В умовах ринкової економіки кожному підприємству необхідно контролювати свій фінансовий стан з метою раннього виявлення ознак кризового стану, вивчати і аналізувати чинники, які негативно впливають на діяльність підприємства і які приводять його до кризи, знаходити методи фінансового оздоровлення і захисти підприємства від банкрутства. Звичайно, невдачі в діяльності підприємства виникають внаслідок взаємодії цілого ряду чинників. Ці чинники можна розділити на зовнішні, які не залежать від діяльності підприємства і на які підприємство не може впливати взагалі або впливати, але неістотно і внутрішні, які залежать від діяльності самого підприємства.
До головних зовнішніх чинників можна віднести наступні:
- економічні (кризовий стан економіки країни, високий рівень інфляції, нестабільність податкової системи, зниження рівня прибутку і накопичень населення, а отже, і його купівельна здатність, зміна кон'юнктури ринку, високий рівень оподаткування, посилення конкуренції, зростання безробіття і інш.);
- політичні (нестабільна політична обстановка в країні, де розташоване підприємство, в країнах підприємств-постачальників і підприємств-споживачів, розрив економічних зв'язків, недосконалість в регулюючій функції держави: законодавства в області антимонопольної політики, підприємницької діяльності і інш.);
- демографічні (чисельність і склад населення, рівень його добробуту, культурний уклад суспільства, що визначає його потреби і інш.);
- посилення міжнародної конкуренції (в деяких країнах біліше дешевий труд, а в деяких більш довершені технології, вище рівень розвитку НТП);
- стихійне лихо.
До головних внутрішніх чинників відносяться:
- неефективна фінансова стратегія;
- низький рівень менеджменту;
- неефективний маркетинг;
- недоліки в організаційній структурі;
- неефективне використання виробничих ресурсів;
- низький рівень техніки, технологій і інш.
Система контролю і раннього виявлення ознак майбутньої кризової ситуації має важливе значення для кожного підприємства. Сигналами, що свідчать про несприятливе фінансове становище є: збитки від основної господарської діяльності, нестача оборотних коштів, нездатність підприємства погасити термінові зобов'язання, ускладнення в отриманні комерційних кредитів, падіння ринкової ціни акцій даного підприємства і інш.
Типовими наслідками впливу названих причин та факторів на фінансово-господарський стан підприємства є:
- утрата клієнтів та покупців готової продукції;
- зменшення кількості замовлень та контрактів з продажу продукції;
- неритмічність виробництва, неповне завантаження потужностей;
- зростання собівартості та різке зниження продуктивності праці;
- збільшення розміру неліквідних оборотних засобів та наявність понаднормових запасів;
- виникнення внутрішньовиробничих конфліктів та збільшення плинності кадрів;
- зростання тиску на ціни;
- суттєве зменшення обсягів реалізації та, як наслідок, недоодержання виручки від реалізації продукції.
Виділяють такі види криз:
- стратегічна криза (коли на підприємстві зруйновано виробничий потенціал та бракує довгострокових факторів успіху);
- криза прибутковості (перманентні збитки "з'їдають" власний капітал і це призводить до незадовільної структури балансу);
- криза ліквідності (коли підприємство є неплатоспроможним або існує реальна загроза втрати платоспроможності).
Між різними видами кризи, як уже було сказано, існують тісні причинно-наслідкові зв'язки: стратегічна криза спричиняє кризу прибутковості, яка, у свою чергу, призводить до втрати підприємством ліквідності. Закономірним результатом розвитку симптомів фінансової кризи є надмірна кредиторська заборгованість, неплатоспроможність та банкрутство підприємства.
Важливою передумовою застосування правильних антикризових заходів є ідентифікація глибини фінансової кризи. Розрізняють три фази кризи:
а) фаза, яка безпосередньо не загрожує функціонуванню підприємства (за умови переведення його на режим антикризового управління);
б) фаза, яка загрожує дальшому існуванню підприємства і потребує негайного проведення фінансової санації;
в) кризовий стан, який не сумісний з існуванням підприємства і призводить до його ліквідації.
Ідентифікація фази фінансової кризи є необхідною передумовою правильної та своєчасної реакції на неї.
Для цього необхідно проведення санаційного аудиту.
Санаційний аудит є окремим напрямком діяльності аудиторських фірм. Він має свої особливості як щодо методів, так і щодо об'єктів та цілей проведення. Характерною рисою санаційного аудиту є те, що він проводиться на підприємствах, які перебувають у фінансовій кризі. Головна його мета полягає в оцінці санаційної спроможності підприємства на підставі аналізу фінансово-господарської діяльності та наявного плану фінансового оздоровлення.
Необхідність проведення санаційного а удиту зумовлена потребою користувачів у об'єктивній інформації про фінансовий стан суб'єкта господарювання та реальність санаційної концепції. Необхідність у висновку спеціаліста спричинено також і тим, що користувачі не мають доступу до джерел інформації та спеціальних знань для оцінки цієї інформації. Санаційний аудит можна розглядати як один з інструментів зменшення до прийнятного рівня інформаційного ризику для інвесторів, кредиторів та інших осіб, які бажають узяти участь у фінансовій санації неспроможного підприємства.
Замовниками санаційного аудиту підприємства, яке перебуває у фінансовій кризі можуть бути:
- нинішні та потенційні власники корпоративних прав підприємства, якщо приймається рішення про збільшення статутного капіталу;
- андеррайтери, якщо вирішується питання про викуп ними корпоративних прав нової емісії;
- позикодавець (наприклад, банківський консорціум) - якщо вирішується питання про надання санаційного кредиту;
- саме підприємство - якщо воно виходить з пропозицією про укладання мирової угоди та проведення санації в ході провадження справи про банкрутство;
- потенційний санатор - якщо вирішується питання про санацію підприємства через його реорганізацію (злиття, приєднання);
- державні органи - якщо вирішується питання про надання підприємству державної санаційної підтримки.
Зовнішнім замовникам аудиту необхідна обґрунтована інформація, яка свідчитиме, що:
1) дані про фінансово-майновий стан боржника є достовірними й вичерпними;
2) план санації є реальним;
3) вибрано найліпшу з наявних альтернатив розвитку підприємства. Ці замовники дають доручення аудитору провести економіко-правову експертизу наявної санаційної концепції та зробити висновок про доцільність вкладання коштів у об'єкт санації.
Санаційний аудит проводиться зовнішніми аудиторами в тісній співпраці з внутрішніми службами підприємства, особливо з відділом контролінгу. Розробка плану санації не є безпосереднім завданням санаційного аудиту. Зауважимо, що санаційний аудит не слід ідентифікувати з причинно-наслідковим аналізом фінансового стану підприємства, який здійснюється під час розробки плану санації і є складовою частиною класичної моделі санації. Без огляду на те, що в обох випадках використовуються ті самі методи аналізу, а також на схожість цілей, між причинно-наслідковим аналізом та санаційним аудитом існує принципова різниця: у першому випадку - це складова частина процесу розробки плану санації, у другому - це перевірка достовірності та реальності відображених в плані санації даних.
Головним критерієм прийняття рішення щодо санації чи ліквідації підприємства є його санаційна спроможність. Санаційна спроможність - це наявність у підприємства, що перебуває у фінансовій кризі, фінансових, організаційно-технічних та правових можливостей, які визначають здатність до успішного проведення його фінансової санації. До загальних умов санаційної спроможності відносять наявність у підприємства ефективної санаційної концепції та потенціалу для майбутньої успішної діяльності, а саме:
а) стійких позицій на ринку та реальних можливостей збільшення обсягів реалізації;
б) конкурентних переваг;
в) виробничого та кадрового потенціалу.
З метою визначення санаційної спроможності підприємства в процесі санаційного аудиту розв'язуються такі завдання:
- проводиться аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства;
- визначаються причини фінансової кризи, її глибина та можливості подолання;
- робиться порівняльний аналіз сильних та слабких сторін підприємства;
- здійснюється економіко-правова експертиза наявної в підприємства санаційної концепції;
- оцінюються ризики, пов'язані з реалізацією санаційної концепції;
- робиться висновок про доцільність санації чи ліквідації суб'єкта господарювання.
У процесі проведення санаційного аудиту використовуються різноманітні методи та інструменти. До головних слід віднести такі: опитування (анкетування) співробітників; факторний аналіз відхилень; аналіз сильних та слабких місць (СОФТ-аналіз); розробка сценаріїв; портфельний аналіз; метод ланцюгових підстановок; нуль-базис бюджетування; вартісний аналіз; трендовий аналіз.
Джерелами інформації для проведення аудиту є:
· бухгалтерський звіт підприємства;
· документи про результати інвентаризації;
· акт оцінки вартості майна підприємства;
· відомість розрахунку вартості основних фондів і нематеріальних активів;
· відомість розрахунку вартості оборотних коштів;
· розшифровка дебіторської і кредиторської заборгованості;
· дані про наявність коштів на банківських рахунках, в тому числі валютних;
· аналіз ринків збуту і конкурентноздатність продукції;
· кадровий склад підприємства, рівень заробітної плати;
· наявність на балансі підприємства об'єктів соціальної інфраструктури;
· оцінка впливу виробничої діяльності підприємства на екологічну ситуацію і зайнятість в регіоні;
· матеріали маркетингових досліджень;
· дані статистики і інша необхідна інформація.
У процесі санаційного аудиту також проводиться аналіз формування і використання прибутку, розглядається інвестиційна спрямованість підприємства, аналізуються витрати на виробництво. Якщо підприємство, яке знаходиться в кризовому стані, має довгострокові фінансові вкладення, то вивчається склад інвестиційних цінних паперів підприємства, дається оцінка їх ліквідності, доцільність відвернення цих коштів. Аналізуючи витрати підприємства виявляють наявність виробничих запасів що не мають відношення до виробництва продукції і даються рекомендації по подальшому їх використанню, в тому числі продажу.
Аналізуючи основні фонди особлива увага приділяється основним фондам що знаходяться в оренді, на консервації, обладнанню, яке використовується не на повну потужність, визначається можливість їх реалізації. Велике значення має прогресивність технологій, які використовуються, оскільки це грає важливу роль при залученні інвесторів у разі санації підприємства. Аналізуючи невиробничі основні фонди розглядається виконання підприємством постанови КМУ від 2.12.96 «Про поетапну передачу до комунальної власності об'єктів соціальної інфраструктури».
Санаційний аудит визначає забезпеченість підприємства трудовими ресурсами, оцінює кваліфікаційний рівень персоналу підприємства, робить висновки про доцільність змісту якісного і кількісного складу співробітників.
Обов'язковим моментом санаційного аудиту є розгляд конкурентноздатності продукції. Для цього аналізується реалізація продукції, ринки збуту продукції, цінова політика підприємства, залежність підприємства від монополізації в галузі, розглядаються причини недостатньої конкурентноздатності продукції підприємства.
На основі виведення при проведенні санаційного аудиту приймається рішення про санацію або ліквідацію підприємства, що знаходиться в кризовій ситуації. При наявності у підприємства висококваліфікованого персоналу, ринків збуту продукції, реальних можливостей для залучення фінансових ресурсів санаторів, підприємство може відновити свою платоспроможність і ухвалюється рішення про його санацію. У іншому випадку підприємство підлягає ліквідації.
