Бог сонця Даждьбог та його характеристики

Дажбог — бог світла і сонця, син Сварога, бог–даватель всякого добра, опікун людської долі та достатку.

Високо на самому світлому небі царює чисте та праведне Дажбог-сонце. Кожного ранку срібноликий Хорс споряджає золотогривих коней свого батька, щоб той приносив людям тепло і світло. Без сонця Дажбога на землю приходять ніч та зима, а з ними й смерть. А тому всюдисущому Божичу постійно доводиться постійно воювати із злими демонами, які прагнуть затьмарити лице великого світила, заволокти його своїми кудлатими хмарами. Та вогненна Сварга і священні небесні знамена всеправедного Всебога завжди супроводжують його.

Дажбог-сонце прийшов у світ дарувати людям білий день, ділити з ними їхнє щастя, долю, добро та любов.

Праведне світло любові ще у предковічний час приніс у світ батько Дажбога, могутній бог вогню Сварог. З тих найвіддаленіших часів бог світла став опікуном божественного вогню сонця, як і премудра Лада, богиня Всесвіту, яка обдарувала Божича в час його породин долею здатною віщувати майбутнє Сварожичих внуків. Тоді ж боги до підніжжя високої гори скинули страшного Змія—Дракона, що правив злом з гори і перетворював все у скляну пустелю. Коли вперше молодий Божич здолав непрохідні хащі мороку і тьми, переплив три могутні ріки, то переміг те зло, бо створив небо—сонце. Відтоді скляні гори стали золотими, а гора, на якій став жити молодий Божич—Сонце, стала називатися Хорив — горою сонця. Бог Сварог збудував там своєму золотоликому сину дивний терем, у якому стала така краса, якої світ ще не бачив:

А посеред терема на золотому троні сидить сам цар—світлоносець: спереду в нього на чолі сонце, ззаду місяць, а по боках — зорі.

Там, на золотій горі, серед музики білого світла росте райський сад, родить всяка садовина, якої можна тільки загадати. А від садовини пливуть такі чарівні пахощі, що вже ними можна жити. На горі сонця течуть чисті джерела з цілющою водою; напившись тієї води, людина стає розуміти мову всякої звірини, комах і птиць. На тій горі живе золотоволоса красуня — Зоря Ясна. Як тільки встає красне сонечко, вона розпалює сонцю вогонь, личенько вимиває, гарненько витирає... Тому сонечко таке ясне, таке святе та прекрасне.

Колись разом з першопроменями молодого сонця Божича на землю прийшла і людина, бо завжди жила в сонці, в його трепетнім серці. Серед вічності життя, де царює нерозгадана тайна світлого Божича, людина стала найкращим його творінням, а Дажбог для неї —світлом любові, світлом правди і світлом мудрості.

Золотоликого Божича вельми любить ще і золотоволоса красуня — богиня Неділя, — донька Святої п’ятниці, покровительки шлюбу. Чарівна богиня Неділя — хранителька найдорожчого для людей знаку сонця — сонячного хреста.

З предковічних часів круг з чотирма однаковими променями —головний символ орійця, його світло, тепло і життя. Кожен промінь сонячного хреста — то дні тижня з їхніми планетами—охоронцями. Найщасливіша, гарна і здорова, пророкували волхви, буде та людина, яка народжується в промінні сонячної панни.

Хто знаходить свій святий шлях до світла, прагне душею до Бога і звеличує його — воїн Світла. Орійці — люди—напівбоги, благородні орачі світу, діти Сонця — послані богами нести всюдисуще, життєтворяще світло народам світу. Немає віри вищої за Світло! Бо в нім минуле, сучасне і майбутнє людства.

Три сонячні побратими супроводжують Дажбога в небі: Ярило —бог весняного сонцестояння, Симаргл—Семиярило — бог літнього сонцестояння та Коляда — бог зимового сонцестояння. Опікуном цієї світлоносної трійці Всебог призначив Трояна, владику неба, землі і підземного царства.

Опісля довгої зими на повернення свого красного сонечка чекав весь оріанський рід. Спочатку Коляда—Сонце разом з небесними гостями, Місяцем ясним та Зорею приходять до орія—хлібороба на Святу Вечерю, щоб молодий Божич покликав до господарів навесні добрі духи—Лада, бо від них залежать добробут, багатство та доля людей. Бог Коляда дає кожній родині достаток та посилає хліб—урожай, щоб клуні—комори були повні, обори плідні, щоб дружина мужа любила, щоб городина була буйна, «льон—прядиво» до стелі, полотна білі, у хаті тепло, на столі смачно...

Дажбога наші пращури називали ще Дідо—Всевідо, бо він усе бачить і про все знає. Дажбог — податель всякого добра, багатства, бог достатку та ще опікун людської долі. До бога мудрості та світла, до свого Діда—Всевіда орій—хлібороб завжди звертався в тяжкі хвилини і питав передбачень. Богу буття посилав він щедрі молитви, приносив щедрі жертви, прохаючи достатку та земних плодів. Найвища молитва в проханні багатого врожаю була під час жнив. Тоді жрець підіймав над головою чашу, наповнену зерном, і проказував молитву: «Господи, ти, котрий даєш нам їжу! Дай тепер нам її в повній мірі».

Заразом орій—хлібороб співчував Божичу, бачачи, як тяжко Божому світлу постійно боротися зі злом. Питав він у сонця його тайни:

— Чому змінюються пори року? Чому приходить з сонечком благодійне та життєдайне тепло і настає день, а опісля — застрашаюча ніч? Чому Божич ходить по небу «то в гору, то в долину», «то в рожу, то в калину» і не можна цьому «вивести кінця»?

Так і людське життя: людина народжується, іде в гору, потім знижується і заходить—умирає. Цьому присвятив орій веснянку—гаївку «Кривий танець».

Дажбог-сонце все це та інше уважно слухає та має на увазі. Бо і справді заходить він у вічну темряву, де пекло, де вічна боротьба його зі злом, та радість його велика, коли виходить він із Вирію, з тієї блаженної сторони, де вічна весна, де живуть добрі духи—душі дідів—прадідів, опікуни роду і родини орія. Щасливий Дажбог тим, що— з своєю милостивою любов’ю знову приходить у світ заради вічності.