Гуманізація навчального спілкування

Спілкування на уроці — основа стимулювання на­вчальної праці, воно не може орієнтуватися на абстракт­ного учня і має враховувати не тільки актуальні потреби саме даного віку (скажімо, дитини 6 або 9 років), але і якнайповніше відповідати розмаїттю індивідуальностей конкретного класу.

Які актуальні потреби дитини має задовольняти нав­чальна діяльність? Насамперед — потреби в особистісному контакті з учителем на уроці (прагнення дістати схвалення, підтримку "своїх дій).

Характерна риса поведінки молодших учнів з учи­телем — їхня "демократичність", мимовільність реакцій. Дитині, особливо першокласникові, дуже хочеться, щоб учитель особисто їй приділяв увагу на уроці; звертався до неї, називаючи на ім'я, а не на прізвище; якось виділяв голосом, поглядом, жестом. Нерідко молодші діти прагнуть різними способами привернути до себе увагу вчителя.

Саме потребу молодших учнів, особливо 6-річних, в особистісно-орієнтованому спілкуванні точно підмітив Ш.О.Амонашвілі. В його книжках розкрито доступні для кожного вчителя прийоми, що допомагають ско­ротити дистанцію між ним і учнями на уроках. Зокре­ма, прийом індивідуальних відповідей "на вушко", запитання і ситуації, що дають дитині змогу негайно висловитися, виявити особисте ставлення до того, що її схвилювало тощо.

Гуманізація спілкування залежить і від швидкості та справедливості реакції вчителя на непередбачені ситуа­ції поведінки учнів.

Як керувати дисципліною на уроці? Часто вчитель робить зауваження учням, які повільно працюють або не разом з усіма починають роботу. Доцільно зосередити увагу на позитивному прикладі, звертаючись до всіх, називати й окремих учнів. Скажімо: "Правильно по­клали зошити Ігор, Сергійко... А ще хто?"; "Усі, і Михайлик теж, почули, як треба перевірити приклад"; "Я заплющила очі, а розплющу, щоб побачити найуважнішого учня". Іноді доцільна опосередкована форма зауваження: "Славко, зроби мені подарунок — не забудь завтра альбом". "Оксанко, ти почала дуже дрібно пи­сати, а я погано бачу..."

Часто, особливо в перших-других класах, учні ви­гукують: "Я хочу сказати!", "Спитайте мене", "Я ще не говорив!", "Я хочу до дошки!" Зрозуміло, що вчитель прагне припинити шум, найчастіше вдаючись до забо­рони. А тут, може, доречніше було б застосувати групові та хорові відповіді. Причому винахідливий вчитель що­разу може змінювати форму цієї роботи.

Наприклад: "Встаньте, дівчатка, і всі разом прочи­тайте склади на дошці"; "Встаньте, хлопчики, і скажіть, яка тут відповідь"; "Вийдіть до дошки ті, в кого прізвище на літеру "І"; "Розпочнуть роботу діти, які народилися взимку" тощо.

Треба обережно користуватися зауваженнями, ці­нувати не стільки "класичну" учнівську позу, скільки уміння дитини слухати, зосереджуватися, бо біль­шість інформації на уроці йде через органи слуху. Тому гострота, довільність, чіткість слухового сприйман­ня учнів мають бути об'єктом уваги педагога.

Водночас бувають ситуації, коли потрібна увага са­ме до учнівської пози. Зокрема, якщо це безпосередньо впливає на якість роботи (скажімо, під час письма, виконання певних трудових дій, фізичних вправ, ма­лювання). В інших випадках дитина може сидіти так, як їй зручно. Бажано показати і пояснити, якою має бути постава під час читання, малювання тощо, і, зви­чайно ж, не переривати свою розповідь, пояснення, бесіду зауваженнями щодо неправильності пози.

Гуманні стосунки на будь-якому уроці і поза ним мають утверджувати людську гідність кожного учня, здібного і нездібного, запобігати виникненню страху перед покаранням, приниженням. Якщо на уроці встановлюються такі стосунки, дитина не боїться висловити свою думку, яка може не збігатися з тим, як вважає більшість і навіть учитель, реалізує своє право бути мислячою особистістю.

Турбота про емоційне благополуччя дитини аж ніяк не знецінює такі най необхідніші умови навчального спілкування, як довільність дій, зосередженість уваги, вольові зусилля для досягнення найкращих результатів. Тому під час уроку, коли переходять до вивчення голов­ного, і є потреба домогтися гостроти уваги, вчитель використовує в своєму мовленні логічну паузу, логічний наголос, виразний жест, вольове забарвлення голосу, зовнішні опори, що фіксують "маршрут" його думки. Для дітей це допоміжні засоби збереження довільної уваги.

Спілкування на уроці зумовлене навчальною необ­хідністю, але це — зовнішній бік справи. Головне ж — у внутрішньому змісті, тобто у тих стосунках, які вини­кають і розвиваються під час навчання між учителем і учнями. Тому обов'язково постійно збагачувати й уточ­нювати знання про мотиви поведінки кожного учня на уроці.

Дуже важливо, щоб розумна вимогливість поєдну­валася з неоціненною рисою гуманного вчителя — умінням не пропустити момент, коли дитині особ­ливо потрібні допомога і увага. Наприклад, виявити увагу до учня, який прийшов після хвороби, вчасно помітити, що дитина чимось засмучена, пригорнути, підбадьорити її.

Гуманний учитель, поважаючи працю дітей, після виконання ними складного завдання скаже співчутливо й упевнено: "Бачу, діти, нелегко вам було завершити цю роботу. Але спробуємо ще раз поміркувати разом..."; "Я певна, завтра усі будуть лускати ці приклади, як горіхи"; "Вам, діти було важко, але ви все здолаєте". І ні в якому разі: "Я з вами вже не маю сил"; "Таких дурних дітей я бачила".

Тільки так — з вірою в учня і підтримкою його зусиль можна олюднити", вмотивувати стосунки у навчальному процесі, адже навчання, підкреслював В.О.Сухомлинський, — не механічна передача" знань учителем учневі, а складні моральні відносини"

Абстрактні моральні категорії дитина цього віку усві­домлює через конкретне ставлення до себе вчителя і товаришів. І якщо вчитель не знає міри в своїй ви­могливості, то малюк вважатиме його несправедливим. Тому запам'ятаймо: результат не догма, його не можна досягати за будь-яку ціну, особливо коли йдеться про покарання чи перевтому дітей.

Позиція гуманного вчителя — за зовнішніми озна­ками "прочитати" внутрішній стан учнів, уміти зна­ходити душевний контакт, спрямовувати свої зусилля не на боротьбу з поганим, а на зміцнення, розширення доброго, розумного, що є в кожної дитини.

Неодмінна умова особистісно-орієнтованого спіл­кування вчителя з учнями — вміння володіти словом.

Точність, доступність, однозначність запитань учи­теля — дуже важливі, але недостатні характеристики педагогічного мовлення. Без емоційно-стимулюючого впливу слова не можна створити на уроці сприятливий клімат, викликати інтелектуальні почуття: здивування, захоплення, сумнів, очікування нового. Але найголовні­ше, на нашу думку, — враховувати внутрішній стан дитини.

Про що б не розмовляв учитель з дітьми на уроці, він має знаходити найточніше і найсправедливіше слово. Нерозбірливість висловлювань, багатослівність, словес­ні штампи знецінюють найкращі наміри.

Економне й точно користується словом учитель-майстер: доречна пауза, виразне мовлення, точний жест, яскрава інтонація, гумор. Наприклад, заборона може звучати як вимога, наказ, розпорядження, попе­редження, вказівка, порада, рекомендація, осуд, наполя­гання, повчання, докір, пропозиція, рекомендація.

Зіставте типові ознаки різних стилів спілкування вчителів з учителями.