Національні та міжнародна економічні системи

Сучасна економічна система не є лише сукупністю індивідуальних господарств одного рівня, а складною субординованою системою чотирьох рівнів, що взаємодіють між собою (рис. 3.3). Оскільки остання не є сукупністю індивідуальних виробників одного рівня, розрізняють чотири рівні економічної системи суспільства: глобально-економічний; макроекономічний; мезоекономічний; мікроекономічний.

Глобально-економічний рівень економічної системи включає світову (планетарну) економіку й економіку міждержавних об'єднань (СНД, ЄС, ВТО, АСЕАН і т. ін.). До цих двох суб'єктів глобально-економічного рівня економічної системи як власні суб'єкти належать міжнародні і міждержавні фінансово-економічні інститути (Міжнародний банк реконструкції і розвитку, Європейський банк реконструкції і розвитку, Європейський валютний фонд, фінансово-промислові групи, транснаціональні корпорації, світові підприємницькі мережі та ін.).

Рис. 3.3. Рівні економічної системи

Мікроекономічний рівень пов'язаний з локальною й індивідуальною економікою, до якої належать підприємства, фірми, організації, заклади, установи, окремі індивіди, родини, домашнє господарство, тобто тут водночас перебувають потужні підприємства, середній і малий бізнес.

Найбільшу кількість суб'єктів охоплює мезоекономічний рівень, до якого належать економіка територіально-регіональних комплексів, галузева економіка, економіка окремих ринків (товарного, ресурсного, робочої сили тощо), економіка ринкових інфраструктурних підсистем (банківської, фінансової, податкової, грошової). Всі ці види економік, у свою чергу, складаються з територіально-регіональних і галузевих об'єднань, вільних економічних зон, територіально-виробничих комплексів, інфраструктурних інститутів окремих ринків, банківських і біржових об'єднань.

Макроекономічний рівень стосується економік окремих країн та їх суспільно-державних інститутів. Тобто головною ланкою економічної системи макрорівня є національна економіка. Національна економічна система – це сукупність взаємопов'язаних механізмів та інструментів розвитку і функціонування національної економіки. Всі елементи цієї системи знаходяться в певних співвідношеннях один з одним. Національна економічна система – це складна макроекономічна структура, яка визначається як взаємодія та взаємоузгодженість окремих сегментів ринку (ринку економічних ресурсів, товарів та послуг, грошей та валюти, капіталу, цінних паперів тощо) та окремих їх елементів.

Спосіб взаємозв'язку між елементами та компонентами національної економічної системи, внутрішня її організація визначають економічну структуру країни. Структура національної економіки – це співвідношення, які виражають взаємозв'язки та взаємозалежності між окремими частинами економіки, окремими її секторами, галузями тощо. Виражені в абсолютних (натуральних і вартісних) та відносних величинах співвідношення (пропорції) між певного типу взаємопов'язаними елементами економіки дають змогу конкретної якісно-кількісної оцінки структури національної економіки, оцінки її ефективності та оптимальності. Залежно від змісту економічних явищ та процесів, зв'язки між якими відображаються в пропорціях, розрізняють такі основні види структури економіки: відтворювальну; галузеву; територіальну (регіональну); соціальну; секторальну; зовнішньоекономічну; техніко-економічну (рис. 3.4).

Рис. 3.4. Види структур національної економічної системи

Складовими елементами сучасної міжнародної економічної системи є насамперед національні економічні системи, що представляють собою сукупність взаємопов’язаних в організаційному, технологічному та економічному плані галузей і сфер господарської діяльності країн, які через зростання їхньої відкритості у взаємодії одна з одною формують світові ринки і перетворюють виробництво товарів та послуг на міжнародну економічну діяльність – другу складову міжнародної економічної системи. Окрім того, міжнародна економічна система включає регулятивні механізми національного, міждержавного та наднаціонального рівнів і систему міжнародних економічних відносин (МЕВ).

Отже, міжнародна економічна система – це сукупність елементів світової економіки з властивими їм характеристиками, у процесі взаємодії яких виникають загальні властивості та якості, закони і закономірності функціонування цієї системи. Головна ж сфера функціонування міжнародної економічної системи – світове господарство. Незважаючи на існування значної кількості визначень даної категорії, найбільш точним є: сукупність національних господарств у їхній взаємодії через систему міжнародних економічних відносин. Саме вони виявляють стосунки між країнами в економічній сфері, охоплюючи коопераційні і відтворювальні зв’язки.

Формування світового господарства відбувається на основі процесу інтернаціоналізації господарського життя, тобто процесу виникнення та розвитку зв’язків між національними господарствами, їхнього зближення та посилення взаємозалежності економічних суб’єктів різних країн, що є об’єктивною закономірністю розвитку продуктивних сил суспільства. Наслідком інтернаціоналізації виробництва стає розвиток міжнародного поділу праці (МПП) як вищого ступеня суспільного поділу праці між країнами, що проявляється у спеціалізації окремих країн на виробництві певної продукції та знаходить свій вияв у міжнародній спеціалізації виробництва та міжнародному виробничому кооперуванні. Рисою розвиненого міжнародного поділу праці є те, що в систему його зв'язків втягнуті майже всі країни світу. Кожна з них знайшла або намагається знайти своє місце в системі економічних взаємозв'язків, породжених міжнародним поділом праці. Останнє стосується передусім постсоціалістичних країн.

Щодо структури сучасних міжнародних економічних відносин, то вона включає такі форми:

– міжнародна торгівля – обмін товарами і послугами між державно оформленими національними економіками;

– міжнародний рух капіталу – переміщення капіталу між країнами світу в пошуках найвигіднішої сфери вкладення;

– міжнародна трудова міграція – переміщення працездатного населення між країнами, викликане причинами переважно економічного характеру;

– світова валютна система – закріплена міжнародними угодами форма організації валютних відносин, яка опосередковує і сприяє реалізації всіх інших форм МЕВ, забезпечуючи систему міжнародних розрахунків.

Міжнародні економічні відносини здійснюються і розвиваються на різних рівнях: з одного боку, залежно від ступеня, масштабів та регулярності взаємодії суб’єктів господарювання (економічні контакти, економічна взаємодія, економічне співробітництво, економічна інтеграція); а з другого – залежно від сфери діяльності: мікро – на рівні суб’єктів; мезо – на рівні галузей; макро – на рівні країн; мета – на рівні регіональних угруповань. Ядром сучасних МЕВ виступає міжнародна економічна діяльність суб’єктів господарювання (насамперед, підприємств), спрямована на отримання прибутку переважно за рахунок зовнішніх факторів. При цьому слід зазначити, що в кожній країні є підприємства, діяльність яких обмежена національним ринком, хоча частка таких підприємств має тенденцію до зменшення. Досить представницьку групу складають підприємства з орієнтацією як на національні, так і міжнародні ринки. І, нарешті, існують фірми, які працюють виключно на зовнішній ринок.

Аналіз розвитку міжнародного бізнесу та його результативності буде неповним, якщо не враховувати те середовище, яке на нього впливає. Оскільки кожний із суб’єктів МЕВ є відкритою системою, то його діяльність залежить від зовнішнього світу. Фактори, які впливають на діяльність суб’єктів, бувають двоякого роду: прямого впливу і опосередкованого впливу. До першої групи зараховують такі фактори, які безпосередньо впливають на дії суб’єктів МЕВ, – економічна поведінка постачальників, споживачів, конкурентів, дія законів та установ державного регулювання. Щодо опосередкованих факторів, то вони не мають безпосереднього впливу на дії суб’єктів МЕВ. До цих факторів належать: стан економіки країни, міжнародні політичні події, соціально-культурні чинники. Сукупність названих факторів створює середовище розвитку міжнародних економічних відносин, тобто своєрідну ауру, яка супроводжує і опосередковує міжнародний бізнес, пов’язаний з пересуванням через національні кордони ресурсів, товарів, послуг, інформації, капіталу та робочої сили. Якщо суб’єкт господарювання розпочинає свою виробничу, комерційну чи інвестиційну діяльність, то він повинен враховувати зовнішнє середовище і його вплив на стратегію поведінки фірми на світовому ринку.