Місце філософії у духовному житті Середньовіччя

Тема 3. Філософія Середньовіччя.

План

1. Зміни у світогляді під час переходу від Античності до європейського Середньовіччя.

2. Вихідні ідеї середньовічної патристики. Місце філософії у духовному житті Середньовіччя.

3. Схоластика і містика як провідні напрями середньовічної філософії.

 

Зміни у світогляді під час переходу від античності до європейського Середньовіччя.

Основною причиною радикальних змін, що відбулися у світогляді під час переходу від Античності до європейського Середньовіччя, було руйнування античного полісу (основної форми державного та громадянського життя) як реального ґрунту всієї античної цивілізації, а разом із ним – руйнування і всього укладу життя. Поява та утвердження християнства в Європі призвели до радикальної духовної революції у розвитку європейської цивілізації. Відбулося суттєве просування філософської думки цього часу в таких галузях, як онтологія, логіка і теорія пізнання, антропологія.

За часовими межами епоха Середньовіччя охоплює період від падіння Римської імперії, тобто з IV–V ст., до відкриття Америки, тобто до XV-XVIст.

Під час формування середньовічного суспільства духовні процеси випереджали соціальні, що засвідчує надзвичайно важливу роль духовного фактора в розвитку історії.

Основні світоглядні орієнтири під час переходу до Середньовіччя змінюються на протилежні:

Античний світогляд

Середньовічний світогляд

- політеїзм; - боги є частиною природи або уособленням природних стихій; - вихідні якості богів: сила, могутність; - боги впорядковують та оздоблюють світ; - космос, природа – загальні умови існування богів і людей;   - людина спирається у своїх вчинках на знання; - головне життєве завдання людини - спасіння душі; - у сприйнятті дійсності акцент падає на зовнішнє; внутрішнє проявляє себе лише через зовнішнє; - люди поділяються за етнічними та родовими ознаками; - панування натуралістичного світосприйняття.

- монотеїзм; - Бог є духовною сутністю, яка перебуває за межами світу; - Вихідна якість Бога – любов до людини; - Бог творить світ з нічого; - природа не має власної сутності і не може існувати без впливу божественної енергії; - людина в усьому покладається на віру в Бога; - головне життєве завдання людини - здійснення подвигу; - у сприйнятті дійсності акцент робиться на внутрішнє; зовнішнє лише заважає правильно зрозуміти внутрішнє; - всі люди є рівними перед Богом; - панування символічного світосприйняття.

Вихідні ідеї середньовічної патристики.

Місце філософії у духовному житті Середньовіччя.

Вихідним джерелом середньовічного світобачення постає Біблія у складі Старого та Нового завітів. Біблія озброює хри­стиян цілою низкою вихідних догм. Але ці догми потребували пев­них пояснень і тлумачень.

Перші введення християнської догматики в контекст життя здійснювали апостоли (перші учні Христа), але розгалужено та деталізовано здійснили це історичне завдання, водночас осмислюючи реалії життя під кутом огляду положень Святого Письма, представники християнської патристики – так звані Отці Церкви (лат. «раіег» – батько).

На ранньому етапі свого розвитку патристика набула харак­теру апологетики (II-IV ст.). Перші християнські мислителі звер­талися до римських імператорів або широкого загалу із послан­нями на захист християн (давньогрецькою мовою «апологія» – захист).

Від самого початку рання патристика (апологетика) поділилась на два напрями в питанні ставлення до попередньої язичницької (античної) мудрості:

- позитивний;

- негативний.

 

 

П'ять Аргументів Юстина щодо переваг християнства над язичницькою мудрістю:

► аргумент єдності (оскільки Бог єдиний, не треба шукати все нові й нові початки буття),

► аргумент універсальності (християнство відкрите й доступне всім, незалежно від статі, віку, походження),

► аргумент простоти (у християнстві йдеться про те, що зрозуміле для усіх і не потребує спеціальної освіти),

► аргумент авторитету (філософію вигадали люди, а істини християнства дані Богом через об'явлення),

► аргумент давнини (Юстин посилався на твердження Аристобула Олександрійського про те, що греки запозичили філософію у Мойсея).

Негативне ставлення до античної філософії – другий напрям апологетики, котрий наполягав на рішучому відкиданні античної мудрості як такої, що, порівняно з божественним об'явленням, постає як безумство.

Отже, як бачимо, в основі розмежування патристики на два напрями лежало питання про співвідношення віри та знання у людському світоорієнтуванні, яке майже ніколи не зникало з духовного обрію Середньовіччя.

Найбільш завершеного вигляду ідеям патристики надав пред­ставник західної патристики – Аврелій Авґустин – Авґустин Блаженний, єпископ Гіппонійський (північ Африки) (354—430).

Розуміння Августином Бога як основи світу:

- Бог є гарантом безсмертя та спасіння людства,

- Бог творить світ із нічого, бо його могутність необмежена,

- можливості Бога у творенні невичерпні,

- світ перебуває у повній залежності від Бога, але Бог від світу не залежить,

- Бог є сукупність усіх можливих досконалостей, Бог є вічним та завершеним Буттям.

Між філософією та релігією утворилась проміжна сфера – сфера теології.

Теологія (богослов'я) – ідейна частина релігії, що покликана узгоджувати між собою усі основні релігійні догмати.