Українські прислів'я, приказки та загадки

Серед малих жанрів усного народного епосу особливе місце займають прислів'я, приказки, загадки.

Прислів'я - це влучний і образний народний вислів, який узагальнює різні явища життя і має повчальний характер. Найчастіше вони утворюються за принципом аналогії. Наприклад, прислів'я «Куй залізо, поки воно гаряче» цінне не своїм прямим змістом, а тим, що воно може широко використовуватись у різноманітних аналогічних ситуаціях, тобто в переносному значенні.

Поетичні твори усної народної творчості з давніх часів використовують у педагогіці. К.Д.Ушинський підкреслював їх подвійне значення. Він уважав, що народні прислів'я корисні за своєю формою для навчання дітей рідної мови, а за змістом - для ознайомлення з життям народу, для виховних цілей. «У них, - писав К.Д.Ушинський, - відбилися всі боки життя народу: домашнє, сімейне, польове, лісне, суспільне; його потреби, звички, його погляди на природу, на людей». Він уважав, що прислів'я завжди є для дитини невеличкою маленькою задачкою.

Видатні українські письменники Т.Шевченко, Марко Вовчок, І.Франко, Леся Українка високо оцінювали прислів'я та приказки, використовували їх у своїх творах. Радили записувати та зберігати ці краплини народної мудрості для виховання майбутніх поколінь. Іван Франко називав прислів'я та приказки скарбом нашої мови, «коштовними перлинами».

Народ висміює ледарів, нероб і оспівує трударів: «Хто не боїться праці, той і голоду не знає», «Хто діло робить, а хто ґави ловить», «Лінивому все ніколи» тощо.

Велику групу становлять прислів'я повчального характеру, з яскраво вираженим моральним змістом. У них висміюються негативні риси і вади людини і прославляються чесність, правдивість, хоробрість, мужність тощо. Кому не відомі такі влучні приказки, як «Краще не обіцяти, як слова не здержати», «Як «на» - то чує, а як «дай» - то глухий», «Хитрощами недовго проживеш», «Хитрий, як лисиця», «Сміливого куля боїться», «Друзі пізнаються в біді» і т. ін. Прислів'я і приказки - це своєрідний кодекс моральної поведінки і кожний може тут знайти пораду, підтримку, осуд.

Прислів’я і приказки - це і своєрідна програма навчання, інформативна дидактика. У них закодована різноманітна інформація:

- з історії України та суспільствознавства («Славний козак Максим Залізняк - славнішає Запоріжжя», «За наше жито та ще нас і бито», «За рідний край - хоч помирай»);

- із народної агрономії («Кожному овочу свій час». «Що посієш, те й пожнеш», «Де трактор ходить, там золота пшениця родить»);

- із народної метеорології («Синиця пищить - зиму віщить»).

- із народної медицини та гігієни («Пар кісток не ломить», «Чистота - запорука здоров'я»);

- із народної етики й естетики («Все любить міру», «Не хвались, а вчись», «Рана загоїться, а лихе слово - ні», «Шануй людей - і тебе шануватимуть»);

- із народної географії («Язик до Києва доведе», «Україна —рідна ненька»);

- із народного природознавства («Ластівка день починає, а соловейко його кінчає», «Зимою сонце світить, та не гріє»).

Прислів'я доступні дітям усіх вікових груп. Вони входять до складу занять із розвитку українського мовлення, ознайомлення дітей з українськими народними традиціями, обрядами, побутом, рідною природою.

Заучують прислів'я індивідуально або з невеличкою групою дітей упродовж дня. При цьому вихователь промовляє: «А в Україні в народі говорять: «Сьогодні ти смієшся з нього» а завтра - він з тебе».

Широко використовуються прислів'я та приказки в повсякденному житті. Тут завжди можна знайти привід для тієї чи тієї приказки. Наприклад, якщо хтось із дітей наговорив комусь грубощів, вихователь може використати прислів'я: «Слово може врятувати людину, слово може і вбити», «Рана загоїться, а лихе слово - ні».

На прогулянці взимку до речі будуть такі прислів'я: «Любиш їздити - люби і саночки возити», «Любиш смородину, люби й оскомину», «Як захоче коза сіна, то до воза прийде», «Якби знав, де впаду, то й соломки підстелив». Під час сніданку, обіду, вечері можна використати такі прислів'я: «Кашу маслом не зіпсуєш», «Дорога ложка до обіду», «Добрий борщик та малий горщик», «Так їсть – аж за вухами лящить» тощо.

Під час спостережень за природними явищами вихователь використовує такі прислів'я: «Багато снігу – багато хліба», «Де багато пташок, там нема комашок», «Як у травні дощ на дворі, то восени повні комори», «Осіння муха болячі» кусає» і т. ін.

Прислів'я на моральну тематику використовують після читання художніх творів. Так, у бесіді після читання творів про чесність, правдивість можна використати такі прислів'я: «Правда і в морі не втоне», «Краще гірка правда, ніж солодка брехня», «Правда кривду переважить», «На злодієві шапка горить» і т. ін.

Бесіду про сміливість і хоробрість супроводжують такі прислів'я: «Страху немає там, де його не бояться», «Сміливого куля боїться», «У страху очі великі», «Вовків боятися - в ліс не ходити» тощо.

Праця дітей на ділянці дошкільного закладу, на городі супроводжується прислів'ями: «Добрий початок - половина діла», «Як посієш, так і пожнеш», «Щоб мати, треба працювати», «Не хитруй, не мудруй, а чесно працюй» і т. ін.

На заняттях з образотворчої діяльності, коли діти виготовляють різні речі, іграшки, малюють, ліплять, до тих, хто поспішає, не старається, вихователь застосовує прислів'я: «Поспішиш - людей насмішиш», «Косо – аби живо», «Люди - працювати, а ти - руками махати», «Робить, як мокре горить», «Лінощі псують людину» тощо.

У старших групах можна провести заняття цілком побудоване на українських народних прислів'ях та приказах - «Чому так у народі говорять?» Для цього вихователь добирає прислів'я за кількома моральними темами, наприклад, про скромність, ввічливість, дружбу, чесність, правдивість, сміливість. Заняття починається з прислів'я. наприклад, такого: «Хвалько - пустий чоловік». Діти пояснюють зміст прислів'я, наводять конкретні приклади з художньої літератури про скромних та хвальків, називають знайомі прислів'я на цю тему, аналізують поведінку дітей своєї групи. Після цього пропонується інше прислів'я, заняття продовжується.

Для того щоб прислів'я увійшли в активний словник дитини, вихователю потрібно постійно стимулювати дітей до вживання їх як на занятті, так і в повсякденному житті.

Стимулюючи дітей промовляти прислів'я і приказки, вихователь стежить за правильною вимовою слів українською мовою згідно з літературними нормами.

Загадка - це стислий поетичний, алегоричний опис якогось предмета чи явища, дається у формі запитання, описового речення чи у віршованій формі, що потребує відповіді.

Загадка містить порівняльні ознаки, за якими потрібно встановити, що це за річ чи явище. Основне призначення загадок - оцінка знань людини, ЇЇ спостережливості, кмітливості, допитливості.

Загадки використовуються в дидактичних цілях з метою розумового виховання людини, як засіб навчання та організації дозвілля.

Кожна загадка це своєрідне логічне завдання, яке потрібно розв'язати, тобто на основі аналізу його умови знайти правильну відповідь. Таке розгадування потребує активної мисленнєвої діяльності людини.

Народні загадки високо оцінював К.Д.Ушинський, зауважуючи, що загадки він вміщував не тільки для того, щоб діти їх обов'язково відгадали, а більше для того, щоб дати учням можливість для вправляння розуму. На його думку, відгадування загадок є для дітей своєрідною гімнастикою розуму, корисною розумовою вправою: «...я дивився на загадки як на мальовничий опис предмета. Яка жива і корисна бесіда може бути закріплена в душі дитини такою загадкою!». Видатний педагог у двох книгах «Рідне слово» вмістив 275 фольклорних творів, з них 48 загадок.

У статті «Керівництво до викладання за «Рідним словом» К.Д.Ушинський дає методичні поради, як шляхом навідних запитань можна навчити дітей розуміти і відгадувати загадки.

Високо оцінювали народні загадки видатні педагоги ЄЛ.Тихеєва та Є.М.Водовозова. «Досить тільки подивитися. - писала Є.М.Водовозова, - яка радість на обличчі дітей, коли вони сидять за столом, загадують один одному загадки. Якою гордістю виблискують оченята того, хто відгадав загадку. Тут діти знайомляться з характерними народними виразами, звикають зводити разом найнесхожіші предмети, відшукувати в них схожість»'.

Є.І.Тихеєва неодноразово підкреслювала доступність загадок для дітей, оскільки в них вдало поєднуються елементи конкретного, елементи гри з елементами загального, і тому вони легко сприймаються дітьми.

Діти дуже люблять загадувати і відгадувати загадки. Загадки розвивають їхні мисленнєві процеси - аналіз, синтез, абстрагування, порівняння, узагальнення, міркування, доведення; привчають до самостійності мислення. Загадки слугують і виховним цілям, впливають на естетичне і моральне виховання, розвивають поетичне сприймання довкілля. Це такі загадки, як «Маленький, чепурненький крізь землю пройшов, червону шапочку знайшов» (Гриб), «За лісом-лісом синенький вогонь горить» (Льон), «У зеленій оболонці, а всередині - як сонце» (Кавун).

Українські народні загадки багаті на образні, поетичні вирази, мудре, дотепне слово. Ось як влучно сказано в загадці: «Ой за лісом, за пралісом золота діжа сходить» (Сонце).

Загадки загадують дітям усіх вікових груп (четвертого - сьомого років життя). Їх використовують як у повсякденному житті, так і на заняттях.

Не рекомендується в дошкільному закладі загадувати дітям загадки, що відображають старі соціальні відносини. Наприклад, про царя та його підданих, про попа, поміщиків тощо. Такі загадки дітям будуть не зрозумілі.

Кожна загадка повинна відповідати віковим та психологічним особливостям дітей, тобто бути доступною. Так, загадки про одну й ту саму річ чи предмет у молодшому і старшому дошкільному віці повинні бути різними. Наприклад, загадка про кота: «У нашої бабусі сидить звір у кожусі, біля пічки гріється, без водички миється» (молодша група);

«І вдень, і вночі в кожусі на печі» (середня група); «Хто народився з вусами і на вусату полює?» (старша група).

Ставляться відповідні вимоги і до літературного оформлення української загадки. Кожна загадка, що пропонується дошкільникам, повинна бути написана образною простою і літературною українською мовою. Не припустимі в загадці вульгаризми, діалектизми, просторічні вирази. Повсякденне життя - широке поле для використання загадок у роботі з дітьми дошкільного віку. Так, у ранкові години можна планувати загадування і відгадування загадок українською мовою два-три рази на місяць. Для цього краще добирати тематичні загадки - про меблі, одяг, іграшки, відповідно до теми заняття з розвитку українського мовлення. Загадки супроводжують трудові процеси, які діти виконують під час чергування. Наприклад, за дорученням вихователя діти накривають на стіл або годують рибок. У цей час доцільно використати такі загадки: «Є крила, а не літає, без ніг, а не доженеш» (Риба), «Не ходить, хоч з ногами, все тримається підлоги» (Стіл).

Під час сніданку, обіду, вечері можна загадати загадки про продукти та страви, які пропонуються дітям: «Мене печуть, ріжуть і на стіл кладуть» (Хліб); «Рідке, а не вода, біле, а не сніг» (Молоко).

На прогулянці відгадування загадок може бути як плановим (один-два рази на місяць), так і не плановим. Планове використання загадок передбачається як спеціальний вид роботи з невеликою групою дітей. Проте на прогулянці досить часто випадає нагода для непланового загадування загадок. Пролетів літак, діти звернули увагу, вихователь промовляє загадку: «Тріскотить, а не коник, летить, а не птах, везе, не кінь» (Літак). Або подув раптово сильний вітер. і тут у пригоді стане загадка: «По широкім ріднім краю невидимкою літаю» (Вітер). Небо закрила чорна хмара - вихователь загадує загадку: «Летить орлиця по синьому небу, крила розкрила - сонце закрила» (Хмара).

У спальні, коли діти готуються до сну або вдягаються після сну, можна використати загадки про постільні речі: «Не звір, а з ногами, не птах, а з пір'ям, не людина, а в одязі» (Ліжко, подушка, постіль); «Без рук, без ніг, а сорочку просить» (Подушка).

У роздягальній кімнаті під час одягання та роздягання дітей вихователь загадує загадки про одяг та взуття.

Наприклад: «П’ять комірчин, а одні двері» (Рукавиця); «Обидва схожі, як брати, завжди удвох, куди б не йти; під ліжком, коли всі сплять, під столом, коли їдять» (Черевики).

Під час умивання доцільно використати загадки про умивальне приладдя: «У хвості вода наливається, з носа виливається» (Кран); «Пластмасовий пастух по лісу гуляє» (Гребінець); «Хто завжди правду каже?» (Дзеркало).

У вечірні години рекомендується організувати вечори українських загадок. Плануються вони не частіше одного разу на півріччя. На таких вечорах загадують загадки як вихователь, так і діти. До тих загадок, які пропонуються дітям уперше, можна підібрати Ілюстративний матеріал (картинки, іграшки, предмети).

Широко використовуються загадки з ознайомлення дітей з довкіллям та природою, з розвитку українського мовлення.

У старших групах розгадування загадок дає змогу дітям уточнювати уявлення про предмети, їх ознаки, усвідомлювати шляхом порівняння зв'язки між ними, узагальнювати окремі ознаки. Загадки вчать дітей мислити образами, картинами, розуміти переносне значення слів, висловів. Так, на занятті з теми «Як і з чого шиють одяг?» можна використати загадки про нитку, голку, наперсток, ножиці: «Усіх обшиваю, сама одягу не маю» (Голка.):

«Вухо має, а не чує, без очей і без ніг, а ходить і за собою водить» (Голка); «Маленький хлопчик заліз на стовпчик» (Наперсток). На занятті «З чого готують Їжу?» спочатку можна запропонувати загадки про цукор, молоко, потім діти й самі складають загадки про інші продукти або використовують загадки про овочі. Наприклад: «Білий, а не сніг, твердий, а не камінь» (Цукор); «Солодкий, а не мед» (Цукор).

У старших групах проводять спеціальні заняття на загадування і відгадування знайомих загадок українською мовою, їх може бути кілька видів, відмінних за своєю структурою.

Найчастіше такі заняття мають вигляд дидактичних ігор: «Що в торбинці?», «Хто тут живе?», «В якому будинку ми живемо?», «Кого я зустрів у лісі?», «Хто це?» - відповідно до теми заняття з розвитку українського мовлення.

Наприклад, заняття з теми «Українські народні загадки». Мета: збагачувати лексичний запас, розвивати вміння розмовляти українською мовою, вчити дітей за ознаками, поданими в загадках, відгадувати предмети і явища довкілля. Дидактичний матеріал: набірне полотно із зображенням зимового пейзажу, рухлива плоска фігура бабусі в українському вбранні (вишитому кожусі, червоних чоботях, квітчастій хустині) - вона їде на санях, позаду неї торба з паперовими згортками-загадками, малюнки-відгадки до загадок.

Хід заняття: Вихователь демонструє набірне полотно і запитує, хто це Їде до них на гостини. - Давайте розглянемо бабусин одяг. Надворі зима, холодно, тому вона вдягла теплий кожушок. Що бабуся вдягла? А на ногах у неї що? Якого кольору чоботи? А на голові, що в бабусі? Зверніть увагу, дітки, яка хустка гарна, велика. Яка хустка? А на руках у бабусі що? З під кожуха виглядає що? (Спідниця, плаття). Якого кольору спідниця? Ця бабуся не проста, а казкова. Везе вона із собою велику торбу. Цікаво, що ж у цій торбі? О, щось випало! - Вихователь бере папірець, читає і каже: — Це загадка, діти. Отже, в цій торбі загадки, і нам треба їх відгадати. Давайте спробуємо. «Голуба хустина – червоний клубок. По хустині качається, людям усміхається». Що ж це таке? (Очевидно, дітям складно відгадати. Тому вона демонструє два малюнки; на першому - голуба хустина, на ній червоний клубочок, а на другому - голубе небо і сонце - червоне, усміхнене). Тепер здогадалися? Так, це небо і сонце. На що схоже небо? А сонце?

Вихователь пропонує вивчити загадку напам'ять. Діти разом з нею проговорюють загадку кілька разів. Вихователь знову звертається до набірного полотна, рухає фігурку бабусі:

- Іде бабуся по дорозі і губить загадки. Ось і ще одна випала. «Розісланий килим, розкиданий горох, ні килима підняти, ні гороху зібрати». - Що ж то за килим? Що за горох? (Показує два малюнки. На першому - темно-синій килим, на ньому горошинки, на другому - небо і зірки.) З чим можна порівняти зірки? А небо? Отже, яка відгадка до цієї загадки? Давайте і цю загадку вивчимо. – Рухає фігурку бабусі й каже: - Бабусю, дай нам ще одну загадку, бо ті ми вже відгадали і вивчили. Давайте разом попросимо (Діти хором проговорюють). З торби випадає ще одна загадка, вихователь читає її: «Надворі горою, а в хаті водою». Якщо діти не відгадають відразу, то підходять до вікна і дивляться, що ж лежить надворі горою. Якщо снігу немає, розглядають малюнок.

- Коли внесемо в кімнату трошки снігу, то що з ним станеться? Тому й кажуть так: надворі лежить горою, а в хаті стає водою.

І цю загадку діти запам'ятовують, щоб удома загадати своїм батькам, братикам і сестричкам.

Потім вихователь пропонує повернути бабусі всі загадки - нехай повезе Їх до іншого дошкільного закладу.

- А щоб повернути загадки, треба Їх пригадати. Спочатку пригадаємо загадку ось про це (Показує перші два малюнки). Про що вона? Як починається? (Показує хустину. Коли діти повторили, хтось із них кладе папірець у торбу бабусі. Так само «повертають» другу загадку). А третю пригадаємо і візьмемо з собою додому, щоб загадати її мнмі, сестричці чи братику. За те, що ми так гарно відгадували загадки, бабуся дарує нам окрайчик від зайчика, якого вона зустріла в лісі (Бере з торби пакетик з окрайцем паляниці, розламує його і дає дітям).

Є.І.Тихеєва рекомендує вчити дітей складати описові загадки. Заняття будується за такою схемою:

1. Загадування вихователем народних загадок.

2. Зразок описової загадки, складеної вихователем.

3. Складання дітьми описових загадок.

Наприклад, зразки описових загадок з теми «Тварини»: «Високий на зріст, товсті ноги, довгий-довгий ніс» (Слон); «Довгий пухнастий хвіст, чотири лапи, носик гострий, жовте хутро» (Лисиця).

У випускній до школи групі влаштовують літературний ранок з теми «Усна українська народна творчість». Сценарій літературного ранку розробляє вихователь разом із музичним керівником. Учасниками такого ранку є як діти, так і дорослі. Залу прикрашають рушниками, панно, скульптурними і керамічними виробами. Дітей одягають в українські костюми. Добре, якщо такі костюми будуть і в дорослих учасників ранку.

До сценарію входять прислів’я, приказки, забавлянки, загадки, скоромовки, казки, народні пісні, хорові ігри тощо.

Для того щоб твори усної народної творчості завжди були постійними помічниками вихователя, їх потрібно збирати, групувати за темами і оформлювати в альбом у дошкільному закладі. Так, у педагогічному кабінеті дошкільного закладу повинні бути тематичні альбоми з прислів'ями («Про працю», «Про сільське життя», «Прислів'я на морально-етичні теми» тощо), загадками («Рослини», «Птахи», «Овочі», «Фрукти» і т. ін.), скоромовками.

Постійне використання малих поетичних жанрів фольклору в дошкільному закладі сприятиме збагаченню українського мовлення дітей чудовими народними зразками, образними виразами, перлинами народної мудрості.