Ефективність виробництва на підприємствах нафтової і газової промисловості 2 страница

Накладні витрати — витрати, не пов'язані безпосередньо з технологічними проце­сами; утворюються під впливом певних умов роботи, що пов'язані з організацією, уп­равлінням та обслуговуванням виробництва.

Прямі витрати — економічно однорідні витрати, які відносяться на собівартість продукції прямо, безпосередньо, відповідно до науково обгрунтованих норм.

Посередні витрати — витрати, які не можна визначити по окремих продуктах за ознакою прямої належності, а тому їх розподіляють за певною методикою.

Умовно-постійні витрати — витрати, величина яких не змінюється і не зале­жить від обсягу виробництва (або залежність незначна). До них належать амортизаційні відрахування, заробітна плата управлінського персоналу і т.п.

Умовно-змінні витрати — витрати, величина яких перебуває в певній залеж­ності від обсягу виробництва. Оскільки така залежність може бути різною, серед змінних витрат виділяють пропорційні, прогресивні та дегресивні.

Пропорційні витрати — витрати, величина яких змінюється в таких же про­порціях, в яких змінюється обсяг виробництва (наприклад, сировина, основні матеріали, енергія для технологічних потреб та ін.).

Прогресивні витрати —витрати, які зростають швидше, ніж зростає обсяг вироб­ництва (наприклад, заробітна плата робітників при прогресивних системах оплати).

Дегресивні витрати — витрати, які зростають зі зростанням обсягу виробництва, але темпи їх росту повільніші (напиклад, витрати на поточний ремонт основних фондів).

З метою обліку та планування всі витрати класифікують також за економічними еле­ментами та калькуляційними статтями.

Економічні елементи — витрати виробництва, які є однорідними за економічною ознакою і визначаються на основі функціональної ролі витрат в процесі праці.

Класифікація витрат за економічними елементами єдина і обов'язкова для всіх галузей і підприємств і включає: матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування на соціальне страхування, відрахування на обов'язкове медичне страхування, амортизацію ос­новних фондів, інші витрати. Згідно з чинною нормативною документацією названі доку­менти охоплюють:

1. Матеріальні вирати.

1.1. Сировина і основні матеріали, що придбані на стороні.

1.2. Допоміжні матеріали, пакувальні матеріали.

1.3. Запасні частини для ремонту основних фондів.

1.4. Зношування інструментів, пристроїв, інвентаря, приладів, лабораторного обладнан­ня, що не належать до основних фондів.

1.5. Зношування спецодягу, інших малоцінних предметів.

1.6. Куповані комплектуючі вироби і напівфабрикати.

1.7. Робота та послуги виробничого характеру, виконані сторонніми підприємствами або власними підрозділами, які належать до основної діяльності.

1.8. Витрати, пов'язані з використанням природної сировини: відрахування на геолого­розвідувальні роботи, рекультивацію земель, плата за воду, що забирається підприємством з водогосподарських систем.

1.9. Придбане на стороні паливо всіх видів для технологічних потреб, на виробництво всіх видів енергії, для транспортного обслуговування виробництва.

1.10. Купована енергія всіх видів, що витрачається на технологічні енергетичні, рушійні та інші виробничі і господарські потреби.

1.11. Витрати внаслідок недостачі матеріальних ресурсів в межах норм природного збитку.

1.12. Витрати підприємства на придбання тари й упаковки (за винятком дерев'яної та паперової).

2. Витрати на оплату праці.

2.1. Виплати заробітної плати за виконані роботи чи відпрацьований час згідно з прий­нятими системами оплати праці.

2.2. Вартість продукції, виданої в порядку натуральної оплати працівникам, що зайняті в сільськогосподарському виробництві.

2.3. Надбавки та доплати до тарифних ставок і окладів, у тому числі за роботу в нічний час, за суміщення професій, за розширення зон обслуговування.

 

2.4. Премії (включаючи і натуральні премії) за виробничі результати.

2.5. Вартість безплатних комунальних послуг, харчування, продуктів, житла або їх гро­шова компенсація.

2.6. Вартість виданих безплатно згідно з чинним законодавством предметів, що залиша­ються в особистому користуванні (наприклад, обмундирування).

2.7. Оплата згідно з чинним законодавством чергових та додаткових відпусток або ком­пенсацій при невикористанні їх.

2.8. Оплата пільгових годин підлітків.

2.9. Оплата перерв у роботі матерів, що годують дітей.

2.10. Оплата часу, пов'язаного з виконанням державних та громадських обов'язків.

2.11. Одноразова винагорода за вислугу років або надбавка за стаж згідно з чинним за­конодавством.

2.12. Виплата по районних коефіцієнтах, коефіцієнтах за роботу в пустинних та безвод­них районах, по коефіцієнтах за роботу у високогірних районах.

2.13. Надбавки до заробітної плати, що передбачені законодавством за безперервний стаж роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, що до них прирівняні.

2.14. Оплата навчальних відпусток працівникам, що навчаються успішно у вечірніх та заочних закладах, а також у заочній аспірантурі.

2.15. Оплата за час вимушеного прогулу у випадках, передбачених законом.

2.16. Доплати у випадках тимчасової втрати працездатності до фактичного заробітку, які встановлені законом.

2.17. Оплата за роботу у вихідні та святкові дні.

2.18. Оплата за роботу в понадурочний час.

2.19. Різниця між окладами,що виплачується при тимчасовому заступництві.

2.20. Оплата простоїв, що виникли з внутрішньовиробничих причин, незалежних від працівника.

2.21. Оплата робіт за трудовими угодами.

2.22. Інші види оплати згідно з встановленим порядком.

3. Відрахування на державне соціальне страхування - за нормами від витрат на оплату праці, які включені в собівартість.

4. Відрахування на обов'язкове медичне страхування членів трудового колективу, зарпла­та яких включається в склад собівартості.

5. Амортизація основних фондів.

5.1. Амортизація основних фондів виробничого призначення.

5.2. Амортизація основних фондів невиробничого призначення.

5.3. Амортизація орендованих основних фондів.

5.4. Амортизація основних фондів (приміщень), які надані безплатно підприємствам громадського харчування, що обслуговують трудові колективи.

6. Інші витрати.

6.1. Виплати з обов'язкового страхування майна підприємства, що числиться в складі виробничих фондів.

6.2. Винагорода за винаходи та раціоналізаторські пропозиції.

6.3. Плата по процентах за короткотермінові кредити банків (крім процентів за простро­чені та відстрочені позики і позики на поповнення недостачі власних обігових коштів).

6.4. Оплата робіт з сертифікації продукції.

6.5. Витрати на відрядження за встановленими нормами.

6.6. Оплата підйомних.

6.7. Плата стороннім підприємствам за пожежну та сторожову охорону.

6.8. Витрати на організований набір працівників.

 

6.9. Витрати на гарантійний ремонт та обслуговування виробів, по яких встановлено га­рантійний термін.

6.10. Оплата послуг зв'язку та обчислювальних центрів.

6.11. Плата за оренду у випадку оренди основних виробничих фондів.

6.12. Спрацювання нематеріальних активів.

6.13. Відрахування в ремонтний фонд.

Поелементний розріз класифікації використовується при розробці кошторисів та для економічної характеристики виробництва різних галузей промисловості.

Калькуляційні статті (статті витрат) — витрати комплексного характеру, що пов'язані з виконанням певних робіт та мають цільове призначення. На основі розрахунку калькуляційних статей визначаються витрати на конкретні види продукції (робіт), на конк­ретного виконавця і т.п.

Типова калькуляція включає такі статті:

1. Витрати на підготовку та освоєння виробництва.

2. Витрати, безпосередньо пов'язані з виробництвом продукції (виконанням робіт, над­анням послуг), зумовлені технологією та організацією виробництва.

3. Витрати, пов'язані з використанням природно! сировини.

4. Витрати некапітального характеру, що здійснюються в ході виробничого процесу.

5. Витрати, пов'язані з винахідництвом та раціоналізацією.

6. Витрати на обслуговування виробничого процесу.

7. Витрати для забезпечення нормальних умов праці і техніки безпеки.

8. Витрати, пов'язані з набором робочої сили згідно з чинним законодавством.

9. Поточні витрати, пов'язані з утриманням та експлуатацією основних фондів приро­доохоронного призначення.

10. Витрати, пов'язані з управлінням виробництвом.

11. Витрати, пов'язані з підготовкою та перепідготовкою кадрів.

12. Витрати на транспортування працівників до місця роботи і назад по маршрутах, що не обслуговуються транспортом загального призначення.

13. Додаткові витрати, пов'язані з виконанням робіт вахтовим методом.

14. Виплати за невідпрацьований на виробництві час згідно з чинним законодавством.

15. Відрахування на державне соціальне страхування від витрат на оплату праці, вклю­чених в собівартість.

16. Відрахування на обов'язкове медичне страхування.

17. Витрати на обов'язкове страхування майна підприємства, що враховується в складі виробничих фондів.

18. Витрати на оплату процентів позик банків.

19. Оплата послуг банків для здійснення згідно з укладеними договорами торгово-комісійних операцій.

20. Витрати на гарантійне обслуговування та ремонт виробів, на які встановлено га­рантійний термін.

21. Витрати, пов'язані зі збутом продукції.

22. Витрати на утримання приміщень, що безплатно передаються підприємствам гро­мадського харчування для обслуговування працівників.

23. Витрати на відтворення основних виробничих фондів у формі амортизаційних відрахувань на повне відтворення.

24. Оплата спрацювання нематеріальних активів.

У загальній класифікації витрат розрізняють витрати, які залежать від роботи конкрет­ного підприємства (норми витрат ресурсів) і не залежать від підприємства (норми аморти­зації, тарифні ставки, ціни і т.д.).

Кошторис на геологорозвідувальні роботи — відомість, в якій системати­зовані у грошовій формі всі витрати на проведення геологорозвідувальних робіт. Він скла­дається за встановленою формою та використовується для контролю за використанням кошторисного ліміту і аналізу собівартості геологорозвідувальних робіт. Включає основні витрати, накладні витрати на планові нагромадження.

До основних витрат кошторису відносять: основну заробітну плату; додаткову заробітну плату; відрахування на соціальне страхування; вартість матеріалів, електроенергії, стисне­ного повітря, пари; амортизаційні відрахування; спрацювання малоцінних і швидкоспраць-ованих предметів; вартість послуг допоміжних виробництв і зі сторони; витрати на транс­порт; інші витрати.

Накладні витрати при складанні кошторисів враховуються в процентному відношенні від суми основних витрат.

Сума основних і накладних витрат, а також планових нагромаджень утворює кошто­рисну вартість геологорозвідувальних робіт.

Кошторисна собівартість будівництва свердловин — сума витрат, що розрахована на основі технологічних проектів за кошторисними нормативами та цінами, тобто базою для визначення кошторисної собівартості є розроблений кошторис витрат на будівництво сверд­ловин.

При розробці кошторисної документації та плануванні собівартості в бурінні застосову­ють поділ витрат на такі, що залежать від тривалості буріння, і такі,що залежать від обсягів буріння (проходки).

До витрат, що залежать від тривалості буріння, відносять заробітну плату бурової брига­ди, затрати на утримання бурового обладнання, спецтранспорт та ін. Ця група витрат ста­новить від 60 до 80 % всіх витрат на буріння.

Витрати, що залежать від обсягів, включають витрати на долота, обсадні труби, цемент, спрацювання бурильних труб та ін.

Статті витрат, які входять до складу собівартості будівництва свердловин:

1. Підготовчі роботи.

2. Монтаж і демонтаж бурового обладнання.

3. Буріння і кріплення свердловин, в тому числі:

а) матеріали;

б) труби обсадні;

в) заробітна плата основна з нарахуваннями;

г) експлуатація бурового обладнання та інструменту, в тому числі амортизація буро­вого обладнання; транспортні витрати; енергетичні витрати; послуги допоміжних вироб­ництв.

4. Випробування свердловин на продуктивність.

5. Промислово-геофізичні роботи.

6. Накладні витрати.

7. Витрати внаслідок браку.

Кошторисна вартість свердловин визначається на підставі затвердженої ціни їм проход­ки.

Собівартість продукції нафтогазовидобувного підприємства —еко­номічний показник, який характеризує його грошові та матеріальні витрати на видобуток і реалізацію нафти, супутного та природного газу.

Характерною особливістю собівартості видобутку нафти і газу є значна питома вага умовно-постійних витрат. В промисловій собівартості видобутку нафти і газу до них відносять і амортизацію свердловин та інших основних засобів, цехові і загально-промислові витрати, заробітну плату, витрати на освоєння і підготовку виробництва, на утримання і ек­сплуатацію обладнання і ін.

 

Питома вага умовно-постійних витрат в собівартості видобутку нафти становить 75-85 %, а газу — 80-90 %.

 

Склад витрат на видобуток нафти і газу в розрізі калькуляційних статей:

1. Енергія на видобуток нафти.

2. Допоміжні матеріали.

3. Штучна дія на пласт.

4. Заробітна плата з нарахуваннями.

5. Амортизація свердловини.

6. Збір і транспортування нафти та газу.

7. Підготовка газу.

8. Технологічна підготовка нафти.

9. Підготовка й освоєння виробництва.

10. Утримання й експлуатація обладнання.

11. Цехові витрати.

12. Загально-промислові витрати.

13. Інші виробничі витрати, в тому числі на геологорозвідувальні роботи.

14. Позавиробничі витрати.

 

Кошторисна собівартість будівництва трубопроводів — показник, що характеризує розмір грошових коштів, які підрядна будівельна організація отримує від за­мовника для покриття витрат на проведення будівельно-монтажних робіт.

Кошторисна вартість будівництва трубопроводів — ціна відповідного об'єкта як будівельної продукції. Кошторисна вартість будівельно-монтажних робіт скла­дається з прямих витрат, накладних витрат і планових нагромаджень.

До складу прямих витрат на виконання будівельно-монтажних робіт входять:

а) витрати на будівельні матеріали, деталі та конструкції з вартістю їх доставки та зберігання;

б) основна заробітна плата робочих з нарахуваннями;

в) витрати на експлуатацію будівельних машин і механізмів;

г) інші витрати.

 

Витрати обороту — економічний показник роботи підприємств трубопроводного транспорту, що характеризує витрати на закупівлю, транспорт, затарювання, зберігання та реалізацію нафти, нафтопродуктів та газу.

Облік витрат на транспорт, зберігання і реалізацію нафти, нафтопродуктів чи газу ве­деться згідно з їх класифікацією по економічних елементах та статтях витрат.

Експлуатаційні витрати визначають на основі складення кошторису експлуатаційних витрат, який охоплює всі витрати на експлуатації об'єкта. Кошторис експлуатаційних витрат охоплює такі статті:

заробітна плата виробничого персоналу (основна і відрахування на соціальне страху­вання);

матеріали, реагенти; електроенергія купована; газ на власні виробничо-технічні потреби; витрати газу, нафти чи газопродуктів; амортизація основних фондів; адміністративно-управлінські витрати.

Оцінка ефективності інвестиційної діяльності. Інвестиції — майнові та інтелектуальні цінності, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект.

 

Такими цінностями можуть бути: рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устат­кування та інші матеріальні ціності); кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери; майнові права, що випливають з авторських -прав, досвід та інші інтелектуальні цінності; сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виробництва, але не запатентованих ноу-хау; права користу­вання землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами а також інші майнові цінності.

Інвестиційна діяльність — сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій. Інвестиційна діяльність в Україні регулюється двома основними законодавчими актами: Законом України "Про інвестиційну діяльність" та Законом України "Про іноземні інвестиції".

Капітальні вкладення — сукупність витрат матеріальних, трудових та грошо-вих ресурсів, спрямованих на розширене відтворення основних фондів підпри-ємств та ор­ганізацій. Розрізняють капіталовкладення прямі, сполучні та супутні.

Капітальні вкладення прямі — капітальні вкладення, які безпосередньо пов'язані з будівництвом даного підприємства, об'єкта.

Капітальні вкладення сполучні —капітальні вкладення, які пов'язані зі забез­печенням підприємства сировиною, матеріалами та іншим, необхідним для експлуатації да­ного підприємства.

Капітальні вкладення супутні — капітальні вкладення, які пов'язані тери­торіальне та функціонально з прямими (наприклад, перенесення залізничної вітки, будівництво різних комунікацій).

Капітальне будівництво — сфера матеріального виробництва, яка забезпечує розширене відтворення основних фондів, частина матеріальних вкладень, що використо­вується для будівництва промислових підприємств, об'єктів житлово-комунального та соціального призначення і т.п. За видами капітального будівництва розрізняють нове будівництво, розширення, реконструкцію, технічне переозброєння, відновлювальні роботи.

Нове будівництво (новобудова) — процес спорудження підприємств, будівель, споруд, що здійснюється на нових майданчиках за первісне затвердженим у вста­новленому порядку проектом.

Розширення діючого виробництва—процес будівництва другої та наступних черг, додаткових виробничих комплексів, нових або розширення існуючих цехів основного виробництва, що суміщується із будівництвом нових або розширенням діючих допоміжних і обслуговуючих виробництв, господарств та комунікацій як на території господарської систе­ми, так і на прилеглих площах.

Реконструкція діючого підприємства —повне або часткове переобладнання та перебудова виробництва зі заміною морально застарілого та фізично спрацьованого об­ладнання, механізацією та автоматизацією виробництва, усуненням диспропорцій у роботі технологічних ланок і допоміжних служб, яке здійснюється за єдиним планом.

При реконструкції будівництво нових цехів основного виробництва не проводиться, але допускається при необхідності будівництво нових та розширення діючих об'єктів до­поміжного та обслуговуючого призначення. Реконструкція діючих підприємств може про­водитись і для зміни їх профілю та випуску нової продукції.

Технічне переозброєння — комплекс заходів, пов'"заних з підвищенням до су­часних вимог технічного рівня окремих ділянок виробництва, агрегатів і установок. Відмінність технічного переозброєння від реконструкції полягає, головним чином, в обсягах будівельно-монтажних робіт. При технічному переозброєнні частка будівельно-монтажних робіт у загальному обсязі капітальних вкладень не перевищує 8-10 %, а при реконструкції досягає 50-60 %.

Залежно від ступеня оновлення матеріальної бази при реконструкції та технічному пе­реозброєнні розрізняють реконструкцію малу, коли коефіцієнт заміни основних фондів не перевищує 0,2; середню — з коефіцієнтом заміни 0,2-0,4; повну, коли коефіцієнт заміни перевищує 0,4. При цьому коефіцієнт оновлення активної частини основних фондів може досягати 1,0, а пасивної частини — не перевищує 0,4-0,5.

Відновлювальні роботи — будівельно-монтажні роботи капітального характеру, пов'язані з відновленням придатності основних фондів, які були порушені внаслідок різних стихійних лих, аварій і т.п.

Економічна ефективність капітальних вкладень—показник, що харак­теризує результативність та доцільність реалізації капітальних вкладень. Визначається співвідношенням між корисним результатом від капітальних вкладень та витратами, які бу­ли спрямовані на їх реалізацію, і спричинили цей результат.

В практиці розрахунків використовують два види економічної ефективності капітальних вкладень: загальну (абсолютну) та порівняльну економічну ефективність.

Загальна (абсолютна) ефективність капітальних вкладень—показ­ник, що характеризує темпи приросту ефекту в натуральних одиницях, який припадає на одиницю витрат, що забезпечили цей приріст. Загальну ефективність можна оцінити двома показниками — коефіцієнтом загальної ефективності та строком її окупності.

Визначення загальної ефективності капітальних вкладень має свої особливості для різних стадій інвестиційного процесу в нафтову та газову промисловість: геолого­розвідувальні роботи, розробка нафтових і газових родовищ, транспортування нафти і газу.

Коефіцієнт загальної (абсолютної) ефективності капітальних вкладень — показник, який використовується при розробці планів розвитку народного господарства, окремих галузей, при виборі варіантів будівництва окремих об'єктів, їх розміщення і т.п.

По народному господарству загалом розрахунок проводять за формулою

(27.42)

де — приріст річного обсягу національного доходу; К — капітальні вкладення, які сприяли цьому приросту.

По галузях народного господарства абсолютну ефективність визначають за формулою

(27.43)

де — приріст прибутку за плановий період.

Загальна економічна ефективність капітальних вкладень по окремих підприємствах, будовах і об'єктах, а також на окремі заходи

(27.44)

де — річний випуск продукції в оптових цінах підприємства; — повна собівартість річного випуску продукції; П — річний прибуток; К — капітальні вкладення на здійснення заходу.

Для підприємств, яким встановлюються показники щодо зниження собівартості, показ­ник абсолютної ефективності

(27.45)

де — собівартості продукції відповідно до і після здійснення капітальних вкладень.

 

Загальна (абсолютна) ефективність капітальних вкладень у пошуки та розвідку нафтових і газових родовищ визначається за формулою»

(27.46)

де — середньорічний народногосподарський ефект, крб; а — частка ефекту стосовно геологорозвідувальної галузі, частки одиниці; — витрати на пошуки і розвідку родо­вищ, крб.

Середньорічний народногосподарський ефект від підготовки і використання запасів нафти і газу конкретного родовища визначається за формулою

(27.47)

де — кінцеві витрати на нафту і газ в районі видобування, крб, які характеризують гранично допустимий для визначеного періоду рівень витрат на видобуток 1 т нафти, 1000 м³ газу на різних родовищах, які задовольняють потребу в нафті та газі; С — собівартість видобутку 1 т нафти чи 1000 м³ газу, крб; — питомі капітальні вкладення в пошуки, розвідку і розробку родовищ, крб; — нормативний коефіцієнт порівняльної ефектив­ності капітальних вкладень; — видобувні запаси нафти і газу промислових категорій А + В + С, т; — середньорічний темп відбору запасів, частки одиниці.

Частка ефекту, що відноситься на геологорозвідувальну галузь, визначається про­порційно витратам на геологорозвідувальні роботи і розробку родовища. Витрати на геоло­горозвідувальні роботи включають в себе витрати на виявлення і підготовку структур, пошу­кове і розвідувальне буріння з елементами облаштування на розвідувальному етапі.

До показників абсолютної ефективності витрат на геологорозвідувальні роботи відносять також прирости запасів на 1 крб. витрат, на їм проходки, 1 км² площі зйомки, 1 погонний кілометр профілю.

Для геофізичних методів пошуків і розвідки загальну ефективність витрат характеризу­ють коефіцієнтом поновлення фонду підготовлених структур

(27.48)

де — число підготовлених геофізичними методами структур; — число структур, що вводяться в буріння за рік.

Абсолютну ефективність геологорозвідувальних робіт в цілому характеризує коефіцієнт поповнення відібраних запасів нафти і газу

(27.49)

де — приріст запасів нафти і газу; — видобуток нафти і газу за періодд, 1000 м³.

Загальна абсолютна економічна ефективність капітальних вкла­день в газонафтовидобувну галузь визначається за формулою

(27.50)

де — середньорічна розрахункова цінність, що одержується за рахунок введення но­вих потужностей нафти і газу, крб; — капітальні вкладення в будівництво об'єктів ви­робничого призначення, крб.

Середньорічна розрахункова цінність

(27.51)

 

де — середньорічний за період оцінки граничний норматив зведених витрат в розра­хунку на одиницю продукції; — середньорічна собівартість видобутку одиниці про­дукції з нових свердловин, крб; - середньорічна потужність нових свердловин, введених у даному періоді, т.

Середньорічна потужність нових свердловин, введених у даному році

(27.52)

де — річна потужність нових свердловин у рік введення їх в експлуатацію, т;. — се­редньорічний коефіцієнт зміни потужності нових свердловин, частки одиниці.

Річна потужність нових нафтогазових свердловин в рік введення їх в експлуатацію

(27.53)

де — середньодобовий дебіт нових свердловин, т/добу; — кількість нових свердло­вин, виведених у даному році з буріння і освоєння; — коефіцієнт експлуатації нових свердловин, частки одиниці.

Середньорічний коефіцієнт зміни потужності свердловин

(27.54)

 

де ,..., - коефіцієнти зміни потужності нових свердловин в 1-му, 2-му, 3-му t —му році експлуатації, дорівнюють коефіцієнтам зміни видобутку нафти по перехідному фонду свердловин, частки одиниці; Там — період оцінки, що звичайно приймається рівним нормативному строку амортизації видобувних свердловин (15 років), роки.