Середнє вухо являє собою систему повітроносних порожнин, які включають:
· барабанну порожнину,
· печеру,
· повітроносні комірки соскоподібного відростка
· слухову трубу.
Барабанна порожнина нагадує барабан нахилений верхнім краєм вбік, об’ємом понад 1 см3. У ній розрізняють шість стінок:
1. передню – сонну,
2. задню – соскоподібну,
3. верхню – покрівельну,
4. нижню – яремну,
5. бічну – перетинчасту,
6. присередню – лабіринтну.
Барабанна порожнина сполучається з соскоподібною печерою, та чисельними соскоподібними комірками вкритих, як і стінки барабанної порожнини – слизовою оболонкою.
Слухова труба, вистелена війковим епітелієм, сполучає барабанну порожнину з носоглоткою врівноважуючи в ній тиск повітря з довкіллям. Стінка труби має кісткову (1/3) і хрящову (2/3) будову. На межі цих двох частин міститься її звуження – перешийок.
Стінки і поверхи барабанної порожнини.
Зовнішню стінку складає барабанна перетинка,
внутрішню – латеральна стінка внутрішнього вуха,
верхню – покрівля барабанної порожнини, яка відділяє барабанну порожнину від середньої черепної ямки,
нижню – кісткове утворення, яке відділяє цибулину яремної вени.
на передній стінці є барабанний отвір слухової труби та канал для м’яза, що натягує барабанну перетинку,
на задній – вхід до печери, який з’єднує барабанну порожнину через над барабанний простір із печерою соскоподібного відростка. Слухова труба з’єднує барабанну порожнину з носовою частиною горла. Позаду та знизу від отвору слухової труби розміщений кістковий канал, в якому проходить внутрішня сонна артерія, що забезпечує кровопостачання внутрішнього вуха. Внутрішня стінка барабанної порожнини містить 2 отвори – вікно завитки, та вікно присінка, а також випуклість – мис. Вікно присінка закрито основою стремінця і розміщено позаду і зверху від мису, вікно завитки закрите фіброзною мембраною – позаду і знизу від мису. Зверху від присінка є горизонтальне коліно кісткового каналу лицевого нерва, а зверху та позаду – ампула горизонтального півколового каналу.
У клінічній практиці барабанну порожнину умовно поділяють на 3 поверхи:
1) верхній – надбарабанний простір, або аттик (розміщується вище від короткого відростка молоточка),
2) середній (між коротким відростком молоточка та нижньою стінкою зовнішнього слухового ходу, за рівнем відповідає натягнутій частині барабанної перетинки)
3) нижній (невелике заглиблення, розміщене нижче від рівня прикріплення барабанної перетинки).
Гострий нежить
Етіологія.
1) загальне чи місцеве переохолодження → порушення захисних нервово-рефлекторних механізмів → ↓ місцевої та загальної реактивності організму → активізації сапрофітної мікрофлори на слизовій оболонці носа → гостре запалення слизової оболонки носа
2) внаслідок дії на слизову оболонку подразнювальних речовину перші дні перебування на шкідливому виробництві.
3)початкова стадія грипу та інших гострих респіраторних вірусних інфекцій.
Клініка. Перебіг гострого риніту має 3 стадії:
І — суха (сухість, жар, лоскотання в носі, часто в горлі та гортані, сльозотеча, чхання. Спостерігаються загальне нездужання, важкість та біль у голові, депресія. Температура тіла у більшості хворих нормальна, рідко буває субфебрильною. Під час передньої риноскопії слизова оболонка носа червоного кольору, вкриту дрібними ділянками засохлого білого слизу.
II — стадія секреції (к-ка годин-1 день) загальний поганий стан хворого, як у І стадії, але настає порушення дихання, респіраторна гіпосмія і з'являються дуже рідкі виділення з носа. Під час об'єктивного обстеження видно різко гіперемійовану, набряклу, вкриту рідкими виділеннями слизову оболонку носа, носові ходи значно звужені.
III — слизо-гнійних виділень (2-3 дні) слизо-гнійні виділення з носа. У цей період загальний стан хворого поліпшується, після сякання він може дихати носом, зникають головний біль, важкість у голові. Слизова оболонка носа гіперемійована, набрякла, вкрита слизо-гнійним виділенням, яке особливо у значній кількості скупчується в нижньому носовому ході. Поступово кількість слизо-гнійних виділень зменшується і згодом вони припиняються, носове дихання стає вільним, настає повне видужання.
Лікування. У перші 2 дні хвороби варто застосувати гарячу ножну ванну, 0,5 г ацетилсаліцилової кислоти, гарячий чай з малиновим варенням. Уночі настає потовиділення. Необхідно зняти мокру білизну, витерти тіло рушником, надягнути суху білизну. Якщо таку процедуру провести пізніше, то симптоми нежитю будуть виражені значно меншою мірою, але він буде розвиватись.
В II стадії захворювання призначають судинозвужувальні краплі в ніс (3% розчин ефедрину, 0,1% розчин адреналіну, санорин, галазолін, нафтизин тощо), які дають поліпшення на 2—3 год. Без лікування нежить минає через 5—7 днів.
Профілактикою ускладнення гострого риніту є правильне СЯКАННЯ. Сильне сякання сприяє проникненню інфекції в приносові порожнини та середнє вухо.
