Бог сонячного диску Хорс та його характеристики

Хорс — бог життєдайного світла Дажбожого, віддзеркаленого у місяці. Син Дажбога, бог нічного небесного вогню, який віддає всьому сущому на землі. Покровитель шлюбних обрядів.

Хорс — бог усеперемагаючої життєтворящої сили світла Дажбога, віддзеркаленої у місяці, ще з початку творення світу був призначений богами охоронцем сонячного світла у ночі, аби своїм світлом освітлювати темне земне царство. З початку життя, коли богиня Зоря вперше сповістила світ про народження нового бога, який зродився тоді в небі і став жити на горі Хорив, де росте райське Дерево життя, став срібноликий Хорс божим служивцем з сонячним оком «побоженька» — місяця, небесного чоловіка, прапрадіда орія—хлібороба. Стали з тих незапам’ятних часів наші предки вельми вшановувати бога Хорса і місяця, бачачи, що місяць на небі не тільки найкраще небесне світило, а і богослуживець сходящого над землею Сонця—Дажбога, який невтомно упродовж віків удосвіта споряджає золотогривих коней й возить по небу свого отця. Колись місяць був чужинцем у небі і не світив уночі, а з приходом у світ владики зоряного неба став місяць вірним служивцем у Хорса, його божого світла, його пророчого часу, його майбутніх віків. Тому могутня всеперемагаюча сила Творця всеправедного світла у місяці має великий гіпнотичний вплив як для кожного живого створіння окремо, так і для всього сущого в цілому на землі. Світло великого віщуна в небі — то майбутнє Матері—Землі й орія.

Наші діди—прадіди намагалися якнайкраще догодити великому богу, щоб бува не образився на людей, бо, не дай Боже, тоді перестане світити Сонце, згине тепло і повернуться на землю вічний холод і тьма.

Споконвіків лине у небо молитва—благання орія до сонця—неба давати плодотворне тепло землі, не давати великої спеки, бути милостивим; споконвіків лине у небо молитва—благання орія до місяця — світити вночі, вказувати путь подорожньому, відганяти всілякі нічні лихі сили від господарства, заспокоїти душу, щоб тіло мало змогу відпочити та набратися життя.

З того часу, коли Бог—Творець прикрасив небо сонцем, місяцем і звіздами, а землю деревами і рослинами, небо—сонце стало великою святістю для людини. З неба—сонця падає життєдайне сім’я—дощ, яким місяць, коли сяє вночі, розбуджує на землі зерна життя та надає йому плодючості. Хорс, бог нічного небесного горіння, розмножує життєвий вогонь Матері—Землі, творить у ясні місячні ночі перлисту росу, яка під час посухи рятує врожаї. Своїм світлом Хорс животворить ріки і моря, кожну рослину і травичку.

Бог Хорс приносить у місяць всюдисущий життєтворящий дух світла Дажбога. Він має великий вплив на все суще, його величають боги й духи як на землі, так і на небі. Він пан—володар у своєму зоряному володінні. Зорі — це сонцеві і місяцеві діти, Божі очі, які Господь запалює, коли людина народжується; а коли вмирає, то котить її з неба. Коли місячна ніч — то Хорс розмовляє із сонцем.

Якщо, як у народі кажуть, «місяць відквасив черево» — тоді настає затяжне непогіддя, на землю приходять розруха і війна; коли він синій — недуга і мор нападають на людей; якщо місяць у кружку, то несе воду у ріжку, щербатий — незабаром задощить, круті ріжки в молодика — невдовзі чекай мокви, а положисті віщують гожі дні. Начастіше місяць буває повний та ясний, тоді бути сонцю. Це для орія—хлібороба найкраща прикмета, бо то на здоров’я і високий врожай.

У повні місяця, Хорс одягається в осяйні шати, прикрашені справжніми зірками, запрягає сріблястих коней у колісницю, з якої далеко розсіюються промені і «пливе по небу», окутуючи місячним сяйвом солодко—дрімучі стрункі тополі, крислаті яблуні, широковіті липи. Там десь зачує, як мати кличе сина вечеряти, а десь зачувши парубоче прохання, солодко крізь хмари усміхнеться закоханим. Особливо любить бог Хорс слухати пісню «Не світи ти, Місяченьку, не світи нікому! Тільки світи миленькому, як іде додому». Тоді у дівочому серці озивається молитва зоряного неба предків й хотіння бачити в нічному сяйві бога — свого приятеля ніжних та таємничих дівочих почувань...

Великий Хорс освятив, позначив своїм сяйвом ту путь внуків Дажбожих, прославив їх у нерозлучнім коханні вірною дружбою і славними нічними походами.

Срібнодзвонного чару, ніби цвіту, розливає скрізь Хорс особливо навесні, просвітлюючи доріжку аж на край села. Бо якщо він не світить, то й зірки гаснуть. За це світло і любить місяць сина Божого, бо саме у цю квітучу пору ясному місяцю Зоря Вечірня вірна, наче юнакові дівчина.

Бог Хорс — покровитель шлюбних обрядів. У весільних піснях часто звертаються до сонця, місяця і зірок. Фігурками місяця і сонця, «шишками» оздоблюють коровай. Місяць і Вечорова Зоря — це символ молодого і молодої. Ясний місяченько — серед почесних небесних гостей на Свят—Вечір, на кожнім великім і малім святі. А ще вельми його поважають під час гулянь та ігрищ, коли влаштовуються ритуальні обрядові танці—хороводи.