Клімат
Вінниччина, як і вся Україна, знаходиться в помірному поясі. Клімат області помірно континентальний, для нього характерні тривале, нежарке літо з достатньою кількістю вологи та порівняно коротка м'яка зима. За своїм географічним розташуванням територія області знаходиться у сфері впливу насичених вологою атлантичних повітряних мас, та периферійної частини сибірського (азійського) антициклону, для якого характерні сухі холодні континентальні повітряні маси. На клімат впливають також повітряні маси з Арктики та Середземномор'я.
В літню пору переважають вологі вітри західного та північно-західного румбів, найбільший їх вплив спостерігається на північний захід від лінії Моглів - Подільський – Гайсин. В холодну пору (жовтень – квітень) відчутний вплив (особливо на південний схід від цієї лінії) сибірського антициклону з вітрами південних та південно-східних румбів.
Найхолодніший місяць по всій області – січень, найтепліший – липень. Середні амплітуди коливань температури протягом року не перевищують 250С. Під впливом континентальних повітряних мас іноді спостерігається зниження температури в окремі дні до -32…-380С, влітку – підвищення до +370С, найвищі температури спостерігається у липні-серпні.
Середньорічні суми осадів на території області складають 440-590 мм. Найбільша кількість опадів буває на північному заході території Вінниччини. Максимум опадів припадає на травень – липень (130-170 мм). Найменш вологими є зимові місяці, на холодну пору року припадає 25% опадів: в грудні-лютому випадає 65-80 мм опадів.
Перехід від однієї пори року до іншої відбувається поступово. Стійкий перехід добової температури через 00С є початком весни та відбувається найчастіше у другій декаді березня. Весна триває близько двох місяців. Характерними особливостями весни є інтенсивне підвищення денної температури, сходить стійкий сніговий покрив ти відтає ґрунт. Перехід середньодобової температури повітря через +50С відбувається у першій декаді квітні, а через +100С – в кінці третьої декади. Літо триває з другої половини травня до першої половини вересня, денні температури становлять у травні +18… +200С, у липні +21…+250С. В цей же час випадає найбільше опадів, переважно у вигляді злив. Кількість днів з опадами поступово зменшується з наближенням осені.
Осінь починається з переходом середньодобової температури через +100С в бік зниження. Настання осені (перша декада жовтня) супроводжується заморозками, загальним зниженням температури, зменшенням кількості опадів. Характерною особливістю осені на Вінниччині є повернення теплих сонячних днів. Осінь закінчується в кінці листопада, коли середньодобові температури переходять через 00С в бік мінусових температур.
До початку зими середньодобові температури всюди нижче 00С, але вище ‑50С, погода нестійка: морозні дні змінюються відлигами, не раз утворюється та сходить сніговий покрив. Відлиги характерні і впродовж зими, температура повітря інколи підвищується до +10…+130С. Взагалі клімат Вінниччини сприятливий для сільськогосподарського виробництва: тривале тепле та досить вологе літо, рання весна, суха осінь зима с помірними морозами та значним сніговим покривом – все це позитивно впливає на ріст зернових, технічних та садових культур.
Геоморфологічна будова ділянки вишукувань
1. Український щит
2. Ковельський виступ
3. Волино - Подільська плита
4. Карпатська складчаста область
5. Західно - Європейська платформа
6. Дніпровсько-Донецька западина
7. Воронезький масив
8. Донецька складчаста область
9. Причорноморська западина
10. Скіфська плита
11. Кримська складчаста область
Геоморфологічна будова
Геоморфологічна будова визначається морфоструктурами, морфо скульптурними комплексами та антропогенними формами рельєфу. Всі три компоненти відіграють свою роль і перебувають у тісному взаємозв'язку.
Загальний план рельєфу України — чергування височин і низовин, наявність гір, їх висоти і напрям простягання зумовлений морфоструктурами. Більшість з них — Подільська, Придніпровська та Донецька височини. Придніпровська низовина й Українські Карпати простягаються з північного заходу на південний схід відповідно до напряму головних тектонічних регіонів. Величезну роль при цьому відіграла найдавніша структура — Український докембрійський щит. З ним безпосередньо пов'язані цокольно-денудаційні Придніпровська і Приазовська височини. Тектонічним западинам, як правило, відповідають пластово-акумулятивні низовини: Дніпровсько-Донецькій западині — Придніпровська низовина. Полтавська рівнина. Причорноморській западині — Причорноморська низовина. На дислокованій платформній основі знаходиться цокольно-пластова денудаційна Донецька височина. Зв'язки рельєфу з геоструктурою в цілому досить складні. В окремих областях маємо обернений (інверсійний) зв'язок. Прикладом є пластово-денудаційна Подільська височина, яка в основному займає Подільську монокліналь і частину Галицько-волинської западини.
Морфоструктури мають значний вплив на напрям і будову річкових долин. Великі водні артерії України: Дніпро в середній течії, Дністер, Південний Буг — протікають з північного заходу на південний схід відповідно до морфоструктурної будови території.
Ще складнішу морфоструктуру мають гірські області України. У Кримських горах панують складчасто-скидові та моноклінальні морфоструктури, які утворюють Головне, Внутрішнє і Зовнішнє пасма, на Південному березі трапляються лаколіти і вулканічні форми.
В Українських Карпатах головну роль відіграють складчасто-скидові (антиклінальні) склепінчато-брилові та вулканічні морфоструктури.
За допомогою методів дистанційного зондування земної поверхні отримано нову інформацію про геоморфологічну будову території України. За матеріалами дешифрування аеро- та космознімків виявлено новий клас геолого-геоморфологічних об'єктів — кільцеві структури, або морфоструктури центрального типу (МЦТ). До цього класу об'єктів відносять радіально-концентричні геолого - геоморфологічні комплекси, діаметр яких іноді сягає сотні й тисячі кілометрів. У розрізі МЦТ являють собою об'ємні конічні або східчасто-конічні тіла, у вершині яких на глибині — джерело активного геодинамічного імпульсу (розрядки геодинамічних напруг). Серед МЦТ виділяють вулканічні та вулкано - плутонічні, астроблеми (імпактні структури, метеоритні кратери), гнейсові та гранітні куполи й великі морфотектонічні утворення з ядерно-концентричною будовою.
