Променева діагностика захворювань ЦНС

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені О.О.БОГОМОЛЬЦЯ

“Затверджено”

на методичній нараді

кафедри радіології з

курсом радіаційної медицини

Завідувач кафедри

Професор Ткаченко М.М.

“______” _____________ 2007р.

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ

ПРИ ПІДГОТОВЦІ ДО ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ

Навчальна дисципліна	Радіологія (променева діагностика та променева терапія)
Модуль №
Змістовний модуль №	9, №27
Тема заняття№27	Променеве дослідження ЦНС. Променева анатомія ЦНС. Променеві ознаки захворювань ЦНС.
Курс	ІІІ
Факультет	Медичний, медико-психологічний, ФПЛЗСУ.

Київ 2007.

Актуальність теми.

Сучасне дослідження ЦНС не обмежується класичним рентгенологічним дослідженням. Науково-технічний прогрес сприяв розробці та впровадженню в медичну практику нових високоінформативних методів інструментального дослідження, які піднесли на нову якісну сходинку діагностику захворювань головного та спинного мозку. На основі досягнень фізики, електроніки, математики були розроблені установки для КТ, емісійної та позитронної томографії, ЯМР та удосконалених апаратів УЗД.

Вивчення даної теми базується на знаннях фізико-технічних основ сучасних методів променевого дослідження та анатомії і фізіології ЦНС.

Слід підкреслити, що вибір та правильне застосування різних променевих методів дозволяє точно розрізнити характер різних захворювань ЦНС, особливо на ранніх стадіях патологічного процесу, оцінити ефективність лікування, а також планувати променеву терапію.

2. Конкретні цілі:

- вирізнити нормальну променеву анатомію ЦНС від патологічної;

- вибирати метод променевого дослідження при різній патології ЦНС;

- скласти алгоритм променевого дослідження при різній патології ЦНС;

- проаналізувати променеві симптоми захворювань ЦНС;

- оцінити результати використованого методу променевого дослідження ЦНС.

3. Базові знання, вміння, навички, необхідні для вивчення теми (міждисциплінарна інтеграція)

Назви попередніх дисциплін	Отримані навики
1. Біологічна фізика.	Знати фізико-технічні основи рентгенологічного методу, КТ, УЗД, МРТ.
2. Нормальна анатомія.	Описувати нормальну анатомічну будову черепа, хребтового стовпа, головного мозку, спинного мозку.
3. Нормальна фізіологія.	Визначати функціональні особливості хребта та спинного мозку, головного мозку.
4. Пропедевтикавнутрішніх хвороб.	Аналізувати патологічний процес. Збирати анамнез. Встановити головний синдром у загальному патологічному процесі.
5. Загальна хірургія.	Ідентифікувати характерні клінічні ознаки травматичних пошкоджень головного та спинного мозку.

Завдання для самостійної праці під час підготовки до заняття.

4.1. Перелік основних термінів, параметрів, характеристик, які повинен засвоїти студент при підготовці до заняття:

Термін	Визначення
1. Транскраніальна дуплексна ехографія.	Метод ультразвукового дослідження судин головного мозку через кістки черепу із одночасним застосуванням двох режимів роботи апарата.
2. Дистальна акустична тінь.	Артефакт при ультразвуковому дослідженні, який виникає позаду дуже щільних сртуктур і свідчить про те, що вся кількість звукової енергії відбилась від передньої поверхні даної структури..
3. Ехонегативне утворення.	Ультразвуковий термін, характеризуючий рідинні середовища із дуже слабким відбиттям ультразвукових коливань.
4. Гіперостоз кісток черепу.	Об’ємне збільшення кісток, що супроводжується збільшенням її маси завдяки підсиленому періостальному кісткоутворенню.
5. Підсилення пальцевих втиснень.	Збільшення глибини відбитків мозкових звивин та борозн великих півкуль на церебральній поверхні склепіння черепу, яке перевищує норму.

4.2. Теоретичні питання до заняття:

1.Променеві методи дослідження ЦНС:

§ рентгенологічні методики дослідження черепа, хребта, головного та спинного мозку (рентгенографія черепа та хребтового стовпа, вентрикулографія, ангіографічні методики дослідження ЦНС);

§ КТ та МРТ головного та спинного мозку;

§ УЗД головного мозку;

§ радіонуклідні дослідження ЦНС (статична сцинтиграфія, ОФЕКТ, ПЕТ).

2.Променева анатомія черепа, головного мозку. Променева анатомія хребта та спинного мозку.

3.Основні променеві ознаки патології ЦНС.

4.Променева діагностика травматичних пошкоджень черепа та головного мозку, хребта та спинного мозку.

5.Променева діагностика судинних захворювань головного мозку (порушення мозкового кровообігу, інсульт, внутрішньомозкові гематоми).

6.Променева діагностика запальних захворювань головного мозку, гіпертензивного синдрому.

7.Променеві ознаки пухлин головного мозку.

8.Променева діагностика вертеброгенного больового синдрому.

4.3. Практичні роботи (завдання), які виконуються на занятті:

1. Аналіз результатів променевого дослідження (опис рентгенограм, комп’ютерних томограм, магнітно-резонансних томограм, сонограм).

2. Намалювати у вигляді схем:

§ діагностичний алгоритм обстеження хворого із травмою голови;

§ діагностичний алгоритм обстеження хворого із гострою спінальною травмою;

§ діагностичний алгоритм обстеження хворого із порушенням мозкового кровообігу.

Зміст теми:

Променева діагностика захворювань ЦНС.

Вибір і послідовність застосування різних методів променевого дослідження визначається клінічними даними.

Рентгенологічні методики дослідження ЦНС.

За допомогою безконтрастних методик рентгенологічного дослідження вдається отримати необхідну інформацію про конфігурацію, розміри черепа, товщину кісток, судинні зміни, аномалії розвитку, патологічні процеси у порожнині черепа та краніовертебральній ділянці.

При виборі проекції для рентгенографії за орієнтири беруть основні площини черепа (сагітальна, горизонтальна, фронтальна) і кісткові анатомічні утвори.

Оглядова рентгенографія черепа {краніографія) проводиться у трьох взаємоперпендикулярних проекціях: прямій (передній, задній), боковій (правій, лівій), аксіальній (тім'яній, підборідній).

Рентгенографія черепа у прямій проекції може бути виконана як за задньо-переднім, так і за передньо-заднім напрямком рентгенівських променів. У рентгенологічній практиці частіше використовують пряму передню проекцію: хворого кладуть ниць на стіл, сагітальну і горизонтальну площину черепа орієнтують точно перпендикулярно до площини касети, а центральний рентгенівський промінь спрямовують на зовнішній потиличний виступ. Таке положення не рекомендується для обстеження дітей молодшого віку і тяжкохворих. В цьому разі краніографія може бути виконана у прямій задній проекції, за якої хворий лежить горілиць, прилягаючи потилицею до касети, фронтальна площина черепа спрямована перпендикулярно до неї, на рівні надбрівних дуг. Найчастіше дану проекцію використовують для діагностики травматичних ушкоджень черепа.

Під час виконання рентгенографії черепа у бічній проекції хворого кладуть на живіт, голову повертають вбік таким чином, щоб сагітальна площина розташовувалася паралельно площині касети, центральний рентгенівський промінь спрямовують перпендикулярно їй на проекцію турецького сідла.

Після аналізу основних оглядових рентгенограм в разі необхідності виконують і додаткові.

Напіваксіальні проекції (передню, задню) застосовують для роздільного дослідження переднього (лицьового) і заднього (потиличного) відділів черепа. При цьому його фронтальна площина розташовується під кутом 45° відносно площини касети. Додаткові оглядові рентгенограми, виконані під іншими кутами фронтальної площини голови відносно площини плівки, отримали назви носо-лобної, носо-підборідної та потиличної відповідно до анатомічних утворів, що прилягають до касети. У цих проекціях вивчають стан дна передньої, середньої і задньої ямок черепа: спинки турецького сідла, кам'янистої частини скроневих кісток.

Варто зауважити, що краніографія дає лише приблизне уявлення про стан вмісту черепа - головного мозку, оболонок, судин. Для вивчення стану судинної та лікворної систем застосовують більш складні рентгенологічні методики дослідження зі штучним контрастуванням судин і лікворних просторів головного мозку.

Рентгенологічне дослідження судин та лікворної системи головного мозку.

Церебральна ангіографія дозволяє послідовно простежувати фази мозкового кровообігу і розпізнавати патологічні зміни судин головного мозку (аномалії, тромбоз, крововиливи) і відіграє важливу роль у діагностиці пухлин даної локалізації.

Головний мозок кровопостачається відгалуженнями внутрішніх сонних та хребетних артерій. Відтак, контрастування його судин здійснюється звичайно за допомогою зовнішньої сонної (каротидна ангіографія) або хребетної артерій (вертебральна ангіографія). У клінічній практиці частіше застосовують каротидну ангіографію. Дослідження проводять під місцевим знеболюванням. Після черезшкірної пункції у зовнішню сонну артерію спеціальним ін'єктором вводять 10-12 мл контрастної речовини (гіпак, урографін, верографін та ін.), підігрітої до температури тіла. Рентгенограми роблять послідовно з інтервалом 1-1,5 с, що дає змогу дає змогу простежити артеріальну, капілярну та венозну фази ангіографії. Дослідження полегшується застосуванням серіографів, які дозволяють одномоментно у двох проекціях виконувати рентгенограми зі швидкістю 2-6 знімків за секунду.

В останні роки набула поширення селективна ангіографія за Сельдінгером - шляхом черезшкірної пункції стегнової артерії. Проведення зонда у магістральні судини голови здійснюється під контролем рентгеноскопії. Ця методика дозволяє вивчати окремі судинні басейни головного мозку.

Протипоказаннями до церебральної ангіографії є підвищена чутливість хворого до йодвмісних препаратів, виражений атеросклероз, що супроводжується підвищенням тиску крові. У дітей ангіографію застосовують лише за суворими показаннями: при підозрі на пухлини головного мозку, деяких судинних захворюваннях, іноді - при травмах черепа.

Лікворна система головного мозку складається з внутрішньомозкових порожнин та субарахноїдального простору.

Вентрикулографія заснована на заповненні порожнин шлуночкової системи головного мозку високоатомною рентгеноконтрастною речовиною. Ця методика забезпечує високу рентгеноконтрастність і не підвищує внутрішньочерепний тиск, що дає змогу використовувати її у діагностиці патологічних процесів, супроводжуваних внутрішньочерепною гіпертензією (оклюзивна гідроцефалія, пухлини та ін.). Нині через застосування комп'ютерної томографії та МРТ вентрикулографію виконують дуже рідко.

Рентгенологічне дослідження хребта та спинного мозку.

Клінічна діагностика захворювань спинного мозку засновується на комплексній оцінці динаміки хвороби, неврологічної симптоматики, даних лікворологічних та променевих досліджень: оглядової спондилографії, контрастування спинального субарахноїдального простору та судинної системи за допомогою різних методик, комп'ютерної томографії, магнітно-резонансної томографії.

Обстеження хворих завжди починають з оглядової рентгенографії хребта (спондилографії) у двох взаємоперпендикулярних проекціях. В разі необхідності виконують спондилограми у скісних проекціях, а також
прицільні рентгенограми або томограми на рівні гаданої локалізації патологічного процесу.

Для вивчення стану міжхребцевих дисків, спинного мозку та його корінців доцільно скористатись аксіальною КТ уражених сегментів. Найінформативнішою для дослідження структур спинномозкового каналу є МРТ. З огляду на це рентгеноконтрастні дослідження втратили свою актуальність.

Вибір додаткових методик оцінки патологічних змін хребта та спинного мозку залежить від двох факторів: клінічних симптомів і доступності сучасних методів дослідження.

Селективна спінальна ангіографія дозволяє виявити особливості кровообігу при різних патологічних змінах спинного мозку. Методика особливо інформативна при артеріовенозних спинальних аневризмах та пухлинах спинного мозку. При контрастуванні судин його шийного відділу використовують черезстегновий ретроградний шлях за методом Сельдингера. В залежності від мети дослідження проводиться селективне контрастування гілок підключичних артерій. При дослідженні судин грудного та поперекового відділів спинного мозку вдаються до катетеризації та контрастування міжреберних або поперекових артерій. Для поліпшення контрастності зображення користуються методом субтракції.

КТ та МРТ дослідження головного мозку.

Комп’ютерна рентгенівська (КТ) та магнітно-резонансна томографія (МРТ) голови може бути виконана в будь-якому віці, але лише при умові спокійного (непорушного) положення пацієнта протягом значного часу (від 30 до 40 хв.). Тому дітям і збудженим хворим дають снодійні та седативні препарати.

Комп'ютерну томографію черепа виконують у кістковому режимі в аксіальній або фронтальній площині. Залежно від ділянки, що вивчається, визначають кількість зрізів та їх товщину (від 1 до 0,2 см). Повне дослідження голови складається з 12-17 зрізів, залежно від їх товщини. Інколи для отримання додаткових відомостей про осередок ураження застосовують методику контрастного підсилення: обстежуваному вводять водорозчинну контрастну речовину внутрішньовенно чи ендолюмбально.

Для вивчення структури скелета голови користуються спеціальним кістковим режимом дослідження та відповідним вікном візуалізації. При цьому добре визначаються щільні (світлі) замикаючі пластинки та менш щільна (темна) губчаста диплоїтична речовина кісток черепа, котрі оточені нещільним (темним) м’якотканинним покривом голови.

Магнітно-резонансна томографія надає можливість отримати диференційоване зображення м'яких структур головного та спинного мозку, зокрема сірої та білої речовини, судин, нервових корінців в усіх трьох просторових вимірах, що надає цьому методу променевого дослідження провідної ролі під час діагностики мозкових уражень.

МРТ дослідження головного мозку виконують у різних послідовностях на Т1, Т2 зважених зображеннях та за протонною щільністю. Використовують спеціальні програми та протоколи досліджень, а за потреби – контрастування парамагнетіками (омніскан, магневіст).

КТ та МРТ дослідження хребта та спинного мозку.

При КТ структуру тіл та дуг хребців вивчають у кістковому режимі. Для вивчення дисків, спинного мозку, нервових гангліїв та корінців дослідження виконують у режимі м’яких тканин.

Для МР дослідження спинного мозку найчастіше використовується стандартне Т2 зважене зображення.

Показаннями до МРТ та КТ є наявність дегенеративних змін диска, грижі диска та тіла, метастази, пухлини, що уражають хребетний стовп.

УЗД головного мозку (нейросонографія - НСГ) є головним середметодів діагностики уражень ЦНС новонароджених і дітей грудного віку. Це нешкідливий метод променевого дослідження, який не потребує спеціальної медикаментозної підготовки і може бути застосований незалежно від клінічного стану та положення немовляти.

Ультрасонографія головного мозку можлива лише у новонароджених і дітей грудного віку, коли ще є тім'ячка у склепінні черепа. При цьому детектор ультразвукового апарата встановлюють над переднім тім'ячком.

Показаннями до цього дослідження є гестаційний вік до 32 тижнів, маса тіла до 1500г, хронічна внутриутробна гіпоксія, асфіксія в пологах, наявність судом, мікро- чи макроцефалія, черепно-мозкові травми, запальні захворювання мозку та мозкових оболон, підозра на наявність пухлини, аномалії розвитку та деякі інші. У дорослих можливе використання А-методу (ехоенцефалографія), коли через скроневу кістку визначають розташування серединних структур мозку – його шлуночків та стовбура. Допплерографія застосовується для дослідження швидкості кровотоку у судинах, що живлять мозок.

Радіонуклідні дослідження центральної нервової системи.

В клінічній практиці знайшли використання 4 методики радіонуклідних досліджень ЦНС:

1. Радіоенцефалографія.

2. Ецефалоангіосцинтиграфія.

3. Енцефалосцинтиграфія.

4. Міелосцинтиграфія.

Радіоенцефалографія.

Показання: виявлення і визначення локалізації пухлини головного мозку; діагностика рецидивів пухлини після хірургічного або консервативного втручання; виявлення та визначення локалізації інфарктів мозку, запальних процесів та крововиливів; скринінговий тест при підозрі на судинні аномалії.

РФП: ⁹⁹^mТс-пертехнетат.

Апаратура: багатодетекторні установки типу КПРДІ-1, УР 1-3.

Принцип методики: реєстрація швидкості проходження РФП крізь праву та ліву напівкулю мозку з метою визначення порушень мозкового кровообігу.

Методика дослідження: дослідження проводиться в положенні хворого лежачи або сидячи. Детектори встановлюють над симетричними ділянками обох півкуль. Після в/в введення РФП "болюсом" активністю 20-50 МБк зразу включають самописці.

Якісна інтерпретація радіоенцефалограми.

Виділяють декілька типів кривих:

1. Нормальний (3) - активність над досліджуваною зоною знижується на протязі перших 2-х хвилин.

t,c

Радіоциркулограма мозку в нормі: ВМК — час мозкового кровотоку; ТВ — час виведення індикатора

t, хв.

N, imp./c N, imp./c

2. Гіперемічний (2) - швидке та круте зниження першої експоненти.

3. Криві при наявності феномена артеріовенозного шунтування (4) - блискавичне зниження активності (не менш чим на 10% від початкової).

4. Ішемічний (1) - повільне зниження активності.

Кількісна інтерпретація радіоенцефалограм.

1. Час мозкового кровообігу (5-8с).

2. Час виведення РФП (7-9с).

3. Час повної циркуляції РФП (13-16с).

Гама-топографія головного мозку.

Сцинтиграфію головного мозку виконують у двох режимах динамічному - (енцефалоангіосцинтиграфія) і статичному (енцефалосцинтиграфія). Статична візуалізація може здійснюватися як самостійне дослідження або як продовження ангіографічної фази.

Енцефалоангіосцинтиграфія.

Показання: визначення порушень мозкового кровотоку.

РФП: ^99mТс-пертехнетат.

Апаратура: гама-камера з комп'ютерною обробкою.

Принцип методики: реєстрація кінетики РФП проводиться безперервно за перші 40 секунд з тривалістю кадру від 0,3 до 1 секунди після його в/в введення активністю 555-700 МБк.

Потім через 3-4 хвилини. Виконуємо статичну сцинтиграфію.

Енцефалосцинтиграфія

Проводиться в 4 проекціях: передній, задній, правій та лівій бокових. Розподіл РФП визначається через 30 хвилин, 1,5 та 2 години після в/в його введення активністю 200-240 МБк. В теперішній час ці методики проводяться з застосуванням ОФЕКТ і ПЕТ. При ОФЕКТ застосовується

перфузійний РФП ^99mТс-ГЕМПАО, який накопичується вибірково в ішемічних вогнищах.

Циркуляцію спинномозкової рідини досліджують на серії сцинтиграм через 4, 24, 48 та 72 години після субарахноідального введення РФП. Препарат заповнює увесь підпавутинний простір спинного та головного мозку, цистерни мозку. Період його напіввиведення становить 12-24 год і залежить від віку обстежуваного: у молодих людей радіонуклід виводиться швидше, у людей похилого віку - пізніше. Якщо РФП потрапляє до шлуночків мозку і залишається там після 24 годин, це свідчить прогідроцефалію.

Променева анатомія ЦНС.

Безконтрастні методики дослідження черепа досить інформативні та дозволяють вивчити форму, розміри, контури і структуру кісток черепа, виявляти у ньому патологічні зміни.

У черепі розрізняють два відділи - кістки власне черепа і обличчя.

Перші утворюють порожнину, в якій міститься головний мозок. Виділяють також верхній (склепіння) і нижній (основу) відділ черепа. Зовнішня пластинка склепіння черепа гладенька, у дітей та осіб молодого віку на ній чітко простежуються шви. Внутрішня пластинка нерівна, її рельєф визначають пальцьові втиснення - відбитки мозкових закруток, борозни середньої оболонкової артерії та венозних синусів. Паралельно синусам розташовані ямки грануляцій.

Внутрішня і зовнішня поверхні основи черепа мають складний рельєф. На внутрішній основі є передня, середня та задня черепні ямки.

Безконтрастні спондилограми дозволяють отримати діагностичні відомості про стан хребців, міжхребцевих дисків, а також про утворені хребцями кісткові канали.

Хребетний стовп складається з хребців та міжхребцевих дисків, з'єднаних в одне ціле суглобами і зв'язками. В самому хребетному стовпі розташований хребетний канал, який продовжується безпосередньо у порожнину мозкового черепа, і в якому міститься спинний мозок з оболонками і судинами. У відповідності до анатомо-функціональних особливостей хребет поділяється на п'ять відділів:

¨ шийний;

¨ грудний;

¨ поперековий;

¨ крижовий;

¨ куприковий.

Характерну особливість хребетного стовпа складають його вигини. У хребті дорослої людини їх чотири у сагітальній площині:

¨ два допереду - лордоз (шийний та поперековий);

¨ два дозаду - кіфоз (грудний та крижово-куприковий).

Всі справжні хребці, за винятком двох перших шийних, побудовані однаково - мають тіло і дугу. Дуги несуть на собі суглобові, поперечні та остисті відростки.

Краніальну та каудальну поверхні тіл суміжних хребців покривають пластинки гіалінового хряща, між якими розташовуються міжхребцеві диски. У середньому грудному відділі вони становлять 1/6, у верхньому та нижньому грудних - 1/5, в шийному - 1/4, і в поперековому - 1/3 загальної довжини цих відділів, тобто, чим рухливіший відділ, тим вищі диски.

Процес формування хребта дуже складний. Він проходить послідовно три стадії - перетинчасту, хрящову та кісткову. До моменту народження є три центри скостеніння хребців, розділених великими хрящовими прошарками. Протягом 1-2 років життя дитини костеніє кожна напівдуга, формуючи поперечні та суглобові відростки. До трьох років обидві напівдуги з'єднуються, утворюючи у місці злиття остистий відросток. Дуги крижових хребців зливаються пізніше - до 10-14 років, до 16-17 років всі хребці костеніють.

У людей похилого віку часто спостерігаються дегенеративно-дистрофічні зміни тіл хребців, міжхребцевих дисків та суглобів.

Особливості КТ зображення головного мозку.

Зображення головного мозку та його лікворних просторів побудовано на ослабленні спрямованого на нього потоку рентгенівського випромінювання під час КТ сканування. Головний мозок представлений гамою тонів сірої шкали.

Мозкова речовина на КТ має денситометричну щільність+35- +39 HU і виглядає світліше, ніж спинномозкова рідина шлуночків мозку. Кров у мозкових судинах не дає зображення на комп'ютерних томограмах, тому що близька за щільністю до мозкової тканини (+30-+44 HU). KT дозволяє впевнено виявляти патологічні зміни кісток та наявність звапнень, денситометрична щільність яких знаходиться у межах +480-+800 HU.

Особливості МРТ зображення головного мозку.

Градація сірої шкали МРТ зображення головного мозку залежить від сили сигналів, що надходять від різних його утворів.

Сила МР сигналу залежить не лише від стану досліджуваного анатомічного об’єму, але й від технічних умов дослідження.

Незалежно від часу релаксації (Т1, Т2) шкіра голови дає невисокий сигнал і має вигляд темно-сірої смужки, під якою залягає яскрава смужка підшкірної (жирової) основи, котра дає високий сигнал. Замикаючі пластинки кісток черепа дають низький сигнал і виглядають темними. Диплоїтичний шар та інші ділянки кісток черепа, що мають губчасту будову і утримують жировий кістковий мозок, дають близький до високого сигнал і мають яскраве зображення.

На Т1 зважених зображеннях мозкова речовина дає сигнали середньої інтенсивності й представлена градацією сірих тонів. Біла речовина мозку містить більше ліпідів, ніж сіра, а остання багатша на воду. Тому біла речовина виглядає світлішою за сіру. При цьому спинномозкова рідина дає низький сигнал і виглядає чорною.

На Т2 зважених зображеннях рідина, на відміну від Т1 зваженого зображення, дає високий сигнал і виглядає білою, а тканини мозку дають приблизно такої ж самої сили сигнал, як і на Т1 зваженому зображенні. Однак різниця сил сигналів сірої і білої речовин мозку значніша, і тому краще, ніж на Т1 зважених зображеннях, визначається анатомічна структура головного мозку, в тому числі й підкіркових вузлів. Крім того, Т2 зважене зображення є чутливішим до набряків та вогнищ демієлінізації.

Повітря та вогнища звапнення не дають жодного сигналу за будь-якої послідовності та техніки дослідження і тому мають чорне зображення.

Кровоносні судини, як правило, не дають сигналу і залежно від проекції виглядають як чорні смужки чи кружальця. Але у режимі Т1 за певної швидкості кровоплину кров у судині може давати високий сигнал.

Дослідження після контрастування парамагнетиками проводять у режимі Т1 зваженого зображення. Контрастна речовина накопичується у вогнищах запалення та пухлинах, внаслідок чого зменшується час релаксації й збільшується інтенсивність сигналу.

Особливості УЗ зображення головного мозку немовлят.

Зображення структур головного мозку під час УЗ сканування вивчають на стандартних рівнях в коронарній (фронтальній), сагітальній і аксіальній площинах.

Звичайно, для повного уявлення про стан структур головного мозку чи для уточнення патологічного процесу потрібно отримати повний набір УЗ зображень у всіх трьох площинах.

Диференційоване зображення анатомічних структур головного мозку зумовлюється різною їх ехогенністю, яка значною мірою залежить від фізико-технічних умов сканування, стану паренхіми мозку, а також кількості рідини в його порожнистих утворах.

Кістки черепа є гіперехогенними, оскільки мають найбільший акустичний опір і найбільше відбивають УЗ хвилі. Вони зображуються у вигляді яскравих смужок відповідної форми.

Спинномозкова рідина дає анехогенне (темне) зображення. Паренхіма півкуль великого мозку і мозочка дають зображення, що має приблизно однакову гаму тонів сірого кольору – структури середньої ехогенності. До мозкових структур високої ехогенності належать борозни мозку, поздовжня щілина з мозковим серпом, мозочковий намет і черв’як мозочка, внутрішньошлуночкові судинні сплетіння.

Внутрішні сонні артерії та їхні гілки (мозкові артерії) візуалізуються як лінійні чи кругляшні пульсуючі структури підвищеної ехогенності. Вени головного мозку не пульсують, а тому їх можна визначити тільки за допомогою допплерографії.

КТ анатомія хребта і спинного мозку.

Хребці на аксіальних КТ сканах мають високу оптичну щільність щодо оточуючих м’яких тканин скелета та спинного мозку. Зображення хребців змінюється відповідно до рівня зрізу. Тверда мозкова оболонка спинного мозку виявляється як гладенька тонка смуга підвищеної щільності. Спинний мозок має вигляд еліпсоїдної гомогенної структури з незначним підвищенням оптичної щільності порівняно зі спинномозковою рідиною. Тому спинний мозок на непідсилених КТ зрізах визначається тільки тоді, коли він оточений досить товстим шаром спинномозкової рідини.

Міжхребцеві диски у нормі мають найменшу висоту (~3мм) у шийному відділі, а найбільшу (5-7мм) – у поперековому. Вони поступово збільшуються у краніо-каудальному напрямку. На КТ драглисте (пульпозне) ядро не відрізняється від фіброзного кільця та гіалінових пластинок. Зв’язковий апарат теж не диференціюється.

МР анатомія хребта і спинного мозку.

МРТ зображення хребетного стовпа залежить, головним чином, від сигналу, що дає кістковий мозок.

Губчаста речовина тіл хребців дає високий, часом неоднорідний сигнал. Хребетні дуги і суглобові відростки дають сигнал середньої інтенсивності.

Міжхребцеві диски на Т1 зважених зображеннях дають сигнал середньої інтенсивності. Передня та задня повздовжні зв’язки хребта та тверда мозкова оболонка, як і кіркова речовина хребців, не дають сигналу.

Спинний мозок найкраще візуалізується на сагітальних МР зрізах. На Т1 зважених зображеннях дає сигнал високої інтенсивності, який чітко відрізняється від низького сигналу спинномозкової речовини. Добре визначається поступове збільшення діаметра спинного мозку від рівня С₃ до Th₂ хребця і від Th₉ до L₂, де відповідно відходять корінці плечового та поперекового сплетінь.

МР – ангіографія. Останнім часом розроблено неінвазивне безконтрастне магнітно-резонансне дослідження судин головного мозку (МР-ангіографія). За допомогою МРТ програм (3D) можна отримати не лише зображення судин у трьох стандартних проекціях, але й їх об’ємну реконструкцію. Остання дозволяє оглянути судини під різними кутами, що значно полегшує розпізнавання невеликих змін і ушкоджень.