Бібліографічні та бібліотекознавчі етапи розвитку про книгу

Книгознавство.

Відповіді до Самостійної роботи 2.

Наука про книгу в працях Денніса М.

Міхаель Денис (1729 - 1800) - австрійський поет, бібліограф і лепідоптерология.

Йому належить перша книгознавча монографія. Спочатку вона називалася «Нарис бібліографії» (1774). Згодом М. Денис переробив її, об'єднав зі своєю монографією «Нарис історії літератури» (1776) і в 1777-1778 рр.. видав під загальною назвою «Введення в книгознавство». Саме в назві цієї праці вперше з'являється термін «книгознавство».

Вперше термін „книгознавство" у науковий обіг ввів у 11 по­ловині XVIII ст. австрійський поет і перекладач, бібліограф, бібліотекар Імператорської бібліотеки у Відні Михаель Деніс. ав­тор двотомної праці „Вступ до книгознавства" (1777-1778 pp.), яка складалася з раніше виданих книг „Нарис бібліографії" (1774 р.) та „Нарис історії літератури" (1776 p.).
Двотомник складався з двох частин - „Бібліографія" та „Істо­рія літератури". Перша частина відображала історію книги до кінця XVIII ст., в якій Деніс подав класифікацію знань і визна­чив своє розуміння книгознавства. Бібліографію він відніс до філології, розділивши її на дипломатику (палеографію), типогра-фіку, бібліотекознавство, „каталоги книг". Друга частина була бібліографічним покажчиком (з розділом видань з книгознавства, бібліографії та бібліотекознавства) [6, с 168].
Двотомник включав опис декількох тисяч книг. З сучасної точки зору це була скоріше бібліографічна праця з філології. Адже не випадково перша її частина була названа „Бібліографією", а друга, хоч і називалася „Історією літератури", насправді була бібліографічним покажчиком. Якщо зважити, що на той час термін „бібліографія" тлумачився Денісом та іншими фахівцями розши­рено і включав у себе будь-які знання про книгу, то не буде по­милкою припустити, що термін „книгознавство" він вжив у більш вузькому значенні, а саме: знання змісту певної (значної) кількості книг.

Таким чином, у XVIІ ст. слово "бібліографія" набуває кількох значень:

1. Результат праці бібліографа, тобто список (або покажчик, перелік, репертуар) книг.

2. Практична діяльність наукового характеру, якою займається бібліограф. Ця діяльність полягає у вивченні книг (рукописних та друкованих) з метою їх описування, а також у складанні таких описів.

3. Знання про книгу, тобто наука, об'єктом якої є книга. Ця наука об'єднувала історію книги (а також книгодрукування), питання її опису, каталогізації та класифікації.

Бібліографічні та бібліотекознавчі етапи розвитку про книгу.

1. Розвиток бібліотечної справи до XVIII ст.

2. Становлення та розвиток бібліотекознавства. Понятійний апарат.

3. Сутність бібліотекознавства, його об’єкт та предмет.

4. Структура бібліотекознавства.

Перші бібліотеки на Русі з’явилися в період створення давньоруської феодальної держави – Київської Русі. У літописі (1037 р.) відзначається, що Ярослав Мудрий зібрав у Києві багато переписувачів для переписування слов’янських і перекладу грецьких книг, для «опису книжкових думок». Частину з цих книг «він поклав у святій Софії церкви», заснувавши, таким чином, як прийнято вважати, першу бібліотеку на Русі.
XI-XII ст. відкривалися бібліотеки при церковних соборах (у Новгороді, в Чернігові, Полоцьку, Володимирі, Ростові та у багатьох інших містах) та при монастирях, що служили справі поширення і зміцнення релігії – ідеологічної основи феодального суспільства.
Освіта, політичний і економічний зріст багатонаціональної Російської централізованої держави в XIV-XVII ст. обумовили подальший розвиток російської національної культури, національних культур українського і білоруського народів. Цей період характеризується швидким розвитком бібліотечної справи, появою нових видів і типів бібліотек. Виникнення друкарства прискорило виробництво і поширення книг. Основним книжковим центром стає Москва – столиця Російської держави, де відкриваються нові типи і види бібліотек. При центральних урядових закладах Наказах організовуються спеціальні бібліотеки: бібліотека Наказу книгодрукарського двору (типографська бібліотека), бібліотека Посольського наказу, бібліотеки Пушкарського і Аптекарського наказів.
Значно розширилося в XVII ст. коло бібліотек при навчальних закладах. У 1687 р. у Москві відкривається Слов’яно-греко-латинська академія,при якій створюється велика бібліотека релігійних, філософських і філологічних творів.
У XVI-XVII ст. широке поширення одержали особисті бібліотеки. Інтерес дослідників викликають бібліотеки царів Івана III, Василя III, Івана Грозного.
У 1808 р. мюнхенський бібліотекар Мартін Шретингер (1772 –1851) видав свій «Досвід вичерпного посібника з бібліотекознавства». Так вперше в бібліотечній літературі з’явився термін «бібліотекознавство». Проте довгий час бібліотекознавство розвивалося як формально-технічна дисципліна прикладного характеру. У предмет цієї дисципліни входили лише такі питання, як внутрішнє облаштування бібліотек, техніка добору й організації їхніх книжкових фондів, будівництво й устаткування бібліотечних приміщень та ін. Однак і згодом, коли бібліотеки усе більш явно стали набувати характер установ суспільного значення, формально-технічне трактування предмета бібліотекознавства залишалося широко розповсюдженим і використовувалося для визначення сутності бібліотечної справи без урахування соціального аспекту. Цей процес протікав у складній обстановці і приймав різні форми.
Серед бібліотекознавців існувало досить поширене твердження, що бібліотечна справа не може бути предметом наукового дослідження. При такому підході до бібліотекознавства виключалася можливість аналізу питань книжкового обігу та його соціальних наслідків.
У ХХ ст. у зв’язку з появою нових інформаційних технологій, взагалі стали висловлюватися думки про швидку заміну книги електронними носіями. Однак сьогодні ми бачимо, що електронні носії наукової комунікації не витісняють паперові видання.
На рубежі ХІХ-ХХ ст. сформувалося уявлення про бібліотекознавство як про науку, що має дві частини – теоретичне і практичне бібліотекознавство. До першого відносили історію бібліотек, бібліотечну статистику і бібліотечне законодавство. Другу частину складали вчення про улаштування бібліотеки, її функціонування. Такий розподіл показує, що ряд бібліотекознавців бачили теоретичні основи тільки в тих розділах бібліотекознавства, що спиралися на інші науки: історію, статистику та ін.
Найбільш прогресивну роль у розвитку дореволюційної бібліотечної думки зіграли М.А. Рубакін, А.А. Покровський, К.И. Рубинський, Л.Б. Хавкіна, Н.К. Крупська та ін. Їхні праці сприяли ствердженню бібліотекознавства як самостійної галузі знання. Вони бачили теоретичне завдання бібліотекознавства в дослідженні бібліотек як фактора культури, їхньої ролі в духовному, економічному і соціальному житті, у розкритті законів функціонування бібліотек.
Бібліотекознавство – це суспільна наука, що розробляє теоретичні основи суспільного користування творами друку та іншими документами. Основною теоретичним завданням бібліотекознавства є дослідження закономірностей бібліотечної справи як області ідеологічної, культосвітньої і науково-інформаційної діяльності, що забезпечує задоволення потреб населення в творах друку й інших документах за допомогою бібліотек.
Бібліотека в системі суспільних відносин не виступає замкнутим, ізольованим утворенням. Вона є важливим і невід'ємним елементом комунікативної системи «книга-бібліотека-читач». У цій системі бібліотека стає організатором взаємин книги і читача, що відповідає соціальній ролі бібліотеки як ідеологічного, культурно-просвітнього і науково-інформаційного утворення. Як об’єкт бібліотекознавства варто розглядати не тільки бібліотеку, але і всю існуючу в об'єктивній реальності комунікативну систему «книга-бібліотека-читач».
Предметом бібліотекознавства є виявлення і дослідження закономірностей, принципів формування, розвитку функціонування бібліотечної системи, взаємодії бібліотек у різних аспектах
Як самостійні розділи бібліотекознавства чи навчальні дисципліни виділяються: загальний курс бібліотекознавства, бібліотечні каталоги, бібліотечні фонди, робота з читачами, організація і керування бібліотечною справою, історія бібліотечної справи, технічні засоби бібліотечної роботи.
Загальний курс бібліотекознавства – вивчає загальні принципи і закономірності процесу організації суспільного використання книжкових багатств, досліджує методологічні, загальнотеоретичні та інші питання, що складають наукову основу всіх інших розділів бібліотекознавства.
Бібліотечні каталоги – вивчають теорію, історію і методику каталогізаційної обробки творів друку (бібліографічного опису, систематизації, предметизації) і організації каталогів.
Бібліотечні фонди – вивчає теорію, історію і методику формування фондів бібліотек (комплектування, організація і керування).
Робота з читачами (бібліотечне обслуговування) – вивчає теорію, історію і методику обслуговування читачів і організацію роботи з читачами в бібліотеці (робота абонементів, читальних залів і т.д.).
Організація і керування бібліотечною справою – вивчає теорію, історію і методику організації технології праці в бібліотеці і керування бібліотекою, економіку бібліотечної справи, структуру і принципи організації єдиної системи бібліотек і керування бібліотечною справою в країні (планування, прогнозування, методичне керування і інспектування).
Історія бібліотечної справи – вивчає закономірності виникнення, розвитку й удосконалювання бібліотек, бібліотечних систем і мереж, еволюцію теорій і поглядів суспільства на організацію суспільного користування книгами в минулому і сьогодні.