Шкідливість іонізуючого випромінювання, методи та засоби захисту персоналу від його дії у виробничих умовах

При оцінці біологічної дії іонізуючого випромінювання слід враховувати існування критичних органів, тобто органів, опромінення яких даною дозою спричинює найбільше ушкодження живого організму. Найбільш чутливими є червоний кістковий мозок, щитовидна залоза, внутрішні (особливо кровотворні) органи, молочні залози, статеві органи. При тривалому опроміненні відносно малими дозами (0,1-0,5 рад на добу) може розвинутися хронічна променева хвороба, якщо сумарна доза опромінення сягне 70-100 Рад. У її перебігу можуть спостерігатися 3 періоди: формування, відновлення, наслідків. Клінічна картина хвороби залежить від величини поглинутої дози і способу опромінення (загальне, місцеве, зовнішнє, внутрішнє). Вона може бути легкого, середнього, тяжкого і вкрай тяжкого ступеня захворювання.

Хронічна променева хвороба може проявлятися такими ознаками: загальна слабкість, головний біль, порушення сну, апетиту, крововиливи, кровотечі, порушення функції травного тракту, лейкопенія, зниження артеріального тиску.

При незначних дозах опромінення вражені тканини відновлюються.

Тривалий вплив доз, які перевищують гранично допустимі межі, може викликати незворотні зміни в окремих органах або у всьому організмі й виразитися в хронічній формі променевої хвороби.

До віддалених наслідків перенесеної гострої та хронічної променевої хвороби, які можуть проявлятися через 10-20 років, слід віднести: злоякісні пухлини, захворювання крові (лейкози), скорочення тривалості життя (100 рад забирає 1 рік життя), прискорене старіння, порушення функцій нервової системи, схильність до психічних захворювань, пов’язаних із змінами генетичного апарату (самоаборти, мертвонародження, лейкемії і злоякісні пухлини у дітей, природжені виродливості, патологія органів зору).

До генетичних наслідків опромінення слід віднести і порушення репродуктивної функції. Так, опромінення дозою 100-200Р (1-2Гр) спричинює тимчасову безплідність, а 400Р (4Гр) – постійну, причому чоловіки більш чутливі до радіації.

Основним документом, що регламентує роботу з джерелами іонізуючого випромінювання (ДІВ) є Норми радіаційної безпеки України (НРБУ-97) в яких наведено систему дозових меж та їх застосування, а також зазначено три категорії осіб, які можуть зазнати опромінення:

А(персонал) – особи, які постійно або тимчасово працюють безпосередньо з ДІВ;

Б(персонал) – особи, які безпосередньо не зайняті на роботах з ДІВ, але у зв’язку з розташуванням робочих місць у приміщеннях та на промислових майданчиках об’єктів з радіаційно-ядерними технологіями можуть додатково опромінитись;

В – населення загалом.

Для категорії А введено поняття „гранично допустима доза” (ГДД) – найбільше значення індивідуальної дози за рік, котре при рівномірному впливі протягом 50 років не викликає в стані здоров’я персоналу несприятливих змін, які виявляються сучасними методами.

Для категорії Б – межа дози (МД), це найбільше середнє значення індивідуальної еквівалентної дози за календарний рік, при якому рівномірне опромінення протягом наступних 70 років не може призвести до несприятливих змін у стані здоров’я людей, які можуть бути виявлені сучасними методами.

Для категорії В – межа річного надходження (МРН) – таке надходження радіонуклідів в організм людини протягом року, яке за наступні 70 років створить у критичному органі максимальну еквівалентну дозу.

Як зазначалося, особливість іонізуючого випромінювання полягає в тому, що воно не відчувається людиною, його не можливо ні виявити, ні ідентифікувати. Відтак робота з джерелами іонізуючого випромінювання, радіоактивними речовинами і матеріалами потребує вжиття відповідних заходів, спрямованих на зменшення опромінення персоналу, сторонніх осіб, довкілля.

Достатнього рівня безпеки досягають за допомогою відповідних нормативно-правових, організаційних та технічних заходів.

Нормативно-правові заходи забезпечуються Нормами радіаційної безпеки України НРБУ-97 та Основними санітарними правилами роботи з радіоактивними та іншими іонізуючими речовинами ОСП-72/87.

Організаційні заходи захисту від впливу радіаційного випромінювання розробляються на основі детального аналізу умов праці і забезпечуються:

- розміщенням радіоактивних речовин (РР) в спеціальних приміщеннях;

- знаходженням відкритих джерел випромінювання в суворо обмеженій зоні, перебування в якій персоналу дозволяється в особливих випадках і мінімальний час;

- вибором ізотопів з меншим періодом напіврозпаду;

- застосуванням спеціальних місць зберігання ізотопів;

- складанням детальних інструкцій з правилами робіт;

- нанесенням на контейнери, двері приміщень знаку радіаційної небезпеки – на жовтому фоні три червоні пелюстки;

- веденням суворого обліку надходження і витрат РР;

- спеціальними правилами транспортування РР;

- медичним контролем за станом працюючих для попередження профзахворювань;

- організацією необхідного радіаційного контролю та ін.

Технічні заходи захисту від іонізуючого випромінювання:

- застосування дистанційного керування;

- застосування захисних екранів. Так, для захисту від альфа-випромінювання достатньо застосування спецодягу: бавовняні халати, шапочки, гумові рукавиці, респіратори; для бета-випромінювань використовують матеріали з невеликою атомною масою (алюміній, органічне скло); гама-випромінювання найкраще поглинається матеріалами з великою атомною масою і високою густиною (свинець, вольфрам) та ін.

Для захисту від зовнішнього опромінення, яке виникає при роботі із закритими джерелами випромінювання, основні зусилля необхідно направити на попередження переопромінення персоналу шляхом:

- збільшення відстані між джерелом ІВ і працівником (захист відстанню);

- скорочення тривалості роботи в зоні випромінювання (захист часом);

- екранування джерел випромінювання (захист екраном).

Захист від внутрішнього опромінення вимагає усунення безпосереднього контакту з радіоактивними речовинами у відкритому вигляді, попередження надходження їх в середину організму, в повітря робочої зони, а також попередження радіоактивного забруднення рук, одягу, поверхонь приміщень і обладнання.

Засоби індивідуального захисту і особиста гігієна мають особливе значення при роботі з радіоактивними речовинами.

Оцінка радіоактивного стану здійснюється за допомогою приладів, принцип дії яких базується на іонізуючому, сцинтиляційному, фотографічному методах. Результати усіх видів радіаційного контролю повинні реєструватися і зберігатися протягом 30-ти років. При індивідуальному контролі ведуть облік річної дози опромінення, а також сумарної дози за весь період професійної діяльності людини.

Тема 7.8. Санітарно-гігієнічні вимоги до планування і розміщення виробничих і допоміжних приміщень