Такі антигени, як пилок, віруси чи бактерії, можуть потрапляти в ор-ганізм через слизові оболонки дихальної, травної, сечостатевої систем.
Невеликі скупчення ретикулярної тканини, які здатні до лімфоїд-ного кровотворення, розміщуються під епітеліальною вистилкою сли-зової оболонки цих систем у вигляді лімфатичних фолікулів (підепіте-ліальнихлімфатичних вузликів) (рис. 116).
Рис. 116. Шднебінні мигдалики:
а-ямки мигдаликів; б-епітелій; в-ретикулярна тканина; г-лімфатичні фоліку-ли; д-пухка сполучна тканина; е-залози; є-пучки м'язових волокон.
Лімфоцити, які в них розміщуються, проникають не лише в спо-лучну тканину, а й в епітелій і через нього навіть в порожнину органа, де виконують фагоцитарну функцію.
Значні агрегати лімфоїдних фолікулів знаходяться у слизовій оболонці ротоносоглотки, утворюючи мигдалики, а разом утворюють глоткове лімфоїдне кільце. В основі мигдалика лежить складка слизо-вої оболонки. Епітелій у власній пластинці формує крипти. Навколо крипт розташовуються скупчення лімфоцитів — лімфатичні вузлики із світлими центрами.
В.П. Новак, Ю.П. Бичков, М.Ю. Пилипенко Цитологія, гістологія, ембріологія
У просвіті крипт локалізуються злущені епітеліоцити, лімфоцити, що мігрували з фолікулів, а також сторонні частинки, мікроби та віру-си. Лімфоепітеліальне глоткове кільце здатне їх знезаражувати.
В слизовій оболонці шлунково-кишкового тракту лімфоїдна ткани-на утворює пейєрові бляшки, які частіше зустрічаються у сліпій і обо-довій кишках. Лімфатичні фолікули слизових оболонок мають таку ж будову, як і лімфатичні вузли, але в них відсутня капсула. Світлі (реактивні) центри є місцями проліферації і утворення макрофагів та плазматичних клітин, здатних до фагоцитозу. У функціональному відношенні підепітеліальні лімфатичні вузлики шлунково-кишкового тракту є місцем опосередкованої імунологічної реакції Т- і В-лімфоци-тів, зв'язаних з проникненням антигенів з боку порожнин відповідних відділів шлунково-кишкового тракту.
Плазматичні клітини світлого центру фолікула виробляють анти-тіла і морфологічно відрізняються від інших клітин інтенсивно роз-виненою цитоплазматичною сіткою і рибосомами. В лімфатичних фо-лікулах відбуваються і дегенеративні процеси новоутворених клітин, які фагоцитуються клітинами лімфоїдної природи і утилізуються для утворення нових клітинних елементів.
4.5 Ендокринна система (ендокринні залози)
Ендокринна система - це сукупність структур: органів, частин ор-ганів та окремих клітин, секретуючих в кров і лімфу гормони. Гормони (від гр. погшао — збуджую) є високоактивними регуляторними фак-торами, які стимулюють або пригнічують основні функції організму, а саме: обмін речовин, соматичний ріст та репродуктивні функції.
Ендокринна система спільно з нервовою системою здійснює регу-ляцію і координацію функцій організму.
Органи ендокринної системи не мають вивідних протоків, дуже васкуляризовані, їх гормони надходять у кров або лімфу. Гормони чи-нять свій специфічний дистантний вплив на клітини та органи, що на-звані клітини-цілі.
Кожний гормон може діяти при умові, що він розпізнається і зв'я-зується клітинами-рецепторами, які знаходяться на клітинах-цілях. При цьому гормон повинен чітко відповідати рецептору за принци-
Розділ 4
Спеціальна гістологія
пом відповідності «ключа«(гормон) до «замка«(рецептор плазмо-леми).
Зв'язування гормона з рецептором активізує фермент аденилат-циклаза, який в свою чергу викликає утворення циклічного адено-зинмонофосфату (ЦАМФ) із аденозинтрифосфорної кислоти (АТФ). Молекули циклічного аденозинмонофосфату активізують внутріш-ньоклітинні ферменти, що надає клітині-цілі стану функціонального збудження.
За хімічним складом гормони є похідними амінокислот, глікопро-теїдами, стероїдами. Паренхіма органу епітеліального чи нервового походження утворює тяжі, фолікули, або різного розміру острівці, клі-тини яких тісно контактують з мікроциркуляторним руслом.
Залежно від походження, будови, топографії та інших показників ендокринна система представлена такими основними групами:
I. Центральні регуляторні утворення ендокринної системи
1. Гіпоталамус (нейросекреторні ядра)
2. Гіпофіз
3. Епіфіз
II. Периферійні ендокринні залози
І.Щитоподібна залоза
2. Паращитовидні залози
3. Надниркові залози: а) кіркова речовина б) мозкова речовина
III. Органи, що об'єднують ендокринні та неендокринні функції
І.Гонади: а) яєчники
б) сім'яники
2. Плацента
3. Підшлункова залоза
4. Нирки
IV. Дисоційована ендокринна система
І.Нейроендокринні клітини групи ПОДПА (АРГШ) нервового по-
ходження
2. Одинокі гормонопродукуючі клітини (не нервового походження)
До ендокринної системи входять залози і окремі клітини, здатні
продукувати біологічно активні речовини — гормони, останні виробля-
ються у надзвичайно малій кількості. Для ендокринних органів харак-
терна дистантна дія на організм. Гормони являються посередниками
■■
В.П. Новак, Ю.П. Бичков, М.Ю. Пилипенко Цитологія, гістологія, ембріологія
при регуляції функцій органів та їх систем. Ендокринні залози мають ряд спільних рис будови: в них відсутні вивідні протоки, мають добре розвинуте мікроциркуляторне русло. В клітинах — продуцентах гор-монів (ендокриноцитах) виявляються специфічні гранули, в яких на-громаджуються біологічно активні речовини.
Клітини ендокринних органів утворюють характерні скупчення у вигляді трабекул або пухирців (фолікулів). Серед гормонів розрізня-ються слідуючі класи-пептиди (олігопептиди, поліпептиди, глікопеп-тиди); похідні амінокислот (нейроаміни) та стероїди (статеві гормони, кортикостероїди).
Потрапляючи в кров або лімфу, вони вступають у специфічний зв'язок з рецепторами на поверхні клітин у складі органів-цілей. При цьому молекула гормона, яка циркулює з током крові або лімфи, «впіз-нає» свій рецептор на поверхні тієї чи іншої клітини-цілі. Зв'язування гормона з рецептором викликає об'ємно-просторові зміни.
В основі взаємодії між окремими ланками ендокринної системи, а також між ендокриноцитами і клітинами-цілями лежить принцип зво-ротного зв'язку.
