Принцип незастосування сили та загрози сили

Заключний акт з безпеки та співробітництва в Європі.

· Територіальна цілісність

· Повага до прав людини

· Непорушність кордонів

Правовий зміст і характеристика основних принципів міжнародного права. Взаємозвязок та взаємодія принципів.

Принцип незастосування сили та загрози сили.

Вперше цей принцип був письмово закріплений в статуті ООН. Всі члени ООН утримуються в своїх міжнародних відносинах від загрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином не сумісним з цілями об'єднаних націй.

Наступним кроком затвердження цього принципу є Декларація 1970. Пізніше ще затверджений у Декларації про визначення агресії 1974 і Декларація про посилення ефективності принципу відмови від загрози силою або її застосування в міжнародних відносин 1987.

 

В нормативний зміст цього принципу включається заборона окупації теритоії іншої держави в порушення норм міжнародного права, заборона актів-репресалій, пов'язаних із застосуванням сили, надання державою своєї території іншій державі, яка використовує її для здійснення агресії проти третьої держави. Організація підбурювання, надання допомоги чи участь в актах громадянської війни чи терористичних актах в інші их державах. Організація та заохочення організації озброєних банд, нерегулярних сил, найманців для вторгнення на території іншої держави.

Всього два випадки можливості застосування сили, передбачені Статутом ООН: у випадку самооборони і у випадку рішення ради безпеки ООН. Такі рішення можливе у випадку збройної агресії.

Статут ООН передбачає право не тільки на індивідуальну, а й на колективну самооборону, яка може мати місце тільки на прохання держави, що піддалася нападу. З урахуванням цього положення Міжнародний Суд ООН визнав США порушили принцип незастосування сили відносно Нікарагуа. Право на прийняття заходів в порядку колективної самооборони після запиту держави-жертви належить усім державам. Рада Безпеки в 1990 р. визнав право на колективну самооборону за будь-якою державою, що надає допомогу Кувейту після нападу на нього Іраку.

 

17. Принцип суверенної рівності держав складає основу сучасних міжнародних відносин. Це означає, що кожна держава зобов'язана поважати суверенітет інших учасників системи, тобто їхнє право в межах власної території здійснювати законодавчу, виконавчу і судову влад> без якогось утручання з боку інших держав, а також самостійно проводити свою зовнішню політику. Підтримку міжнародного правопорядку може бути забезпечено лише при повній повазі юридичної рівності учасників.

У сучасному міжнародному праві він із найбільшою повнотою відбитий у Декларації про принципи міжнародного права, що стосується дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН 1970 року. Пізніше цей принцип був розвинений у Декларації принципів Заключного акту Наради з безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ) 1975 року, Підсумковому документі Віденської зустрічі представників держав-учасниць Наради з безпеки і співробітництва в Європі 1989 року, Паризькій хартії для Нової Європи 1990 року і ряді інших документів.

Відповідно до Декларації про принципи міжнародного права 1970 року поняття суверенної рівності включає такі елементи:

а) держави юридично рівні;

б) кожна держава користується правами, властивими повному суверенітету;

в) кожна держава зобов'язана шанувати правосуб'єктність інших держав;

г) територіальна цілісність і політична незалежність держави недоторкані;

ґ) кожна держава має право вільно вибирати і розвивати свої політичні, соціальні, економічні і культурні системи;

д) кожна держава зобов'язана виконувати цілком і сумлінно свої міжнародні зобов'язання і жити у злагоді з іншими державами.

Основне призначення принципу суверенної рівності — забезпечити юридично рівну участь у міжнародних відносинах усіх держав незалежно від розходжень економічного, соціального, політичного або іншого характеру. Оскільки держави є рівноправними учасницями міжнародного спілкування, усі вони мають принципово однакові права й обов'язки.

 

18. Принцип непорушності (недоторканності) державних кордонів є логічним продовженням принципу територіальної цілісності держав і складає одну з найважливіших основ безпеки, насамперед, європейських держав. Фактично цей принцип закріплює непорушність державних кордонів країн Європи за підсумками Другої світової війни.

Цей принцип уперше був сформульований у Заключному акті НБСЄ 1975 року, що, зокрема, говорить, що «держави-учасниці розглядають як непорушні всі кордони одна одної, так і кордони всіх держав у Європі, і тому вони будуть утримуватися зараз і в майбутньому від будь-яких зазіхань на ці кордони». Тому визнання цього принципу означає також і відмову від яких-небудь територіальних домагань.

Таким чином, основний зміст принципу непорушності кордонів можна звести до трьох елементів:

— визнання існуючих кордонів у якості юридично встановлених відповідно до міжнародного права;

— відмова від будь-яких територіальних домагань на даний момент або в майбутньому;

— відмова від будь-яких інших зазіхань на ці кордони.

Як підкреслюється в згаданих міжнародно-правових документах про основні принципи міжнародного права, усі вони взаємозалежні - зміст одного переплітається зі змістом іншого. Тому сутність кожного принципу можна з'ясувати лише в контексті інших.

19. Принцип територіальної цілісності держав затвердився з прийняттям Статуту ООН у 1945 році. Процес його розвитку продовжується. Саме найменування цього принципу остаточно не установилося: можна зустріти згадування як територіальної цілісності, так і територіальної недоторканності.

Заключний акт НБСЄ 1975 року містить окреме і найбільше повне формулювання принципу територіальної цілісності держав: «Держави-учасниці будуть поважати територіальну цілісність кожної з держав-учасниць. Відповідно до цого вони будуть утримуватися від будь-яких дій, не сумісних із цілями і принципами Статуту Організації Об'єднаних Націй, проти територіальної цілісності, політичної незалежності або єдності будь-якої держави-учасниці, зокрема, від будь-яких таких дій, що представляють собою застосування сили або загрозу силою. Держави-учасниці будуть рівним чином утримуватися від того, щоб перетворювати територію одна одної в об'єкт військової окупації, або інших прямих або непрямих заходів застосування сили в порушення міжнародного права або в об'єкт придбання за допомогою таких заходів або загрози їх здійснення. Ніяка окупація або придбання такого роду не буде признаватися законною».Значення принципу територіальної цілісності держав дуже велике з погляду стабільності в міждержавних відносинах. Його призначення — захист території держави від будь-яких зазіхань.