Указ Карла V про переслідування єретиків у Нідерландах

(Так званий «Кривавий указ») (Виданий 25 вересня 1550 р. в Аугсбурзі)

Після того як реформація і соціальні рухи, що супроводять її, обмежили в самій Німеччині значення влади германського імператора, Карл V вирі­шив суворо присікти реформаційний рух у своїх спадкових землях. Зму­шений миритися з існуванням протестантської церкви в Німеччині, Карл V прагне викоренити всякі спроби релігійної вільнодумності в Нідерландах. Будучи переконаний, що тільки безроздільне панування католицької ре­лігії може підтримати авторитет його влади і ліквідувати всякі демократич­ні рухи в країні, Карл V видає один по одному так звані «плакати» (тобто постанови), спрямовані проти «єретиків». У 1550 р. видається, нарешті, «Кривавий указ», який віддає країну в руки інквізиторів.

Філіп II після свого вступу на престол повністю підтверджує указ 1550 р. і вимагає точного виконання його. Католицька церква виступає не тільки в ролі віровчителя, але е одночасно і апаратом політичного розшуку, який має величезну агентуру, і каральним органом, який має свої катівні і ухвалює смертні вироки, і,нарешті, знаряддям фінансової експлуатації країни, з допомогою якого з Нідерландів добувається величезна кількість коштів і з-за якого тисячі нідерландських бюргерів, розоряючись або втра­чаючи частину своїх доходів, збагачують тим самим іспанське дворянство. Застосування «Кривавого указу» викликало хвилю обурення в Нідерлан­дах, і революційний рух в першу чергу був спрямований проти гніту като­лицької церкви і ненависної народові інквізиції.

Забороняється друкувати, писати, мати, зберігати, прода­вати, купувати, роздавати в церквах, на вулицях та інших місцях всі друковані або рукописні твори Мартіна Лютера, Іоанна Еколампадія, Ульріха Цвінглі, Мартіна Бусера, Іоанна Кальвіна та інших єресіархів, лжевчителів і засновників єретичних без­соромних сект, які засуджуються святою церквою... Забороняєть­ся розбивати або зневажати іншим способом образи Пречистої Діви і святих, яких визнає церква... Забороняється допускати в своєму домі бесіди або протизаконні зборища, а також бути присутнім на таких сходках, де згадані вище єретики і сектанти таємно проповідують свої лжевчення, перехрещують людей і вчиняють змови проти святої церкви та громадського спокою... Забороняємо, крім того, всім мирянам відкрито і таємно обгово­рювати і спорити з приводу святого письма, особливо з приводу питань сумнівних або незбагненних, а також читати, вчити і роз’яс­нювати святе письмо, крім тих, хто грунтовно вивчав богослов’я і має атестат від університетів... Забороняємо таємно або явно проповідувати, захищати, повторювати або поширювати вчення згаданих вище єретиків; в разі порушення одного з цих пунктів винні підлягають карі як заколотники й порушники громад­ського спокою і державного порядку.

Такі порушники громадського спокою караються: чоловіки – мечем, а жінки – закопуванням живими в землю, якщо не бу­дуть уперто обстоювати своїх хибних поглядів; якщо ж будуть уперто обстоювати, то підлягають спаленню; власність їх в обох випадках конфіскується на користь казни...

Забороняємо давати притулок, їжу, одяг, гроші і взагалі якось допомагати тим, хто викритий в єресі або запідозрюється в ній; винні в цьому караються так само, як і самі єретики.

Коли хто-небудь, хоч і не викритий в єресі або хибних погля­дах, але у великій мірі запідозрений в них і засуджений духов­ним суддею до відречення від єресі або світським судом до пуб­лічного каяття і пені, буде знов запідозрений в єресі або зара­жений нею, хоч би не було доведено, що він зламав або пору­шив в чому-небудь згадані вище пункти, – то все ж наказуємо вважати, що він знову впав в єресь і, відповідно до цього, карати позбавленням життя і власності без усякої надії на зменшення або пом’якшення згаданих вище кар.

Духовні судді, маючи намір переслідувати кого-небудь за єресь, повинні вимагати, щоб верховні суди або провінціальні ради призначали кого-небудь з свого середовища або яку-небудь іншу службову особу, на їх вибір, для головування в суді над обвинуваченим. Кожен, хто викриє особу, заражену єрессю, повинен доносити на неї начальству, суддям, єпископам або ін­шим установленим властям під страхом кари, на розсуд судді. Всі повинні також доносити начальству про місцеперебування таких єретиків під страхом бути визнаними за спільників вину­ватців і бути покараними нарівні з ними.

Донощик в разі викриття обвинуваченого одержує половину власності засудженого, якщо вона не перевищує ста фламанд­ських фунтів; якщо ж перевищує, то десять процентів з усього, що перевищує цю суму...

Той, хто був присутній на таємному зборищі, дістає цілкови­те прощення, якщо, повернувшись звідти, видасть своїх това­ришів...

Щоб позбавити суддів і начальників приводу пом’якшувати кари на тій підставі, що вони надто суворі і тяжкі і мають на меті тільки викликати страх у винних, щоб винні підпадали під усю силу перелічених вище кар, забороняємо суддям змінювати або пом’якшувати будь-яким способом встановлені кари; забороняємо всім особам усякого звання просити нас або кого-небудь іншого, хто має владу, про помилування, а також подавати прохання за єретиків, вигнанців або емігрантів під страхом позбавлення на­завжди права займати цивільні і військові посади і, крім того, іншої кари, яку встановлять судді.