Повноваження апеляційних судів

розглядають справи в апеляційному порядку відповідно до процесуального закону;

розглядають по першій інстанції справи, визначені законом (крім апеляційних господарських судів);

ведуть та аналізують судову статистику, вивчають і узагальнюють судову практику;

надають методичну допомогу у застосуванні законодавства місцевим судам;

здійснюють інші повноваження, передбачені законом.

Апеляційний суд України розглядає справи, віднесені до його підсудності, в апеляційному порядку відповідно до вимог процесуального закону.

32. Правові засади звернення до третейського суду.

Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону. Спір може бути переданий на вирішення третейського суду до прийняття компетентним судом рішення у спорі між тими ж сторонами, з того ж предмета і з тих самих підстав. Угода про передачу спору до третейського суду – це угода про сторін про передачу третейському суду певного спору, окремих категорій або всіх спорів, які виникли або можуть виникнути між ними у зв’язку з будь-якими правовідносинами незалежно від того, чи мали вони договірний характер. Третейська угода може містити як вказівку про конкретно визначений третейський суд так і просте посилання на вирішення відповідних спорів між сторонами третейським судом. Законодавство передбачає певні вимоги до форми угоди про передачу спору третейському суду. Третейська угода може бути укладена у вигляді третейського
застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової
угоди.
Якщо сторони не домовилися про інше при передачі спору до постійно діючого третейського суду, а також при вказівці у третейській угоді на конкретний постійно діючий третейський суд регламент третейського суду розглядається як невід'ємна частина третейської угоди. За будь-яких обставин у разі суперечності третейської угоди регламенту третейського суду застосовуються положення регламенту. Третейська угода укладається у письмовій формі. Третейська угода вважається укладеною, якщо вона підписана сторонами чи укладена шляхом обміну листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням засобів електронного чи іншого зв'язку, що забезпечує фіксацію такої угоди, або шляхом направлення відзиву на позов, в якому одна із сторін підтверджує наявність угоди, а інша сторона проти цього не заперечує.
Третейська угода має містити відомості про найменування сторін та їх місцезнаходження, предмет спору, місце і дату укладання угоди. Посилання у договорі, контракті на документ, який містить умову про третейський розгляд спору, є третейською угодою за умови, що договір укладений у письмовій формі і це посилання є таким, що робить третейську угоду частиною договору. У разі недодержання правил, передбачених цією статтею, третейська угода є недійсною. Якщо третейська угода укладена у вигляді третейського застереження, то вона вважається невід'ємною частиною угоди і щодо неї діють такі самі правила правонаступництва, що й до угоди в цілому.

33. Правовий статус представника при вирішенні господарського спору.

Справи в господарському суді через представників можуть вести як організації, так і громадяни. Справи юридичних осіб у господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їхнє посадове становище.
Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої особи та посвідчується печаткою підприємства, організації. Повноваження сторони або третьої особи від імені юридичної особи може здійснювати її відособлений підрозділ, якщо таке право йому надано установчими або іншими документами.
Громадяни можуть вести свої справи в господарському суді особисто або через представників, повноваження яких підтверджуються нотаріально посвідченою довіреністю.
Обсяг повноважень представника залежить від повноважень особи, яку представляють, і від того, яки повноваження ця особа надала представнику. Тому процесуальні права й обов’язки представника визначають, виходячи з обсягу прав та обов’язків тієї особи, яку він представляє, і в межах повноважень, які закріплені в довіреності. До того ж у представника відсутні самостійні процесуальні права й обов’язки. Враховуючи це, не можна вважати представника самостійним учасником господарського процесу.

34. Відповідальність учасників господарських відносин при вирішенні господарських спорів.

Порушення учасників процесу загальновідомі: недобросовісне користування своїми правами (зазвичай для затягування процесу), невиконання вказівок суду, викладених в ухвалах (зокрема, щодо надання документів для розгляду справи). Водночас, забезпечення відповідальності учасників процесу повністю залежить від основних сучасних проблем українського судочинства – якості роботи суддів та виконавчого провадження. Процесуальне законодавство вже містить деякі норми стосовно відповідальності учасників процесу, але не завжди вони застосовуються судами. А якщо застосовуються, то суди повністю залежать від, на жаль, неефективної системи виконавчого провадження. Якщо ж розглядати питання відповідальності учасників процесу окремо, напрями вдосконалення можуть бути такими. По-перше, надання судам більших можливостей для притягнення до відповідальності учасників процесу. Єдиної "каральної" норми, безпосередньо доступної зараз судам – ст. 185-3 КпАП – явно бракує. Необхідне розширення об’єктивної сторони правопорушення, збільшення розміру санкції, та, можливо, поширення відповідальності на юридичних осіб (особливо для цілей господарського процесу). Наприклад, бажано дозволити судам притягувати до відповідальності (штрафу) учасників судового процесу та/або їх представників за явні зловживання процесуальними правами, наприклад, багаторазове подання неналежних доказів або ідентичних клопотань (але в жодному разі не відмовляти у прийнятті клопотання, що іноді відбувається на практиці). По-друге, підвищення вартості судового процесу для недобросовісної сторони. Наприклад, є доцільним ширше тлумачення судами процесуальних витрат, які стягуються зі сторони, проти якої ухвалене рішення, особливо поняття "інших витрат, пов'язаних з розглядом справи". Наразі і законодавство, і практика тлумачать витрати дуже вузько, що фактично позбавляє учасників процесу можливості відшкодувати, наприклад, витрати на юридичні послуги.

Така новела має спрямовуватися на зменшення кількості і тривалості недобросовісних позовів, що подаються без об’єктивних підстав для їх задоволення. Тут доречно звернути увагу на нещодавні зміни в цивільному процесі Італії, де Верховний суд отримав право стягувати судові витрати зі сторони, котра „програла”, у подвійному розмірі у разі, якщо він вважатиме, що скарга на рішення була подана без реальних шансів на її задоволення і з метою відтягування остаточного вирішення справи.

При цьому не слід зводити відповідальність лише до покарання. Наприклад, якщо суди будуть частіше користуватися своїм правом не приймати докази, які не були вчасно подані без поважних причин, або розглядати справу у відсутності належно повідомленого учасника, це дисциплінуватиме учасників процесу.

35. Особливості вирішення господарських спорів про визнання права володіння та користування об’єктами інтелектуальної власності.

У застосуванні законів про охорону прав інтелектуальної власності судам слід враховувати зміну термінів, якими визначаються окремі об'єкти права інтелектуальної власності. Так, знаки для товарів і послуг за Цивільним кодексом (435-15) (стаття 420, глава 44) та Господарським кодексом (436-15) (статті 155, 157-158) визначено як торговельні марки (знаки для товарів і послуг), а фірмове найменування - як комерційне (фірмове) найменування (стаття 420, глава 43 Цивільного кодексу, статті 155, 159 Господарського кодексу).
6. У зв'язку з врегулюванням Цивільним кодексом (435-15) та Господарським кодексом (436-15) питання про право інтелектуальної власності на комерційне найменування у справах, пов'язаних із захистом зазначеного права, господарськими судами до правовідносин, що виникли після 1 січня 2004 року, не може застосовуватися Положення про фірму (n0002400-27), затверджене постановою ЦВК і РНК СРСР від 22 червня 1927 року.У зв'язку з набранням чинності Кодексом адміністративного судочинства України (2747-15) господарським судам слід враховувати, що спори, пов'язані з визнанням недійсними документів, які встановлюють право на об'єкти інтелектуальної власності (свідоцтва, патенти), стосуються питань права власності на відповідні об'єкти і за своїм характером є цивільно-правовими чи господарсько-правовими й не належать до числа публічно-правових спорів, а тому мають вирішуватися за правилами господарського судочинства.Вирішення питання щодо можливості самостійного використання частини твору потребує спеціальних знань, тому з цією метою господарському суду слід згідно зі статтею 41 ГПК (1798-12) призначати відповідну судову експертизу.у вирішенні спорів, пов'язаних з передачею авторських прав, господарські суди повинні всебічно і повно досліджувати обставини щодо обсягу прав, які передано за авторським договором, строку дії авторського договору тощо.Господарським судам слід враховувати, що у визначенні обсягу та строку чинності прав інтелектуальної власності на твір у відносинах, ускладнених іноземним елементом, застосуванню підлягає право України як країни, де вимагається охорона твору. Судам слід вживати заходів до забезпечення позову у справах про порушення авторського права і суміжних прав,Судам слід враховувати особливості процесу доказування у справах про позадоговірне порушення авторських прав.

36. Визначення поняття «представник»: у теоретичному, практичному та науковому значеннях.

37. Основні положення та особливості досудового врегулювання господарських спорів.

Сторони застосовують заходи досудового врегулювання господарського спору за домовленістю між собою.
Порядок досудового врегулювання спорів визначається Господарсько-процесуальним Кодексом. Порядок досудового врегулювання господарських спорів не поширюється на спори про визнання договорів недійсними, спори про визнання недійсними актів державних та інших органів, підприємств та організацій, які не відповідають законодавству і порушують права та охоронювані законом інтереси підприємств та організацій (далі - акти), спори про стягнення заборгованості за опротестованими векселями, спори про стягнення штрафів Національним банком України з банків та інших фінансово-кредитних установ, а також на спори про звернення стягнення на заставлене майно. Підприємства та організації, що порушили майнові права і законні інтереси інших підприємств та організацій, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення претензії.Подаючи претензії і позови, суб’єкти господарювання мають на меті, використовуючи правові засоби, забезпечити захист свої прав та законних інетерсів. Подяння претензії – це досудове повідомлення відповідачеві про порушення ним законних інтересів і прав контрагента. Визнання і задоволення претензійних вимог є добровільним урегулюванням спору. Підприємства та організації, чиї права і законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав та інтересів звертаються до нього з письмовою претензією. У претензії зазначаються: а) повне найменування і поштові реквізити заявника претензії та підприємства, організації, яким претензія пред'являється; дата пред'явлення і номер претензії; б) обставини, на підставі яких пред'явлено претензію; докази, що підтверджують ці обставини; посилання на відповідні нормативні акти; в) вимоги заявника; г) сума претензії та її розрахунок, якщо претензія підлягає грошовій оцінці; платіжні реквізити заявника претензії; д) перелік документів, що додаються до претензії, а також інших доказів. Документи, що підтверджують вимоги заявника, додаються в оригіналах чи належним чином засвідчених копіях. Документи, які є у другої сторони, можуть не додаватись до претензії із зазначенням про це у претензії. До претензії про сплату грошових коштів може додаватися платіжна вимога-доручення на суму претензії. Претензія підписується повноважною особою підприємства, організації або їх представником та надсилається адресатові рекомендованим або цінним листом чи вручається під розписку.Претензія розглядається в місячний строк, який обчислюється з дня одержання претензії. В тих випадках, коли обов'язковими для обох сторін правилами або договором передбачено право перепровірки забракованої продукції (товарів) підприємством-виготовлювачем, претензії, пов'язані з якістю та комплектністю продукції (товарів), розглядаються протягом двох місяців. Якщо до претензії не додано всі документи, необхідні для її розгляду, вони витребуються у заявника із зазначенням строку їх подання, який не може бути менше п'яти днів, не враховуючи часу поштового обігу. При цьому перебіг строку розгляду претензії зупиняється до одержання витребуваних документів чи закінчення строку їх подання. Якщо витребувані документи у встановлений строк не надійшли, претензія розглядається за наявними документами. При розгляді претензії підприємства та організації в разі необхідності повинні звірити розрахунки, провести судову експертизу або вчинити інші дії для забезпечення досудового врегулювання спору. Підприємства та організації, що одержали претензію, зобов'язані задовольнити обгрунтовані вимоги заявника. Про результати розгляду претензії заявник повідомляється у письмовій формі. У відповіді на претензію зазначаються: а) повне найменування і поштові реквізити підприємства, організації, що дають відповідь, та підприємства чи організації, яким надсилається відповідь; дата і номер відповіді; дата і номер претензії, на яку дається відповідь; б) коли претензію визнано повністю або частково, - визнана сума, назва, номер і дата розрахункового документа на перерахування цієї суми чи строк та засіб задоволення претензії, якщо вона не підлягає грошовій оцінці; в) коли претензію відхилено повністю або частково, - мотиви відхилення з посиланням на відповідні нормативні акти і документи, що обгрунтовують відхилення претензії; г) перелік доданих до відповіді документів та інших доказів. Коли претензію відхилено повністю або частково, заявникові повинно бути повернуто оригінали документів, одержаних з претензією, а також надіслано документи, що обгрунтовують відхилення претензії, якщо їх немає у заявника претензії. Відповідь на претензію підписується повноважною особою підприємства, організації або їх представником та надсилається рекомендованим або цінним листом чи вручається під розписку. Якщо претензію про сплату грошових коштів, до якої додано платіжну вимогу-доручення, визнано повністю або частково, у платіжній вимозі-дорученні зазначається визнана сума. Платіжні вимоги-доручення виконуються установами банків у порядку, встановленому Національним банком України. За необгрунтоване списання у безспірному порядку претензійної суми винна сторона сплачує другій стороні штраф у розмірі 10 процентів від списаної суми.

38. Судові витрати, які пов’язані с з розглядом справи третейським судом.

Судові витрати – витрати, які несуть сторони та учасники судового процесу у зв’язку з розглядом справи у господарському (третейському) суді.

Склад та розподіл судових витрат при вирішенні спорів третейським судом визначається ЗУ Про третейські суди 2004 р