Прикмети деяких сродностей

<…> Неможна ніяк, щоб натура потрібне зробила важким. Не потрібно, а значить не корисно, а тим-то й важко літати черепасі, але не соколу... Важко дізнатися… Та де ж той, хто хоче дізнатися? Якщо склав крила, то важко літати й самому орлу. Чи знаєш, що землеміри дізнаються про висоту превисокого фарійского терема з однієї його тіні.

Всяка тайна має свою викривальну тінь. Важко розпізнати між дружнім і ласкательським серцем, але зовнішня тінь, наче пояснювальне скло, і найсердечніші завулки ставить на вид тим, хто найуважніше пильнує.

Дивись, коли хлопчик, зробивши для іграшки волове ярмо, накладає його цуценятам чи кошенятам, – чи це ж не тінь душі хліборобська в ньому? І чи не покликання до землеробства?.. // Якщо припоясує шаблю, – чи не апетит до войовничості?..

Бог скрізь є, і щастя у будь-якому стані, якщо з бо­гом в нього входимо. Треба лише дізнатися для себе, куди хто народжений. Краще бути натуралним котом, ніж з ослиною природою левом.

Ганятися у званні за прибутками є прямий знак несродності. Не втратиш прибутки, якщо буде в тобі царство боже в // силі своїй.

Чи не чудо, що один в достатку нужденний, а інший в нужденності довольний? Видно, що природа більше прикладає хит­рості, виліплюючи фігуру мурашину, ніж слонову, і найдивовижніший царства божого промисел можна бачити: в бджільних роях, аніж в овечих і волових стадах.

Бог богатому подібний фонтану, що наповнює різні посудин за їх вмістимістю. Над фонтаном надпис такий: «Не­рівна всім рівність».

Ллються з різних трубок різні струмені // в різні посудини, що навколо фонтана стоять. Менша посудина має менше, але в тому рівна більшому, що на стільки ж повна. І що є нерозумнішим, ніж рівна рівність, яку глупці у світ ввести намагаються? Куди безглуздіше все те, що противно блаженій на­турі?.. Боїмося голоду, не пам’ятаючи, що значно частіше помирають від пересичення. Нерозумний сум сам не знає, чого бажає. Саме пересичення чи не від нудьги? Краще померти, ніж все життя нудьгувати в несродностях. Несродність усякої бездіяльності важча. І легше не повзати, ніж літати для черепахи. Не повзаючи, позбавляється точно сродної розваги, а літаючи стогне більше того під несродним тягарем.

КОСТОМАРОВ

“Книги буття українського народу”

«1. Бог создав світ: небо і землю, і населив усякими тварями, і поставив над усією твар’ю чоловіка, і казав йому плодитися і множитися…щоб кожне племено шукало Бога… і поклонялись би йому всі люди, і вірували в нього, і любили б його, і були б усі щасливі.

2. Але рід чоловічий забув Бога і оддався дияволу, і кожне племено вимислило собі богів… І стали за тих богів битися, і почала земля поливатися кров’ю <…>

40. І поклонялися народи ідолам своїм.

51. <…> Хоча французи були хрещені, одначе менше шанували Христа, ніж честь національну, і се їм ідола такого зроблено, а англичани кланялися золоту і Мамоні <…>

103. І встане Україна з могили своєї, і знову озветься до всіх братів слов’ян, і почують крик її, і встане Слов’янщина, і не позостанеться ні царя, ні царевича, ні царівни, ні графа, ні герцога, ні сіятельства, ні превосходительства, ні пана, ні боярина, ні кріпака, ні холопа ні в Польщі, ні в Україні, ні в Чехії, ні у Хоруган, ні у Сербів, ні у Болгар.

104. І Україна буде непідлеглою Річчю Посполитою (республікою) в союзі Слов’янськім.»

А.Л.МЕТЛИНСЬКИЙ

Кладовище

Дивляться з неба ясненько срібні зірки;

Мають-біліють над могилками хустки.

В тих могилках попід чорними хрестами

Труни та труни все з козаками, з молодцями.

Як то в великдень засвітять спершу свічки,

Як в усі дзвони вдарять, встають козаки;

В того шаблюка при боці, той з батіжком;

А проміж ними вже дехто є й без чуприни…

Як ото вийдуть вони на світ з домовини,

Гомін, як в бурю, і грім – луною кругом…

М.М.ПЕТРЕНКО

Небо

Дивлюся на небо та й думку гадаю:

Чому я не сокіл, чому не літаю,

Чому мені, боже, ти криллів не дав?

Я б землю покинув і в небо злітав!

Далеко за хмари, подальше од світу,

Шукать собі долі, на горе привіту,

І ласки у зірок, у сонця просить,

У світі їх яснім все горе втопить…

 

***

Як в сумерки вечірній дзвін

Під темний вечір сумно дзвоне,

Як з вітром в полі плаче він,

А у діброві тяжко стогне,

Тоді душа моя болить,

Від смути плачу по невірній,

А думка все туди летить,

Де вперш почув я дзвін вечірній,

Де вперше так я полюбив

Поля привольні та діброви,

Де вперше свт і радість вздрів

Та карі очі й чорні брови!

Проснеться все в душі тоді,

Вечірній дзвін усе розбуде;

Сльоза проб’є і від нудьги

Душа всі радості забуде.

О! Тяжкий, дзвоне, твій привіт

Тому, хто милого не має;

Душа болить, і меркне світ,

А серце гірше заниває.

Т.Г.ШЕВЧЕНКО

***

Не женися на багатій

Бо вижене з хати,

Не женися на убогій,

Бо не будеш спати.

Оженись на вольній волі,

На козацькіій долі;

Яка буде, така й буде,

Чи гола, то гола.

Та ніхто не докучає

І не розважає –

Чого болить і де болить,

Ніхто не питає.

Удвох, кажуть, і плакати

Мов легше неначе;

Не потурай: легше плакать,

Як ніхто не бачить.

І.Я.ФРАНКО