Бортнянський Дмитро Степанович

Дмитро́ Степа́нович Бортня́нський (28 жовтня 1751 року, Глухів, Україна — 28 вересня (10жовтня) 1825,Петербург) - український композитор, співак і диригент, автор 6 опер, камерно-інструментальних творів, хорових циклічних концертів, 10 двохорних концертів, херувимських та причасних творів. Створив новий тип хорового концерту.

Біографічні дані

Народився 1751 року в Глухові. Відомостей про дату народження композитора не збереглося, однак найімовірнішою дослідники вважають 28 жовтня (за старим стилем), ґрунтуючись на тому, що найпопулярнішим святим на ім'я Димитрій на теренах України був Димитрій Ростовський, день пам'яті якого припадає на цей день^. Початкову музичну освіту здобув у Глухівській співацькій школі, яка готувала співаків для придворної хорової капели в Петербурзі. У юному віці його вирізнив з-поміж однолітків Марко Полторацький за сильний голос і музикальність і забрав до Петербурга в хорову капелу, де він навчався у її керівника, італійського композитора, аранжувальника Бальдассаре Ґалуппі.

Згодом Ґалуппі, за вказівкою цариці Єлизавети Петрівни, узяв свого вихованця до Італії, де він навчався протягом десяти років у Венеції, Болоньї, Римі та Неаполі. В Італії було з успіхом поставлено опери Бортнянського на італійські лібретто — «Креонт» (1776), «Алкід» (1778), «Квінт Фабій» (1779). Бортнянський бере участь у діяльності музичної академії в Болоньї. Його опери йшли у венеційському театрі «Сан Бенедетто».У 28-річному віці Бортнянський повернувся до Петербурга, де отримав посаду придворного капельмейстера, а 1784 року — капельмейстера «малого двору» престолонаслідника Павла Петровича. Перебуваючи на цій службі, Бортнянський написав три опери на лібрето французькою мовою, а також ряд творів для клавесину.1782 року в Петербурзі вийшла друком його «Херувимська», 1784 року — триголосний хор «Хай відправиться молитва моя». Бортнянський був першим композитором у Росії, музичні твори якого почали виходити друком. За Бортнянського петербурзька придворна капела досягла високого рівня. Під час керівництва капелою Бортнянський написав багато інструментальних творів, опери на французькі лібрето «Сокіл» (1786), «Син-суперник» (1787), пасторальну комедію «Свято сеньйора» (1786) та ін. 1793року в Петербурзі вийшли друком романси Д.Бортнянського.

У 1796 році, після зведення Павла І на престол, Бортнянський отримав посаду директора придворної капели, на цій посаді композитор служив до кінця життя. Як і його попередники, Бортнянський поповнював капелу переважно вихідцями з України, зокрема Глухівської співацької школи. 1802 року було засновано Петербурзьке філармонічне товариство, на концертах якого з успіхом виконувалися хори Бортнянського. 1816 року композитора було призначено головним цензором видань духовних творів.

Наприкінці життя Бортнянський продовжував писати романси, пісні, кантати. Він написав гімн «Співець у стані руських воїнів» на слова поета М.Хераскова, присвячений подіям війни 1812 року. В останні роки життя Бортнянський працював над підготовкою до видання повного зібрання своїх творів, у яке він вклав майже всі свої кошти, але так і не побачив його. Композиторові вдалося лише видати кращі зі своїх хорових концертів, написаних у молодості, як «Духовні концерти на чотири голоси, створені і знову виправлені Д.Бортнянським».

Бортнянський помер 1825 року в Петербурзі, похований на Смоленському цвинтарі на Васильєвському острові, на могилі композитора було встановлено пам'ятник і обеліск. У 1930-х роках в ході підготовки до знищення кладовища значну частину історичних поховань було вандалізовано, зокрема втрачено й могилу Бортнянського.

Повне зібрання творів Бортнянського було видане у 10 томах 1882 року за редакцією П.Чайковського.

Характеристика творчості

Музична спадщина Бортнянського досить велика. Як і більшість композиторів свого часу, він писав для придворного середовища: духовну музику — для Придворної співацької капели, світську — для «малого» двору в Павловську і Гатчині.

Духовна музика

Духовна музика Бортнянського охоплює 35 чотириголосних хорових концертів для різних складів, які називалися в його час псалмами, 10 двохорових концертів, 14 чотириголосних концертів «Тебе Бога хвалимо», 29 окремих літургійних співів, триголосну літургію, духовні твори для жіночого хору з рефреном мішаного хору, обробки давніх церковних київських та болгарських наспівів та багато інших.

Найвідомішими серед духовних творів вважаються 35 чотириголосних концертів. Хоча точних відомостей про час написання цих концертів немає, вважають, що переважну більшість концертів було написано в 1780-х — на початку 1790-х років. У більшості концертів композитор використовує тексти псалтиря (як правило, окремі строфи) переважно світлого характеру. Виняток складають концерти № 32 і 33, що використовують скорботні благальні рядки.

В стилістичному відношенні концерти мають виразні ознаки класичного стилю. В жанровому — пов'язані з міськими музичними жанрами (кант, марш, українська пісня-романс).

В структурному відношенні концерти являють собою три- або чотиричастинні цикли. В більшості випадків частини мають темповий контраст, причому крайні частини — швидкі, проте ліричні та лірико-драматині за характером концерти починаються з повільних частин. Як правило частини циклів не пов'язані між собою тематично (за виключенням концерту № 21).

Сучасник Бортнянського, Гектор Берліоз так охарактеризував його хорову творчість: "...твори його свідчать про рідкісний досвід у групуванні вокальних мас, чудове розуміння нюансування, повнозвучність гармонії. А найбільше дивує свобода розміщення хорових партій... У цій гармонійній тканині були поєднання, які здаються неможливими: то чулися зітхання, то неясний дрімотний шепіт, часом з'являлися акценти, за силою схожі на крик, який захоплює ваш дух, стискає серце й груди, а потім усе розчинялося в безмірному легкому decrescendo; здавалося, хор ангелів залишав землю й поступово зникав у небесній височині".

 

1.3 Лисенко Микола Віталійович

Мико́ла Віта́лійович Ли́сенко (10 (22) березня 1842, с. Гриньки, Глобинський район, Полтавська область — 24 жовтня (6 листопада) 1912, Київ) — український композитор, піаніст, диригент, педагог, збирач пісенного фольклору, громадський діяч.

До найвідоміших творів Лисенка належать, зокрема, гімн «Боже великий, єдиний, нам Україну храни» (на слова Олександра Кониського), опери «Тарас Бульба», «Наталка Полтавка» й інші, його Друга фортепіанна рапсодія, Елегія для фортепіано, кантати «Б'ють пороги», «Радуйся, ниво неполитая» (на слова Тараса Шевченка) й інші. Лисенко створив численні аранжації народної музики для голосу й фортепіано, для хору та інших складів, а також написав значну кількість творів на слова Тараса Шевченка (романси, хори, кантати).

Духовна музика

Будучи світським композитором, Лисенко усе ж написав декілька творів на духовну тематику: "Камо пойду от лиця Твоєго", "Херувимська" та молитву "Боже великий, єдиний" (сл. О. Кониського), а також здійснив обробки трьох побожних пісень - "Пречиста Діво, мати Руського краю", "Хресним древом", "Діва днесь пресущественного раждаєт".

Духовні хорові твори

• Кант Розп'яттю Христову («Хресним древом розп'ятого») для мішаного хору
• «Діва днесь». Псальма (Різдвяна псальма) для мішаного хору (не пізніше 1893)
• Херувимська (на канонічний релігійний текст) для мішаного хору (1898)
• «Камо пойду от лица Твоего, Господи, і от Духа твоєго камо біжу…» на текст 138 псалма Давидового. Концерт. Для мішаного хору без супроводу (1909, липень)
• «Пречиста Діво, мати Руського краю». Молитва (псальма). На мотив лірницької пісні. Для мішаного хору (1909)
• Kyrie Eleison

У кінці ХІХ століття сформувалася українська національна композиторська школа на чолі з фундатором української музики М.В. Лисенком. Як композитор духовних піснеспівів, він будував музику лише на українському національному матеріалі. Його послідовники – П.О. Козицький, О.І. Кошиць, М.Д. Леонтович, Я.К. Степовий, К.Г. Стеценко – більшу частину своєї творчості також присвятили створенню православних духовних піснеспівів для богослужінь. Це збагатило морально-етичний та емоційно-естетичний виховний потенціал церковного співу.