Сукупність усіх слів, наявних в українській мові, називають словниковим складом мови.
Слово - будівельний матеріал мови, основна її одиниця. Оволодіти другою мовою не можна, якщо не засвоїш певної кількості слів. Кожне слово має значення, що уточнюється, конкретизується або змінюється в контексті.
В українській мові, як і в російській, слова можуть бути повнозначними, що мають предметно-речове значення (панчохи, шкарпетки, годинник), і неповнозначними, які виражають відношення та зв'язки між повнозначними словами (хай, коло, біля, так).
Слова можуть мати пряме (золота обручка), переносне (золоте листя), конкретне (цегла, сміття, стеля, будівля) та абстрактне (смуток, надія) значення. Слова в українській мові, як і в російській, багатозначні: ручка (дитяча, для писання, від сумки, від дверей тощо).
Під час навчання другої, української, мови діти повинні засвоїти лексичне значення слова, спочатку пряме, а потім і переносне.
Добираючи слова для занять із розвитку українського мовлення, вихователь повинен керуватися відповідними принципами словникової роботи. З-поміж них: тематичний принцип уведення лексики; принцип нормування слів або обмеженого словникового мінімуму; практична цінність слова для цього етапу навчання; частотність уживання слів у розмовному мовленні; введення слова на основі чуттєвого досвіду; засвоєння слів в активній практичній діяльності; принцип описування понять і тлумачення їх значення; доступність слова за звуковим складом.
Провідним принципом уведення нових слів з української мови є групування їх за темами. Тематичний принцип дозволяє не тільки знайомити дітей з новими словами» а й включати їх в активне розмовне мовлення, будувати діалог з відповідної теми, складати розповіді в межах однієї теми.
Теми для занять вихователь може добирати довільно. При цьому слід враховувати вік дітей, рівень знань про довкілля і т. ін.
У варіативних програмах з розвитку українського мовлення різні автори рекомендують різну тематику. Проте, керуючись принципом практичного значення слова для певного етапу навчання, доцільно починати заняття з української мови темами «Знайомство», «Ввічливі слова». Адже з перших занять діти повинні вітатися, прощатися один з одним і з вихователем, вживати ввічливі слова. Найближчими темами для дітей дошкільного віку є «Дошкільний закладе, «Іграшки», «Сім'я». То ж саме з них і потрібно починати навчання другої мови,
Кількість тем визначається віковою групою. Так, у середній групі досить п'яти-шести тем упродовж року («Знайомство», «Ввічливі слова», «Дошкільний навчальний заклад», «Іграшки», «Ігри», «Сім^я»). У старших групах кількість тем можна збільшити до 12-13. При цьому, повторюються попередні теми з поступовим нарощуванням кількості нових слів і вводяться нові теми («Зовнішній вигляд людини», «Одяг і взуття», «Свійські тварини і птахи», «Кольори», «Рахунок», «Продукти харчування», «Свята», «Пори року», «Наша Батьківщина»).
У межах кожної теми передбачається декілька занять. Наприклад, у середній групі тема «Знайомство» передбачає три заняття, тема «Ввічливі слова» - сім занять. У той самий час на ці теми у старшій групі планується лише три заняття.
До кожної загальної теми вихователь складає тематичний словник на весь період навчання (один, два або три роки). Тематичний словничок охоплює слова всіх частин мови як повнозначні, так і службові. Наприклад, тематичний словничок з теми «Знайомство»: добрий день, добридень, знайомитись, ім'я по батькові, прізвище, звати, вітатись, розмовляти, як, так, моє, твоє, тебе, мене, новенький, новачок, українець, українка, хлопчик, дівчинка, лялька, діти, друзі, подруга, соромитися, соромливий, веселий, приємно, дуже, розповідати, запрошуємо, до побачення.
Тематичний словничок з теми «Ввічливі слова»: ввічливий, чемний, це, дякую, будь ласка, дякувати, звичаї, чарівний, добрий ранок, добрий вечір, на добраніч, будьте ласкаві, пробачте, вибачте, доглядати, шанувати, піклуватись, допомагати, вітатись, вибачатись, хай, біля, невже, радіти, телефонувати, лист, листівка, день народження, свято.
Тематичний словничок з теми «Дошкільний навчальний заклад»: дошкільний навчальний заклад, дитячий садок, роздягальня, їдальня, умивальня, вихователька, завідуюча, няня, навчати, займатись, заняття, стіл, стільчик, роздягатися, вмиватися, прибирати, чергувати, годувати, допомагати, малювати, танцювати, рушник, гребінець, зубна щітка, дзеркало, сніданок, обід, вечеря, ліжко, простирадло, ковдра, килим, спати, лягати, куточок, кухар, лікар, музичний працівник, двірник, лагідна, уважно, пильно, весело, дружно, вранці, ввечері, гратись, гаразд.
Із загального тематичного словничка вихователь добирає слова для кожного заняття окремо. У плані виховної роботи записують тільки ті слова, які мають різний звуковий склад у рідній і в українській мовах. Наприклад, з теми «Взуття» подаються на одному занятті такі слова: взуття, чоботи, черевики, взуватись, гумові, шкіряні. Слова туфлі, сандалії, калоші дітям зрозумілі. Тому вихователь буде працювати лише над їх правильною вимовою.
Кожне нове слово обов'язково вводиться в активне дитяче мовлення. Тематичний добір слів забезпечує їх мимовільне запам'ятовування.
Вводячи нову лексику, обов'язково слід пам'ятати про принцип обмеженого словникового мінімуму, нормування кількості нових слів на кожному занятті відповідно до віку дітей, теми, року чи етапу навчання, рівня розвитку мовлення. Так, у середній групі на одне заняття рекомендується планувати від двох до чотирьох нових слів, у старшій - чотири-шість, у підготовчій - шість-вісім слів.
Принципи практичного значення слова та частотності вживання слів дозволяють педагогу самостійно варіювати добір слів відповідно до місцевих умов, сезону і т. ін.
В основі словникової роботи лежить чуттєвий досвід дитини, процеси відчуття і сприймання. Відчуття є первинною формою відображення об'єктивної дійсності в мозку
людини, це відправний пункт пізнання. Відчуття і сприймання - єдине джерело наших знань про довкілля.
Необхідною умовою відчуття і сприймання є безпосередня дія об'єктивного подразника на аналізатори дитини. Відчуття і сприймання психологи називають сенсорикою, сенсорним досвідом дитини, який і становить суть наступного принципу введення нової лексики - встановлення у свідомості дитини зв'язку між фактом дійсності і словом, що означає цей факт, або введення слова на основі чуттєвого досвіду. Під час безпосереднього ознайомлення з предметами та явищами в дитини формується уявлення про них, яке потім закріплюється у слові. Навчаючи дітей другої мови, цей принцип застосовують під час уведення слів, що означають назви предметів і речей національного побуту, одягу, взуття, іграшок, з якими знайомлять дітей переважно на заняттях з ознайомлення з довкіллям. Це такі слова, як куманець, глечик, макітра, макогін, миска, рогач, полумисок, полив'яний, цебро, цебер, цебрик, свитка, очіпок, плахта, жупан і т. ін.
Виходячи з цього принципу, дитина повинна засвоювати нове слово в такій послідовності: а) відчуття окремих властивостей, ознак, якостей предмета (глиняний, полив'яний, глибокий, гладенький, коричневий); б) сприймання цілісного образу (полумисок); в) формування уявлення про предмет (наливають перші страви, посудина для їжі). поняття (посуд); г) відображення поняття у слові (полумисок).
Діти розглядають ці предмети, беруть у руки, діють з ними, засвоюють їх назви.
Після цього нові слова закріплюють на заняттях із розвитку українського мовлення або впродовж дня. Діти обов'язково повинні діяти з цими іграшками, предметами, чи в різноманітних видах діяльності (ігровій чи образотворчій, конструктивній), тобто вступає в дію принцип засвоєння нового слова на основі активної практичної діяльності.
У методиці навчання дітей другої мови, вводячи нові слова, застосовують принцип описування понять та тлумачення їх значення. Нове слово рекомендується давати в поєднанні зі вказівним займенником це. Вводять нові слова в такій послідовності.
Показ предмета чи картинки - називання його мовленнєвим зразком: це дзига, це човник. При потребі це слово перекладається рідною мовою дітей.
На початкових етапах навчання дітей української мови краще знайомити їх зі значенням нового слова шляхом показу натуральної, предметної наочності. Це допоможе дітям не тільки пов'язати слово із предметом, а й ще раз сприйняти сам предмет, побачити в ньому непомічені раніше властивості та якості.
Вихователь називає нові предмети двічі, другий раз - в іншому порядку.
Після введення нових слів їх потрібно закріпити. О.Й.Негневицька рекомендує здійснювати закріплення слів у певній послідовності: впізнавання слова, добір його з наочним підказуванням, добір слова без наочного підказування.
З метою перевірки, чи запам'ятали діти нове слово, чи можуть його впізнати, вихователь по черзі показує картинки (чи самі предмети) й запитує: «Це лялька чи ні?», «Це човник чи ні?» Діти повинні сказати: «Так, це човник» або «Ні, це лялька».
У вихователя на столі предмети, в дітей ~ картинки, вихователь показує предмет і пропонує дітям знайти картинку з таким самим зображенням.
Вихователь заплющує очі, торкається якогось предмета, називає його, а діти відповідають «так» чи «ні».
Педагог викликає дитину й говорить: «Зараз я спробую відгадати, яка іграшка тобі найбільше подобається». Вона торкається іграшок, називає їх словом, дитина ж тільки стверджує чи заперечує.
Використовують ігри та ігрові вправи на кшталт «Чого не стало?», в яких діють діти, а вихователь відгадує, чого не стало, називає предмети, які сховали діти.
Добір слова в ситуації з наочним підказуванням. Для закріплення активного промовляння нових слів педагог пропонує ігри й ігрові вправи, в яких діти з названих декількох слів повинні дібрати одне і назвати його. Наприклад, у грі «Крамниця» вихователь говорить: «Яку іграшку ти хочеш купити: ляльку, човник, ведмедика?» Дитина називає: «Ведмедика». Або: «Що ти, Оленко, хочеш купити для своєї доньки: шкарпетки, панчохи, сукню?» Дитина відповідає: «Сукню». При цьому діти обов'язково повинні бачити ці предмети, іграшки чи речі. Це можуть бути і картинки.
Добір слова без наочного підказування можна здійснювати в іграх на кшталт «Чарівна скринька», «Чарівна торбинка». Вихователь, не показуючи предмети, називає їх і запитує в дітей, що саме вони хотіли б узяти зі скриньки, чи з торбинки. Дитина спочатку називає слово, потім дістає предмет і знову називає його.
З метою закріплення нової лексики, активізації слів широко використовуються дидактичні ігри, що можуть проводитись як самостійне заняття з групою дітей або входити до складу заняття із розвитку українського мовлення.
Ігри добирають відповідно до теми заняття та за віком дітей.
Ігри на уточнення і закріплення назв предметів: «Чарівна скринька», «Посилка». «Чого не стало?», «Що змінилось?», «Виставка», «Подорож по кімнаті», «Що в торбинці?». Ігри на закріплення якостей властивостей, ознак предметів та іграшок: «Назви який?». «Впізнай предмет», «Угадай на дотик», «Знайди такий предмет», «Крамниця», ігри з лялькою та образними іграшками. Ігри на закріплення матеріалу: «Що з чого зроблено?», «З чого шиють одяг (взуття)?», «Погодуємо ведмедика», «Назви матеріал» тощо. Ігри на закріплення назв професій дорослих: «Хто де працює?», «Кому, що потрібно для роботи?», «В ательє», «На фабриці», «У крамниці», «Лікарня». Ігри на зіставлення та порівняння предметів: «Що схоже, а що відмінне?», «Червоні килимки», «Хто помітив?» і т. ін.
Для проведення таких ігор потрібно мати набір різних предметів та іграшок. Так, для ігор «Чарівна торбинка», «Цікава скринька», «Посилка» потрібні різнокольорові кільця, дерев'яні кульки, грибки, гумові м'ячики різних кольорів, плетений кошик, розмальований барабан, жовтеньке курчатко з вати, зелений огірок та інші овочі із пап'є-маше, гумові качечка та собачка, пляшечки, ляльковий посуд: предмети туалету (зубна щітка, рушничок, мило, гребінець); навчальне приладдя (зошит, олівець, ручка, гумка), ножиці, нитки, ґудзики; кілька побутових речей; стрічки різної довжини, прапорці, клаптики, цвяхи, молоточок тощо.
Для дидактичних ігор із лялькою потрібно мати: велику й маленьку дидактичні ляльки (хлопчика І дівчинку) з повним комплектом національного одягу (літнього й зимового); ведмедиків (великого і малого), собачок (білого і чорного) та інші іграшки й обладнання для кімнати ляльки.
Особливо цінними для дітей є дидактичні ігри з лялькою «Нагодуємо ляльку», «Навчимо ляльку готувати стіл до чаю», «Влаштуємо ляльці кімнату», «Одягнемо ляльку на прогулянку». «Попрасуємо ляльці одяг», «Викупаємо ляльку», «Покладемо ляльку спати», «День народження ляльки», «Лялька йде у гості», «Святковий одяг».
Наводимо опис дидактичних ігор.
«Купання ляльки». Мета: закріпити й активізувати назви і призначення предметів практичного користування з теми «Зовнішній вигляд людини»; вчити дітей правильно змінювати дієслова (купаємо, купати, викупати; витираю, витирати, витерти; намилюю, намилити, мити, змивати). Виховувати охайність. Словник: лялька, ванночка, мило, рушник, мити, витирати, купати.
Хід гри: Вихователь вносить ляльку.
- Наша Катруся була на прогулянці, гралась у пісочнику і забруднилася. Що треба зробити, щоб лялька знову стала чистою?
- Викупати її.
- Зараз ляльку купатимемо. Що потрібно для купання? (Ванночка, вода, мило, мочалка, рушник).
Діти повинні принести всі потрібні речі й назвати їх.
- Що треба спочатку зробити?
- Налити води. Посадити ляльку. Намилити милом, помити її, а потім змити водою.
- Викупали Катрусю. Що далі слід зробити?
- Витерти рушником ляльку. (Діти називають дії, які виконує вихователь).
Додатково вона ставить запитання: «Що я роблю?» Окремі дії можна доручати дітям.
Дидактична гра «Крамниця» (тема: «Одяг і взуття»). Мета: закріпити знання дітей про осінній одяг. Учити правильно називати його й описувати. Розвивати зв'язне мовлення. Узгоджувати числівники з іменниками у множині в родовому відмінку. Виховувати ввічливість. Привчати вживати ввічливі слова: будь ласка, добрий день, до побачення. Словник: пальто, шапка, шарф, рукавиці, черевики, чоботи, продавець, каса.
Хід гри: Вихователь: - Яка зараз пора року? Яка сьогодні погода? Подивіться на нашу ляльку Оксану. У що вона вдягнена? Ми зараз підемо до крамниці готового одягу і купимо ляльці теплий одяг та взуття.
Діти розглядають крамницю.
- Що ви бачите у крамниці? Скільки пальт (шапок рукавиць, черевиків...) ви бачите у крамниці?
Педагог перший купує потрібну річ і дає дітям зразок, як треба ввічливо звертатися, дякувати тощо.
Діти підходять до продавця, звертаються з проханням продати потрібну річ, купують, одягають ляльку. Вихователь стежить за правильністю мовлення дітей.
Дидактична гра «Що, з чого зроблено». Мета: закріпити знання дітей про матеріали, з яких зроблено різні предмети та речі; виховання допитливості. Словник: металевий, дерев'яний, скляний, пластмасовий, полотняний, шерстяний, бавовняний, глиняний. Матеріал: олівець, склянка, кульки, сукня, хустка, кофта, глечик, машина.
Хід гри: На початку вихователь загадує загадки про окремі речі. Потім говорить, що в неї на столі лежать різні речі, предмети, і всі вони зроблені з різних матеріалів. Пояснює гру: «Я буду називати предмет, а той, кого я викличу, повинен підійти, взяти його і розповісти, з якого матеріалу він зроблений. Наприклад, олівець зроблено з деревини, він дерев'яний». Гра продовжується.
Дидактичні ігри з картинками: «Наш посуд», «Впізнай картинку», «На місця», «Підбери одяг для ляльки», «Кольоровий посуд», «Пошта», «Впізнай і назви», «Що зроблено на фабриці, заводі?», «Чи знаєш ти, де я був?» «Що картинка розповідає?», «Кому що потрібно?» і т. ін. Наводимо зміст кількох ігор.
Дидактична гра «На місця». Мета: закріпити знання дітей про посуд, одяг, іграшки та місце, де зберігаються ці речі. Вчити правильно відповідати на запитання. Виховувати уважність, зосередженість, кмітливість. Словник: шафа, ігровий куточок, шафа для посуду, одяг, іграшки, посуд. Матеріал: предметні картинки, шафи.
Хід гри: Діти сидять на стільчиках, розміщених в один ряд. У різних місцях кімнати стільчиками відгороджено шафи для одягу та посуду. У дітей предметні картинки.
Вихователь разом з дітьми розглядає картинки, узагальнює їх - «посуд», «одяг». Пояснює гру. «Зараз, - говорить вихователь, - шафи порожні. Треба розкласти на місця різні речі: в одну шафу - посуд, в іншу - білизну. одяг, іграшки». Потім пропонує дітям встати і за сигналом «на місця» знайти місце для своїх картинок: посуд віднести в посудну шафу, білизну - в шафу для одягу тощо.
Гра «Скажи одним словом». Мета: вміти визначати предмети, що входять у поняття «овочі», «фрукти», «посуд», «іграшки», «одяг», називати Їх одним словом. Словник: овочі, фрукти, посуд, іграшки, одяг.
Хід гри: Вихователь заготовляє багато (30-40) різних картинок. на яких зображено різноманітні речі.
Картинки слід приготувати такі:
овочі: картопля, цибуля, буряк, морква, капуста, огірок, помідор;
фрукти: яблуко, груша, вишня, слива, виноград, абрикос, апельсин;
іграшки: лялька, ведмедик, башточка, машина, возик, кішка, зайчик;
посуд: тарілка, ложка, чашка, виделка, ніж. блюдце, чайник;
одяг: сорочка, майка, штанці, сукня, трусики, панчішки, шкарпетки.
Змішавши ці картинки, вихователь пропонує дітям по черзі виходити й вибирати картинки, що зображають посуд, одяг, фрукти, овочі, іграшки.
Після того як дитина вийшла і відібрала картинки, що зображують посуд, вихователь може викликати іншу дитину перевірити, чи правильно відібрано ті картинки, на яких зображено посуд. Якщо такі картинки залишилися, вихователь пропонує дитині додати їх до раніше відібраних, а коли що-небудь відібрано неправильно, пропонує їй вилучити їх. Так діти відбирають і класифікують по групах окремі предмети. Потім вихователь роздає усім дітям по одній картинці, домовляючись про такі правила гри: кожна дитина дивиться на свою картинку, і коли вихователь скаже слово «одяг», усі діти, в яких на картинці намальовано одяг, біжать до неї; коли вона скаже «посуд», - біжать ті, в кого намальовано посуд. Коли діти добіжать до вихователя, вона доручає кому-небудь швидко перевірити, чи всі правильно виконали правила гри.
Словесні дидактичні ігри використовуються лише у старшому дошкільному віці. Основний матеріал у цих іграх -слово. У них відсутня наочність, ці ігри вимагають від дитини напруження, розумових зусиль, гнучкості й швидкості мислення, розвинутого мовлення. Це такі ігри: «Скажи навпаки», «Скажи одним словом», «Назви слово», «Хто більше назве слів українською мовою?». «Що буває високе (довге, широке, вузьке, низьке)?», «Хто коли працює?», «Хто більше назве прислів'їв?», «Хто більше знає небувальщин?» тощо.
Наприклад, дидактична гра «Скажи навпаки». Мета: активізувати словник дітей словами антонімами.
Хід гри: Вихователь українською мовою називає слово, а діти повинні назвати слово з протилежним значенням.
Іменники Прикметники Прислівники
день – ніч високий - низький холодно - тепло
сонце – місяць тонкий – товстий темно - світло
темрява – світло великий – маленький добре - погано
тиша – галас широкий - вузький радісно ~ сумно
зима - літо м'який — твердий твердо - м'яко
радість - горе білий – чорний мокро - сухо
сміх ~ сльози солодкий – кислий високо - низько
Дидактична гра «Що буває широке (вузьке, довге, коротке, високе, низьке)?» Мета: активізувати словник дітей іменниками, прикметниками.
Хід гри: Вихователь пояснює гру: «Я буду називати слово, а ви повинні назвати все, що до нього підходить. Наприклад, я говорю слово широка. Про що можна сказати широка? (дорога, межа, річка), широке (поле, море, небо), широкий (простір, стіл); вузька (стежка, доріжка, смужка, вуличка), вузький (отвір, прохід, клаптик, глечик), вузьке (коло, кільце). Потім вихователь називає іменник, а діти до нього добирають прикметники. Наприклад: дерево — високе, кущ - низький тощо.
З метою уточнення та активізації лексики використовують і дидактичні вправи. Серед них: вправи на добір епітетів до предмета (дерева які? - високі, стрункі, зелені, голі); впізнавання предмета за епітетами (червоний, гумовий, круглий, що це? - м'яч); добір дій до предмета або дієслів (кішка що робить? - нявчить, муркоче, лежить, біжить, спить, ловить мишей, хлебче молоко, годує кошенят, грається, сидить); добір до дії предмета (світить, гріє, припікає, зігріває, що це? - сонце); називання складових частин цілого (будинок: дах, стіни, вікна, двері, поверхи, під'їзди; велосипед: колесо, кермо, рама, педалі, ланцюг, дзвоник); на класифікацію предметів («Назви одним словом», «Склади разом»); на різний ступінь узагальнення («Дай три назви і більше»: конвалії - квіти - рослини; борщ - страва - їжа - харчування); утворення слів з допомогою суфіксів, префіксів (Їхати - приїхати, від'їхати, заїхати, під'їхати, з'їхати, виїхати, в'їхати; ліс - лісок, лісище; рука - ручка, рученька, ручище). Це можуть бути вправи «Хто більше пригадає слів українською мовою?» «Як правильно сказати українською мовою?», «Хто краще придумає назву?», «Що зайве?», «Як сказати одним словом?», «Чого не вистачає?»
Цінними є й такі вправи, як «Плутанина», «Поверни предмет на своє місце», «Четвертий зайвий», «А що було раніше?», «А що буде пізніше?» і т. ін.
Лексичні вправи для збагачення й активізації словника описує Л.П.Федоренко.
Вправи на розуміння відношень: «Ціле та його частини», «Склеїмо розбитий посуд», «Назви частини», «Лялька Оля обідає», «Назви предмет».
Наприклад, вправа «Назви предмет»: діти повинні за деталями впізнати і назвати одним словом ціле: ніжки, кришка - стіл; ніжки, спинка, сидіння - стілець; мотор, кабіна, кермо, кузов, колеса, фари - машина тощо.
Вправи на розвиток розуміння слів з родовим значенням, на кшталт «Уточни слово», «Дай загальну назву», «Дай три назви і більше». Вихователь пропонує дитині взяти будь-яку іграшку (наприклад, м'яч) і запитує: Що це? (М'яч); Яким словом його ще можна назвати? М'яч – це що? (Іграшка. Іграшка - м'яч) Пальто - це що? (Пальто - одяг) І т. ін.
Вправа «Дай загальну назву»: стіл, стілець, диван, шафа - це що? Це меблі.
Вправи для створення нових слів з допомогою суфіксів та префіксів: ведмідь - ведмежа, ведмежатко, ведмедиця. ведмедище; хлопець - хлопчик, хлопчисько; бігти ~ прибігти, вбігти, збігати, забігати.
Варіанти таких словесних вправ може створювати сам вихователь, враховуючи рівень розвитку мовлення дітей.
