Шевченко – епоха в історії українського народу

Найвищі ідеї, найрадикальніші думки його доби зливаються в Шевченковій поезії нероздільно з народним змістом. Він є немов великий факел з українського воску, що світиться найяснішим і найчистішим вогнем європейського поступу, факел, що освітлює цілий новітній розвиток української літератури.

І.Франко

Не знаю в літературі всесвітній поета, котрий представив би так високо і так щиро людський ідеал жінки-матері, як се вчинив Шевченко в своїх поемах “Відьма”, “Неофіти” і “Марія”. Не посвячення своєї людської індивідуальності для мужчини, але найвище напруження тої для діл милосердя, переможення власних терпінь, забуття власних ураз, де йде о службі високій і піднеслій в ідеї – добра загалу, добра людськості – то ідеал жінки, який полишив нам в спадщині Шевченко. Тож не диво, що найвищій дотеперішній здобуток людськости на полі моральнім, велику ідею любові до ближнього, сю основну ідею Християнства, Шевченко в повній мірі вважав ділом женщини, - Марії, матері Ісусової.

І.Франко

Він (Т.Шевченко. – І.С.) був автором „містерій”, містиком, пророком, ясновидом, післанцем незримих вищих сил, які – вірив – були тісно пов”язані і з нашою душею, і з земським світом, без діяння яких не збагнути Долі ні людини, ні нації; з якими він через ревеляції пророчі шукав контакту, з якими радився; які дають народам силу Духа, без якого нема сили фізичної, без якого гинуть і пропадають культури, цивілізації, держави і нації.

Д.Донцов

У гніві він - пророк, у покірливості – як апостол, його ласка переходить у молитву, його лагідність – подвиг любові і прощення; кожне почуття він доводить до пафосу і релігійний у кожному своєму слові, іншим і не може бути великий національний поет, жрець і жертва свого народу, облагороджуваний, піднесений, він втілював у красу і святиню все, що створила його батьківщина.

К. Чуковський

 

Шевченко один з небагатьох поетів, які не вміють писати фальшиво.

Г.Грабович.

Для Шевченка, в його поезії, було ніби дві України: Україна як неминуща основа і Україна як історичний момент. Україна-мати і Україна блудна. Україна непорочна і Україна „розбещена”. Україна „лицарів” і Україна „рабів, підніжків”. Цю другу, історично спотворену й історично минущу Україну він бичував і проклинав заради першої – України матірної, України неминущої. Синів – заради матері.

І.Дзюба

Фактично, весь „Кобзар” не що інакше, як бесіда зі Всевишнім, спершу лише запитання, як-от у „Причинній”, згодом і відповіді – прямі або в запитаннях, підтекстові. Бесіда ця настільки відверта, що декому навіть здається в певних місцях святотатською чи й богоборчою. Проте пам”ятаймо думку знаного теолога І.Ортинського: „Людина може говорити. Якщо вона дійсно говорить з Богом, то немає нічого, чого б вона не сміла йому сказати”.

В.Пахаренко

Тарас Шевченко – це символ не лише країни, але й всіх, хто бореться за свою гідність будь-де в світі. Тарас Шевченко був рабом, що возлюбив свободу і виборов її. Вірші Шевченка завжди залишаються щирим виявом українського єства, виявом страждань і відваги його народу. Його поезія створювалась на мотивах, що дорогі не лише Україні, а й усьому людству. Коли Шевченко оспівує родючі українські землі, він славить красу всієї планети. Коли говорить про важку працю і бідність українських селян, він думає про трударів усього світу, коли ж милувався тими, хто дорогий його серцю, ми уявляємо людей, яких любимо.

М.Б.Малруні, прем”єр-міністр Канади

 

ТЕМА 3. Творчість Марка Вовчка (Марії Вілінської)

(1833 – 1907)

План

1. Світогляд письменниці, інтелектуальний діапазон творчості.

2. Марко Вовчок у літературному оточенні.

3. ”Народні оповідання” як якісно нове явище в українській прозі:

a) основні цикли;

b) розвиток оповідної манери;

c) антикріпосницьке спрямування творів;

d) поєднання реалістичних і романтичних принципів у родинно-побутових оповіданнях.

3. Соціальна повість “Інститутка”. Антиномія „воля – неволя” у повісті.

4. Повість “Три долі”: перехід письменниці до нової художньої манери, заснованої на психологізмі.

5. Російськомовна проза письменниці. “Рассказы из народного русского быта” у зв”язку з українською проблематикою попередніх творів.

6. Жанр казки у творчості Марка Вовчка. Історико-героїчна тема та особливості її художнього втілення (“Кармелюк”, “Невільничка”).

7. Журналістська, публіцистична, перекладацька діяльність Марка Вовчка.

 

Тексти

Сестра. Козачка. Одарка. Чари. Сон. Горпина. Викуп. Отець Андрій. Свекруха. Максим Гримач. Данило Гурч. Інститутка. Павло Чорнокрил. Три долі. Ледащиця. Два сини.

Маша. Катерина. Игрушечка. Купеческая дочка.

Дев”ять братів і десята сестриця Галя. Кармелюк. Невільничка. Ведмідь.

Маруся.

Живая душа. Записки причетника.

Література

1. Бернштейн М. „Записки причетника” Марко Вовчок. Послесловие // Марко Вовчок. Записки причетника. – К., 1955. – С.364-385.

2. Білецький О. Українська проза першої половини ХІХ ст. // Білецький О. Від давнини до сучасності. – Т.1. – К., 1960.

3. Бойчук А. Українська сатира ІІ половини ХІХ ст. – К., 1972. – С.33-111.

4. Борщевский Ф. Русские романы Марка Вовчка. – Запорожье, 1957.

5. Грицай М. Марко Вовчок. Творчий шлях. – К., 1983.

6. Денисюк І. Повернення легендарної „Марусі” // Денисюк І. Літературознавчі та фольклористичні праці: У 3 т., 4 кн. – Т.І. Кн. 1. – К., 2005. – С.379-395.

7. Денисюк І. Розвиток української малої прози ХІХ – поч. ХХ ст. – К., 1999. – С.39-89.

8. Добролюбов М. Риси для характеристика руського простолюду // Марко Вовчок у критиці: Збірник статей, рецензій, висловлювань. – К., 1955. – С. 53-123.

9. Дорошкевич О. “Народні оповідання” Марка Вовчка // Реалізм і народність української літератури ХІХ ст. – К., 1986.

10. Засенко О. Марко Вовчок і зарубіжні літератури. – К., 1959.

11. Засенко О. Марко Вовчок. – К., 1964.

12. Зеров М. Українське письменство ХІХ ст.: ХL. Марко Вовчок. ХLІ. Марко Вовчок. Творчість. ХLІІ. Критика про Марка Вовчка // Зеров М. Твори: В 2-х т. - Т.2. - К., 1990. – С.224-235.

13. Крутікова Н. Гоголь та українська література. – К., 1957. – С.421-436, 529-542.

14. Крутікова Н. Сторінки творчого життя (Марко Вовчок в житті і праці). – К., 1965.

15. Лобач-Жученко Б. Літопис життя і творчості Марка Вовчка. – К., 1969.

16. Лобач-Жученко Б., Брандіс Є. Перекладацька діяльність Марка Вовчка // Марко Вовчок: Статті і дослідження. – К., 1985. – С.156-209.

17. Міщук Р. Українська оповідна проза 50-60-х рр. ХІХ ст. – К., 1978. – С.41-50, 76-84, 141-147, 152-154, 167-173, 176-181, 188-208.

18. Нахлік Є. Українська романтична проза 20 – 60-х рр. ХІХ ст. – К., 1988. – С.143-167, 228-252.

19. Незвідський А. Російські романи й повісті Марка Вовчка. – Одеса, 1961.

20. Незвідський А. Марко Вовчок: Семінарій. – К., 1981.

21. Погрібний А. Зорі немеркнучої спалах (Марко Вовчок) // Погрібний А. Літературні явища і з”яви. – К., 2007. – С.408-435.

22. Сиваченко М. Текстологічний аналіз “Народних оповідань” Марка Вовчка // Сиваченко М. Літературознавчі та фольклористичні розвідки. – К., 1974.

23. Три долі: Марко Вовчок в українській, російській та французькій літературі / Упор. В.Агеєва. – К., 2002.

24. Франко І. Марія Маркович (Марко Вовчок). Посмертна згадка // Франко І. Зібр. тв.: у 50 т. – Т.37. – С.276-279.

 

Поміркуйте над висловлюваннями:

 

Залишаються люди, значно сильніші за мене талантом. З них я не вважаю незручним назвати Марка Вовчка. Це талант сильний, прекрасний… То люди однієї кар”єри з Діккенсом, Жоржем Сандом…

М.Чернишевський

 

В українській прозі 60-х років Марку Вовчку належить центральне місце. На думку Тургенєва, вона є осередком (“украшением и средоточием”) невеличкого гуртка петербурзьких “малороссов” 1858-1859 років. Її твори поряд з Шевченковими репрезентували українське письменство в очах тогочасного російського читача, перекладалися російською мовою і відзначені корифеями російської літератури ХІХ століття – шана, якої не призначено ні одному українському письменникові, крім Шевченка.

М.Зеров

 

Малюнки жінок і дівчат-кріпачок, як українські, так і московські, - се старанні і глибоко правдиві психологічні й соціальні студії. З простотою, красою і ніжністю її мови й стилю в”яжеться нерозривно її ніжна любов до всіх нещасних і страждущих, а особливо до найбідніших між бідними, до жінок. Вона вміє не лише сама відчути їх горе, але також віднайти основу і дати їй простий і ясний вислов, що сильно хапає за серце читача.

І.Франко

Марко Вовчок “завжди вміє надати своєму викладові наївності і чарівності народної мови, яку ми зустрічаємо в мові наших стародавніх казок і легенд… Марко Вовчок наближається до народної поезії не лише зовнішньою формою своїх оповідань, але й усіма своїми літературними прийомами; він розповідає як простий очевидець, близький до зображуваних осіб поняттями і освітою, поділяє їх простодушні вірування і забобони, співчуває їх горю і радості; ми не бачимо особи автора, ніде не висловлює він своїх думок і почуттів, ніде не виділяється з тієї сфери, яку описує”.

Д.Писарєв

Марко Вовчок – талант переважно гуртовий, що схоплює прикмети мас, а не осіб, що вміє накидати загальну картину масового руху, вміє виразно виявити середніх людей психологію, та не вміє індивідуалізувати своїх героїв. Через те так невдатно й виходять у нього люди з міцною волею, з дужою індивідуальністю, з кипучою натурою і так гарно – оті дрібні люди гурту, а з-межи них найкраще жіночі образи.

С.Єфремов