Соціологія книги і соціологія читання — це споріднені соціологічні дисципліни, які відокремились в процесі диференціації соціологічного знання із соціології культури. Вони тісно взаємодіють, одна одну взаємозбагачують.
Соціологія книги — це галузь соціології культури, яка вивчає книгу як вияв людської діяльності, як соціокультурний феномен, закономірності функціонування соціальних зв'язків у системі «книга — суспільство», а також місце і роль книги в культурному просторі, духовному житті суспільства, її соціальні функції.
Хоча спроби дослідити книгу та закони її буття були зроблені ще в XVI ст., як окрема галузь соціологія книги починає формуватися на початку XX ст. Бельгійський бібліограф і книгознавець П. Отле, засновник і перший директор Міжнародного бібліографічного інституту в Брюселі (1908 р.), першим увів у науку цей термін. Вагомим є внесок в розробку проблем соціології книги таких зарубіжних науковців, як Л. Живні, Р. Хогарт, Р. Баркер, Р. Ескарпі, Дж. Владжич, М. Алеп, Е. Кінг, К. Мигонь, Ф. Функе, Я. Анкудович, Л. Шюккінг, М. Ковач, Я. Дртіна та ін. Німецький науковець Л. Шюккінг у книзі «Соціологія літературного смаку» (Мюнхен, 1923 р.), розглядає питання соціологічного аналізу процесу створення і життя наукової, навчальної, популярної, дитячої та інших різновидів книги. Польський соціолог Я. Мушковскі визначає соціологію книги як науку, яка досліджує групи людей, загальним критерієм виділення яких є їхнє відношення до книги.
На фоні зарубіжних помітними, є соціологічні дослідження книги українських і російських науковців. Соціологічні студії книги у 20-х рр. XX ст. в Україні спиралися на традицію досліджень, закладену ще в 60-х рр. XIX ст.. коли у 1866 р. було проведено перше соціологічне вивчення обігу книги в Київській публічній бібліотеці. Особливо плідно ця традиція втілювалася в діяльності Українського науково-дослідного інституту книгознавства, що функціонував з 1926 р. у м. Харкові. Українські соціологи Д. Балика, М. Куфаєв, К. Довгань, наприклад, вивчали соціальні функції книги, особливості її сприйняття представниками різних соціальних груп і верств. В центрі уваги інших дослідників книги були питання:
• взаємозв'язку книги і людини, книги і суспільства в цілому (А. Кірнічніков);
• еволюції книги в якісно-кількісному відношенні (М. Лісовський);
• комплексного підходу до вивчення книги як соціального явища (X. Христина) та ін.;
• генетики, статики та динаміки книги (О. Ловнгін).
Цінним внеском у соціологію книги є науковий доробок відомого російського книгознавця М. О. Рубакіна, який заснував і був директором Міжнародного інституту бібліопсихології в Лозані. В його працях книга і читач утворюють своєрідну соціально-психологічну вісь, навколо якої концентрується книжкова справа, книжкові процеси, книжкова політика, книжкові дослідження. Якщо в його праці «Серед книг» соціологія книги лише заявлена, то в бібліопсихологічній теорії автор достатньо глибоко проникає в соціальну сутність книги, впливу книг. При цьому ним вивчається взаємодія з книгою на трьох рівнях: особистості, колективу і маси («Етюди про російську читацьку публіку», «Психологія читача і книги»).
Нова хвиля зацікавленості соціологічними студіями книги починається в Україні в 60-ті рр. Цьому, крім інших чинників, сприяло, зокрема, видання в 60 — 70-х рр. праць західних соціологів книги Дж. Шири, Р. Баркера, Р. Ескарпі та інших в російському перекладі. В цей час проводяться численні дослідження книги в різних регіонах і областях України за такою тематичною спрямованістю:
• книга і читання в житті невеликих міст;
• книга і читання в житті радянського села;
• книга і читання в дзеркалі соціології;
• динаміка читання і читацького попиту в масових бібліотеках;
• соціологія і психологія читання;
• книга в системі засобів масової комунікації та ін.
З 90-х рр. вся координація і організація соціологічного вивчення книги в Україні зосереджується в таких головних інституціях, як Українська академія друкарства (м. Львів), Національно-парламентська бібліотека, Інститут української книги Національної бібліотеки України імені В. Вернадського, Інститут українознавства, Українська книжкова палата, Українське товариство книголюбів. Різні аспекти соціології книги досліджуються в працях таких сучасних соціологів, як О. Семашко, В. Ніконенко, П. Голобуцький, Ж. Ковба, 3. Савіна, Л. Петрова, Р. Садова, Е. Жлудько, Г. Глотова, В. Савчук, О. Антоник, H. Чепелєва та ін. Захищаються кандидатські і докторські дисертації з соціологічної проблематики, проводяться наукові конференції і симпозіуми, видаються наукові збірники і монографії, щомісячний часопис «Соціологічні дослідження в бібліотеках» тощо.
Отже, можна з впевненістю констатувати, що в Україні відбувається інституціоналізація соціології книги як галузі соціологічного знання. Об'єктом цієї галузі є сама книга, середовище, в якому вона функціонує, та система зв'язків книги з елементами соціальної структури, з якими вона взаємодіє. Предметне коло соціології книги включає в себе наступні питання:
• розкриття сутності поняття «книга», «журнал», «газета», «динаміка книги», «функції книги», «соціальний статус книги»;
• аналіз динаміки книги та чинників, які обумовлюють її динаміку;
• вивчення особливостей та якісно-кількісних характеристик книги;
• виявлення закономірностей її функціонування в просторі (тобто у взаємочинності одне з одним) та в часі (тобто в їх послідовному розвитку);
• дослідження механізму прояву цих закономірностей в певному суспільстві;
• виявлення проблем, пов'язаних з функціонуванням книги, та пошук шляхів щодо їх вирішення.
При вивченні книги соціологи використовують різноманітні підходи. Серед них, зокрема, соціологічний (книга вивчається через призму її взаємодії із суспільством), культурологічний (книга вивчається як явище культури, феномен цивілізації), структурно-функціональний (аналізується зміст, форма, динаміка книги та чинників, які на неї впливають) та інші. Серед методів вивчення книги широко використовуються: соціологічні (анкетне опитування, спостереження, експеримент); аналізу та синтезу, індукції і дедукції та інші.
Соціологи вивчають книгу на макро-, мезо-, мікрорівнях. На макрорівні їх цікавлять закономірності функціонування книги на рівні суспільства. На мезорінні вони вивчають динаміку цих зв'язків на рівні соціальних груп, соціальних інститутів, організацій. На мікрорівні аналізуються взаємовпливи та взаємовідносини між книгою та читачами в процесі читання; досліджується читацька культура, читацька активність, читацька поведінка.
Одним з основних понять у цій галузі соціології є «книга». Книга не є явищем природи, вона є витвором суспільства. Отже, вона є явищем соціальним, тому не може існувати поза суспільством. Книга є засобом формування духовного світу особистості, засобом передачі інтелектуального та емоційного досвіду від покоління до покоління, а значить — є явищем культурним. Соціальна роль книги визначається місцем, яке вона займає у суспільстві, в структурі вільного часу та в системі засобів масової комунікації. Поява нових засобів масової комунікації, таких як радіо, кіно, телебачення, відео, комп'ютерів не призвели до «відмирання» книги, а лише перебрали на себе частину її функцій. Функції, які виконує книга, можна розглядати в різноманітних аспектах, узагальнено і детально, в історичній перспективі і в сучасних умовах, у зв'язку з різними сферами діяльності людини та суспільства. Серед основних функцій книги можна назвати: комунікативну, інформативну, інтегративну, ціннісно-орієнтуючу, освітню, виховну, навчальну, гедоністичну, моделюючу, кумулятивну, історичну, утилітарну та багато інших. Усі функції книги взаємопов'язані і обумовлюють одна одну. Книга і сьогодні залишається найефективнішим засобом людини в її спілкуванні з минулим, сучасним і майбутнім. Можливо, під впливом INTERNET змінюватиметься форма, матеріал, спосіб виготовлення, але книга не зникне.
Під динамікою книги треба розуміти функціонування книги в суспільстві, тобто усі взаємозв'язки, взаємовідносини та чинники зовнішнього середовища, які обумовлюють її динаміку. Аналізуючи динаміку книги, можна виділити наступні взаємозв'язки її з оточенням:
• книга і людина (читач, автор, редактор книги, художник-оформлювач книги, друкар, видавець, книгопродавець і т. п.);
• книга і група людей;
• книга і різноманітні соціальні інститути та організації (наприклад, книга і освіта, книга і наука, книга і сім'я, книга і культура і т. п.);
• книга і суспільні витвори, тобто продукти матеріальної та духовної праці людини (мова, письмо, мода, технологія, техніка, в т. ч. засоби масової комунікації);
• книга і чинники природного оточення.
Кожен такий взаємозв'язок має свою спрямованість, характер, форму. Вступаючи в таку взаємодію, книга зазнає впливу певних чинників, що накладає свій «відбиток» не лише на неї (змінюється її форма, матеріал, інструмент, спосіб виготовлення і оформлення і т. п.), але й на її динаміку (змінюючи її якісно-кількісні характеристики). Характер впливу чинників на книгу та її динаміку змінюється в пропорційній залежності від кількісно-якісних характеристик самого чинника та його впливу.
Книга сама по собі, якого б змісту і оформлення вона не була, не може виконати свою головну функцію доти, поки вона не буде спожитою, прочитаною людиною. Вона набуває свого соціокультурного буття лише в процесі її читання, ознайомлення рецензентом з її текстовим змістом. Процес взаємодії між книгою і читачем, споживання друкованих матеріалів та інших аспектів читацької діяльності, є однією з основних проблем соціології читання.
Соціологія читання — соціологічна теорія, одна із галузей соціології, тісно пов'язана з іншими її складовими: соціологією культури, соціологією засобів масової комунікації, соціологією книги, соціологією науки, соціологією освіти, соціологією виховання і т. п.
Об'єктом соціології читання виступає читач, текст у будь-якій його формі (книга, журнал, газета, дискета) та зв'язки між ними, а предметом її є все те, що знаходиться в межах даного об'єкта. Серед основних питань, над якими працюють дослідники, можна назвати наступні:
• розробка основних базових понять соціології читання як науки (наприклад, «читання», «читач», «динаміка читання», «соціологія читання», «об'єкт соціології читання», «предмет соціології читання» та ін.);
• дослідження окремого читача, його читацької культури, її компонентів, читацької поведінки, читацької активності, соціально-демографічних характеристик груп читачів (великих чи малих);
• дослідження соціальних зв'язків на: а) макро-, мезо-, мікрорівнях; б) індивідуальному та груповому рівнях; в) рівнях впливу особистісних чинників та чинників зовнішнього середовища.
Виходячи із сказаного вище, можна дати таке визначення соціології читання: соціологія читання — це наука, яка вивчає читання як форму опосередкованої комунікації в суспільстві, особливості, закономірності динаміки читання та механізм прояву цих закономірностей в конкретних умовах. Вона ставить перед собою завдання інтеграції досягнень різноманітних наукових галузей (книгознавства, культурології, історії, праксеології та ін.) і носить міждисциплінарний характер.
Спеціалісти цієї галузі соціології основну увагу приділяють не вивченню процесу читання та закономірностям його динаміки, обумовленої чинниками різних рівнів, а дослідженню читача (його якісно-кількісним характеристикам) та тексту.
Вагомий внесок в інституціоналізацію цієї галузі соціології внесли такі науковці, як С. Холл, К. Гломбьовскі, І. Кобліц, Б. Вар'яш, Т. Боров, М. Васильєва, П. Бурд'є, С. Лібрович, А. Бахтіаров, А. Кірпічніков, О. Ловягін, І. Банк, В. Люблінський, С. Трубніков, Л. Бєляєва, В. Немировський, Л. Доблаєв, Т. Дрідзе, І. Кон, X. Алчевська, Л. Биківський, К. Довгань, В. Бабич, В. Стельмах, О. Чубар'ян, О. Семашко, Г. Воронцов, А. Примаківський, О. Віденський, Т. Сивокінь, О. Бєловіцька, та багато інших. Значну роботу в галузі соціологічних досліджень читання проведено кафедрою книгознавства Української академії друкарства, Українською книжковою палатою, центральними бібліотеками України.
Теоретична спадщина соціології читання багата і вимагає ґрунтовного вивчення, доповнення новими даними, що дозволить їй чітко визначити межі своєї науки та зайняти провідне місце в системі соціальних наук. На жаль, більшість сучасних досліджень носять епізодичний характер, досліджуються лише окремі аспекти цієї проблеми, відсутні праці, які б досліджували читання з усіх сторін і у всій цілісності. Соціологічні дослідження читання в Україні викликані: по-перше, соціальною природою читання і тою специфікою, якою наповнюється соціальна роль читання в сучасних умовах; по-друге — недостатньою розробленістю даної проблеми. Вивчаючи процес читання, соціологи використовують такі наступні соціологічні методи, як: анкетування, контентаналіз, спостереження, порівняння, абстрагування, методи відбору, фіксації, перевірки соціальних фактів та систематизації, аналізу вихідних даних, загальні та спеціальні (моделювання, індукції і дедукції, аналіз і синтез, типологізація, статистично-математичні та ін.). Серед підходів можна назвати: системний, проблемний, генетичний, структурно-функціональний, діяльнісний, номотетичний, психологічний, демографічний, соціальний, культурний та ін.
Соціологія читання оперує рядом понять, основними серед яких є: читання, соціальний статус читання, динаміка читання, читач, вид читання, читацька культура, читацька діяльність, читацька поведінка, читацький інтерес, читацькі потреби, мотиви читання та ін.
Соціологія визначає читання, як досить складне, багатогранне явище, що і дозволяє розглядати його різнопланово. Багато дослідників визначають читання як культурне явище (П. Бурд'є) чи як явище соціальне (О. Чубар'ин). Отже, читання сприймається як явище соціокультурне. Інші дослідники (М. Рубакін, Р. Хоггарт, Н. Ченелєва) розглядають читання як специфічну форму людської діяльності. Дехто досліджує читання як комунікаційний акт (О. Чубар'ян, М. Каган, П. Сорокін, Р. Баркер, Р. Ескарпі, Я. Анкудович, О. Бєловіцька). Одночасно Р. Ескарпі, Р. Баркер, О. Чубар'ян, Дж. Владжич та інші трактують читання як потребу. Відомо, що у суспільному житті діє загально-соціологічний закон зростання потреб, який підтверджується і у нашому випадку. Так, задоволення потреби у появі усної мови сприяло появі потреби у її занотуванні, тобто у письмі. Задоволення цієї потреби спричиняється до появи потреби у її декодуванні, тобто читанні. Дж. Владжич, М. Алей, Е. Кінг та інші, визначають читання як звичку, вказуючи при цьому на взаємозалежність звички читати і потреби у читанні. Адже, виникнувши як потреба в розшифруванні текстів, читання з часом «переростає» у звичку. А закріплення цієї звички спричиняється до росту тієї ж таки потреби. Р. Баркер, Р. Ескарпі, М. Рубакін, О. Чубар'ян, Я. Анкудович, П. Бурд'є та ін. детермінують читання як спосіб: а) функціонування тексту, б) декодування інформації, в) передачі інтелектуального та емоційного досвіду. М. Шаповал вважає читання однією з складових мови. Як бачимо — усі дефініції вірні. Кожна з них висвітлює лише певну грань цього складного явища, взаємодоповнюючи одна одну.
«Соціальний статус читання» — це місце, яке займає воно в житті суспільства чи в структурі вільного часу особистості.
Під «динамікою читання» розуміємо функціонування соціальних зв'язків в системі «читач — текст».
Специфіка читання в умовах його функціонування знаходить своє конкретне вираження у функціях, які воно виконує. Під «функціями читання» розуміємо певні соціальні ролі, які визначають його призначення у суспільстві. Серед функцій можемо виділити наступні: функцію передачі інтелектуального та емоційного досвіду, ідеологічну, функцію соціальної орієнтації, інформаційну, комунікативну, кумулятивну, інтегративну, історичну, утилітарну, гедоністичну, регулятивну та багато ін. Усі вони взаємопов'язані і взаємообумовлюють одна одну.
«Вид читання» — певний поділ способів читання за тією чи іншою ознакою. Основними критеріями поділу виступають: особистісні ознаки, такі, наприклад, як вік, фах, особливості тексту, особливості читацької поведінки, міра активності.
«Соціальний статус соціології читання» — місце, яке займає ця галузь соціології в системі суспільно-гуманітарних наук.
«Читацька культура» якісний показник читацької поведінки. її складовими є культура мислення, сприйняття читача та культури читацької поведінки.
«Рівень читацької культури» визначається розвиненістю її компонентів.
«Культура читання» якісний показник читацької поведінки в процесі самого читання.
«Читацька поведінка» — поведінка людини, яка пов'язана з пошуком, вибором, читанням, сприйняттям, використанням тексту.
Основними завданнями і одночасно напрямами досліджень вітчизняної соціології читання в умовах соціокультурної трансформації, що відбувається в нашому суспільстві, є:
• з'ясування причин спаду читацької активності людей, особливо в молодіжному середовищі:
• з'ясування стану задоволення читацьких потреб в умовах комерціалізації книжкової справи;
• аналіз впливу телебачення, системи INTERNET та інших засобів масової комунікації на читацьку поведінку особистості;
• вивчення впливу читання на духовний розвиток особистості;
• прогнозування читацької поведінки до 2010 р. з мстою вироблення державної програми книгодрукування;
• з'ясування особливостей змін якісних характеристик особистості сучасного читача, його типологізація.
