Діти будь-якої національності, які проживають на території України, повинні знати її природу, історію, культуру. Наводимо орієнтовну програму ознайомлення дітей з рідним краєм.
Діти повинні знати, що вони живуть в Україні, в багатонаціональній, самостійній державі. У кожної людини є батьківщина - це місце, де людина народилася, живе, де народились і живуть її батьки.
Наша Батьківщина - Україна. Столиця України - Київ, головна вулиця Києва - Хрещатик.
Ознайомити дітей з історичними та державними символами українського народу: прапором, гімном, гербом; вчити шанувати державні символи.
Ознайомити з кількома великими містами України (Харків, Львів, Донецьк, Запоріжжя, Одеса); спорудами, заводами, фабриками, героями праці.
Знати, чим багата Україна (хліб, вугілля, льон, метал, енергетика); знати її ріки (Дніпро, Південний Буг, Тиса), гори (Карпати, Кримські); знати і впізнавати на портретах трьох-чотирьох національних героїв українського народу (Северин Наливайко, Олекса Довбуш та ін.).
Виховувати інтерес до національного природного колориту України, тієї місцевості, де розташовано дошкільний заклад (на Запоріжжі - кам'яні могили Запорізької Січі, Асканія-Нова на Херсонщині, козацькі могили на Волині, Чорне море в Одесі, Ялті і т. ін.).
Діти повинні знати пам'ятні місця України (Тарасова гора в Каневі, Камінь Довбуша), споруди, музеї, пам'ятники у своєму місті, історію рідного міста, назву центральної вулиці, площі, вулиці, на якій розташовано дошкільний заклад, історію, географічні та історичні пам'ятки рідного краю.
У кожної людини є батьки. У них - свої батьки (дідусь, бабуся). Батько і мати дідуся і бабусі - прадід, прабабуся. Ці люди - рід, родина. Рід має свою історію, яку своїм життям продовжує кожна людина. Від того, як достойно живе людина, залежить честь її роду. Людина повинна знати якомога більше про членів свого роду: де й як жили, чим займалися, що доброго зробили іншим людям.
Дітей потрібно ознайомити з народними символами України (рушник, вінок, калина, кольори і т. ін.), традиціями, обрядами, народною творчістю (декоративне мистецтво), мистецтвом; національним одягом, взуттям (чоловічим, жіночим, дівочим) відповідно до регіонів, хатнім: інтер'єром; речами національного домашньої вжитку, національною українською кухнею (борщ. галушки, крученики тощо).
Знайомити дітей з рідним краєм потрібно з молодшої групи. Найближчою темою для дітей є «Сім'я». Уже на третьому році життя дитина повинна знати імена членів своєї сім'ї: матері, батька, бабусі, дідуся, братів, сестер. На четвертому році - імена по батькові членів сім'ї та родичів. Поступово дітям дають знання про рід та родину. Доцільно спланувати серію занять «Рідна матуся», «Мій татусь», «Моя сім'я», «Дім, в якому я живу», «Роде наш красний», «Ми діти своїх батьків» і т. ін.
У деяких дошкільних закладах разом зі вступом дитини до дошкільного закладу вихователі виготовляють індивідуальні дидактичні посібники-альбоми «Мій родовід», які вручають дітям на випускному вечорі.
З дітьми старших груп влаштовують тематичні заняття та свята. Наприклад, тематичне заняття «Свято нашого роду». Мета: закріпити знання дітей про обереги української родини. Викликати пізнавальний інтерес до історії свого родоводу, української нації, її культури і побуту. Виховувати глибокі почуття до батьків, свого роду, почуття пошани до людей праці, гордості за майстерність родичів, близьких, бажання берегти свою національну культуру.
Обладнання: предмети побуту та обереги старовинної української сім'ї. На стінах - рушники, виставка виробів вишивок дорослих членів сім'ї. Записи українських пісень.
Хід свята: До музичної зали заходять дорослі і співають пісню «Добрий вечір» (українська щедрівка), а по закінченні кажуть: «Добрий вечір тому, хто господар дому!» Діти проголошують гостям вітальні слова, вивчені раніше, вру- чають хліб-сіль. Лунає уривок пісні «Ой, роде наш ясний» у виконанні співачки Н.Матвієнко.
Вихователь: - Шановні гості, просимо Вас взяти участь у нашій щирій розмові на святі нашого роду.
Родина - це не тільки рідні, родичі. Це і дошкільний заклад, і школа, і весь народ український. Родина до родини - народ.
Ми з вами всі український народ, який складається з родин малих і великих, дружних і працьовитих. Як могутня річка бере силу з маленьких джерел (а зруйнуй їх – і річка засохне), так і наша українська культура збагачується маленькими родинами, сім'ями. І хочеться нам, щоб річка була повноводною, щоб велика родина наша українська була красивою, щасливою. Потрібно вивчати, шанувати свій народ, його мову, землю свою, рідний край, бо ми — частина всього цього, нам рідного й близького. Лунає вступ до пісні «Реве та стогне Дніпр широкий...»:
Україно, рідна Україно,
Звідки ти взяла таке ім'я?
Може, знає пісня солов'їна,
Може, скаже пісня солов'я?
Ведуча запитує в дітей, в якій державі вони живуть, чи знають столицю України. Пропонує пограти у гру «Подорож по Україні». Показує картини-ілюстрації міст України, річок, морів, гір, лісів - діти Їх називають. - А в якому місті ми з вами живемо? (Гра «Подорож по рідному місту».) - А на якій вулиці ви живете? - Діти розповідають історію рідного міста, рідної вулиці.
- Щоб нашому роду не було переводу, він має жити багато літ. Як співається у пісні: «З роду в рід кладе життя мости, без коріння саду не цвісти». Треба берегти коріння роду. Хто ж його береже? Хто ж берегиня роду? Це мати. Поет Тарас Шевченко так про неї писав;
У нашім раї на землі
Нічого кращого немає
Як тая мати молодая
З своїм дитяточком малим.
Мати народжувала дитину, співала їй, вчила добра й любові.
Діти читають вірші про матір, тата, бабусю, дідуся.
— Діти, а кому з вас мама чи бабуся вишила сорочечку своїми руками? (Діти розповідають).
Ведуча показує велику вишиту білу українську сорочку.
- Гарна сорочка, тільки де я знайду такого хлопчика? (Підкликає до себе чотирьох хлопчиків, приміряє). О, таку сорочку можна одягнути одразу на двох хлопчиків (Одягає так, що хлопчики, стоячи поряд, обійнявшись, вставляють у рукава один - праву руку, а другий - ліву). Ведуча підперезує їх широким паском. Проводиться гра «Івасик і Тарасик». Під веселу музику обидві пари довільно танцюють. Виграє та пара, яка придумає кращий таночок.
Ведуча: - Здавна відзначалась українська родина працелюбством. Головною працею українців було хліборобство. Хліб - оберіга сім'ї, він святий. Тому влітку виходили до схід сонця в поле жати косарі. Ось наші хлопчики показують це в танці.
Танок «Вийшли в поле косарі».
- Але бувало і так, як співається в пісні про лінивого Гриця.
Пісня-жарт «Грицю-Грицю...».
- Україна - край пісенний. Через пісні до нас приходить історія мужнього, мудрого українського народу.
Україна - край гостинний. З давніх-давен склалася В нас традиція садовити гостей на почесні місця, частувати найкращими стравами - пампушками, галушками, варениками.
До господині завітали гості. А вона вже й вареників наварила, та й хоче пригощати гостей. В якої господині це краще, зараз ми побачимо (У макітрі вареники, дерев'яною ложкою по одному варенику треба перенести у свій полумисок).
Гра з варениками.
- Діти, сьогодні наш гість Валентина Іванівна пригадала свою неньку рідну, хату смерекову (гостя співає пісню).
Ведуча: - А що ж нам мати-піч наварила - напекла?
(Виймає рогачем горщик з варениками).
В кожній хаті на Вкраїні Вас чекають у макітрі
Вареники варять нині. Варенички дуже ситні.
Це вареники знаменні. Білолиці, круглолиці
Як Їх родичі - пельмені. Із білої пшениці.
Дитина:
Милі гості, просим сісти. Їжте, Їжте, просим щиро,
Вареники будем їсти. Вареники наші з сиром.
Вареники непогані. Вареники непогані,
Вареники у сметані. Вареники у сметані.
Ведуча:
Хай горе і біда минають
Ваш дім. Доброго здоров'я зичим
Вам усім!
(Звучить запис пісні «Щоб ви і ми щасливі були» чи пісні «Зеленіє жито зелене». Дітей і гостей частують варениками та іншими ласощами).
Рідний край - це рідна вулиця, рідне місто, рідна область, рідна Батьківщина. Всі діти, які проживають на території України, повинні знати назву своєї держави, й багатства, природу, історію, пам'ятники, її героїв. Для У цього з дітьми проводять заняття з тем «Ми живемо в Україні, ми дуже любимо її», «Україно моя. Батьківщино моя», «Київ-головне місто України», «Зустрічаємо гостей», «Подорож до Львова (Запоріжжя, Харкова тощо)», «Літній відпочинок», «Заповідні місця України», «Тарасова гора», «Моря та ріки України», «Герої України».
Водночас дітей потрібно познайомити і з рідним містом, селищем, селом, його історією, пам'ятниками, героями. Це може бути серія занять «Вулиці рідного міста», «Парки та сквери міста», «Пам'ятники міста», «Музеї міста» і т. ін.
Наприклад, конспект заняття з теми «Проспекти Одеси» (проводиться в дошкільних закладах міста Одеси та області). Мета: закріпити уявлення дітей про проспекти рідного міста, викликати бажання пізнати історію міста, виховувати повагу до праці дорослих, гордість за велич рідного міста, любов до рідного краю. Матеріал: слайди, вірші та пісні про Одесу, картини, ілюстрації.
Хід заняття: Діти слухають у запису пісню про Одесу. Запитання до дітей: - Як називається наше місто? На якій вулиці ви живете? А які ви знаєте проспекти в місті Одесі? — Вихователь показує слайди. Розповідає про проспект Миру: — Ця назва символізує мирне життя міста, побажання миру, спокою його мешканцям. На проспекті багато дерев, кущів, є спортивні майданчики, сквери. В одному зі скверів - чарівні споруди гномів. Запитує в дітей: - Який транспорт їздить по проспекту? Які установи є на проспекті Миру? (Розповідає сама).
Вихователь показує слайд із зображенням проспекта Т.Г.Шевченка. Запитує: - Як називається цей проспект. Хто з дітей живе на проспекті Т.Г.Шевченка? Чому він так називається? Хто такий Т.Г.Шевченко? Далі показує слайд із зображенням парку (діти були там на екскурсії); запитує: - Як називається цей парк? Де він розташований? Що ви бачили в парку? - Показує різні споруди, установи, діти їх називають.
Далі вихователь показує слайд із зображенням проспекту Г.Т.Добровольського. Розповідає, чиє ім'я має проспект, показує пам'ятник Г.Т.Добровольському. Діти розповідають, де знаходиться цей проспект, що на ньому розташовано, які види транспорту їздять по ньому тощо.
Дидактична гра «Де ми зупинились»? Вихователь показує слайди із зображенням Одеси. Діти називають місце, куди саме вони приїхали. Діти читають вірші про Одесу. Закінчується заняття слуханням пісні про це місто.
Діти повинні знати героїв України і своїх місцевих. Наприклад, заняття з ознайомлення дітей з національним героєм О.Довбушем. Мета: ознайомити дітей з національним українським героєм О.Довбушем. історичними легендами про його діяльність. Виховувати інтерес та повагу до історичного минулого українського народу, гордість за його героїв. Словник: О. Довбуш, Довбушева криниця. Чорна гора, легені, гуцули, Черемош, Довбошанка. Матеріал: легенди та пісні про О.Довбуша, портрет Довбуша, слайди (Карпати, Черемош, Чорна гора, Довбушева криниця і т. ін.).
Хід заняття: Вихователь запитує, яких національних українських героїв діти знають. Пропонує послухати пісню про О.Довбуша «Ой з-за Байкалу сонце сходить». Про кого ця пісня? Хто такий О.Довбуш? Показує слайд» (могила О.Довбуша, пам'ятник йому), розповідає про життя і діяльність героя. Розповідь супроводжує показом слайдів (камінь Довбуша, гора Довбошанка, Черемош, криниця Довбуша), читає вірші про О.Довбуша («Ой стогнали буковинці», «Течуть води Черемоша» і т. ін.).
У кожній групі дошкільного закладу періодично створюють мальовничі куточки українського села XIX ст., виставки народних українських іграшок, посуду, одягу тощо.
Заняття з ознайомлення дітей з народними іграшками, національним одягом, посудом. Їжею, інтер'єром української хати краще проводити у спеціально обладнаній кімнаті - «Музей українського села». Обладнання цієї кімнаті обов'язково враховує специфіку регіону України. У кімнаті велика українська піч, оздоблена декоративним українським розписом. На печі - глиняні глечики, горщики. Вище - гарбузи. Поруч " мисник з національним посудом: макітри, миски, полумиски, кухлі, барильця, куманці і т. Ін. На стінах — килими, рушники. На підлозі та лавах – домоткані килими. На старовинному ліжку - ліжники, вишиті подушки. Тут є бабусина скриня, прядка й мотовило, національний одяг, дитячі народні іграшки.
Українська народна іграшка має свою історію. У минулому чи не в кожній сільській сім'ї батьки майстрували для дітей ляльок, дзиґи, вовчики з різних побутових відходів (котушок, ганчірок, соломи тощо). Виготовляли дітям іграшки й ремісники. На базарах продавали іграшковий глиняний посуд, брязкальця, вітряки. Археологи знаходять народні іграшки, виготовлені ще в Х ст.
Так, у стародавніх гончарнях було знайдено глиняні свищики, баранці, коники, птахи. Жодний ярмарок в Україні не обходився без цих іграшок. Майстри брали сюжети безпосередньо з життя свого народу, з його фольклору. То ж з іграшок наших предків дивиться минуле – повсякденний побут, вбрання людей, обряди.
Художністю виконання, оригінальністю славиться іграшкова продукція народних умільців з Косова на Івано-Франківщині, з Опішні та Хомутця на Полтавщині, Ізюма й Нової Водолаги на Харківщині, Яворова та Старої Солі на Львівщині, її творці мають власний творчий почерк, характерний тільки для них. В Опішні грайливо розписують іграшкових тварин квітами, хвилястими лініями. Своєрідність косівської іграшки - в її розпису, який зберігає традиційний для прикарпатської кераміки колір і характер орнаменту. Рослинні візерунки на фігурках тварин, зелені й жовті кольори глазурі надають іграшкам з Косова пишну декоративність.
Глиняні забавки, виготовлені в Києві, Одесі, Хмельницькому, - без розпису і глазурі, - дивують своєю нехитрою мудрістю, цільністю. Їм притаманні широта сюжетних задумів, сміливість композиційних вирішень, динамізм форми.
Цікаве художнє явище у творчості яворівських народних майстрів - дерев'яна іграшка. Її характерними рисами є простота, раціональна конструкція з мінімальною кількістю деталей. Декоративність коників, птахів, лялькових колисок, меблів, посуду, візочків з одним і двома кониками підсилює розпис, виконаний на природному тлі дерева з використанням трьох традиційних кольорів: червоного, зеленого, жовтого.
Народна іграшка донесла до нас поезію свого часу, прикмети тих місць, де народилась, а тому й досі привертає увагу мистецтвознавців, етнографів і, звичайно, педагогів. Бо сама народна іграшка тисячоліттями виховувала малюків, перевірена дитячою любов'ю до неї, дитячою грою. Власне, жоден інший вид народної творчості так активно і глибоко, як іграшка, не формує національні риси й естетичні почуття. Саме ці якості потребують уважного вивчення її, широкого використання у педагогічній праці.
Дітей молодшого дошкільного віку потрібно познайомити із сопілкою, свищиками, свистунцями. Такі заняття супроводжують читанням творів українського фольклору, народними хороводними іграми з цими іграшками. Наприклад, конспект заняття для молодшої групи «Ознайомлення дітей з народною українською іграшкою», яке проводиться у музеї з групою дітей (8—10). Завдання: вчити дітей слухати розповідь вихователя і правильно вимовляти слова українською мовою; закріпити вміння відповідати на запитання який?, називаючи колір предмета; вправляти у вимові імен дітей. Виховувати інтерес до народної іграшки. Словник: сопілка, візерунок, пташка, свищик, писанка. Матеріал: лялька Галя, дерев'яні сопілки, писанки (за кількістю дітей) свищики.
Хід заняття: Діти з вихователем завітали до ляльки Галі: «Добрий день, Галю, ми прийшли до тебе в гості». Запросивши дітей сісти, лялька співає пісеньку:
Українка я маленька.
Українці батько й ненька,
І сестричка, й братик милий
На Вкраїні народились.
- Ми з вами живемо в Україні, то й будемо продовжувати вчитися розмовляти українською мовою. Як звати ляльку, до якої ми прийшли в гості? (П’ятеро - шестеро дітей повторюють). Галя приготувала для вас цікаві іграшки. Але щоб одержати Їх, спочатку відгадайте загадку:
Голос тоненький має,
Всіх маляток звеселяє,
Ви на ній всі граєте.
Хто вона - впізнаєте?
Не паличка, не гілочка —
Зовуть мене... (сопілочка).
- Про що ця загадка? Так, про сопілочку (Повторюють троє-четверо дітей). Російською мовою це — дудочка. Що в мене в руці? Так, сопілочка (Роздає всім малятам сопілочки; закріплює назву). Що в тебе, Оленко? На чому ти гратимеш, Андрійку?
Вихователь пропонує послухати дітям ось таке:
- У лялечки Галі є товариш Іванко. Пішли вони одного разу до річки. Світило сонечко, зеленіла травичка, співали пташки. Зрізав Іванко гілочку верби і вирізав з неї сопілочку. Прикрасив її і почав грати на ній, а Галочка з подругами пішла танцювати. Давайте і ми пограємо на сопілці. (Діти грають, вихователь допомагає відтворювати звук.) Молодці, малята, гарно граєте, як Іванко. Отже, Іванко зробив сопілочку з дерева (Запитує, з чого зроблено сопілку). Сопілка не лише гарно грає, вона й сама гарна. Чим вона прикрашена? Так, візерунком.
Далі вихователь викликає грати по одному, а всі називають ім'я дитини; будують прості речення з введенням імен: «На сопілочці грає Наталя».
- Ляльці Галі сподобалося, що ви гарно граєте і правильно називаєте імена своїх друзів. А тепер погляньте на цю іграшку (розглядують). Це пташка-свищик (рос - свист пулька}. Вона виготовлена народними майстрами з дерева і теж прикрашена візерунком - листочками, квіточками. Як називається ця іграшка? З чого вона зроблена? Чим прикрашена?
Вихователь демонструє, як звучить свищик. Пропонує малятам уявити себе пташками і пограти у гру «Перепілочка».
- Галя знайшла гарненьке яєчко, яке знесла пташка. Воно не звичайне, а розписане, і називається писанка (закріплює назву).
Вихователь роздає дітям писанки й кожного питає, якими кольорами їх розписало: «Іринко, якого кольору квіточки? А ягідки? Васильку, що намальовано синіми фарбами?»
Завершується заняття грою «Галя по садочку ходила». Дітей старшого дошкільного віку знайомлять з процесом виготовлення іграшок, їх історією, місцем виготовлення та з майстрами.
На Черкащині (с. Громи) виготовляють свистунці (вершники, коники, баранці), які в довоєнні роки не прикрашали й не глазурували, а в повоєнні роки поливали чорною смолою й орнаментували біло-червоно-зеленими цятками. Обпалювали їх у звичайних домашніх печах. На Придніпров'ї майстер глиняної іграшки І.С.Сухий, на Одещині - О.Шиян, у Києві - Ф.І.Олексієнко, на Хмельниччині - О.Я.Пирожок (горщики, мальовані ангобами). На Вінниччині майстри виготовляють глазурований дитячий посуд різних форм, па Житомирщині димчастий іграшковий посуд (банячки, макітри, кулики, горщики), на Волині - гладишки, горщики-дійнята.
Крім глиняної іграшки славиться в Україні й дерев'яна. Залежно від регіону виготовлення вона має свою специфіку. Так. на Волині в м. Ковелі традицію дерев'яної народної іграшки відроджує І.В.Сидорук (вітрячки, візочки, деркачі, шумові іграшки), в Яворові, на Львівщині, виготовляють своєрідні розписані качечки, деркачі. У кожній області України є свої народні майстри дитячої іграшки, діти повинні Їх знати, шанувати Їхню працю.
Отже, українська народна іграшка має бути належно оцінена, відроджена як художньо-педагогічна спадщина народу і повинна зайняти чільне місце в навчально-виховній роботі з дітьми.
