Лекции.Орг


Поиск:




Драматургія М.Куліша: основні теми, ідеї




Творчість М Куліша — це багатогранне зображення побуту, психології, соціально-культурних процесів, інтелектуальної динаміки, світоглядних тенденцій в Україні перших десятиліть XX ст. Доля українського села й селянина, духовні пошуки інтелігенції, пріоритети й цінності нової генерації державних службовців, психологічна тенденції в робітничому середовищі, розмаїтість світоглядної палітри інтелектуалів, духовний стан столичного й провінційного міст, аспекти національно-історичного розвитку та перспективи України — таким виглядає зріз основних проблем Кулішевої драматургії.У характерах персонажів М Куліша узагальнено типові «больові точки» свого часу. Його герої помирають від голоду, розділені ходом історії на «багатих» і «бідних»: будують комуну, тягнучись до світла життя; перетворюються з учорашніх незаможників на адміністраторів-бюрократів: переймаються національними проблемами й питаннями, грають у кохання й виконують у житті рольові партії; змінюють не тільки власне прізвище, але й своє національне єство, прагнучи просування в кар’єрі; кохають і залишаються нещасними у своєму коханні, пристосовуються до нових умов і бунтують проти конформізму: шукають смисл свого й загальнолюдського існування; божеволіють і кінчають життя самогубством; зраджують, зневірюються та знаходять у собі сили протистояти трагічним перипетіям долі; розмірковують над соціально-духовною долею України та світу. Кулішеві характери певною мірою історичні, бо в них осмислені провідні тенденції національної та вітчизняної історії. Куліш був живописцем характерів в українській драматургії Працюючи над п’єсою, він прагнув намалювати живий, колоритний, типовий, концептуальний, до нього не відкритий художній образ. Для цього митець ретельно вивчав життя, часто мандрував — їздив, ходив пішки Україною, намагаючись побачити й почути, чим живуть люди, про що думають, як розмовляють, чого прагнуть. М. Куліш — це не лише драматичний письменник національного духу й національних натур, це й співтворець (разом з М. Хвильовим, В. Підмогильним, М. Зеровим та іншими) інтелектуального напрямку в українській літературі, інтелектуальних характерів і концептуальних колізій. Він спирався на драматичний досвід своїх попередників в українській літературі (М. Кропивницького, І. Карпенка-Карого, М. Старицького), використовував їхні творчі ідеї, мотиви, композиційно-художні здобутки в розробці аспекту селянського життя, побуту, стосунків. У Кулішевих творах відбилася поетика характерів «з народу», специфіка конфлікту, заснованого на зіткненні двох груп персонажів — «багатих» і «бідних», використання прийому лейтмотивної фольклоризації драматичної оповіді, уведення реплік, сцен, дійових осіб комедійного гатунку, що класично виведені українською драматургією другої-половини XIX ст. Найважливішою рисою таланту Миколи Гуровича Куліша є трагедійність світобачення, яке поступово перетворювалося на трагікомічне, трагіфарсове, що визначає тип сучасної культури взагалі. Тому нема потреби поділяти творчість драматурга на «канонічну» та «протестантську» Виразно «апокрифічне» забарвлення має не тільки «Народний Малахій», але й перша п’єса Куліша — «97», яку чомусь і досі вважають традиційно-психологічною драмою. Автор передбачив «історичне значення» свого твору, що сьогодні асоціюється з подіями не двадцятих, а тридцятих років. І такий анахронізм цілком виправданий. У 1932—1933 pp. письменник після подорожі на південь України захворів від того офіційного соціалістичного геноциду, який побачив на власні очі.

 

25. Ідейно-тематичний зміст драми М. Куліша «Патетична Соната»

«Патетична соната» – це результат експериментального творчого пошуку Миколи Куліша. В основі цього пошуку – органічне поєднання слова й музики, що в драматичному творі набуло вищого метафоричного,символічного звучання. Сам автор, виступаючи на диспуті 1931 року,підкреслював, що ««Патетична» – це експериментальна робота, це спроба сконденсованого драматичного образу, стислої сцени, стислого слова, це спроба запровадження в драматичний твір музики як органічної складової частини, а не як супроводу, це спроба ритмічної будови п’єси од початку до кінця, це спроба збудувати твір на органічному пов’язанні слова, ритму,руху, світла, музики, це боротьба, шукання … нової драматичної техніки». Спроба вдалася, і це цілком закономірно: сам драматург із дитинства захоплювався музикою, мав чудовий слух, за спогадами дружини, драму писав під акомпанемент доньки, яка на його прохання виконувала

відповідні розділи «Патетичної сонати» Бетховена на фортепіано. Такий сплав музики й творчого процесу художника слова сприяв органічному народженню романтичного, ритмічного твору, в якому ця гармонія заграла яскравими барвами й звуками, здобула високу оцінку дослідників.

Драматург наскрізно через увесь текст вибудовує систему звучання мелодії-образу з поступовим переходом до мелодії-символу, звертається до градації, трикратного повторення ситуацій тощо. Передусім це глибоко розкривається через образ Ілька – героя-оповідача, який коментує вплив музики на стан його душі, настрій. Для втілення задуму М. Куліш запропонував жанр драми-сповіді, де ремарки не просто констатують дії,обстановку на сцені, інші моменти, зазвичай, стисло та нейтрально. Маємо коментарі ліричного героя, виповнені емоціями, почуттями, що підносять романтичну тональність твору, за авторським задумом вони мають бути донесені до глядача.Закоханий у Марину юнак свято вірить у Петрарку й вічне кохання, яке єдине може зробити людину щасливою і духовно багатою. Герой живе в маленькій кімнатці, розміщеній на напівгорищі, вважає Марину, освічену, культурну й вродливу дівчину, недосяжною мрією, систематично пише їй листи, знищує їх і готовий писати далі. Нарешті, напередодні Великодня під впливом глузливих насмішок неромантичного друга більшовика Луки, для якого кохання – то лише функція, молодий поет насмілився підкинути свого

сто тридцять першого листа у двері квартири коханої.

 

26.Викриття «малоросійства» в комедії П.Куліша «Мина Мазайло»

Микола Куліш був багатогранно обдарованим художником. Людиною виняткової творчої та громадської енергії, самобутнім новатором-експериментатором. Одна з п’єс, де виявляються політичні погляди автора, — «Мина Мазайло». Роботу над комедією «Мина Мазайло» Микола Куліш завершив наприкінці 1928 року. Ніхто в багатонаціональній літературі ще так нещадно не оголював й не висміював пухлин зловісного, войовниче настроєного великодержавного шовінізму.Доля української мови дуже складна: починаючи з указу Петра І про заборону друкування книжок українською мовою і в подальші роки, вона зазнала багато утисків з боку Російської імперії.«Ніякої малоросійської мови не було, нема й бути не може, і що наріччя її, вживане простолюддям, є та сама російська мова, тільки зіпсована активом на неї Польщі», — казав міністр внутрішніх справ Валуєв. Але яке ж це знущання з іскрометної поетичної мови великого народу! Саме така тема твору М. Куліша. Не було б тотальної русифікації — не виникло б потреби і в українізації. Тема цієї п’єси дуже актуальна і в наші дні. Кожен народ має право на свою національну мову, і ніхто не може заперечувати цього. Один з найбільших скарбів, які успадковує народ від своїх предків, є, незаперечно, його рідна мова. Мова ця — то дзеркало душі народу, то святиня, з котрою зв’язане не тільки минуле, а й майбутнє! народу, і повага до нього у світі.

Спокон віків наші предки пишалися прізвищами, успадкованими від своїх батьків. Ці прізвища розкри-1 вали не тільки соціальне становище, а й рід занять людини, спосіб її мислення, смаки, поведінку, риси характеру; вони неповторні у кожного народу. Герой же п’єси міняє своє українське прізвище Мазайло на російське! Мазенін. Але не просто міняє його, а й відрікається від: свого роду, від своїх пращурів, зневажливо кидає усе, що зв’язувало його з народом. Що ж спонукає Мину піти на цей страшний крок? Може, те, що протягом багатьох століть намагалися задавити національну свідомість народу, і для багатьох таких, як Мина, цей урок не пройшов даром. Так виникають настрої зневажливої погорди до усього українського. Мина Мазайло — один із багатьох, хто люто ненавидить свій народ, і це вже далеко не комедія.

Той, хто зневажливо ставиться до рідної мови, до рідного народу, не може сам викликати поваги до себе. І це — головне, що ми можемо винести з п’єси, що ми можемо запам’ятати, що досі болить усім, хто любить Україну, її мову, її історію. Як казав Панас Мирний: «Мова — та ж жива істота, як і народ, що її витворив, і коли він кине-свою мову, то вже буде смерть його душі, смерть всього того, чим він відрізняється від других людей».

27. філософський зміст трагедії М. Куліша «Народний Малахій»

Соціалізм як «хвора мрія» стає провідною темою найвизначнішого Кулішевого твору — трагікомедії «Народний Малахій», але ця тема розкривається значно глибше, сягаючи філософських засад буття взагалі. Жанр п'єси сам автор визначив як «трагедійне», але з повним правом п'єсу можна вважати й антиутопією. Її незвичність для українського театру буде ще довго вражати глядачів. Це п'єса екзистенціального змісту, що поновлюється кожного разу, коли людство шляхом соціальних і економічних змін намагається вдосконалити природу людини. Більшу трагедію та більшу утопію важко вигадати. Заборона вистави цієї п'єси була першим значним кроком у політичному процесі знищення новітньої української драматургії та театру. Нічого вузько-політичного в п'єсі немає, саме тому вона сприймається злободенно й через багато років. «Народний Малахій» — це трагікомедія людської мрії, що несе на собі тавро тієї маленької особистості, яка її репродукує, це трагікомедія історичного максималізму, що здатен покласти людське життя на вівтар вистражданої ідеї. П'єса будується як історія хворої на шизофренію людини з типовими маніями та нелюдською наполегли­вістю в досягненні фанатичної мети. Для сучасної світової драматургії така побудова не є абсолютно новою, вона досить часто використовувалася в літературі авангарду, у драматургії абсурду. Весь світ постає як суцільна божевільня в сприйнятті хворої, за нормами «здорового глузду», людини.Перед нами утопізм мислення людини XX ст. як неодмінна риса будь-якого соціально-політичного руху. Тоталітаризм «голубого» мислення, за Кулішем, — це не витвір сучасної доби, це риса релігійного типу свідомості взагалі. Цей тип існує за рахунок соціального міфотворення будь-якого гатунку. Драматург ставить питання про незмінність у світі зла, існування якого не залежить від зміни соціальних систем і реформ. Божевільним є не Малахій, а той ідеологічний фанатизм, що здатний штучно та всупереч її власному бажанню реформувати людину. Саме цей фанатизм призводить до трагедій. Трагедія фанатизму «малахіанства» полягає в тому, що, прагнучи до фальшивого, він несе у світ тільки зло: закінчує життя самогубством єдина істота, яка любила Малахія, — його донька Любуня, йде в дім розпусти «зреформована» Оля, яка повірила «голубій мрії» про своє щастя. Але сам Малахій свого сатанізму не відчуває, він уявляє себе всесвітнім месією.П'єса Куліша мовби звернена в майбутнє: завжди існує можливість трагедійного там, де панує міфічна, релігійна свідомість, що твердить, ніби зло може бути усунене шляхом будь-яких реформ чи революцій економічних, політичних, соціальних. Малахій — персонаж трагікомічний, він не усвідомлює всієї безодні своєї помилки, у котру його було втягнуто пануючою свідомістю епохи.

 





Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2016-07-29; Мы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 2255 | Нарушение авторских прав


Поиск на сайте:

Лучшие изречения:

Люди избавились бы от половины своих неприятностей, если бы договорились о значении слов. © Рене Декарт
==> читать все изречения...

1032 - | 845 -


© 2015-2024 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.006 с.