Міркування про метод, щоб вірно направляти свій розум і відшукувати істину в науках

 

ЧАСТИНА ДРУГА

ОСНОВНІ ПРАВИЛА МЕТОДУ

З цієї причини я і вирішив, що слід шукати інший метод, який поєднував би достоїнства цих трьох і був би вільний від їх недоліків. І подібно до того як велика кількість законів нерідко дає привід для виправдання вад і державу краще управляється, якщо законів небагато, але вони строго дотримуються, так і замість великого числа правил, що становлять логіку, я уклав, що вистачало б чотирьох наступних, аби тільки я прийняв тверде рішення постійно дотримувати їх без єдиного відступу.

Перше – ніколи не приймати за істинне нічого, що я не визнав би таким з очевидністю, тобто ретельно уникати поспішності і упередження і включати у свої судження тільки те, що представляється моєму розуму так ясно і виразно, що жодним чином не зможе дати привід для сумніву.

Друге – ділити кожну з труднощів, що розглядаються мною, на стільки частин, скільки буде потрібно, щоб краще за них дозволити.

Третє – розташовувати свої думки в певному порядку, починаючи з предметів простих і легкопізнавальних, і сходити мало-помалу, як по східцях, до пізнання найбільш складних, допускаючи існування порядку навіть серед тих, які в природному ході речей не передують один одному.

І останнє – робити усюди переліки настільки повні і огляди такі всеосяжні, щоб бути упевненим, що нічого не пропущено.

Ті довгі ланцюги виводів, суцільно простих і легких, якими геометри зазвичай користуються, щоб дійти до своїх найбільш важких доказів, дали мені можливість уявити собі, що і усі речі, які можуть стати для людей предметом знання, знаходяться між собою в такій же послідовності. Таким чином, якщо утримуватися від того, щоб приймати за істинне що-небудь, що таким не є, і завжди дотримувати порядок, в якому слід виводити одне з іншого, то не може існувати істин ні таких віддалених, щоб вони були недосяжні, ні таких сокровенних, щоб не можна було їх розкрити. Мені не склало великих труднощів відшукати те, з чого слід було почати, оскільки я вже знав, що починати потрібно з простого і легко пізнаваного. Взявши до уваги, що серед тих, що усіх шукали істину в науках тільки математикам вдалося знайти деякі докази, тобто деякі точні і очевидні міркування, я не сумнівався, що і мені належало почати з того, що було ними досліджено, хоча і не чекав від цього іншої користі, окрім тієї, що вони привчать мій розум живитися істиною і ніяк не задовольнятися помилковими аргументами. Проте я не мав наміру вивчати все ті окремі науки, які складають те, що називається математикою. Я бачив, що, хоча їх предмети різні, проте усі вони узгоджуються між собою в тому, що досліджують тільки різні стосунки, що зустрічаються в них, або пропорції, тому я вирішив, що краще досліджувати тільки ці стосунки взагалі і шукати їх тільки в предметах, які полегшили б мені їх пізнання, ніскільки, проте, не зв'язуючи їх цими предметами, щоб мати можливість застосовувати їх потім до усіх інших відповідних до них предметів. Потім, взявши до уваги, що для кращого пізнання цих стосунків мені доведеться розглядати кожну пропорцію окремо і лише іноді утримувати їх в пам'яті або розглядати відразу декілька, я припустив, що для кращого дослідження їх окремо потрібно представляти їх у вигляді ліній, оскільки не знаходив нічого простішого або що наочніше представляється моєю уявою і моїми почуттями. Але для того, щоб утримувати їх або розглядати по декількох одночасно, вимагалося виразити їх можливо меншим числом знаків. Таким шляхом я запозичував би усе краще з геометричного аналізу і з алгебри і виправляв би недоліки першого за допомогою другої.

І дійсно, смію сказати, що точне дотримання небагатьох обраних мною правил дозволило мені так легко вирішити усі питання, якими займаються ці дві науки, що, почавши з простих і найбільш загальних і користуючись кожною знайденою істиною для знаходження нових, я через два або три місяці вивчення не лише впорався з багатьма питаннями, що здавалися мені раніше важкими, але і прийшов до того, що під кінець міг, як мені здавалося, визначати, якими засобами і в яких межах можливо вирішувати навіть невідомі мені завдання. І при цьому я, можливо, не здамся вам занадто пихатим, якщо ви візьмете до уваги, що існує лише одна істина стосовно кожної речі і хто знайшов її, знає про неї усе, що можна знати. Так, наприклад, дитина, що вчилася арифметиці, зробивши правильно складання, може бути упевнена, що знайшов стосовно шуканої суми усе, що може знайти людський розум; бо метод, який учить наслідувати істинний порядок і точно перераховувати усі обставини того, що відшукується, має усе, що дає достовірність правилам арифметики.

Але що найбільше задовольняло мене в цьому методі - це упевненість в тому, що з його допомогою я в усьому користувався власним розумом якщо не досконало, то принаймні як міг краще. Крім того, користуючись їм, я відчував, що мій розум мало-помалу звикає представляти предмети ясніше і виразніше, хоча свій метод я не зв'язував ще ні з яким певним питанням, я розраховував так же успішно застосовувати його до труднощів інших наук, як це зробив в алгебрі. Це не означає, що я б осмілився негайно взятися за перегляд усіх наук, що представилися мені, оскільки це суперечило б порядку, який наказує методом. Але, взявши до уваги, що начала наук мають бути запозичені з філософії, в якій я поки що не угледів достовірних начал, я вирішив, що передусім належить встановити такі. А оскільки це справа найважливіше на свічці, причому поспішність або упередження в нім небезпечніше усе, я не повинен був поспішати із закінченням цієї справи до того часу, поки не досягну віку зрілішого - а мені тоді були двадцять три роки, - доки не споживу багато часу на підготовчу роботу, викорінюючи в моїй думці усі придбані раніше невірні думки, нагромаджуючи запас дослідів, який послужив би мені матеріалом для роздумів; поки, вправляючись постійно в прийнятому мною методі, зміг би зміцнюватися в нім все більш і більш.

 

1. Як формулюються правила очевидності, розподілу складного, розташування думок в певному порядку і складання переліків предметів, які досліджуються?

2. Чому тільки математикам вдалося знайти істини, а чому не можна керуватися помилковими міркуваннями?

3. Яким чином Декарт описує перевагу дедуктивного методу?

4. Чому усі науки повинні шукати свою основу у філософії?

 

 

 

ІММАНУЇЛ КАНТ.

КРИТИКА ЧИСТОГО РОЗУМУ