Охарактеризуйте заходи психопрофілактики сексуальної дисгармонії подружньої пари

Психопрофілактика розладу сексуального здоров'я, як і його корекція, має являти собою систему заходів, спрямованих на запобігання його пору­шенням.

Розрізняють первинну, вторинну і третинну психопрофілактику. Пер­ша спрямована на збереження й розвиток умов, що сприяють збереженню сексуального здоров'я, та на попередження несприятливих впливів на ньо­го соціальних, психологічних, соціально-психологічних і біологічних чин­ників, здатних призводити до розладу сексуального здоров'я.

Вторинна профілактика передбачає ранній вияв порушень сексуально­го здоров'я та їх попередження.

Третинна профілактика спрямована на видужання, запобігання деком­пенсаціям, загостренням, прогресуванню хвороби чи її переходу до тяжчо­го захворювання.

Система психопрофілактики має враховувати причини й умови розви­тку сексуальної дисфункції і включати в себе три складових — три етапи: профілактику порушень соматостатевого розвитку та соматичних захворю­вань, профілактику порушень психосексуального розвитку та психічних захворювань, профілактику сексуальної дисгармонії подружньої пари.

Перший етап — запобігання розладу біологічного компонента сексу­ального здоров'я — починається із психопрофілактики порушень вагітності матері, оскільки правильний її перебіг є запорукою нормального розвитку плоду, його генетичної статі, правильного статевого диференціювання моз­ку та соматостатевого розвитку. Профілактика порушень соматостатевого розвитку спрямована на ліквідацію соматичних та дитячих інфекційних за­хворювань, на зміцнення загального соматичного стану дитини. За наявності чинників ризику профілактика полягає у ранній діагностиці порушень, дис­пансеризації та проведенні індивідуальних профілактичних заходів.

Другий етап психопрофілактики порушень сексуального здоров'я має на меті правильне статеве виховання та сексуальну просвіту. Перше його завдання — виховання у дитини правильного усвідомлення своєї статевої належності, статеворольової поведінки та психосексуальної орієнтації. На даному етапі батьки й вихователі дитячих закладів повинні інформувати дітей про розвиток статі, про статеві відмінності, спрямовувати й органі­зовувати дитячі ігри з урахуванням статі. У статевому вихованні, окрім сім'ї та школи, які мають переважне значення у цьому, велику роль віді­грають дитячі та юнацькі організації, засоби масової інформації. Одна з умов правильного статевого виховання дітей — навчання батьків, учителів та вихователів способів і принципів цього виховання. До такої роботи слід залучити кваліфікованих лікарів (психотерапевтів, сексопатологів, акушерів-гінекологів), психологів, соціологів. Ці спеціалісти мусять проводити сексуальну просвіту підлітків і молоді.

Необхідно диференціювати статеве виховання і сексуальну просвіту. Мета статевого виховання — формування правильних психологічних на­станов щодо протилежної статі, мета сексуальної просвіти — правильна ін­формація про психогігієну статевого життя.

Третій етап психопрофілактики порушень сексуального здоров'я — ліквідація патогенних чинників, які призводять до сексуальної дисгармо­нії. Причиною сексуальної дисгармонії у переважній більшості випадків є низький рівень психологічної, соціально-психологічної, сексуально-поведінкової адаптації подружжів і неправильна обізнаність у питаннях психо­гігієни статевого життя. Соціально-психологічні аспекти формування сек­суальної дисгармонії являють собою головним чином дисоціацію ціннісних орієнтацій подружжів, відсутність спільно виробленої ієрархії цінностей. Кризові ситуації і сексуальна дисгармонія виникають також у осіб із різни­ми акцентуаціями характеру, з неадекватним стереотипом реагування на будь-яку фрустрацію. Типологічні відмінності особистості відіграють, як правило, важливу роль і при дезінформованості у питаннях психогігієни статевого життя. Зниження рівня соціально-психологічної адаптації при сексуальній дисгармонії різко знижує адаптаційні можливості особистості загалом і у свою чергу виступає як патогенний чинник. Усе сказане є особ­ливо характерним для хворих на неврози та психопатії.

Правильне статеве виховання є невід'ємною частиною загального ви­ховання особистості, яке має ґрунтуватися на принципах моральності. Принципи морально-сімейних стосунків — це рівноправність подружжів, вірність та відповідальність їх один перед одним і дітьми, збереження мо­ногамного шлюбу, що найбільшою мірою гарантує реалізацію інтересів, ба­жань подружжів та їхніх дітей.

Усі психопрофілактичні заходи мають проводитися за суворого дотри­мання принципів системності, етапності та послідовності, комплексності і диференційованості, спадковості та індивідуалізації.

Однією з основних умов успішного запобігання сексуальній дисгармо­нії, як і її корекції, є системний характер заходів, які мають являти собою неперервний ланцюг психопрофілактичних впливів з урахуванням крите­ріїв оцінки стану соціального, психологічного, соціально-психологічного та біологічного компонентів сексуального здоров'я.

Не менш важливим є дотримання етапності та послідовності у прове­денні профілактичних заходів, які мають здійснюватися в певному поряд­ку: спочатку статеве виховання, потім сексуальна просвіта.

Комплексність психопрофілактики розладу сексуального здоров'я поля­гає у правильному сполученні методів, форм і змісту профілактичних заходів. Отримувана дитиною інформація має сприяти її розвиткові. Комплекс профілактичних заходів включає дію родини, школи, громадських інститутів.

Диференційований характер психопрофілактики порушень сексуального здоров'я — це її проведення залежно від віку, інтелектуального рівня, статі тощо. Велике значення мають також спадковість статевого виховання й про­світи (сім'ї, школи та інших суспільних інститутів) і естетичність виховання, культура спілкування, стосунків між подружжям. Правильне статеве виховання й просвіта, ознайомлення з основами гігієни статевого життя та соціально-психологічними аспектами подружніх відносин сприяють охороні сексуального здоров'я й запобігання його порушенням.