Мелье Жан (1664 – 1729 р.р.) – священик із Франції, соціаліст – утопіст. Головна праця – «Заповіт». Мельє критикував і відкидав думку про «освіченого монарха», як слугу суспільства і закликав народ до революції. Він належав до прихильників ідеї природного права, але на відміну від буржуазних мислителів XVII ст. розглядав його не як право індивіда, а як право «трудящого народу». Заперечував ідею суспільного договору. Мельє послідовно проводив і захищав думку, що подолати свій гніт і безправ’я трудовий народ зможе тільки шляхом революції, ліквідувавши основне зло в суспільстві – приватну власність.
Мор Томас (1478 – 1535 р.р.) – англійський політичний діяч, один із засновників утопічного соціалізму. Народився в Лондоні. Батько його був суддею у вищому придворному Суді. Він всіляко намагався викликати у свого сина інтерес до економічних відносин і матеріального життя суспільства. У юного Мора рано пробудився інтерес до пізнання світу. У 1492 році він вступив до вищої школи в Оксфорді. Однак батько, дізнавшись, що Томас вивчатиме там стародавніх класиків, від яких не можна чекати ніякого доходу, забрав його з університету і влаштував у школу, де вивчалось англійське право. Тут, а згодом у Лінкольні, Т. Мор кілька років вивчав останнє і став популярним адвокатом. У віці двадцяти шести років він був обраний до парламенту. Основна праця «Утопія». «Утопія» Т. Мора проникнута пафосом любові до людини і ненависті до гнобителів. Він мріяв про перебудову суспільства на засадах рівності та справедливості і став родоначальником утопічного соціалізму.
Мореллі (1715 – 1778 р.р.) – представник французького утопічного соціалізму. Народився близько 1715р. Одержав добру освіту. Приблизно з 1733 року був наставником в якійсь сім’ї і давав уроки з латини. Майже все життя був малозабезпеченим. У віці приблизно 25 – 28 років надрукував свої перші праці у Франції. У праці «Кодекс природи, або справжній дух її законів», автор дає розгорнутий виклад своїх поглядів. На думку Мореллі - існуючий суспільний лад, заснований на приватній власності, суперечить розуму й природі і повинен бути замінений комуністичним ладом. Він негативно ставився до ідеї суспільного договору. Ідеал майбутнього суспільства мислитель вбачав у пануванні суспільної власності. Головні функції держави в такому суспільстві зводив до регулювання промисловістю і сільським господарством, регламентації побуту і виховання.
Остін Джон (1911 – 1960 р.р.) – англійський філософ, засновник юридичного позитивізму. Не визнавав теорій природного права, стверджував що існує тільки позитивне право, матеріалізоване в нормах. Заперечував можливість пізнання сутті держави і права. Водночас Остін твердо розмежував право і мораль наголошуючи, що предметом юриспруденції мусить бути виключно позитивне право, незалежно від його досконалості.
Оуен Роберт (1771 – 1858 р.р.) – представник англійського утопічного соціалізму. Народився в Англії, у маленькому містечку Ньютауні. Батько Оуена був дрібним ремісником, а мати – дочкою фермера. Роберт ріс життєрадісним, рухливим хлопчиком і відзначався дуже раннім розвитком. У сім років він закінчив місцеву школу і став помічником вчителя і репетитором, а в десять років – почав самостійне життя, працюючи в бакалійному та галантерейному магазинах. Завдяки своїм природним здібностям у 20 –ть років він став управляючим великої прядильної фабрики. Він розробив програму нового устрою суспільства через утворення самокерованих «поселень спільності й співробітництва», де не було б приватної власності, класів, експлуатації. Робив спроби втілити свій проект у життя.
Паунд Роско (1870 – 1964 р.р.) – американський юрист, керівник соціологічної гарвардської школи права. Розглядав право, як режим упорядкування людських відносин, відводив основну роль у судовому процесі судді, а не нормам права. Основна праця – «Юриспруденція».
Плеханов Георгій Валентинович (1856 – 1918 р.р.) – російський філософ, пропагандист марксизму, керівник «Землі і волі», «Чорного переділу», «Визволення праці». Один із засновників партії російських соціал-демократів, згодом сповідував буржуазно – демократичні ідеї, не сприйняв жовтневого перевороту. Основні праці: «Соціалізм і політична боротьба», «Наші розбіжності» та інші.
Сен – Сімон (граф Анрі Клод Сен Сімон (1760 – 1825 р.р.) – відомий соціальний реформатор, французький соціаліст – утопіст. Походив з родини, яка вважала своїм родоначальником Карла Великого. У віці 13-ти років Сен – Сімон мав сміливість сказати своєму глибоко віруючому батькові, що не бажає говіти і причащатися, за що той замкнув його у в’язницю. Дуже рано їм оволоділо прагнення прославитися, здійснивши щось велике для блага людства. В голові його постійно народжувалися грандіозні плани. Рушійними силами суспільного розвитку вважав прогрес наукових знань, моралі та релігії. Праці: «Нове християнство» та інші. Він вважав формою правління має залишатися монархія, якій підзвітний уряд, але реальна законодавча влада повинна належати Раді промисловців (парламентові). Стабільності суспільства, на думку мислителя, повинна сприяти жорстка дисципліна окремих людей та соціальних груп.
Сталін Йосип Віссаріонович (1878 – 1953 р.р.) – генеральний секретар ЦК ВКП (б), прибічник державно – правової ідеології комуністичного спрямування. Продовжувач Ленінського вчення про диктатуру пролетаріату. Погляди з цього приводу викладено в працях: «Про основи ленінізму», «Про проект Конституції Союзу РСР», «Звітна доповідь на XVIII з’їзду партії про роботу ЦК ВКП (б)» та ін. У цих документах увага акцентувалась на провідній ролі комуністичної партії – авангарду робітничого класу, яка керує процесом переходу до повної демократії – комуністичного самоврядування. Заперечувався фундаментальний принцип розподілу влад, без якого неможливе народовладдя. Народився в Грузії у селянській родині. У 1894 – 1899 р.р., вчився в Тифліській духовній семінарії. З 1898 р. – учасник соціал – демократичного руху. За революційну діяльність зазнав переслідувань від царизму.
Фур’є Шарль (1772 – 1837 р.р.) – представник французького утопічного соціалізму. Народився в купецькій сім’ї у Безансоні. Слабий і хворобливий єдиний син, він з раннього дитинства визначався мрійливістю і віддавав перевагу заняттям музикою та читанню книг. Школу Фур’є відвідував до 12 – 13 років і поряд з цим самостійно займався логікою, математикою та інш. Розладнані після смерті батька торговельні справи, примусили Фур’є майже відразу після закінчення школи заробляти собі на хліб. На тридцятому році життя у Фур’є склалося стійке переконання, що він покликаний стати реформатором суспільства. Пропонував новий суспільний устрій, його ідеалом був комуно – соціалізм. Основним осередком майбутньої держави вважав фаланги, в яких людей було б залучено водночас до промислового та сільськогосподарського виробництва. Основні праці: «Теорія чотирьох рухів і загальних доль», «Теорія світової єдності», «Новий господарський соцієнтарний світ».
Чернишевський Микола Гаврилович (1828 – 1889 р.р.) – відомий революціонер і мислитель, ідейний вождь різночинного етапу російського визвольного руху ХІХ століття. Народився в Саратові. Батько його протоієрей, був освіченою людиною. Микола одержав середню освіту в сім’ї, проминувши бурсу дореформеної епохи і молодші класи семінарії і у 14 років поступив у старші класи останньої. Після двох років у семінарії Чернишевський продовжив навчання вдома і у 1846 р. поїхав до Петербурга, де вступив до історико – філологічного факультету університету. Микола сумлінно навчався і був у числі кращих студентів. Він захоплюється передовими ідеями, що йшли з франції. Стає прихильником фур’єризму і на все життя залишається вірним доктринам соціалізму. Вважав за можливе перехід до соціалізму через селянську «общину». Свої державні погляди виклав у романі «Що робити?». В цій роботі він виступає, як прибічник ідеї демократичної республіки з розвинутим місцевим самоуправлінням, на чолі з виборним «народним старостою». Демократію ж поєднував з ідеєю федералізму, розглядаючи демократичну державу, як союз республік, з сильною загальнодержавною централізованою владою, здатною регулювати відносини між суб’єктами федерації і виступати від імені всієї держави.
ІІІ. Самостійна робота студентів
а.)Колоквіуми. Методичні вказівки.
Колоквіум є однією з форм поточного контролю самостійної роботи студентів. Протягом семестру передбачено проведення двох колоквіумів. Контрольні запитання колоквіуму носять загальний характер, а запитання, які ставляться викладачем, потребують точної конкретної відповіді.
Під час відповіді не допускаються роздуми, диспути. Студент відповідає на те чи інше запитання без додаткової підготовки, коротко і зрозуміло. Якщо студент дає повну відповідь на запитання - він отримує відмінну оцінку. Якщо не знає, викладач може задати йому ще два питання. Студент, який не відповідає на три запитання, отримує оцінку «незадовільно».
Колоквіум № 1.
- Предмет «Історії вчень про державу і право».
- Метод «Історії вчень про державу і право».
- Функції «Історії вчень про державу і право».
- «Історія вчень про державу і право» в системі суспільних наук.
- Політико – моральні погляди Стародавнього Єгипту.
- Політико – правові аспекти буддизму.
- Політико – правові принципи конфуціанства і легізму.
- Держава і право в доктрині даосизму.
- Держава, мораль і право в концепції Мо Цзи.
- Державно – правова думка Платона.
- Патріархальна теорія держави Аристотеля.
- Вчення Цицерона про державу і право.
- Політико – правові ідеї Сократа.
- Уявлення Гомера і Гесіода про державу і право.
- Вчення про християнську державу.
- Фома Аквінський – засновник теологічної теорії походження держави.
- Державно – правові погляди Марсилія Паддуанського.
- Політичне вчення Нікколо Макіавеллі.
- Ідеї Томаса Гоббса про природне право та договірної теорії держави.
- Державно – правові погляди Дж. Локка.
- Політичне богослов’я Мартина Лютера.
- Ідеї Жана Бодена про походження держави та державний суверенітет.
- Б. Спіноза – прибічник теорії природного права.
- Загальна характеристика державно – правових вчень доби відродження та реформації.
- Природно – правове учення Гуго Гроція.
Колоквіум № 2.
1. Політико – правова філософія Вольтера.
2. Теорія поділу влад Шарля Луї Монтескє.
3. Вчення Жана – Жака Руссо про суспільний договір і народний суверенітет.
4. Політичні та правові вчення Бенджаміна Франкліна.
5. Державно – правова концепція Томаса Джефферсона.
6. Й. Фіхте та його державно – правова концепція.
7. Мораль, право і держава у філософії І. Канта.
8. Філософія права Г. Гегеля.
9. І. Бентам про державу і право.
10. Утопічні ідеї Т.Мара.
11. Марксиська теорія держави і права.
12. Політичне вчення В.І. Леніна.
13. Й. Сталін – прибічник державно – правової ідеології комуністичного спрямування.
14. Вчення М.М. Сперанського про державу і право.
15. О. Куніцин - прибічник теорії природного права.
16. В. Соловйов та його філософія права.
17. Республіканські погляди П. Пестеля.
18. М. Муравйов – прихильник конституційної монархії.
