Право касаційного оскарження

кремо від рішення може бути оскаржено ухвалу господарського суду першої інстанції (ч. 1 ст. 106 ГПК) у випадках, передбачених цим Кодексом та Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”. Зокрема, ГПК передбачає оскарження окремо від рішення ухвали про відмову у прийняття позовної заяви (ст. 62), про повернення позовної заяви (ст. 63), про забезпечення позову (ст. 67), про зупинення провадження у справі (ст. 79), про припинення провадження у справі (ст. 80) тощо.

Провадження в касаційній інстанції призначено для перевірки законності судових актів господарських судів України, які набрали законної сили з метою більш надійного захисту прав учасників процесу, забезпечення єдності правозастосовчої практики та зміцнення законності в господарській сфері. Перевірку законності судових актів, які набрали законної сили, здійснює Вищий господарський суд України.Право касаційного оскарження мають особи, які брали участь у справі, а також особи, яких не було залучено до участі у справі, але щодо прав та обов’язків яких господарський суд прийняв рішення чи постанову (ст. 107 ГПК).

Згідно зі ст. 109 ГПК касаційна скарга (подання) подається до Вищого господарського суду України через місцевий чи апеляційний господарський суд, який прийняв оскаржуване рішення чи постанову. Місцевий чи апеляційний господарський суд зобов’язаний надіслати скаргу (подання) разом зі справою до Вищого господарського суду України у 5-денний строк з дня її надходження. Згідно ст. 110 ГПК касаційну скаргу (подання) може бути подано протягом одного місяця з дня набрання законної сили рішенням місцевого господарського суду чи постановою апеляційного господарського суду.

138.Поняття «підсудність»

підсудність означає роз­межування компетенції між різними ланками господарських судів та між окремими судами однієї ланки. Підсудністю називається роз­межування компетенції стосовно розгляду справ між окремими гос­подарськими судами¹. Таке розмежування здійснюється за двома ознаками: родовою ознакою, тобто родом справи, її предметом. За до­помогою родової підсудності можна встановити, якій судо­вій ланці підсудна конкретна справа. Загальні положення родової підсудності визначено в ст. 13 ГПК України; територіальною ознакою, тобто за місцезнаходженням сто­рін. Територіальна підсудність дозволяє розмежовувати ком­петенцію господарських судів одного рівня. Територіальна підсудність справ господарському суду визначена ст. 15 ГПК України. При встановленні територіальної підсудності не­обхідно керуватися рекомендаціями Вищого господарсько­го суду України. Відповідно до ст. 13,15 ГПК України підсудність справ визна­чається за предметними і територіальними ознаками. Виняток з цього правила становить виключна підсудність справ, що передба­чена ст. 16 ГПК України.Згідно з ч. 1 ст. 15 ГПК України справи в спорах, що виникають при укладенні, зміні та розірванні господарських договорів, справи у спорах про визнання договорів недійсними розглядаються госпо­дарським судом за місцезнаходженням сторони, зобов'язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, такі як: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші тощо.

139.Суддя господарського суду як носій судової влади.

Суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції (254к/96-ВР) і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом. Незалежність судді забезпечується: 1) особливим порядком його призначення, обрання, притягнення до відповідальності та звільнення; 2) недоторканністю та імунітетом судді; 3) незмінюваністю судді; 4) порядком здійснення судочинства, визначеним процесуальним законом, таємницею ухвалення судового рішення та ін.. Суддя є недоторканним. Суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення судом обвинувального вироку. свідчення судді, призначеного на посаду вперше, голови суду, заступника голови суду підписує Президент України. Посвідчення судді, обраного на посаду безстроково, судді у відставці підписує Голова Верховної Ради України. Суддею є громадянин України, який відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) та цього Закону призначений чи обраний суддею, займає штатну суддівську посаду в одному з судів України і здійснює правосуддя на професійній основі. Перебування на посаді судді несумісне із зайняттям посади в будь-якому іншому органі державної влади, органі місцевого самоврядування та з представницьким мандатом.

140.Порядо розгляду справи третейським судом.

Третейський суд, з додержанням вимог цього Закону, самостійновирішує питання про наявність або відсутність у нього компетенції для розгляду конкретної справи. Сторона має право заявити про відсутність у третейського суду компетенції стосовно переданого на його вирішення спору до початку розгляду справи по суті. Сторона має право заявити про перевищення третейським судом меж його компетенції, якщо в процесі третейського розгляду виникне питання, розгляд якого не передбачено третейською угодою або яке не може бути предметом такого розгляду відповідно до регламенту третейського суду чи цього Закону. У випадках, передбачених частинами другою та третьою цієї статті, третейський суд повинен відкласти розгляд справи або зупинити розгляд справи по суті до вирішення ним питання щодо наявності у нього відповідної компетенції. З питань наявності чи відсутності компетенції третейський суд у зазначених випадках виносить мотивовану ухвалу. Якщо третейський суд дійде висновку щодо неможливості розгляду ним конкретного спору внаслідок відсутності у нього компетенції, третейський розгляд припиняється, а витрати, понесені третейським судом, відшкодовуються сторонами в рівних частках. При прийнятті позову третейський суд вирішує питання пронаявність і дійсність угоди про передачу спору на розгляд третейського суду. У разі, якщо третейський суд дійде висновку про відсутність або недійсність зазначеної угоди, він повинен відмовити в розгляді справи. Про відмову у розгляді справи виноситься мотивована ухвала, яка надсилається сторонам. При цьому заявнику разом з ухвалою повертаються позовні матеріали. Правила третейського розгляду у третейському суді для вирішення конкретного спору визначаються цим Законом та третейською угодою. Правила третейського розгляду, визначені угодою сторін відповідно до частини першої цієї статті, не можуть суперечити обов'язковим положенням цього Закону, які не надають сторонам права домовлятися з окремих питань. Протокол засідання третейського суду ведеться лише в разі наявності угоди між сторонами про ведення протоколу або коли ведення протоколу передбачено регламентом третейського суду. Для ведення протоколу за згодою третейських суддів (третейського судді) сторонами може бути призначений секретар третейського розгляду. За його відсутності третейські судді можуть обрати секретаря із складу (крім голови) третейського суду, яким вирішується спір.

141.Порядок подання позову і наслідки порушення

Позов - це спрямована через суд вимога позивача до відповідача про захист порушеного або оспорюваного суб'єктивного права чи охоронюваного законом інтересу, яка здійснюється у визначеній законом процесуальній формі¹. Інші автори під позовом у господар­ському процесі розуміють вимогу до господарського суду заінтере­сованої особи про здійснення правосуддя в господарській справі на захист прав та інтересів, порушених чи оспорюваних іншою осо­бою. Позов втілює в собі право заінтересованої особи на порушення справи в господарському суді і судову діяльність на захист поруше­ного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу суб'єктів права звернення². Матеріально-правова сторона позову - це спір­на матеріально-правова вимога позивача до відповідача, яка вка­зана у позовній заяві і підлягає розгляду по суті у встановленому законом порядку. Процесуально-правова сторона позову - це звернення до гос­подарського суду з проханням щодо вирішення господарського спо­ру по суті і захисту порушеного або такого, що оспорюється правом чи охоронюваного законом, інтересу. Відповідно до ч. 1 ст. 54 ГПК України позовна заява подається до господарського суду в письмовій формі і підписується повноваж­ною посадовою особою позивача або його представником, прокуро­ром чи його заступником, громадянином - суб'єктом підприємни­цької діяльності або його представником. Дотримання відповідної форми позовної заяви та відповідність її змісту вимогам закону має суттєве значення для підготовки справи до розгляду, а також по­дальшого правильного та швидкого її розгляду. Господарський процесуальний кодекс України передбачає під­стави відмови у прийнятті позовної заяви, які встановлені ч. 1 ст. 62 ГПК України,заява не підлягає розгляду в господарських судах України; Так, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 62 ГПК суддя відмовляє у при­йнятті позовної заяви, якщо спір непідвідомчий господар­ському суду, зокрема, якщо його вирішення чинним зако­нодавством віднесене до компетенції іншого органу;у проваджені господарського суду або іншого органу, який у межах своєї компетенції вирішує господарський спір, є спра­ва зі спору між тими самими сторонами, про той самий пред­мет і з тих самих підстав або є рішення цих органів із такого спору;позов подано до підприємства або організації, які ліквідовані.

142. Відшкодування збитків:порядок виконання судового рішення

виконання судових рішень як самостійне й важливе процесуальне проваджен­ня з реалізації прав сторін (підтверджених відповідним рішенням), яке має свої стадії: порушення виконавчого провадження; добро­вільне та примусове виконання; поворот виконання; припинення виконавчого провадження. Стягувачем є фізична або юридична особа, на користь чи в інте­ресах якої видано виконавчий документ.У виконавчому документі зазначено потерпілу сторону і суму завданих збитків особі або особам..Розводіл стягнутих з боржника сум регулюється зак україни Про вик провадження Розподіл стягнутих державним виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум (у тому числі одержаної від реалізації майна боржника) здійснюється у такому порядку: 4) у четверту чергу стягуються штрафи, накладені державним виконавцем відповідно до вимог цього Закону. Якщо суми не вистачає то у у другу чергу задовольняються вимоги щодо стягнення аліментів, відшкодування збитків та шкоди, завданих внаслідок злочину або адміністративного правопорушення, каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, а також у зв'язку з втратою годувальника; Відповідно до ст. 19 цього Закону у виконавчому доку­менті мають бути зазначені:назва документа (наказ), дата видачі та найменування ор­гану (господарського суду), посадової особи (судді), що ви­дали документ;дата і номер рішення, за яким видано виконавчий документ;найменування резолютивна частина рішення господарського суду;дата набрання чинності рішенням;строк пред'явлення виконавчого документа до виконання. Наказ підписується суддею господарського суду і засвідчується печаткою цього суду

143.Особливості вирішення господарських спорів щодо визнання господарських договорів дійсними

Передусім визнання будь-якого правочину та договору, в тому числі й господарського, дійсним чи недійсним пов’язується з додержанням стороною (сторонами) при його вчиненні (укладенні) вимог, встановлених у ГК України, дотримання яких є необхідним для його укладення. Інакше кажучи, питання про дійсність чи недійсність ставиться лише щодо вчинених правочинів (укладених договорів), оскільки визнати недійсним можна тільки вчинений правочин (укладений договір). для того щоб дії особи (домовленість осіб) могли спричиняти певні правові наслідки у вигляді набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов’язків, необхідним є не тільки її (їх) дійсне волевиявлення, а і відповідність таких дій вимогам актів цивільного законодавства та моральним засадам суспільства.Встановлення факту укладення договору пов’язується з фактичними діями його сторін, спрямованими на укладення договору, з урахуванням таких норм:
1) загальних вимог ч. 1 ст. 638 ЦК України та ч. 2 ст. 180 ГК України, якими факт укладення будь-якого договору ставиться у залежність від досягнення сторонами в належній формі згоди з усіх істотних умов договору²;
2) вимог інших норм ЦК України та ГК України, в яких визначено окремі випадки, коли правочин вважається вчиненим, а договір — укладеним, зокрема:
а) вимог абз. 2 ч. 1 ст. 207 ЦК України, згідно з яким правочин вважається вчиненим у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв’язку;
б) вимог ч. 1 ст. 181 ГК України, відповідно до якої допускається укладення господарського договору у спрощений спосіб, і відповідно такий договір вважається укладеним, якщо воля сторін до його укладення виражається шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів;

144.Визначення поняття відповідач

Відповідач - це особа, яка, за твердженням позивача, є або порушником його прав, або необґрунтовано оспорює його права, вона внаслідок цього притягується до відповідальності за позо­вом і проти неї порушено справу. Чинне законодавство також передбачає, що відповідачами в господарському суді можуть бути, зокрема, державні та інші органи в разі подання заяви про ви­знання недійсними виданих ними актів. позивач має право пред'явити позов (ст. 1,54 ГПК України), а відповідач - звернутися до господарсько­го суду із зустрічним позовом (ст. 60 ГПК України) або надати від­зив на позовну заяву (ст. 59 ГПК України). Відповідач має право визнати позов повністю або частково. Але господарський суд не при­ймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнан­ня позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права й охоронювані законом інтереси. У та­ких випадках господарський суд розглядає спір по суті.

145.Повноваження і порядок утворення міжнародного комерційного арбітражу

Міжнародний комерційний арбітраж (або третейський суд) є різновидом комерційного арбітражу. Законодавство про арбітраж багатьох країн відображає природу арбітражу як альтернативного засобу вирішення спорів, що виникають у сфері економічного обігу, в основі якого лежить договір і який виключає юрисдикцію державних судів по розгляду конкретної справи Договірна природа арбітражу означає, що його формування є прерогативою сторін. Заснування або обрання арбітражу здійснюється сторонами, між якими існує спір про право. Постійно діючі третейські суди можуть утворюватися та діяти при зареєстрованих згідно з чинним законодавством України: всеукраїнських громадських організаціях; всеукраїнських організаціях роботодавців; фондових і товарних біржах, саморегулівних організаціяхпрофесійних учасників ринку цінних паперів; торгово-промислових палатах; всеукраїнських асоціаціях кредитних спілок, Центральнійспілці споживчих товариств України; об'єднаннях, асоціаціях суб'єктів підприємницькоїдіяльності - юридичних осіб, у тому числі банків. Постійно діючі третейські суди не можуть утворюватися та діяти при органах державної влади та органах місцевого самоврядування. Утворення постійно діючого третейського суду компетентним органом суб'єктів, визначених у частині першій цієї статті, вимагає: 1) прийняття рішення про утворення постійно діючого третейського суду; 2) затвердження Положення про постійно діючий третейський суд; 3) затвердження регламенту третейського суду; 4) затвердження списку третейських суддів. Списки третейських суддів постійно діючих третейських судів повинні містити такі відомості про третейських суддів: дата народження, освіта, отримана спеціальність, останнє місце роботи,загальний трудовий стаж, стаж роботи за спеціальністю. Порядок утворення третейського суду для вирішення конкретногоспору визначається третейською угодою, умови якої не можуть суперечити положенням цього Закону. Повноваження він забезпечує прийнятну, доступну і більш просту, на відміну від судової, процедуру вирішення спорів. Досить суттєвим є і те, що сторони можуть формувати склад арбітражу, який розглядає і вирішує справи, що сприяє довірі сторін до арбітрів і їхньої компетентності.Провадження в арбітражі передбачає також можливість узгодити взаємоприйнятну мову провадження, провадження в арбітражі має конфіденційний характер на відміну від гласності судового процесу, що також є його перевагою.

146.Касаційне оскарження в господарському процесі.

Касаційне провадження є однією з гарантій винесення господар­ськими судами законних судових актів і являє собою самостійну стадію судового процесу. З одного боку, касаційне провадження в господарському процесі обмежується перевіркою дотримання норм матеріального й процесуального права судами нижчого рівня. З іншого боку, до повноважень господарського суду касаційної інстанції віднесене право змінювати рішення суду першої інстанції, постанову апеляційної інстанції, а також відміняти їхнє рішення та приймати нове. Касаційне оскарження складається з таких стадій:порушення касаційного провадження;підготовка до розгляду касаційної скарги (подання);судовий розгляд касаційної скарги (подання) і прийняття постанови.

Право на подання касаційної скарги або касаційного подання мають, відповідно, сторони й прокурор. Таке саме право мають і особи, яких не було залучено до участі у справі, якщо суд прийняв рішення чи постанову, що стосується їхніх прав та обов'язків, у тому числі громадяни, які не є суб' єктами підприємницької діяль­ності. Право на касаційне оскарження виникає з дня набуття рі­шенням та постановою законної сили за наявності передбачених чинним законодавством передумов. У п. 1 роз'яснень Президії Вищого господарського суду від 28.03.2002 р. звертається увага на те, що право на касаційне оскар­ження мають також громадяни, які не є суб'єктами підприємниць­кої діяльності, якщо суд прийняв рішення чи постанову, що стосу­ється їхніх прав та обов'язків.

147.Можливість застосування адміністративно-господарських санкцій при вирішенні господарського спору.

За порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. ргани державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб'єктів господарювання такі адміністративно-господарські санкції: вилучення прибутку (доходу); адміністративно-господарський штраф; стягнення зборів (обов'язкових платежів); застосування антидемпінгових заходів;припинення експортно-імпортних операцій; застосування індивідуального режиму ліцензування; зупинення дії ліцензії (патенту) на здійснення суб'єктом господарювання певних видів господарської діяльності; анулювання ліцензії (патенту) на здійснення суб'єктом господарювання окремих видів господарської діяльності; обмеження або зупинення діяльності суб'єкта господарювання; скасування державної реєстрації та ліквідація суб'єкта господарювання; інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами. Суб'єкт господарювання має право оскаржити до суду рішення будь-якого органу державної влади або органу місцевого самоврядування щодо застосування до нього адміністративно-господарських санкцій. дміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

148. Право оперативного управлыння та довірчої власності як об’єкт господарського спору

Об’єктом спору можуть виступати право власності на відповідне майно,що закріплене за ним на певному праві. Здійснюючи право повного господарського відання, підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать закону та цілям діяльності підприємства. До права повного господарського відання застосовуються правила про право власності, якщо інше не встановлено законодавчими актами України.Дане право може виступати об’єктом позовних вимог,я ящо майно незаконним способом перейшло на власність іншої особи, або підтвердити право повного господарського відання на об’єкт.Якщо казати про державне майно,для його віджучження потрібен відповідний дозвіл. Судовий захист права власності здійснюється шляхом розгляду справ за такими позовами про визнання права власності на майно; про витребування майна з чужого незаконного володіння чи відшкодування його вартості; про відшкодування шкоди, заподіяної майну, або збитків, завданих особі порушенням її права власника.ДОВІРЧА ВЛАСНІСТЬ -, траст - система фі-дуціарних, тобто заснованих на довірі, майнових відносин (fiduciary ownership). Суб'єктами даних відносин можуть бути засновник Д. в. (settlor), довірчий власник (trustee), а також бенефіціарій (cestui que trust) — особа, на користь якої створюється Д. в. Довірчий власник зобов'язується управляти майном (тобто здійснювати не заборонені законом трастові операції), переданим йому ін. суб'єктом — засновником Д. в., таким чином, щоб бенефіціарій отримував у межах строку, на який встановлено Д. в., певний прибуток. Відбувається немовби розщеплення права власності: повноваження щодо управління об'єктом права власності належать одній особі, а вигоди отримує інша. Бене-фіціарієм може бути як сам засновник, так і вказані ним особи. Довірчий власник використовує передане майно лише згідно з визначеною засновником метою

149. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. 2. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. 3. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник У випадку, коли набувач є недобросовісним, немає необхідності визнавати навіть перший договір недійсним (як це було б необхідно у деяких випадках за умови добросовісності набувача). Власник подає позов про витребування майна у недобросовісного позивачмає право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках. кщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі й те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна».У випадку, якщо б топ-р вжив термін «недобросовісний» не в юридичному, а в побутовому сенсі (тобто недобросовісність набувача не доведена, а припускається чи людина набувач погана, без совісті), як ви слушно зауважили, то також немає необхідності «визнавати весь ланцюжок договорів купівлі-продажу недійсним»: у деяких випадках визнається недійсним перший договір, а потім власник, за наявності обставин, передбачених ст.388 ЦК витребує майно у останньої у ланцюжку особи.

150Статтею 47-1 ГПК України встановлено, що розмір витрат на інфор­маційно-технічне забезпечення судового процесу визначається Кабі­нетом Міністрів України за поданням Вищого господарського суду України. Постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2005 рВитрати оплачують фізичні та юридичні особи, що звертаються до суду з позовними заявами, заявами про відкриття справ окремого провадження, клопотаннями про надання дозволу на при­мусове виконання рішення іноземного суду, про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, та скаргами. Документом про оплату витрат є квитанція установи банку або відділення поштового зв'язку, які прийняли платіж, платіжне до­ручення, підписане уповноваженою посадовою особою і скріплене печаткою установи банку з позначкою про дату виконання платіж­ного доручення. До витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи відносяться витрати, пов'язані з інформуванням учасників цивільного процесу про хід і результати розгляду справи, а також витрати, пов'язані з виготовленням та видачею копій судових рішень. Якщо позовна заява містить одночасно вимоги, які належать до різних категорій справ і для яких передбачено різний розмір витрат, їх оплата здійснюється за справою з найбільшим розміром. У разі об'єднання в одне провадження кількох однорідних позовних вимог або їх роз'єднання перерахунок витрат не проводиться. За виділену в самостійне провадження справу витрати оплачуються в розмірі, передбаченому для подання заяви до суду першої інстанції.

151. госп. спори, що можуть можуть бути переданы на вир. до третейського суду

Стаття 5. Право передачі спору на розгляд третейського суду

Юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.

Спір може бути переданий на вирішення третейського суду до прийняття компетентним судом рішення у спорі між тими ж сторонами, з того ж предмета і з тих самих підстав.

Стаття 6. Підвідомчість справ третейським судам

Третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком:

1) справ у спорах про визнання недійсними нормативно-правових актів;

2) справ у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб;

3) справ, пов'язаних з державною таємницею;

4) справ у спорах, що виникають із сімейних правовідносин, крім справ у спорах, що виникають із шлюбних контрактів (договорів);

5) справ про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом;

6) справ, однією із сторін в яких є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт під час здійснення ним владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, державна установа чи організація, казенне підприємство;

7) справ у спорах щодо нерухомого майна, включаючи земельні ділянки;

8) справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення;

9) справ у спорах, що виникають з трудових відносин;

10) справ, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, пов'язаних із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цих товариств;

11) інших справ, які відповідно до закону підлягають вирішенню виключно судами загальної юрисдикції або Конституційним Судом України;

12) справ, коли хоча б одна із сторін спору є нерезидентом України;

13) справ, за результатами розгляду яких виконання рішення третейського суду потребуватиме вчинення відповідних дій органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими чи службовими особами та іншими суб'єктами під час здійснення ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень;

14) справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

152.Виконання рішень господарських судів

Вступивши в законну силу, рішення господарського суду набувають якості обов’язковості і виконавчості, внаслідок чого сторони зобов’язані діяти згідно з приписом рішення.

Виконання рішення господарського суду є завершальною і важливою стадією господарського процесу. Реальний захист відновлення порушених суб’єктивних прав юридичної особи, громадянина-підприємця можуть бути забезпечені лише тоді, коли боржник добровільно підкоряється рішенню господарського суду або буде примушений до цього компетентними органами, коли буде виконане рішення господарського суду. Кожне рішення господарського суду повинно бути виконане у встановленому законодавством порядку, тобто реалізоване для досягнення тієї мети, про яку дбала зацікавлена організація, коли зверталася до господарського суду. В іншому випадку звернення до цього органу виявилося б непотрібними витратами коштів, сил, часу сторін і господарського суду, оскільки захист прав є не що інше, як його реальне, в необхідних випадках — примусове здійснення. Тому в рамках господарського процесу регулюються і здійснюються не тільки правовідносини по розгляду й вирішенню господарських справ, але й по виконанню прийнятих рішень.

Примусове виконання судових рішень забезпечує їх сталість, гарантує здійснення справ, визнаних рішенням господарського суду, і виконання підтверджених ним обов’язків. Виконавче провадження — це стадія господарського процесу, в якому спеціальні органи держави провадять примусове здійснення справ суб’єктів господарювання, які підтверджені рішенням господарського суду.

Як стадія господарського процесу виконання судових рішень здійснюється в процесуальній формі, та порядок діяльності органів виконання заздалегідь приписаний законом. Зацікавленим особам забезпечена можливість брати участь у виконавчому провадженні, при цьому їм надані певні процесуальні права.

Чітке і своєчасне виконання всіх рішень господарського суду робить діяльність його органів ефективною. Саме тому провадження по виконанню судових рішень має важливе значення і за своєю суттю є заключною стадією господарського процесу з конкретної справи.

 

Рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов’язковими на всій території України (ст. 115 ГПК). Виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом. Пред’явленням наказу до виконання порушується виконавче провадження.

Провадження по виконанню рішень будь-якого юрисдикційного органу має важливе значення в механізмі захисту прав. Помилки, які допущені на цьому заключному етапі захисту права, можуть звести нанівець попередню діяльність правоохоронного органу і призвести до зворотнього результату — порушення суб’єктивних прав сторін, які сперечаються. Тому примусове здійснення порушеного або оспорюваного права знаходиться під контролем суду, одночасно є заключною стадією провадження в юрисдикційному органі.

Виконання рішення господарських судів регламентуються нормами Господарського процесуального кодексу України (ст.ст. 115—122), Законом України “Про виконавче провадження” та іншими нормативно-правовими актами.

Необхідно відрізняти примусове виконання рішення господарського суду відносно боржника від стадії виконавчого провадження, яка складається з низки процесуальних дій, зокрема видачі наказу, який може і не бути подано до виконання у зв’язку з добровільним виконанням рішення; видачі дубліката наказу, якщо останній втрачено; відстрочки, розстрочки, зміни одного способу та порядку виконання іншим, повороту виконання рішення та інше. Названі дії пов’язані з виконанням рішення незалежно від того, яким чином воно виконується — добровільно чи примусово.

Вказані дії мають одну мету — реальне забезпечення захисту дійсно порушеного або оспорюваного права. Вони становлять самостійну і заключну стадію господарського процесу. Норми, які регулюють провадження в господарському суді, становлять самостійний інститут господарського процесуального законодавства.

153.мирова угода в господарському процесі

 

Укладення мирової угоди передбачено як в процесі судового розгляду справи по суті (ст. 78 Господарського процесуального кодексу України, далі — ГПК України), так і на стадії виконання судового рішення (ч. 4 ст. 121 ГПК України, ст. 11 1 Закону України «Про виконавче провадження»), а також в процесі провадження справи про банкрутство відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Крім того, укладення мирової угоди можливо також у цивільному та адміністративному процесах.

Згідно з ч. 1 ст. 78 ГПК України умови мирової угоди сторін викладаються в адресованих господарському суду письмових заявах, що долучаються до справи. Ці заяви підписуються обома сторонами.

Як правило, мирова угода підписується сторонами як окремий документ, разом з ним подається заява про її затвердження, підписана кожною стороною окремо, або у вигляді одного документа, підписаного обома сторонами. На практиці мають місце випадки, коли суд вимагає подання заяв про затвердження мирової угоди, підписаних окремо позивачем та відповідачем, відмовляючись прийняти обопільно підписану заяву, хоча це прямо суперечить згаданому вище положенню ст. 78 ГПК України.

Мирова угода може стосуватися лише прав і обов’язків сторін щодо предмета позову (ч. 3 ст. 78 ГПК України). Це положення ГПК України передбачає, що забороняється включати до мирової угоди ті питання, які не були включені до складу позовних вимог.

Мирова угода – це взаємні поступки, на які йдуть кожна із сторін спору.

Чи є мирова угода виконавчим документом?

Згідно Закону України «Про виконавче провадження» сама по собі мирова угода не може розглядатися як виконавчий документ. Разом з тим, наказ господарського суду про примусове виконання мирової угоди не може бути видано, оскільки провадження у справі припинено. Частиною другою п.п. 2 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавчим документом є ухвали судів у господарських справах, у випадках передбачених законом.

У зв’язку із цим, Вищий господарський суд України у п. 3.9.6. свого роз’яснення від 18.09.1997р. № 02-5/289 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України» (з наступними змінами і доповненнями) зазначив наступне:

«У разі ж ухилення однієї зі сторін від виконання мирової угоди:

- якщо ухвала господарського суду про затвердження мирової угоди відповідає вимогам статті 19 Закону України "Про виконавче провадження", то вона є виконавчим документом у розумінні пункту 2 частини другої статті 3 названого Закону і підлягає виконанню державною виконавчою службою; тому за наявності зазначеної умови позовна заява про спонукання до виконання мирової угоди не підлягає розгляду в господарських судах;

- якщо ж ухвала суду про затвердження мирової угоди не містить усіх даних, зазначених у статті 19 названого Закону, то така ухвала не має статусу виконавчого документа, і інша сторона у справі не позбавлена права звернутися з позовом про спонукання до виконання мирової угоди».

154.Розгляд спорыв за договором лызингу

Выдповыдно до зу"про фынансовий лызинг"

Стаття 17. Вирішення спорів

1. Спори, що виникають при укладанні та виконанні лізингових договорів, вирішуються відповідно до закону.

2. Спори, що виникають із договорів міжнародного лізингу, вирішуються з урахуванням визначених такими договорами умов розгляду та вирішення спорів.

Окремо можна зупинитись на питанні досудового забезпечення прав лізингодавця. Так, відповідно до статті 10 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингодавець має право стягувати з лізингоодержувача прострочену заборгованість у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса. Проте слід пам'ятати, що нотаріус вчинить такий напис лише на договору, посвідченому нотаріально.

Лізинг є специфічним різновидом найму (оренди), що в деяких випадках може поєднувати в собі ознаки купівлі-продажу (поставки). Підтвердженням цього є положення ч. 2 ст. 806 ЦК України, відповідно до яких до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду), купівлю-продаж та положення про договір поставки з урахуванням особливостей, встановлених спеціальним законодавством.

Використання лізингу в господарській практиці часто зумовлюється відсутністю або недостатністю коштів для придбання майна у власність1. З огляду на це фахівці вважають лізинг одним з найбільш перспективних шляхів розвитку відносин власності та залучення інвестиційних коштів.

Основними нормативними актами в сфері регулювання лізингових відносин є ГК України (ст. 292), ЦК України (§ 6 гл. 58), а також Закон України від 16 грудня 1997 р. № 723/97-ВР "Про фінансовий лізинг". Крім того, оскільки операції фінансового лізингу вважаються фінансовими послугами, на них поширюються вимоги Закону України від 12 липня 2001 р. № 2664-Ш "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" та відповідних підзаконних нормативних актів. наказ Міністерства України у справах науки і технологій від 3 березня 1998 р. № 59 "Про затвердження нормативних актів щодо порядку фінансування інноваційних проектів", яким, зокрема, було затверджено Примірний договір фінансового лізингу та Примірний інноваційний договір, який передбачає застосування фінансового лізингу.Як свідчать результати узагальнення практики лізингової діяльності, а також судової практики, пов'язаної з вирішенням спорів між учасниками лізингових відносин, однією із найбільш розповсюджених категорій справ є спори, що пов'язані з поверненням лізингодавцю предмет договору лізингу (далі - предмет лізингу) в наслідок допущених з боку лізингоодержувача порушень. У разі безпідставної відмови лізингоодержувача повернути предмет лізингу має місце порушення права власності лізингодавця на нього. В такому разі лізингодавець отримує право звернутися за захистом свого порушеного права до суду, інших органів державної влади або осіб, уповноважених законом на захист цивільних прав учасників цивільних відносин. Якщо лізингоодержувач не виконає обов'язку повернути лізингодавцю предмет лізингу, останній має право звернутися по-перше, до суду з відповідним позовом про повернення майна, що належить йому на праві власності, з чужого незаконного володіння, або, по-друге, до нотаріуса з метою отримання виконавчого напису нотаріуса щодо повернення йому предмета лізингу в безспірному порядку.

155.Рішення касаційної інстанції

 

За наслідками розгляду касаційної скарги (подання) суд приймає постанову (ст. 111-11 ГПК). У постанові мають бути зазначені:

— найменування касаційної інстанції, склад суду, номер справи і дата прийняття постанови;

— найменування сторін і найменування особи, яка подала касаційну скаргу (подання);

— найменування місцевого господарського суду або апеляційного господарського суду, рішення, постанова якого оскаржується, номер справи, дата прийняття рішення, постанови, прізвище судді (суддів);

— стислий виклад суті рішення місцевого господарського суду, рішення, постанови апеляційного господарського суду;

— підстави, з яких оскаржено рішення, постанову;

— доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу (подання);

— мотиви, за якими касаційна інстанція не застосовує закони та інші нормативні правові акти, на котрі посилалися сторони, а також закони та інші нормативно-правові акти, якими керувався суд, приймаючи рішення;

— у разі скасування або зміни рішення чи постанови — мотиви, за якими касаційна інстанція не погодилася з висновками суду першої або апеляційної інстанції;

— висновки за результатами розгляду касаційної скарги (подання);

— дії, що їх повинні виконати сторони та суд першої інстанції у разі скасування рішення чи постанови і передачі справи на новий розгляд;

— новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та надсилається сторонам у справі у п’ятиденний строк з дня її прийняття.

Вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов’язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи. Постанова касаційної інстанції не може містити вказівок про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи.

Верховний Суд України (ст. 111-15 ГПК) переглядає у касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України у випадках, коли вони оскаржені:

— з мотивів застосування Вищим господарським Судом України закону чи іншого нормативно-правового акта, що суперечить Конституції України;

— у разі їх невідповідності рішенням Верховного Суду України чи Вищого суду іншої спеціалізації з питань застосування норм матеріального права;

— у зв’язку з виявленням різного застосування Вищим господарським судом України одного й того самого положення закону чи іншого нормативно-правового акта в аналогічних справах;

— на підставі визнання їх міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, такими, що порушують міжнародні зобов’язання України.

Підставами для скасування постанов Вищого господарського суду України є їх невідповідність Конституції України, міжнародним договорам, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, чи інше неправильне застосування норм матеріального права (ст. 111-19 ГПК).

Касаційна скарга, касаційне подання Генерального прокурора України на постанову Вищого господарського суду України можуть бути подані не пізніше одного місяця з дня їхнього прийняття.

У разі виникнення підстав для оскарження постанови Вищого господарського суду України після закінчення зазначеного строку Верховний Суд України зобов’язаний прийняти касаційну скаргу (подання) до свого провадження.

156.Визначення поняття: "Ухвала господарського суду" у теоретичному, практичному та науковому значеннях

 

Ухвали господарського суду — це судові господарські акти, які приймає господарський суд, що не вирішують спір сторін по суті — на відміну від рішення. Ухвали господарського суду вирішують певні питання, які виникають у процесі розгляду справи, її виникнення, руху й припинення.

Ухвали господарського суду відрізняються за своїм характером і наслідками.

За правовими наслідками відрізняються ухвали, які виносяться в процесі розгляду справи, що забезпечують розвиток господарського процесу, та ухвали, якими закінчується розгляд спору без винесення рішення по суті. Останні — ухвали про припинення провадження по справі й залишення позову без розгляду (ст.ст. 80, 81 ГПК). З прийняттям цих ухвал господарський процес припиняється без розгляду справи по суті. Це і є форма закінчення справи без розгляду.

Ухвали господарського суду за їх змістом також розділяються на види. Відмінність зазначених ухвал від усіх інших полягає в тому, що вони припиняють можливість подальшого руху справи, є єдиними ухвалами, які виносяться по справі, що мають значення судового рішення.

Підготовчі ухвали приймаються до розгляду справи по суті й вирішення її у судовому засіданні. Цими ухвалами вирішуються окремі питання процесуального характеру, які виникають при порушенні справи, поданні позову та підготовці матеріалів справи до судового розгляду — відмова у прийнятті позовної заяви (ст. 62 ГПК), прийняття позовної заяви (ст. 64 ГПК) тощо.

При підготовці справи до судового розгляду багаточисельні дії судді можуть бути реалізовані у вигляді низки ухвал про залучення до участі у процесі третіх осіб, витребування доказів, залучення іншого відповідача та інше.

У стадії вирішення справи по суті господарський суд приймає ухвали, які сприяють винесенню законного й обґрунтованого рішення, спрямовані на захист прав і законних інтересів сторін і допомагають ходу процесу і його руху. Це ухвали про відкладення розгляду справи (ст. 77 ГПК) і про зупинення провадження у справі (ст. 79 ГПК).

Є ухвали, які виносяться вже після розгляду справи по суті. Зокрема, ухвала про виправлення судового рішення (ст. 89 ГПК). Є ухвали, які спрямовані на забезпечення виконання рішення суду, — це ухвали з питань забезпечення позову (ст. 67 ГПК).

У стадії виконання рішення господарський суд приймає ухвали про видачу дубліката наказу (ст. 120 ГПК), про відстрочку або розстрочку виконання, зміну способу та порядку виконання рішення (ст. 121 ГПК) та інші.

В ухвалі вказуються питання, по якому вона виноситься, мотиви, за якими суд дійшов своїх висновків, та висновок з питання, яке розглядалось.

Зміст ухвали аналогічний змісту рішення, вона також складається зі вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин. Згідно зі ст. 86 ГПК ухвала має містити:

— найменування господарського суду, номер справи і дату винесення ухвали, найменування сторін, ціну позову, вимогу позивача, прізвище судді (суддів), представників сторін, прокурора, інших осіб, які брали участь у засіданні (із зазначенням їхніх посад);

— стислий виклад суті спору або зміст питання, з якого виноситься ухвала;

— мотиви винесення ухвали з посиланням на законодавство;

— висновок з розглянутого питання;

— вказівку на дії, що їх повинні вчинити сторони, інші підприємства, організації, державні та інші органи та їх посадові особи у строки, визначені господарським судом.

Ухвали розсилаються сторонам, прокурору, який брав участь у господарському процесі, третім особам у п’ятиденний строк після їх прийняття.

Прийняття додаткової ухвали, роз’яснення і виправлення ухвали передбачено ст. 88, 89 ГПК.

Діюче законодавство передбачає ще один вид ухвали — окрема (ст. 90 ГПК). Якщо при вирішенні господарського спору виявляється порушення законності або мають місце недоліки в діяльності підприємства, установи, організації, державного чи іншого органу, господарський суд виносить окрему ухвалу. Окрема ухвала надсилається відповідним

 

157.Завдання третейського суду та принципи його організації

ЗУ "про третейськ. суди"

Стаття 3. Завдання третейського суду

Завданням третейського суду є захист майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних чи юридичних осіб шляхом всебічного розгляду та вирішення спорів відповідно до закону.

Стаття 4. Принципи організації і діяльності третейського суду

Третейський суд утворюється та діє на принципах:

1) законності;

2) незалежності третейських суддів та підкорення їх тільки законові;

3) рівності всіх учасників третейського розгляду перед законом і третейським судом;

4) змагальності сторін, свободи в наданні ними третейському суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості;

5) обов'язковості для сторін рішень третейського суду;

6) добровільності утворення третейського суду;

7) добровільної згоди третейських суддів на їхнє призначення чи обрання у конкретній справі;

8) арбітрування;

9) самоврядування третейських суддів;

10) всебічності, повноти та об'єктивності вирішення спорів;

11) сприяння сторонам у досягненні ними мирової угоди на будь-якій стадії третейського розгляду

 

158.порядок і строк розгляду справи місцевим господарським судом

Господарський суд порушує справи за позовними заявами:

підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів;

державних та інших органів, які звертаються до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами України;

прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави;

рахункової палати, яка звертається до господарського суду в інтересах держави в межах повноважень, що передбачені Конституцією та законами України.

Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Господарський суд порушує справи про банкрутство за письмовою заявою будь-кого з кредиторів, боржника. Господарські суди вирішують господарські спори у порядку позовного провадження, передбаченому Господарським процесуальним Кодексом України.

Позивач, прокурор чи його заступник зобов'язані при поданні позову надіслати сторонам копії позовної заяви та доданих до неї документів, якщо цих документів у сторін немає.

Такий самий обов'язок покладається на позивача у разі залучення господарським судом до участі у справі іншого відповідача, заміни господарським судом неналежного відповідача.

Суддя, прийнявши позовну заяву, не пізніше п'яти днів з дня її надходження виносить і надсилає сторонам, прокурору, якщо він є заявником, ухвалу про порушення провадження у справі, в якій вказується про прийняття позовної заяви, призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, необхідні дії щодо підготовки справи до розгляду в засіданні.

Ухвала надсилається також іншим підприємствам, установам, організаціям, державним та іншим органам у випадках, коли від них витребуються документи, відомості та висновки або їх посадові особи викликаються до господарського суду.

З метою забезпечення правильного і своєчасного вирішення господарського спору суддя вчиняє в необхідних випадках дії по підготовці справи до розгляду

Спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви.

Спір про стягнення заборгованості за опротестованим векселем має бути вирішено господарським судом у строк не більше одного місяця від дня одержання позовної заяви.

У виняткових випадках голова господарського суду чи заступник голови господарського суду має право продовжити строк вирішення спору, але не більш як на один місяць.

Про продовження строку вирішення спору виноситься ухвала

Порядок ведення засідання визначається суддею, а в разі розгляду справи трьома суддями - суддею, головуючим у засіданні.

Суддя оголошує склад господарського суду, роз'яснює учасникам судового процесу їх права та обов'язки і сприяє у здійсненні належних їм прав.

У засіданні заслуховуються представники позивача і відповідача та інші особи, які беруть участь у засіданні.

Якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні, а також про огляд і дослідження письмових або речових доказів у місці їх знаходження складається протокол.

При вирішенні господарського спору по суті (задоволення позову, відмова в позові повністю або частково) господарський суд приймає рішення.

Рішення викладається у письмовій формі та підписується всіма суддями, які брали участь у засіданні. У разі розгляду справи трьома суддями суддя, не згодний з рішенням, зобов'язаний викласти у письмовій формі свою окрему думку, що приєднується до справи

 

159.Правовий статус арбытра мка

РЕГЛАМЕНТ

МЕЖДУНАРОДНОГО КОММЕРЧЕСКОГО АРБИТРАЖНОГО СУДА

ПРИ ТОРГОВО-ПРОМЫШЛЕННОЙ ПАЛАТЕ УКРАИНЫ

Утверждено Решением Президиума Торгово-промышленной палаты Украины от 17 апреля 2007

Арбитры

1. Арбитрами могут являться лица, назначенные сторонами при соблюдении условий настоящего Регламента, либо лица, назначенные Президентом Торгово-промышленной палаты Украины.

2. Президиум Торгово-промышленной палаты Украины по представлению Президиума МКАС утверждает Рекомендательный список арбитров сроком на 5 лет, в который могут включаться как граждане Украины, так и граждане других государств и лица без гражданства, обладающие необходимыми специальными знаниями в области разрешения споров, отнесенных к компетенции МКАС.

В Рекомендательном списке арбитров указываются имя и фамилия арбитра, его постоянное место жительства (город, страна), образование, специальность, ученая степень (звание), должность, место работы и другие сведения по решению Президиума МКАС

ЗУ"про мка"

Стаття 10. Кількість арбітрів

1. Сторони можуть за власним розсудом визначати кількість арбітрів.

2. Якщо сторони не визначать цієї кількості, то призначаються три арбітри.

Стаття 12. Підстави для відводу арбітра

1. В разі звернення до будь-якої особи у зв'язку з її можливим призначенням як арбітра ця особа повинна повідомити про будь-які обставини, які можуть викликати обгрунтовані сумніви щодо її неупередженості або незалежності. Арбітр з моменту його призначення і протягом всього арбітражного розгляду повинен без зволікання повідомити сторони про такі обставини, якщо він не повідомив їх про ці обставини раніше.

2. Відвід арбітру може бути заявлено тільки в тому разі, якщо існують обставини, що викликають обгрунтовані сумніви щодо його неупередженості або незалежності, або якщо він не має кваліфікації, обумовленої угодою сторін. Сторона може заявити відвід арбітру, якого вона призначила або у призначенні якого вона брала участь, лише з причин, які стали їй відомі після його призначення.