і пасивів);
3) аналіз ліквідності та платоспроможності;
4) аналіз фінансової стійкості;
5) аналіз оборотності оборотних коштів;
6) аналіз дебіторської та кредиторської заборгованості;
7) аналіз ділової активності підприємства;
аналіз фінансових результатів та рентабельності.
АНАЛІЗ ФІНАНСОВИХ РЕЗУЛЬТАТІВ ТА РЕНТАБЕЛЬНОСТІ
І. Абсолютні показники прибутку підприємства.
Фінансові результати діяльності підприємства оцінюється цілим набором показників, де вихідними категоріями є доходи, витрати, прибутки, збитки. Саме вони закладаються в основу всіх подальших розрахунків і всі інші показники можна вважати похідними.
У звіті про фінансові результати виокремлюють чистий дохід, валовий прибуток та прибутки за видами діяльності.
При аналізі результативності часто використовуються західні терміни, що пояснюється здебільшого звучною абревіатурою, тому має сенс розглядати показники результативності, звертаючись до оригінальних термінів в їх англійському звучанні (табл. 7.1).
ІІ. Поняття про рентабельність та її види.
Очевидно, що для аналізу кінцевих результатів діяльності підприємства доцільно користуватися не лише абсолютними показниками прибутку чи збитку, адже за допомогою останніх неможливо порівнювати, наприклад, ефективність діяльності різних за розміром підприємств.
Тому розраховують співвідношення отриманого ефекту (доходу, прибутку) з наявними чи вже використаними ресурсами, тобто обчислюють показники ефективності, серед яких основними є показники рентабельності, які ототожнюють з прибутковістю та дохідністю. У західній практиці прийнято використовувати термін повернення (return) на інвестиції.
Ці показники повніше за розмір прибутку та його абсолютних змін відображають результати діяльності підприємства, тобто вони є кориснішими під час фінансового аналізу підприємства.
У фінансовому аналізі використовують різні показники рентабельності, які є відносними та показують, скільки одиниць прибутку (балансового, чистого, операційного, оподаткованого тощо) підприємство генерує на одиницю реалізованої продукції, активів, власного капіталу тощо.
Інформаційною базою для розрахунку основних показників рентабельності є вихідні дані фінансової звітності, а саме — баланс та звіт про фінансові результати.
Отже, визначаючи показники рентабельності, в чисельнику завжди матимемо прибуток. Найчастіше використовуються такі види прибутку: валовий прибуток, прибуток до сплати відсотків та податків, прибуток до оподаткування, чистий прибуток.
Залежно від того, з чим порівнюється обраний показник прибутку, вітчизняний фінансовий аналіз розрізняє три групи коефіцієнтів рентабельності:
1) витратні;
2) дохідні;
Ресурсні.
Витратні показники:
До групи витратних показників належать рентабельність продукції, рентабельність інвестиційних проектів, рентабельність окремих видів діяльності тощо.
Витратні показники характеризують дохідність витрат (виробничих, комерційних, інвестиційних тощо) і показують, скільки прибутку (ефекту) генерує підприємство на кожну гривню витрат. У загальній формі цієї групи в знаменнику завжди будуть витрати.
Основним витратним показником є рентабельність продукції.
Рентабельність продукції (РПр) обчислюється як відношення валового прибутку до суми витрат на реалізовану продукцію:
Дохідні показники:
До групи дохідних показників рентабельності належать валова рентабельність реалізації, чиста рентабельність реалізації, операційна рентабельність реалізації.
Дохідні показники характеризують ефективність комерційної діяльності та відображають, яку суму прибутку отримує підприємство з кожної гривні продажу. У загальній формі цієї групи в знаменнику завжди будуть доходи.
Валова рентабельність реалізації (РВР) характеризує ефективність операційної діяльності, а також ефективність політики ціноутворення. Показує прибутковість з гривні продажу:
Наприклад, якщо валова рентабельність реалізації дорівнює 10 %, то це означає, що витрати 90 % становили.
Операційна рентабельність реалізації (РОР) показує рентабельність підприємства після відрахування витрат на управління та збут товарів, тобто витрат, які не відносяться до виробництва.
Якщо, валова рентабельність реалізації в динаміці не змінюється, а операційна зменшується, то це може свідчити про збільшення адміністративних витрат та витрат на збут:
Чиста рентабельність реалізації (РЧР) характеризує повний вплив структури капіталу і фінансування підприємства на його рентабельність.
Якщо операційна рентабельність реалізації не змінюється, а чиста рентабельність зменшується, то це може свідчити про збільшення фінансових витрат, отримання збитків від інвестиційної діяльності або про підвищення суми податкових платежів, які сплачує підприємство:
Для оцінювання рентабельності не існує абсолютних загальноприйнятих значень, тому що ці показники різко коливаються за галузями. Але зростання показників рентабельності в динаміці є позитивною тенденцією.
У торгівлі типовими є низька рентабельність реалізації (5-7 %) та високий оборот активів — 2 рази. Підприємства, що потребують великих капіталовкладень (наприклад, телекомунікації) мають високу рентабельність реалізації (до 25 %) та низьку оборотність активів. Середні підприємства мають рентабельність реалізації близько 10 %, а оборот активів — трохи більший ніж 1.
Західні дослідники зазначають, що для більшості підприємств рентабельність реалізації близько 10 % та оборотність активів у межах 1,3—1,5 разу означає перебування у впевненому та прибутковому стані.
Ресурсні показники:
До групи ресурсних показників рентабельності належать рентабельність активів (сукупного капіталу) підприємства, рентабельність чистих активів, рентабельність оборотних активів, рентабельність необоротних активів, рентабельність власного капіталу тощо.
Результати розрахунку показників цієї групи характеризують ефективність використання підприємством ресурсів (активів) та показують величину прибутку, яка припадає на гривню ресурсів.
У загальній формі ресурсного показника рентабельності в знаменнику завжди будуть показники балансу. Важливо визначитись у розумінні, які саме показники балансу співвідносяться з якими показниками звіту про фінансові результати. Наприклад, як оцінювати прибуток до виплати відсотків та податків: орієнтуватися на власний капітал, суму активів чи чисті активи? Якщо в активах враховуються довгострокові позики (зазвичай за рахунок довгострокових зобов’язань фінансуються необоротні активи), тоді зі звіту про фінансові результати слід брати показники, які враховують сплату відсотків за такими зобов’язаннями, і навпаки.
Отже, виходячи з мети аналізу, формуються компоненти ресурсних показників рентабельності: величина прибутку та величина активу.
|
Рентабельність оборотного капіталу (РОб) показує здатність підприємства отримувати прибуток від операційної діяльності.
Оборотні активи — це частина активів, безпосередньо пов’язана з операційною діяльністю фірми, тому виключаються з розгляду не операційна (фінансова та інвестиційна) діяльність та податок на прибуток, що є прерогативою всієї діяльності:
|
Рентабельність активів (РА) (Return on Assets, ROA) показує, наскільки ефективно підприємство використовує свої активи для отримання прибутку:
|
Цей показник важливий насамперед для інвесторів. Оцінює ефективність діяльності всього підприємства.
Слід звернути увагу на те, що в результаті використання активів підприємство повинно отримати чистий прибуток, який піде на сплату дивідендів, та до того ж необхідно заробити на сплату відсотків. За таких умов використовують таку методику розрахунку рентабельності активів:
|
Чисельник формули (1) складається з чистого прибутку та відсотків, тобто при формуванні активів береться до уваги використання кожної гривні як з позичкового так і власного капіталу. Оскільки відсоткові платежі за існуючим законодавством включаються в число валових витрат, то враховується також податкова економія.
Рентабельність активів можна представити як добуток двох проміжних коефіцієнтів — рентабельності реалізації та оборотності активів:
|
Ця модель показує, що рентабельність активів визначається рентабельністю реалізації та оборотністю активів. Чинниками оборотності активів є оборотність основних засобів, запасів та дебіторської заборгованості. Чинниками рентабельності реалізації є, відповідно, коефіцієнти відношення матеріальних витрат до виручки, витрат на оплату праці до виручки, адміністративних витрат до виручки, витрат на збут до виручки тощо.
Для торгових підприємств характерна низька рентабельність реалізації, що врівноважується високою оборотністю. Для промислових підприємств — навпаки.
Рентабельність чистих активів (РЧА) (Return on Net Assets, RONA) характеризує, наскільки ефективно підприємство використовує чисті активи, тобто суму власного капіталу та довгострокових зобов’язань:
|
У цій формулі відсоткові платежі мають відношення тільки до довгострокових зобов’язань.
Нагадаємо також, що:
Чисті активи = Активи — Поточні зобов’язання =
= Власний капітал + Довгострокові зобов’язання =
= Необоротні активи + Робочий капітал.
Рентабельність власного капіталу (РВК) (Return on Equity, ROE) показує, наскільки ефективно підприємство використовує власний капітал:
|
Цей показник важливий насамперед для власників, оскільки він показує, які доходи заробляє для них підприємство. Якщо показник високий, то високою буде й ринкова ціна акцій, що сприяє залученню капіталу для подальшого розвитку.
Результати дослідження першокласних 200 міжнародних підприємств показали, що рентабельність власного капіталу в США — 19,6 %, у Японії — 10 %, у країнах ЄС — 15 %.
У контексті галузей найнижча рентабельність власного капіталу: в США (11%) і Японії (3%) в текстильній промисловості, в ЄС — в харчовій промисловості (11%). Найвища: в США в харчовій промисловості (25%), в Японії — в машинобудуванні (15%), в ЄС — у текстильній промисловості (20%).
Як відомо, будь-яке підприємство ставить за мету:
— максимізацію чистого прибутку на акцію;
— максимізацію рентабельності власного капіталу;
—максимізацію рентабельності активів;
— мінімізацію середньозваженої вартості капіталу.
Звідси зрозуміло, що основними (фундаментальними) показниками рентабельності є рентабельність власного капіталу та рентабельність активів.
Підвищення рентабельності власного капіталу за рахунок залучення позикового капіталу (дія фінансового левериджу)
Основою для досягнення високої рентабельності власного капіталу є рентабельність активів, тому важливою характеристикою ефективності діяльності фірми є зіставлення рентабельності активів і власного капіталу.
Якщо рентабельність активів менша від рентабельності власного капіталу, то з’являється дія фінансового левериджу (ФЛ). Фінансовий леверидж має місце, коли підприємство залучає позиковий капітал. Іншими словами, за рахунок позичкового капіталу підприємство підвищує ефективність використання власного капіталу.
Взагалі існує дві концепції фінансового левериджу: американська та європейська. За американською концепцією сила дії фінансового левериджу визначається оцінюванням взаємозв’язку між чистим прибутком та величиною прибутку до сплати відсотків та податків. За європейською концепцією сила дії фінансового левериджу (ФЛ ВК) визначається зростанням рентабельності власного капіталу внаслідок залучення позичкового капіталу:
|
За цією формулою оцінка сили дії фінансового левериджу показує, на скільки відсотків підвищується рентабельність власного капіталу підприємства внаслідок залучення позикового капіталу, незважаючи на його платний характер.
Нарощення рентабельності власного капіталу може мати місце лише у випадку, коли рентабельність активів більша від середнього рівня фінансових витрат, пов’язаних із залученням позикових коштів. Це є наслідком податкової економії позичкового капіталу (віднесення відсоткових платежів до валових витрат) та відносно низької ціни позикового капіталу.
Якщо сила дії фінансового левериджу позитивна, то рентабельність активів менша від рентабельності власного капіталу, і говорять про низьку вартість позикових коштів.
Якщо сила дії фінансового левериджу негативна, то рентабельність активів більша від рентабельності власного капіталу, і говорять про високу вартість позикових коштів.
