Огляд технології Fast Ethernet 100Мбіт/с

У 1995 році прийнятий стандарт IEEE 802.3u, що описує 100-мегабітну технологію Fast Ethernet. Нового стандарту не торкнувся канальний рівень (підрівні MAC і LLC), відповідно повністю зберігся метод доступу CSMA/CD, формати кадрів і часові співвідношення. Всі відмінності між Ethernet і Fast Ethernet зосереджені на фізичному рівні. Стек протоколів Fast Ethernet показаний на рисунку 2.1.

Рисунок 2.1 Стек протоколів Fast Ethernet (PMA – Physical Medium Attachment, підключення до фізичного середовища, PMD - Physical Medium Dependet, залежний від фізичного носія)

Оскільки однією з цілей розробки було забезпечення максимальної спадкоємності і узгодженості 10-мегабітних і 100-мегабітних мереж, було ухвалено рішення збільшити швидкість за рахунок скорочення до 10 нс бітового інтервалу (проти 100 нс в Ethernet). При цьому максимально допустимий час обертання (RTT) сигналу склав 2,6 мкс, тому максимальний діаметр сегменту Fast Ethernet складає 205 м.

Мережі Fast Ethernet можна будувати на волоконно-оптичному (багатомодовому) кабелі (два волокна), скрученій парі 5 категорії (дві пари) або скрученій парі 3 категорії (чотири пари). Коаксіальний кабель не використовується. Мережа завжди будується на концентраторах (або комутаторах) і має ієрархічну топологію (Рисунок 2.2). Без концентратора можна з'єднати (за допомогою

 

спеціального крос-кабелю) тільки два вузли.

Рисунок 2.2 – Архітектура Ethernet

Фізичний рівень ділиться на підрівень узгодження (Reconciliation Sublayer, RS) і пристрій фізичного рівня (Physical Layer Device), зв'язані через інтерфейс, незалежний від середовища передачі (Media Independent Interface, MII).

Рівень узгодження необхідний для того, щоб канальний рівень (точніше, підрівень MAC), розрахований на інтерфейс AUI, міг працювати через інтерфейс MII.

Пристрій фізичного рівня виконує логічне кодування (4B/5B або 8B/6T), фізичне кодування (NRZI або MLT-3) і приєднання до середовища передавання, а також автоматичне узгодження режимів передачі (наприклад, дуплексний або напівдуплексний режим).

Як вже згадувалося раніше, Fast Ethernet – це назва серії, що складається з трьох специфікацій для локальних мереж із швидкістю передачі 100 Мбіт/с, описаних в додатку IEEE 802.3u до стандарту 802.3. До списку входять специфікації 100BASE-T4, 100BASE-TX і 100BASE-FX (Рисунок 2.3). Кожною з них визначається принцип використання протоколу доступу CSMA/CD, а також мережевих адаптерів, що підтримують швидкості передачі даних від 10 до 100 Мбіт/с, що дозволяє забезпечити сумісність при переході від мереж із швидкістю 10 Мбіт/с до мереж із швидкістю 100 Мбіт/с.

Рисунок 2.3 - Фізичні інтерфейси стандарту Fast Ethernet

Версія фізичного рівня 100BaseFX визначає роботу по багатомодовому оптоволокну на довжині хвилі 1300 нм. По одному волокну передаються дані від вузла, по другому – до вузла. З технології FDDI запозичений метод логічного кодування 4B/5B і метод фізичного кодування NRZI. У напівдуплексному режимі максимальна відстань між вузлами – 412 м, при повному дуплексі – 2 км. (по одномодовому оптоволокну – до 32 км.). 100BaseFX несумісний з 10BaseFL, оскільки використовує іншу довжину хвилі.

Версія фізичного рівня 100BaseTX визначає роботу по скрученій парі (UTP Cat 5 або STP Type 1). Використовується дві пари, призначення провідників (розкладка по контактах роз'ємів) повністю співпадає з 10-мегабітним Ethernet. Максимальна довжина сегменту – 100 м. Логічне кодування – 4B/5B, фізичне кодування – MLT-3.

Робота мережі 100Base-T4. Це локальна мережа зіркової топології, яка використовує для передавання даних 4 скручені пари дротів третьої (UTP Cat 3), четвертої або п'ятої категорії (UTP Cat 5). PCS кодує сигнали в трійковому коді, тобто кожен байт перетворюється на шість сигналів, кожний з яких має одне з трьох значень. Тому код позначають 8В6Т, він має більш вузький спектр сигналу та при швидкості 33,3 Мбіт/c вкладається у смугу 16 Мгц (скручена пара, 3 категорія). Максимальна довжина сегменту – 100 м. У кожен момент часу передавання або приймання забезпечують три парі дротів.

Четверта пара призначена для прослуховування частоти-носія та виявлення конфліктів.

Швидкість передавання даних у мережі 100Base-T4 становить 100 Мбіт/с.

Завдяки чому досягнута така швидкість?

• Використані три парі дротів, що дало змогу збільшити швидкість утричі.

• Кодування 8В6Т ще збільшило її у 2.67 рази.

• Збільшено частоту з 20 до 25 Мгц.

Усе це разом (3•2.67•1.25=10) і дало змогу досягти такої швидкості передавання. Порівняльні характеристики фізичних інтерфейсів Fast Ethernet приведені в таблиці 1.

Таблица 1. Фізичні інтерфейси стандарту Fast Ethernet (IEEE 802.3u) і їх основні характеристики

Фізичний інтерфейс	100Base-FX	100Base-TX	100Base-T4
Порт пристрою	Duplex SC	RJ-45	RJ-45
Середовище передачі	Оптичне волокно	Скручена пара UTP Cat. 5	Скручена пара UTP Сat.3,4,5
Сигнальна схема	4B/5B	4B/5B	>8B/6T
Бітове кодування	NRZI	MLT-3	NRZI
Число кручених пар/ волокон	2 волокна	2 скручені пари	4 скручені пари
Протяжність сегмента	до 412 м(mm) до 2 км (mm)* до 100 км (sm)*	до 100 м	до 100 м
Позначення: mm - багатомодове волокно, sm – одномодове волокно, * - вказані відстані можуть бути досягнуті лише при дуплексному зв’язку.

 

Пристрої, підтримуючі 100BaseTX або 100BaseT4, повинні мати функцію узгодження режимів (auto-negotiation), що дозволяє вибрати найефективніший

режим, доступний обом учасникам обміну. Всього визначено 5 режимів (перераховані в порядку зростання пріоритету): 10Base, дуплексний 10BaseT, 100BaseTX, 100BaseT4, дуплексний 100BaseTX. Для узгодження вузли передають

пачки з 17-ти імпульсів FLP (Fast Link Pulse), в яких міститься слово, що кодує найбільш пріоритетний з доступних режимів роботи. Якщо один з вузлів посилає імпульси NLP (використовувані в 10BaseT для контролю цілісності лінії), другий вузол розуміє, що єдиний можливий режим – це 10BaseT.

Залежно від того, який набір методів логічного кодування підтримує концентратор, він відноситься до класу I (підтримує і 4B/5B, і 8B/6T) або до класу II (підтримує тільки один з методів). Концентратори класу I мають порти всіх трьох типів – 100BaseFX, 100BaseTХ, 100BaseT4, але, за рахунок необхідності

перетворення схем кодування, вносять велику затримку – до 140 bt. Тому в одному домені колізій може бути не більше одного повторювача класу I. Концентратори класу II мають або порти 100BaseFX і 100BaseTX, або тільки порти 100BaseT4. Затримка, що вноситься, може досягати 92 bt (TX/FX) або 67 bt (Т4). Максимальна кількість концентраторів класу II в одному домені колізій – 2. Оскільки максимальний діаметр домену колізій Fast Ethernet для скрученої пари – 205 м, а кожна станція може бути віддалена від повторювача на відстань до 100 м, у гіршому разі концентратори (тільки класу II) повинні з'єднуватися кабелем завдовжки не більше 5 м [1].

2.2.1 Метод доступу CSMA/CD (МДКН/ВК)

Метод множинного доступу з контролем частоти-несучої та виявлянням колізій МДКН/ВК визначає, по-перше, яким чином станція визначає момент, коли вона може передати кадр, по-друге – яким чином повинні поводитися станції у разі одночасного початку передачі кадрів двома або більше вузлами.

Кожна станція постійно прослуховує мережу. Якщо в мережі присутній сигнал частоти-несучої, тоді інша станція передає свій кадр. Для того, щоб мати право передати кадр, станція повинна дочекатися “тиші” (відсутності несучої), почекати технологічну паузу (9.6 мкс), і, якщо за час паузи сигнал несучої не з'явився, почати передавання.

Всі станції, прослуховуючи мережу, розпізнають кадр, що передається, і лише та з них, чия адреса записана в полі одержувача, приймає кадр повністю і передає його протоколам верхніх рівнів. Решту станцій “чужі” кадри повинні ігнорувати.

Можлива ситуація, коли дві станції одночасно починають передачу кадрів. Така ситуація називається колізією (collision). Настання колізії станція, що передає, може визначити по відмінності переданих і отриманих нею даних (під час передачі кадру станція продовжує прослуховувати мережу). Станція, що виявила колізію, повинна припинити передачу кадру, передати в мережу спеціальний сигнал затору (jam), що складається з 32 біт, і витримати паузу випадкової тривалості (паузу визначають за спеціальним алгоритмом). Після цього відправник може знову спробувати передати свій кадр (природно, дочекавшись “тиші” і дотримуючись технологічної паузи).

Інтервал часу до повторної спроби доступу після колізії визначається як випадкове число інтервалів відстрочення (один інтервал відстрочення дорівнює 512 бітовим інтервалам, тобто 51,2 мкс). Кількість інтервалів відстрочення визначається як випадкове ціле число, рівномірно розподілене в інтервалі 0..2ⁿ (1<=n<=10) або 0..2¹⁰ (10<n<=16). Тут n – номер спроби передачі кадру. Якщо 16 спроб закінчуються невдало (породжує колізії), підрівень MAC відкидає кадр і передає верхнім рівням повідомлення про помилку.[1]

Метод роботи DSL

Телефонний апарат, встановлений у вас вдома або в офісі, з'єднується з устаткуванням телефонної станції за допомогою витої пари мідних проводів. Традиційна телефонний зв'язок призначена для звичайних телефонних розмов з іншими абонентами телефонної мережі. При цьому по мережі передаються аналогові сигнали. Телефонний апарат сприймає акустичні коливання (які є природним аналоговим сигналом) і перетворює їх в електричний сигнал, амплітуда і частота якого постійно змінюється. Так як вся робота телефонної мережі побудована на передачі аналогових сигналів, простіше за все, звичайно ж, використовувати для передачі інформації між абонентами або абонентом і провайдером саме такий метод. Саме тому вам довелося прикупити на додаток до вашого комп'ютера ще й модем, який дозволяє демодулювати аналоговий сигнал і перетворити його в послідовність нулів і одиниць цифрової інформації, яка сприймається комп'ютером.При передачі аналогових сигналів використовується тільки невелика частина смуги пропускання кручений пари мідних телефонних проводів; при цьому максимальна швидкість передачі, яка може бути досягнута за допомогою звичайного модему, складає близько 56 Кбіт / с. DSL являє собою технологію, яка виключає необхідність перетворення сигналу з аналогової форми в цифрову форму і навпаки. Цифрові дані передаються на ваш комп'ютер саме як цифрові дані, що дозволяє використовувати набагато більш широку смугу частот телефонної лінії. При цьому існує можливість одночасно використовувати і аналоговий телефонний зв'язок, і цифрову високошвидкісну передачу даних по одній і тій же лінії, розділяючи спектри цих сигналів.Як уже згадувалося, «x» позначає можливість наявності модифікатора, що характеризує особливості даної модифікації технології DSL. В даний час затверджені стандарти на ADSL, RADSL, HDSL, SDSL, VDSL і ADSL Lite (G-Lite). Для розуміння технологій і застосувань, на які вони орієнтовані, необхідно знати, в чому різниця між ними. Технологія ADSL (Asymmetric DSL) є асиметричною в тому сенсі, що пропускна здатність у різні боки каналу не однакова. Швидкість передачі від провайдера до клієнта набагато більше, ніж від клієнта до провайдера. Така асиметрія робить технологію ADSL ідеальною для серфінгу по Інтернету, отримання відео за запитом та віддаленого підключення до локальної мережі. У випадку всіх цих застосувань зазвичай приймається набагато більше даних, ніж відправляється. ADSL передбачає швидкість передачі в сторону клієнта від 1,5 до 8 Мбіт / с і від 640 Кит / с до 1,54 Мбіт / с - в бік провайдера. По проводам товщиною 24 AWG (American Wire Gauge, Американський калібр проводів - близько 0,6 мм) забезпечується дальність 18000 футів (5,4 км). Провід, яким користуються в Європі та в країнах колишнього СРСР - зазвичай 0,5 мм, що відповідає 26 AWG. При такій товщині забезпечується дальність до 15 000 футів (4,5 км). Як правило, за технологією ADSL підключаються по існуючим телефонним лініям, при цьому голосовий телефон функціонує в колишньому обсязі, а для поділу аналогового і цифрового потоків встановлюється спеціальний пристрій - splitter (расщепители, роздільник).
RADSL (Rate adaptive ADSL - ADSL з адаптацією швидкості) відрізняється від попередньої технології тим, що залежно від якості каналу та рівня перешкод швидкість передачі може змінюватися. Технологія була розроблена з розрахунком зниження трудомісткості установки.ADSL Lite, або G.Lite, є найменш швидкісний серед членів сімейства. Вона була розроблена спеціально з розрахунку на підключення індивідуальних клієнтів до мережі Інтернет. При цьому не потрібно роздільник, за рахунок зниження швидкості передачі підвищено надійність і дальність зв'язку. Розробка цієї технології прямувала робочою групою 15 ITU (International Telecommunications Union - Міжнародний союз з телекомунікацій) і закінчилася прийняттям стандарту G.992.2 в жовтні 1998 року. Додаткові стандарти, призначені для забезпечення сумісності, випущені або розробляються ANSI, форумом ATM та форумом ADSL.HDSL (High Bit-Rate Digital Subscriber Line - Високошвидкісна DSL) забезпечує симетричний канал зі швидкістю передачі 1,544 Мбіт / с по двом парам або 2,048 Мбіт / с за трьома. Ця технологія широко застосовується як альтернатива каналам T1 і E1. Незважаючи на меншу, ніж у ADSL, дальність - до 12 000 футів (3,6 км), вона використовується для створення цифрових каналів зв'язку між АТС, в кампусних мережах і для підключення корпоративних клієнтів та Інтернет-провайдерів. Для досягнення необхідної дальності використовуються повторювачі. Розроблювальний в даний час ANSI стандарт HDSL II, HDSL другого покоління, буде, забезпечуючи ті ж характеристики, використовувати тільки одну пару.Існуюча нині технологія SDSL (Single-Line DSL) забезпечує ті ж параметри, що і HDSL, але на дальності до 10 000 футів (3 км) і є попередником HDSL II.Нарешті, VDSL (Very High Bit-Rate DSL) є найшвидший у всьому сімействі, забезпечуючи швидкості від 13 до 52 Мбіт / с в сторону клієнта і від 1,5 до 2,3 Мбіт / с в сторону провайдера по одній парі проводів при дальності від 1000 до 4500 футів (300-900 м). Виконуючи всі функції, що й ADSL, VDSL придатна також для передачі сигналу цифрового телебачення високої чіткості(ТБВЧ). Технології DSL до сих пір залишаються фірмовими (крім G.Lite), так і в середині стандартів є достатньо ступенів свободи, що дозволяють кожному розробнику реалізувати зазначені в стандарті параметри «найкращим» способом. Так що наявність апаратури від різних фірм на різних кінцях однієї і тієї ж лінії - ситуація, в даний час не просто малоймовірна, але й неможлива. Незважаючи на прийняття DMT в якості стандартного методу модуляції, CAP до сих пір застосовується досить широко.В якості основи для обох способів модуляції - CAP і DMT - використовується старий добрий спосіб квадратурної амплітудної модуляції, що застосовується вже кілька десятиліть для передачі даних як по проводах, так і по радіоканалах. Різниця криється в деталях реалізації. Спосіб модуляції CAP передбачає придушення несучої частоти, яка відновлюється на приймаючій стороні. Таким чином, на передачу самої несучої витрачається менше енергії, а на передачу власне даних - більше. При цьому ширина смуги переданого сигналу максимальна (в межах допустимого). Це означає необхідність ехокомпенсаціі, що призводить до подорожчання модемів. Можливо також застосування різних несучих частот для прийому і передачі, що, однак,знижує швидкість обміну.При способі модуляції DMT за стандартом ANSI T1.413 смуга частот приблизно 1,1 МГц ділиться на 256 смуг, званих каналами, кожна з яких займає 4,3125 КГц. Для запобігання взаємовпливу з традиційними аналоговими сигналами канали з 1 по 6 не використовуються. Передача даних в бік провайдера здійснюється за допомогою каналів від 7 до 38. Для передачі в сторону клієнта використовуються або 250 каналів за умови застосування ехокомпенсаціі в каналах 7-38, або 218 - за відсутності такої (навіть тут є свобода маневру для створення несумісних реалізацій одного і того ж стандарту). У кожному з каналів дані передаються зі швидкістю, обмеженою шириною смуги, але в цілому ці швидкості сумуються на приймаючій стороні.Модуляція в кожному з каналів здійснюється за методом QAM. Те, що DMT грунтується на множинності каналів, робить цей спосіб модуляції ідеальним для адаптивної передачі даних - коли повна пропускна здатність змінюється в залежності від якості каналу передачі. По кожному з каналів можна здійснювати постійний контроль, змінюючи швидкість передачі в залежності від ставлення «сигнал / шум» і кількості збоїв. Певною мірою це відноситься і до способу CAP, але через набагато більшої ширини смуги точність підстроювання значно менше.DSL, однак, - це не тільки і не стільки схема модуляції, але й схема взаємодії з протоколами вищих рівнів. Що прийшла зі світу телекомунікацій, DSL має структуру кадрів, схожу з SONET (що не дивно, враховуючи генеалогію). Існують схеми, за якими поверх цих кадрів можна пропускати осередки ATM, кадри IP, аудіо-або відеопотоки.Найбільш вагомою за кількістю встановлених каналів, безсумнівно, буде ADSL, призначена для підключення індивідуальних замовників або невеликих фірм до Інтернету та до інших телекомунікаційних службам. У цьому випадку схема підключення гранично проста. У клієнта встановлюється ADSL-модем та, при необхідності, роздільник. На іншому кінці абонентської лінії, в приміщенні АТС, встановлюється стійка з модемів, які підключаються до лінії паралельно вже наявному телефонному обладнання. Ці модеми за допомогою цифрових каналів підключаються до маршрутизаторів провайдера Інтернету. Модеми, встановлені на АТС і у клієнта, з'єднані постійно, незалежно від стану голосового каналу, тобто для встановлення з'єднання не потрібно робити ніяких дій.Таким чином, для широкого впровадження ADSL необхідна відповідна інфраструктура - наявність високошвидкісних цифрових каналів зв'язку між АТС і провайдерами та наявність у провайдерів досить швидкісних каналів зв'язку з міжнародними мережами, здатних витримати багато разів збільшену навантаження.Більш реалістично виглядає використання ADSL для підключення до інформаційних мереж невеликих груп користувачів, тобто невеликих фірм або житлових домов.

Огляд технології FDDI

Технологія FDDI – це перша технологія локальних мереж, в якій середовищем передачі даних є волоконно-оптичний кабель.

В цій мережі не використовуються пріоритети, але визначено два види станцій для підключення:

станції подвійного підключення (DAS) мають швидкість передачі даних 200 Мбіт/с;

станції одиночного підключення (SAS) – швидкість передачі 100 Мбіт/с.

Максимальна кількість станцій подвійного підключення в кільці 500, максимальний діаметр подвійного кільця 100 км, а між сусідніми вузлами для оптоволокна рівні 2 км, для UTP категорії 5 – 100 м.

Стандарт локальних мереж FDDI (Fiber Distributed Data Interface, оптоволоконний інтерфейс розподілення даних) розроби­ли спеціалісти ANSI. З погляду топології мережа FDDI є подвійним волоконно-оптичним кільцем (друге кільце резервне). Швидкість передавання інформації у ній становить 100 Мбіт/с. Кожне кільце FDDI має довжину до 100 км. Окремі вузли мережі не можуть пере­бувати один від одного на відстані понад 2.5 км. Максимальна кількість станцій мережі – 1000. У нормальному режимі дані передаються тільки по одному кільцю з пари – первинному (primary). Вторинне (secondary) кільце використовується у разі відмови частини первинного кільця. По первинному і вторинному кільцях дані передаються в протилежних напрямах, що дозволяє зберегти порядок вузлів мережі при підключенні вторинного кільця до первинного. У разі декількох відмов, мережа FDDI розпадається на декілька окремих працюючих мереж (Рисунок 2.4).

Рисунок 2.4 – Здатність до відновлення мережі FDDI:

а – нормальний режим; б – одна відмова, в – подвійна відмова

Технологія забезпечує передачу синхронного і асинхронного трафіку: синхронний трафік передається завжди, незалежно від завантаженості кільця, асинхронний трафік може довільно затримуватися. Кожній станції виділяється частина смуги пропускання, в межах якої станція може передавати синхронний трафік. Частина смуги пропускання кільця, що залишається, використана під асинхронний трафік. Мережі FDDI не визначають пріоритетів для кадрів, будь-який пріоритетний трафік повинен передаватися, як синхронний, а решта даних – асинхронно.

FDDI використовує маркерний метод доступу, близький до методу доступу мереж Token Ring. Основна відмінність – в плаваючому значенні часу утримання маркера для асинхронного трафіку: при невеликому завантаженні мережі час утримання росте, а при перевантаженнях – зменшується. Під час ініціалізації кільця вузли домовляються про максимально допустимий час обороту маркера по кільцю T_Opr. Для синхронного трафіку час утримання маркера не змінюється. Для передачі синхронного кадру вузол завжди має право захопити маркер, що проходить, і утримувати його в перебігу заздалегідь заданого фіксованого часу. Якщо вузол хоче передати асинхронний кадр, він повинен зміряти час обороту маркера (Token Rotation Time, TRT) – інтервал між двома проходженнями маркера через нього. Якщо кільце не переобтяжене (TRT<T_Opr), то вузол може захопити маркер і передати свій кадр (або кадри) в кільце, при цьому допустимий час утримання маркера THT=T_Opr-TRT. Якщо кільце переобтяжене (TRT>T_Opr), то вузол не має права захоплювати маркер.

FDDI використовує алгоритм раннього звільнення маркера, внаслідок чого в кільці одночасно може просуватися декілька кадрів (маркер завжди один). Формат кадру FDDI дуже близький до формату кадру Token Ring, за винятком полів пріоритету.

Стандарт FDDI визначає чотири компоненти:

MAC (Media Access Control), що визначає формати кадрів, маніпуляції з маркером, адресацію, обробку помилок при логічних відмовах (відповідає канальному рівню моделі OSI);

PHY (Physical) виконує фізичне і логічне кодування і декодування, синхронізацію і кадрування;

PMD (Physical Medium Dependent) визначає властивості оптичних або електричних компонентів, параметри ліній зв'язку (PMD і PHY відповідають фізичному рівню OSI);

SMT (Station Management) виконує всі функції по управлінню і контролю роботи решти компонентів, визначає конфігурацію вузлів і кілець, процедури підключення/відключення, ізоляцію елементів, що відмовили, забезпечує цілісність кільця (підключаючи вторинне кільце при відмові первинного).

Середовищем передавання у FDDI є багатомодове оптоволокно (MMF-PMD, довжина кабельного сегменту до 2 км.), або одномодове оптоволокно (SMF-PMD), чи скручені пари категорії 5 або екранована скручена пара STP Type 1 (TP-PMD). Всі оптоволоконні варіанти FDDI використовують довжину хвилі 1300 нм. Водночас є розробки цієї мережі для роботи з мідним дротом-SDDI та CDDI (Copper Distributed Data Interface) або TPDDI (Twisted Pair Distributed Data Interface). SDDI підтримує передавання даних екранованою скрученою парою (STP). Максимальна відстань передавання — 100 м. CDDI передбачає використання як екранованої, так і неекранованої скрученої пари. FDDI використовує окремі лінії для передачі і прийому сигналів. Логічне кодування – 4B/5B. Фізичне кодування при використанні оптоволокна – NRZI, при використанні скрученої пари – MLT-3.

Рисунок 2.5 – Кадр маркера.

Рисунок 2.6 – Кадр даних

Рисунок 2.7 – FC-поле кадру даних

У мережі FDDI використано схему кодування, яка кодує 4-бітові комбінації даних у 5-бітові комбінації світлових імпульсів так, що для передавання даних зі швидкістю 100 Мбіт/с реалізована швидкість передавання сигналів 125 Мбод.

На відміну від мережі Token Ring, у FDDI маркер передається відразу після передавання кадру станції, без очікування на повернення кадру кільцем. FDDI не використовує полів пріори­тету та механізму резервування Token Ring. Натомість кожна станція класифікована як асин­хронна (що не ставить жорстких вимог до часу доступу) і синхронна (яка ставить такі вимоги).

Структура маркера мережі FDDI показана на рисунку 2.5. Зміст полів SD, FC, ED, FS відповідає змісту однойменних полів для мережі Token Ring.

Структура інформаційного кадру зображена на рисунку 2.6, а FC-поля – на рисунку 2.7. [1]

Мережу FDDI найчастіше використовують для побудови магістральних мереж. Робочі станції, як звичайно, приєднані до портів концентраторів FDDI. Від'єднання будь-якої станції не спричинює зупинки в роботі мережі.

Переваги: - хороша продуктивність;

- велика відстань:

- висока відмовостійкість;

- забезпечує відновлення логічної структури;

Недолік: дорога технологія.