Геоморфологічне районування полягає у виявленні та поділі території на геоморфологічні регіони за їх генетичними, морфологічними, орографічними та морфо метричними просторовими відмінностями.
Основним принципом геоморфологічного районування є морфо генетичний, який враховує морфологію і гіпсометрію рельєфу, морфоструктури, походження, історію розвитку, вік і будову рельєфу.
Геоморфологічне районування є одним із методичних узагальнень знань про походження і будову рельєфу. Детальність і точність районування зумовлюються ступенем геоморфологічної вивченості території. Схеми геоморфологічного районування мають прикладне значення і використовуються при територіальному проектуванні й плануванні, а також з навчальною метою.
Таксономічний ряд геоморфологічного районування України має таку послідовність: країна — провінція — область — район. Геоморфологічна країна відповідає платформній чи геосинклінальній структурі, має помітні орографічні межі, їй властиві прояви певних екзогенних процесів та неотектонічних рухів. Територія України займає частину трьох геоморфологічних країн: Східно-Європейської полігенної рівнини, Карпатської гірської і Кавказько-кримської гірської. Геоморфологічна провінція виділяється як частина країни і відповідає морфоструктурам нижчого порядку. Вони відрізняються геологічною будовою, інтенсивністю і проявом геоморфологічних процесів. Геоморфологічна область -— частина провінції, що характеризується єдністю морфо скульптурних і морфо структурних рис і відповідає одній чи декільком геологічним структурам; останні мають однакову інтенсивність рухів земної кори і характеризуються певними генетично зумовленими екзогенними процесами. У межах областей виокремлюються геоморфологічні райони, у межах яких переважає один генетичний тип рельєфу, один із видів рельєфоутворюючих процесів. Межі геоморфологічних районів враховують при виділенні видів ландшафтів, фізико-географічних районів. Найбільший внесок в обґрунтування геоморфологічного районування України зробили: В. Бондарчук, Ю. Грубрін, В. Палієнко, І. Рослий, І. Соколовський, П. Цись.
1.3 Геологічні та гідрологічні умови
Клімат області – помірно-континентальний. Середня температура січня: -6°С, середня температура липня: +19°С, річна кількість опадів: 520-590 мм, з них 80% випадають в теплий період.
У Вінницькій області – густа мережа річок, що належить до басейнів трьох великих рік – Південного Буга (приблизно 62% території), Дністра (28%) та Дніпра (10%). Вони мають переважно снігове й дощове живлення і належать до типу рівнинних. Взагалі у області протікає 241 річка.
Найбільшою річкою, що на значному протязі (317 км) протікає по території області і ділить її на дві майже рівні частини, є Південний Буг, який у межах області приймає 14 приток з лівого боку і стільки ж з правого. Найбільші притоки: Згар, Рів, Дохна, Соб, Снивода, Постолова, Десна.
На південному заході, на межі з Чернівецькою областю і Молдовою, протікає друга за розмірами річка України – Дністер. Притоки: Мурафа, Немиця, Лядова.
До басейну Дніпра належать річки крайнього північного сходу області. Вони тільки частково протікають по території області: Рось, Оріхова і Роставиця.
До внутрішніх вод області належать численні ставки та водосховища. Тут налічується більше 2500 ставків, загальна площа їх перевищує 20 тис. га. У області розташовано 60 водосховищ. Найбільші водосховища – Ладижинське, Сандрацьке, Сутиське і Дмитренківське.
Болота на території Вінниччини розташовані по долинах річок. Найбільше боліт у північній і середній частинах області. Найбільші площі боліт є вздовж Згару, Рову, Рівця, Собі, Соврані, Постолової, Десни.
