Література: основна [1; 5; 11; 16;. 18; 22; 24; 26; 27; 30; 32; 34]; Термінологічний словник

Агностицизм (від грец. непізнаний) – філософський напрям у теорії пізнання, який заперечує можливість пізнання сутності речей, закономірностей розвитку й пізнання істини.

Емпіризм – метод та методологія пізнання, який заснований на досвідному дослідженні.

Раціоналізм – вчення в теорії пізнання, відповідно до якого розум, думка визнаються найвищою цінністю і джерелом знання; в широкому сенсі – філософський напрям, який визнає розум основою пізнання та поведінки людей.

Сенсуалізм – вчення, яке визнає відчуття єдиним джерелом пізнання.

Індукція – форма висновку, за якої на підставі знання про окреме робиться висновок про загальне, спосіб міркування, за допомогою якого встановлюється обґрунтованість висунутого припущення.

Дедукція – метод пізнання, в основі якого рух думки йде від загального до одиничного.

Монада – філософське поняття, яке віддзеркалює найпростішу неподільну єдність; безкінечно мала частина, яка має і матеріальну, і ідеальну природу, з якої складається все у Всесвіті.

Субстанція (від лат. те, що покладено в основу) була провідною категорією в онтології Нового часу. У загальних рисах субстанцію мислили як основу світу, абсолютне буття, яке існує безвідносно. Це буття є, воно визначає все суще. Для матеріалістів такою субстанцією є матерія, для ідеалістів – Бог. Крім основного значення, поняття “субстанція” мало й більш конкретні:

· незмінна основа мінливих явищ. У цьому значенні субстанцією можна вважати атоми Демокрита, монади Лейбніца, речовину (матерію) матеріалістів XVII-XVIII ст.;

· субстрат як носій певних властивостей, те, що пов’язує властивості в щось єдине.

Секуляризація (від лат. світський) – процес звільнення різноманітних сфер суспільства, організацій, індивідуальної свідомості, діяльності та вчинків людей, соціальних відносин й інститутів від впливу релігії.

Деїзм (від лат. бог) – релігійно-філософський принцип, згідно з яким, визнаючи Бога першопричиною світу, заперечується його подальше втручання в явища природи й перебіг суспільних подій. Представники деїзму виступили проти персоніфікації Бога (наділення його рисами людини), а також ототожнення Бога й природи.

Природне право – поняття філософсько-правової та політичної думок ХVІІ-ХVІІІ ст., які випливають з природи самої людини.

Питання для самостійного вивчення

61. На основі роботи Ф. Бекона “Новий органон” розкрийте його метод і логіку дослідження законів природи.

62. Як французькі просвітителі ХVІІІ ст. розуміли природу людини і суспільства?

Теми рефератів, доповідей і повідомлень

63. Ідея “картезіанського сумніву” та раціоналістичний метод Декарта.

64. Розуміння Ф. Беконом науки та її методів.

65. Основні ідеї раціоналістичної метафізики Б. Спінози.

66. Монадологія Лейбніца та сутність його універсального методу.

67. Французькі просвітителі XVIII ст. про природу людини і суспільства.

68. Блез Паскаль – великий французький мислитель XVII ст.

69. Місце Дж. Берклі в історії гносеології.

70. Сутність полеміки Т. Гоббса з Р. Декартом.

Питання для контролю та самоперевірки знань

71. Які риси притаманні філософії Нового часу?

72. З’ясуйте особливості та основні напрямки філософії Нового часу.

73. У чому полягає відмінність філософії Нового часу від попередніх етапів її розвитку?

74. З’ясуйте сутність раціоналізму та емпіризму.

75. У чому особливість філософії Ф. Бекона?

76. З’ясуйте сутність філософського вчення Р. Декарта.

77. Що таке індукція й дедукція?

78. Що означає поняття “сенсуалізм”?

79. З’ясуйте сутність філософського вчення Дж. Локка.

80. З’ясуйте соціально-політичні погляди Дж. Локка.

81. Хто був засновником французького просвітництва?

82. У чому сутність соціально-політичного вчення Вольтера?

83. Назвіть головні ознаки філософії Просвітництва.

Проблемні питання та питання для дискусій

84. Які особливості філософських проблем епохи Нового часу? Які з цих проблем актуальні й у наші дні?

85. У чому сутність протилежності емпіризму і раціоналізму?

86. Як ви думаєте, у чому сутність девізу-заклику Ф. Бекона: “Знання – сила!”?

87. Назвіть чотири “ідоли” (перешкоди) в процесі пізнання істини за Ф. Беконом.

88. Назвіть загальнологічний метод, який був розроблений Ф. Беконом. Як він розумів первинні і вторинні якості?

89. Розкрийте особливості дуалізму філософії Р. Декарта.

90. У чому полягає сутність та обмеженість сенсуалістичної теорії пізнання Дж. Локка?

91. У чому полягає зв’язок Просвітництва та епохи Відродження?

92. Як розглядаються людина та суспільство у філософії Просвітництва і в теоріях французьких матеріалістів? Аргументуйте свою відповідь.

93. Розкрийте зміст методу пізнання істини, що розробили:

а) Ф. Бекон;

б) Р. Декарт?

94. Назвіть відомих представників суб’єктивного ідеалізму у філософії Нового часу.

95. У чому колізія приватної власності та загальної справедливості в епоху Просвітництва?

96. Розкрийте взаємозв’язок між поняттями “природне право” та “суспільний договір”.

Тестові завдання

97. Кому з філософів Нового часу належить таке висловлювання: “Поверхнева філософія схиляє до безбожництва, глибини ж філософії навертають розум людей до релігії”?

98. Що Томас Гоббс вважав природними законами існування людей, незмінними й вічними?

99. Назвіть чотири способи досягнення мудрості або істинного знання за Р. Декартом.

100. Першопричина руху за Декартом:

а) матеріальна;

б) Бог;

в) невідома;

г) матеріальна та ідеальна водночас.

101. У чому полягає велич людини за Б. Паскалем?

102. Кому з філософів Нового часу належать роздуми про сутність та існування Бога, зведені до висновку: “У Бога сутність не відрізняється від існування”?

103. На яких засадах ґрунтувалися афоризми Ф. Бекона: “Знання – це сила”, “Знання – це влада”?

104. Вчення про монади як сукупність великої кількості субстанцій створив:

а) Т. Гоббс;

б) Ф. Бекон;

в) Р. Декарт;

г) Г.В. Лейбніц.

105. Чи можна ототожнити

а) емпіризм і матеріалізм?

б) раціоналізм й ідеалізм?

Література: основна [18; 24; 26; 27; 30; 33];
додаткова[1; 5; 8; 14; 19; 23; 34].

Термінологічний словник

Антиномія (від грец. проти і закон) – поєднання суперечливих тверджень про предмет, кожне з яких визнається логічно доведеним у цій системі.

Антропологізм – філософська концепція, згідно з якою поняття людини є основною світоглядною категорією та завдяки якій розробляється система уявлень про буття, природу, суспільство, культуру, істину, добро, доброчинність, обов’язок і свободу.

Апостеріорі (від лат. з наступного). Означає знання, що передують досвіду, тобто знання, що є результатом досвіду.

Апріорі (від лат. з попереднього) – знання, що передують досвіду, незалежні від нього, із самого початку присутні у свідомості.

Відчуження – філософсько-соціологічна категорія, що відбиває суспільний процес, у межах якого проходить перетворення результатів продуктів діяльності людей у незалежну від них силу, яка стає над людьми й пригнічує їх.

Діалектика – визнана в сучасній філософії теорія розвитку об’єктивної дійсності та заснований на ній філософський метод. Діалектика як теорія віддзеркалює розвиток матерії, духу, свідомості, пізнання й інших аспектів дійсності.

Зняття – одна з центральних категорій філософії Г. Гегеля, яка означає одночасне знищення та збереження чогось. Ця категорія слугує поясненню зв’язків між певними рівнями розвитку.

Ірраціоналізм – філософський напрям, який на основі критичного переосмислення раціонального способу пізнання протиставляє йому та обстоює домінуюче значення інтуїції, віри тощо.

Категоричний імператив – основне поняття етики Е. Канта для позначення морального наказу (припису), який є безумовним для виконання всіма людьми.

Ноумен – філософське поняття, яке в давньогрецькій та середньовічній ідеалістичній філософії означає те, що осягається розумом, на противагу даному в чуттях (феномену). У філософії Е. Канта це поняття віддзеркалює недосяжну для людського досвіду об’єктивну реальність, синонімом якого є поняття “річ у собі”.

Практика – філософська категорія, що використовується для позначення матеріальної, чуттєво-предметної цілепокладальної діяльності людини, що має своїм змістом освоєння природних, соціальних об’єктів. У матеріалістичній філософії практика є основою, рушійною силою розвитку людського суспільства та пізнання.

Річ у собі – філософський термін, що означає внутрішню сутність предмета, яка ніколи не буде пізнана розумом; це те, що існує саме по собі незалежно від людської практики та пізнання.

Річ для нас – філософський термін, що означає внутрішню сутність предмета, яка розкривається людині в її практичній та пізнавальній діяльності.

Трансцендентальний – поняття філософії Е. Канта, яке означає – те, що зумовлює можливість пізнання.

Трансцендентний – поняття філософії Е. Канта, яке означає – те, що знаходиться за межами свідомості та пізнання.

Феномен – філософське поняття, яке означає явище, що осягається за допомогою чуттєвого досвіду, але не дає істинного знання про дійсність, бо є лише суб’єктивним образом об’єктивного світу.

“Абсолютна ідея” – основна категорія Гегеля, яка позначає універсум в його повноті, безумовну, конкретну та особистісну всезагальність, тобто субстанцію та суб’єкт одночасно.

“ Абсолютний дух” – у філософській системі Гегеля – ланка розвитку духу, який реалізує самосвідомість абсолютної ідеї.

Питання для самостійного вивчення

Вплив класичної німецької філософії на розвиток вітчизняної філософської думки, українського романтизму.