Найменування суду, до якого подасться заява про перегляд; 8 страница

вчинених дій за іншим законом (за яким неповнолітній через недосяпнення віку, передбаченого ст. 22 КК, не може бути притягнутий до кримінальної від­повідальності) та одночасно відповідно до ч. 5 ст. 499 КПК порушує питання про застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру, а потерпілий (його представник) заперечує проти цього і підтримує в повно­му обсязі раніше пред'явлене обвинувачення, суд повинен продовжити!розгляд справи у загальному порядку і провести судові дебати. У нарадчій кімнаті за умови недоведеності обвинувачення у повному обсязі, але наявності в діях неповнолітнього ознак іншого передбаченого Особливою частиною КК кри­мінального правопорушення, суб'єктом якого він за віком бути не може, суд ухвалює рішення про застосування до неповнолітнього примусового заходу ви­ховного характеру на підставі ч. 2 ст. 97 КК.

4. У разі ухилення неповнолітнього, що вчинив злочин, від застосування
до нього примусових заходів виховного характеру ці заходи скасовуються і він
притягується до кримінальної відповідальності (ч. З ст. 97 КК).

5. Постановляючи вирок щодо неповнолітнього, суд повинен вирішити,
чи необхідно призначити неповнолітньому громадського вихователя (п. 11 ч. 1
ст. 368, абз. 6 п. 2 ч. З ст. 374 КПК).

§ 2. Застосування примусових заходів виховного характеру до неповнолітніх, які не досягли віку кримінальної відповідальності

Стаття 498. Підстави для застосування примусових заходів вихов­ного характеру

1. Кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів виховного характеру, передбачених законом України про кримінальну від­повідальність, здійснюється внаслідок вчинення особою, яка після досяг­нення одинадцятирічного віку до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримі­нальну відповідальність.

1. Метою застосування примусових заходів виховного характеру має бути
забезпечення інтересів неповнолітнього, які полягають в одержанні не тільки
належного виховання, а й освіти, лікування, соціальної, психологічної допо­
моги, захисту від жорстокого поводження, насильства та експлуатації, а також
у наявності можливості адаптуватися до реалій суспільного життя, підвищити
загальноосвітній і культурний рівень, набути професії та працевлаштуватися.

2. Примусові заходи виховного характеру застосовують:

у разі постановления судом рішення про звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності на підставі ч. 1 ст. 97 КК;

до особи, котра до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння (ч. 2 ст. 97 КК);

1018_______________________________________________________________

при

ри звільненні неповнолітнього від покарання відповідно до ч. 1 ст. 105\КК.

Якщо в матеріалах справи, крім зазначених, наявні й інші підстави для звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності (наприклад, пе­редбачені ст.ст. 45-49 КПК), які за правовими наслідками є більш сприятливи­ми для забезпечення його інтересів, мають бути обрані саме ці підстави.

3. KjIIK не передбачає обов'язкового здійснення досудового слідства за
кримінальними проступками, вчиненими неповнолітніми. Тому криміналь­
не провадження у таких випадках закінчується складанням слідчим клопо­
тання про застосування примусових заходів виховного характеру (п. З ч. 2
ст. 301 КПК).

4. Про підготовче провадження щодо неповнолітніх див. гл. 27 КПК.

5. Передбачений ч. 2 ст. 105 КК перелік примусових заходів виховного ха­
рактеру є вичерпним. Поряд із застосуванням одного чи кількох із них суд може
в передбаченому законом порядку призначити неповнолітньому вихователя з
урахуванням позитивних даних про певну особу та її здатності благотворно
впливати на поведінку неповнолітнього. Ця особа має підтвердити у судовому
засіданні свою згоду бути вихователем.

6. Додатковим виховним чинником при вирішенні судами зазначених пи­
тань має бути залучення до цього громадських організацій та осіб, які займа­
ються примиренням потерпілих із неповнолітніми, котрі вчинили злочин чи
суспільно небезпечне діяння. Результати примирення (у разі досягнення такого
і виконання всіх його умов у повному обсязі - відшкодування потерпілому за­
вданих злочином майнових збитків та/або усунення заподіяної шкоди, укладен­
ня відповідної угоди тощо) дають змогу обрати щодо таких неповнолітніх най­
більш ефективний захід виховного характеру, а також мають ураховуватись як
істотні обставини при вирішенні питання про звільнення неповнолітнього, який
вчинив злочин, від кримінальної відповідальності (закриття справи) у зв'язку із
застосуванням зазначених заходів чи примиренням із потерпілим (п. 4 постано­
ви Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 р. № 2 «Про практику
розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного харак­
теру»).

Стаття 499. Досудове розслідування у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів виховного характеру

1. Досудове розслідування у кримінальному провадженні щодо застосу­
вання примусових заходів виховного характеру здійснюється згідно з прави­
лами, передбаченими цим Кодексом. Таке досудове розслідування здійснюєть­
ся слідчим, який спеціально уповноважений керівником органу досудового
розслідування на здійснення досудових розслідувань щодо неповнолітніх.

2. Під час досудового розслідування проводяться необхідні процесу­
альні дії для з'ясування обставин вчинення суспільно небезпечного діяння
та особи неповнолітнього.

3. Участь захисника у кримінальному провадженні є обов'язковою.

4. За наявності достатніх підстав вважати, що особа, передбачена
статтею 498 цього Кодексу, вчинила суспільно небезпечне діяння, Що під­
падає під ознаки діяння, за яке Кримінальним кодексом України Передба­
чено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років, вона
може бути поміщена у приймальннк-розподільник для дітей на строк до
тридцяти днів на підставі ухвали слідчого судді, суду, постановленої за кло­
потанням прокурора згідно з правилами, передбаченими для обрання за­
побіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Слідчий суддя, суд зобов'язані відмовити у поміщенні особи у нри-ймальник-розподільник для дітей, якщо прокурор не доведе наявність до­статніх підстав вважати, що особа вчинила суспільно небезпечне діяння, яке підпадає під ознаки діяння, за яке Кримінальним кодексом України передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад п'ять років, наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що особа може здійснити дії, передбачені частиною першою статті 177 цього Кодексу, та що жоден із більш м'яких заходів не може запобігти цьому.

Строк тримання особи у приймальнику-розподільнику для дітей може бути продовжено ухвалою слідчого судді, суду ще на строк до трид­цяти днів. Питання скасування чи продовження строку тримання особи у приймальнику-розподільнику для дітей вирішується в порядку, передба­ченому для скасування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою відповідно.

5. За відсутності підстав для закриття кримінального провадження
прокурор затверджує складене слідчим або самостійно складає клопотан­
ня про застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного ха­
рактеру і надсилає його до суду в порядку, передбаченому цим Кодексом.

1. Загальні правила досудового розслідування встановлені розділом III
КПК.

Досудове розслідування у кримінальному провадженні щодо застосуван­ня примусових заходів виховного характеру має здійснюватися слідчим, спе­ціально уповноваженим керівником органу досудового розслідування на здій­снення розслідувань щодо неповнолітніх.

2. У провадженні щодо застосування до неповнолітнього примусових за­
ходів виховного характеру запобіжний захід не обирається.

Поміщення до приймальника-розподільника неповнолітнього у віці від 11 років до настання віку кримінальної відповідальності, як і затримання та взяття під варту, є винятковим заходом процесуального примусу.

3. Строки досудового розслідування щодо застосування примусових за­
ходів виховного характеру мають перебувати у межах, визначених ст. 219 КПК.
Проте слідчий і прокурор повинні враховувати, що відповідно до ст. 40 Кон­
венції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН у

1020 _______________________________________________________________

1989 р\ і ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 p., будь-яке рішення щодо неповнолітнього має невідкладно прийматися судовим органом. Це ознгває, що досудове розслідування щодо неповнолітнього також має бути закінченр у найкоротший строк з тим, щоб суд міг виконати вимоги Конвенції про праща дитини.

4. Слідчий, прокурор можуть використати результати не пов'язаної без­
посередньо із розслідуваним кримінальним правопорушенням (попередньої)
діяльності підрозділів кримінальної міліції у справах дітей. Вони вправі: допи­
тати співробітників цього підрозділу з метою з'ясування характеристики непо­
внолітнього, умов його життя та виховання, обставин, що негативно впливали
на виховання; провести у підрозділі кримінальної міліції у справах дітей виїмку
необхідних документів, що не містять службової таємниці.

5. Під час досудового розслідування обов'язковим є медичний огляд кож­
ного неповнолітнього, що провадиться відповідно до Інструкції про медичне
обстеження дітей і підлітків, які направляються до загальноосвітніх шкіл та
професійних училищ соціальної реабілітації для дітей і підлітків, які потребу­
ють особливих умов виховання, затвердженої наказом Міністерства охорони
здоров'я України та Міністерства освіти України від 5 травня 1997 р. № 137/131.

6. Якщо неповнолітній не досяг одинадцятирічного віку, то провадження
закривається.

7. Перед направленням прокуророві матеріалів провадження із клопотан­
ням про застосування примусових заходів виховного характеру неповнолітньо­
му, його законному представникові та захисникові має бути надано доступ до
матеріалів провадження у порядку, визначеному ст. 290 КПК.

8. Порядок надсилання прокурором до суду клопотання про застосування
примусових заходів виховного характеру визначений ст.ст. 292, 293 КПК.

Стаття 500. Порядок судового розгляду

1. Судовий розгляд здійснюється в судовому засіданні за участю про­
курора, законного представника, захисника та представників служби у
справах дітей і кримінальної міліції у справах дітей, якщо вони з'явилися
або були викликані в судове засідання, згідно із загальними правилами
цього Кодексу.

2. Судовий розгляд завершується постановлениям ухвали про засто­
сування примусових заходів виховного характеру або про відмову в їх за­
стосуванні.

1 • Кримінальне провадження щодо неповнолітньої особи повинно бути здійснено невідкладно і розглянуто в суді першочергово (ч. 4 ст. 28 КПК).

У судове засідання слід викликати законного представника неповноліт-

ього, але його неявка не є перешкодою для розгляду справи. У виняткових

іпадках, коли участь такого представника може зашкодити інтересам непо-

літнього, суд повинен своїм рішенням обмежити її відповідною частиною

------------- ■--------- ___________________________________________________ 1021

_____________________________________________________ ^_

судового засідання або зовсім усунути певну особу від участі у розгляді/справи і допустити замість неї іншого законного представника.

2. Закритий розгляд справ зазначеної категорії допустимий за мйтивова-
ною постановою (ухвалою) суду у випадках, передбачених ст. 27 КПК.

3. Про час і місце розгляду справи про застосування до неповнолітнього
примусового заходу виховного характеру суд повідомляє службу у справах ді­
тей та міліцію у справах дітей. У судовому засіданні представники цих органів,
зокрема, висловлюють думку про те, який саме примусовий захід виховного
характеру буде в конкретному випадку найбільш ефективним.

4. При розгляді справи суд з'ясовує дані про особу неповнолітнього та
повноваження законного представника; роз'яснює їм процесуальні права; при­
ймає рішення щодо заяв і клопотань осіб, які беруть участь у розгляді справи;
заслуховує пояснення неповнолітнього, його законного представника; переві­
ряє докази, що доводять або спростовують вчинення неповнолітнім злочину чи
суспільно небезпечного діяння, та інші обставини, які мають істотне значення
для вирішення питання про застосування примусового заходу виховного ха­
рактеру. Після того як суд закінчить перевірку матеріалів справи, свою думку
з цього питання висловлюють прокурор, захисник, законний представник та
неповнолітній.

5. Слідчий, прокурор і суддя повинні забезпечити неповнолітньому його
право на захист. Невиконання вимог закону про обов'язкову участь захисника
неповнолітнього є істотним порушенням цього права і підставою для скасуван­
ня судового рішення про застосування примусового заходу виховного харак­
теру. У разі, якщо неповнолітній або його законний представник не запросили
захисника, суддя під час судового розгляду призначає останнього і забезпечує
його участь у справі.

6. Особу, яка поміщена до приймальника-розподільника для неповноліт­
ніх, доставляє до суду орган внутрішніх справ. Суд вправі тимчасово, строком
до ЗО діб, помістити у приймальник-розподільник і неповнолітнього, який під­
лягає направленню до спеціальної навчально-виховної установи, у тому числі
і для виконання ухвали суду про застосування до неповнолітнього примусових
заходів виховного характеру. Час перебування у приймальнику-розподільнику
(працівники якого і доставляють неповнолітнього до загальноосвітньої школи
чи професійного училища соціальної реабілітації) зараховується до визначено­
го судом строку тримання в цій установі.

7. У випадку, якщо провадження у суді здійснюється одночасно щодо не­
повнолітнього, стосовно якого надійшли і клопотання про застосування до не­
повнолітнього примусових заходів виховного характеру і обвинувальний акт
про вчинення цим само неповнолітнім тяжкого чи особливо тяжкого злочину,
суд вправі з дотриманням положень процесуального закону об'єднати зазначені
провадження в одне, але за результатами їх розгляду ухвалити два процесу­
альних документи: ухвалу про застосування до неповнолітнього примусових
заходів за вчинене ним суспільно небезпечне діяння, що має ознаки злочину,

1022 _______________________________________________________________

суб'єктом якого він згідно зі ст. 22 КК не може бути за віком, та вирок із при­значенням цьому неповнолітньому покарання за вчинений тяжкий чи особливо тяжкий їлочин (за умови доведеності обвинувачення та відсутності будь-яких підстав для звільнення цієї особи від кримінальної відповідальності). Поста­новлені таким чином судові рішення не можуть суперечити одне одному, і їх необхідно виконувати окремо.

8. Суд також може об'єднати в одне провадження кілька кримінальних
справ щодо одного неповнолітнього: ті, які надійшли від прокурора в порядку,
передбаченому ст. 497 КПК, з клопотаннями про застосування примусових за­
ходів виховного характеру, та/або справи з обвинувальними актами про вчи­
нення злочинів невеликої чи середньої тяжкості та ухвалити або один проце­
суальний документ - ухвалу про звільнення неповнолітнього від кримінальної
відповідальності за всі вчинені ним злочини із застосуванням до нього при­
мусових заходів виховного характеру (за наявності до того підстав), або ж два
процесуальних документи - постанову про застосування таких заходів і вирок
(у разі неможливості звільнення неповнолітнього від кримінальної відпові­
дальності за злочини, зазначені в обвинувальних актах).

9. Пленум Верховного Суду України в постанові від 16 квітня 2004 р. № 5
«Про практику застосування судами України законодавства у справах про зло­
чини неповнолітніх», зважаючи на істотні особливості провадження у справах
про злочини (кримінальні правопорушення) неповнолітніх, рекомендував го­
ловам місцевих та апеляційних судів запроваджувати спеціалізацію суддів із
розгляду справ цієї категорії, а також забезпечувати таких суддів необхідною
методичною літературою, провадити з ними постійні заняття з метою вдоско­
налення професійного рівня і набуття знань у галузі дитячої та юнацької пси­
хології (п. 23). Про це ж йдеться і у п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду
України від 15 травня 2006 р. № 2 «Про практику розгляду судами справ про
застосування примусових заходів виховного характеру».

Статтею 6 Закону України від 24 січня 1995 р. «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» передбачено, що справи не­повнолітніх, які вчинили злочини, розглядаються у судах спеціально уповно­важеними для цього суддями (складом суддів).

Про склад суду у кримінальному провадженні щодо неповнолітнього див. ч. 10 ст. 31 КПК.

Про спеціалізацію суддів у судах загальної юрисдикції див. ч. 2 ст. 18 За­кону України від 7 липня 2010 р. «Про судоустрій і статус суддів».

С т а т т я 501. Ухвали суду в кримінальному провадженні щодо засто­сування примусових заходів виховного характеру

1. Під час постановления ухвали в кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів виховного характеру суд з'ясовує такі пи­тання:

1) чи мало місце суспільно небезпечне діяння;

—----------------------------------------------------------------------------------------- 1023

2) чи вчинено це діяння неповнолітнім у віці від одинадцяти років до
настання віку, з якого настає кримінальна відповідальність за це діяння;

3) чи слід застосувати до нього примусовий захід виховного характеру
і якщо слід, то який саме.

 

2. Якщо під час судового розгляду не буде доведено однісї з обставин,
передбачених у пункті 1 або 2 частини першої цієї статті, суд зобов'язаний
постановити ухвалу про відмову у застосуванні примусових заходів вихов­
ного характеру і закрити кримінальне провадження.

3. При застосуванні до неповнолітнього примусового заходу у вигляді
направлення до спеціального навчально-виховного закладу на криміналь­
ну міліцію у справах дітей покладається обов'язок доставити неповноліт­
нього до спеціального навчально-виховного закладу.

4. Ухвала, постановлена за наслідками розгляду клопотання про за­
стосування примусових заходів виховного характеру, може бути оскаржена
в порядку, передбаченому цим Кодексом.

 

1. З метою здійснення контролю за виконанням рішення про застосування
примусового заходу виховного характеру суд своєчасно інформує про це рі­
шення уповноважених осіб служби у справах дітей та кримінальної міліції у
справах дітей.

2. Цивільний позов про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок учи­
нення злочину чи суспільно небезпечного діяння, у справі про застосування
примусового заходу виховного характеру суд не вирішує - він має бути розгля­
нутий у порядку цивільного судочинства (п. 24 постанови Пленуму Верховного
Суду України від 15 травня 2006 р. № 2 «Про практику розгляду судами справ
про застосування примусових заходів виховного характеру»).

3. З метою здійснення контролю за виконанням ухвали про застосування
примусових заходів виховного характеру суд про прийняте рішення повинен
повідомити службу у справах дітей.

Стаття 502. Дострокове звільнення від примусового заходу вихов­ного характеру

1. Ухвалою суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходить­
ся спеціальна навчально-виховна установа, неповнолітній може бути до­
строково звільнений від примусового заходу виховного характеру в поряд­
ку, передбаченому цим Кодексом.

2. Ухвала суду може бути постановлена за наслідками клопотання не­
повнолітнього, його захисника, законного представника або прокурора,
якщо поведінка неповнолітнього під час перебування у навчально-вихов­
ній установі свідчить про його перевиховання. Під час розгляду клопотан­
ня суд з'ясовує думку ради спеціальної навчально-виховної установи, в
якій перебуває неповнолітній, щодо можливості його дострокового звіль­
нення від примусового заходу виховного характеру.

1024 _______________________________________________________________

 

1. Під час вирішення питання про дострокове звільнення неповнолітнього
від примусового заходу виховного характеру суд має керуватися положеннями
ст. 539 КПК.

2. Рішення про звільнення від примусових заходів виховного характеру
може бути прийняте судом за наявності двох умов: 1) відповідного клопотан­
ня осіб, зазначених у ч. 2 коментованої статті; 2) з'ясування думки ради спе­
ціальної навчально-виховної установи, в якій перебуває неповнолітній, щодо
можливості його дострокового звільнення від примусового заходу виховного
характеру.

3. Під час ухвалення судом рішення про звільнення від примусових захо­
дів виховного характеру не беруться до уваги строки, передбачені ч. З ст. 81 КК
для умовно-дострокового звільнення від відбування покарання.

4. Рішення про звільнення неповнолітнього від примусових заходів ви­
ховного характеру не зупиняє виконання судового рішення про відшкодування
шкоди, заподіяної внаслідок учинення суспільно небезпечного діяння, ухвале­
ного у порядку цивільного судочинства.

Глава 39.

Кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру

Стаття 503. Підстави для здійснення кримінального провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру

1. Кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів
медичного характеру, передбачених законом України про кримінальну від­
повідальність, здійснюється за наявності достатніх підстав вважати, що:

1) особа вчинила суспільно небезпечне діяння, передбачене законом
України про кримінальну відповідальність, у стані неосудності;

2) особа вчинила кримінальне правопорушення у стані осудності, але
захворіла на психічну хворобу до постановления вироку.

 

2. Якщо під час досудового розслідування будуть встановлені підстави
для здійснення кримінального провадження щодо застосування примусо­
вих заходів медичного характеру, слідчий, прокурор виносить постанову
про зміну порядку досудового розслідування і продовжує його згідно з пра­
вилами, передбаченими цією главою.

3. Кримінально-правова оцінка суспільно небезпечного діяння, вчи­
неного у стані неосудності, повинна грунтуватися лише на відомостях, які
характеризують суспільну небезпеку вчинених дій. При цьому не врахову­
ються попередня судимість, факт вчинення раніше кримінального право­
порушення, за який особу звільнено від відповідальності або покарання,
факт застосування до неї примусових заходів медичного характеру.

4. Примусові заходи медичного характеру застосовуються лише до
осіб, які є суспільно небезпечними.

1. Примусові заходи медичного характеру не є заходами кримінального покарання. Проте вони, як і покарання, належать до заходів державного приму­су і можуть призначатися судом тільки в порядку, встановленому кримінальним процесуальним законом.

Примусові заходи медичного характеру - це система лікувальних, медич­но-профілактичних та медично-реабілітаційних заходів у спеціальних ліку­вальних закладах, які застосовуються виключно судом відповідно до закону до осіб, які вчинили суспільно небезпечне діяння, передбачене законом України про кримінальну відповідальність, у стані неосудності, та осіб, які вчинили кримінальне правопорушення у стані осудності, але захворіли на психічну хво­робу до постановления вироку.

До осіб, які під час вчинення суспільно небезпечного діяння знаходились у стані неосудності, належать особи, які не могли віддавати собі звіту у своїх діях, передбачати їх наслідки або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу психічної діяльності, слабоумства або іншого хворобливого стану. До таких осіб належать також такі, які вчинили правопо-

1026 _______________________________________________________________

рушення у стані осудності, але до постановления вироку захворіли на психічну хворобу, що позбавляє їх можливості усвідомлювати свої дії, передбачати їх наслідки або керувати ними.

2. Підставами застосування судом примусових заходів медичного характе­
ру є: 1) наявність суспільно небезпечного діяння, передбаченого КК; 2) доведе­
ність вчинення цього діяння цією особою; 3) встановлення того факту, що особа
в момент вчинення суспільно небезпечного діяння була в стані неосудності, чи
захворіла після цього на психічну хворобу, яка виключає застосування до неї
кримінального покарання; 4) визнання цієї особи небезпечною для суспільства
в силу її хворобливого стану, характеру вчиненого нею діяння і взагалі її по­
ведінки. Відсутність хоча б однієї з цих підстав не дає суду права застосовувати
вказані заходи.

3. Суд, даючи кримінально-правову оцінку суспільно небезпечного діяння,
вчиненого у стані неосудності, повинен грунтуватись лише на відомостях, які
характеризують суспільну небезпеку вчинених дій. При цьому не враховуються
попередня судимість, факт вчинення раніше кримінального правопорушення,
за який особу звільнено від відповідальності або покарання, факт застосування
до неї примусових заходів медичного характеру. Суспільна небезпечність діян­
ня полягає в тому, що воно завдає або становить загрозу завдати істотну шкоду
об'єктам кримінально-правової охорони.

4. Суд має право застосувати примусові заходи медичного характеру
тільки до осіб, які вчинили суспільно небезпечне діяння, передбачене законом
України про кримінальну відповідальність, у стані неосудності, та осіб, які вчи­
нили кримінальне правопорушення у стані осудності, але захворіли на психіч­
ну хворобу до постановления вироку, і самі є суспільно небезпечні.

Стаття 504. Порядок здійснення досудового розслідування у кримі­нальному провадженні щодо застосування примусових заходів медичного характеру та щодо обмежено осудних осіб

1. Досудове розслідування у кримінальному провадженні щодо засто­
сування примусових заходів медичного характеру здійснюється слідчим
згідно із загальними правилами, передбаченими цим Кодексом, з ураху­
ванням положень цієї глави.

2. Досудове розслідування щодо осіб, які підозрюються у вчиненні
кримінального правопорушення у стані обмеженої осудності, здійснюється
слідчим згідно із загальними правилами, передбаченими цим Кодексом.
Суд, ухвалюючи вирок, може врахувати стан обмеженої осудності як під­
ставу для застосування примусового заходу медичного характеру.

1. Досудове розслідування щодо застосування примусових заходів медич­ного характеру проводиться за загальними правилами, встановленими КПК. Водночас, особливості цих кримінальних проваджень (душевна хвороба особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, і неможливість застосування до неї

-------------------------------------------------------------------------------------------- 1027

кримінального покарання) зумовили введення спеціальних норм, які регламен­тують особливий порядок розслідування.