Забезпечення права на захист; 1 страница

14) доступ до правосуддя та обов'язковість судових рішень;

15) змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і
у доведенні перед судом їх переконливості;

16) безпосередність дослідження показань, речей і документів;

17) забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи
бездіяльності;

18) публічність;

19) диспозитивність;

20) гласність і відкритість судового провадження та його повне фіксу­
вання технічними засобами;

21) розумність строків;

22) мова, якою здійснюється кримінальне провадження.

1. Чинний Кримінальний процесуальний кодекс, на відміну від поперед­нього (КПК 1960 p.), передбачає окрему главу (другу), в якій перелічуються засади, що лежать в основі змісту і форми кримінального провадження, а також визначає у загальному вигляді їх зміст.

Коментована стаття закріплює загальні засади кримінального проваджен­ня, які в своїй основі співзвучні з нормами Конституції України, що визначають сутність взаємин людини і громадянина з державою (її органами), закріплюють права, свободи і обов'язки людини і громадянина у таких взаєминах, встанов-

38 ____.--------------------------------------------------.------------------------------------

люють основи організації і діяльності правоохоронних, правозахисних органів і суду та визначають основні засади судочинства, зокрема в кримінальному про­вадженні. У кримінальній процесуальній доктрині загалом сформувалась дум­ка щодо сутності засад кримінального провадження. Залишаючи поза увагою деталі, її можна сформулювати таким чином: засади кримінального проваджен­ня - це закріплені у Конституції України, загальновизнаних міжнародних актах та у кримінальному процесуальному законодавстві фундаментальні (базові) керівні для учасників провадження положення, що виражають і визначають найістотніші властивості провадження, вимоги до правил і способу діяльнос­ті, насамперед, органів і службових осіб, які ведуть кримінальне провадження, та є гарантіями забезпечення дотримання прав, свобод, законних інтересів тих учасників провадження, які залучаються до нього, а в підсумку - виконання завдань кримінального провадження.

2. Частина 3 ст. 129 Конституції України встановлює основні засади судо­
чинства, в тому числі і в кримінальних справах. Більшість цих засад передбачені
в коментованій статті. Проте деякі з них не наведені. Це, зокрема, підтримання
обвинувачення в суді прокурором та забезпечення апеляційного і касаційного
оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом. Невключения
цих конституційних засад до переліку загальних засад кримінального судочин­
ства в коментованій статті, очевидно, пояснюється тим, що засада забезпечення
апеляційного та касаційного оскарження рішень суду поглинається більш загаль­
ною засадою, сформульованою у її п. 17 - забезпечення права на оскарження
процесуальних рішень, дій чи бездіяльності. Стосовно конституційної засади
кримінального судочинства щодо підтримання обвинувачення в суді прокурором,
то вона знайшла своє закріплення і прояв у багатьох нормах КПК, пов'язаних зі
складанням обвинувального акта (ст. 291), участю прокурора в підготовчому про­
вадженні суду (ч. 2 ст. 314), в судовому розгляді справи (ст. 324, ст.ст. 338-341,
ст. 364 тощо). Розгляд справ про кримінальні правопорушення без участі проку­
рора і підтримання ним обвинувачення в суді взагалі неможливе. Єдиним винят­
ком є випадок, коли прокурор відмовляється від підтримання державного обви­
нувачення в суді. Обвинувачення в такому разі вправі підтримувати потерпілий, і
воно набуває характеру приватного (див. коментар до ст. 340 КПК). Чинний КПК,
на відміну від свого попередника, підтримання державного обвинувачення в суді
прокурором визначає як його обов'язок у всіх справах про вчинення криміналь­
ного правопорушення, незважаючи на їх публічний чи приватний характер.

3. Загальні засади кримінального провадження пов'язані між собою, під­
порядковуються суворій логіці і становлять єдину ієрархічну систему, в якій
порушення якоїсь однієї засади неминуче спричинить порушення й інших, зо­
крема засад-максимів, до яких, вважаємо, слід віднести засади верховенства
права та законності. Маючи наскрізний характер, перелічені в коментованій
статті засади проявляють свою дію у всіх стадіях кримінального провадження,
проте в деяких - з окремими особливостями. Найбільш повно вони реалізують­
ся у стадії судового провадження в суді першої інстанції.

—-------------------- ______________________________________________ 39

С т а т т я 8. Верховенство права

1. Кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу
верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи ви­
знаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість ді­
яльності держави.

2. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні засто­
совується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

 

1. Засада верховенства права є загальнообов'язковою нормою криміналь­
ного провадження найвищого рівня, оскільки вона охоплює не лише прова­
дження в справах про вчинення кримінальних правопорушень, а й сучасний
правопорядок України в цілому. її дія поширюється на всі органи державної
влади, їх службових осіб у всіх сферах діяльності - нормотворчій, правоохо­
ронній, правозастосовчій. Частина 1 ст. 8 Конституції України констатує, що в
Україні визнається і діє принцип (засада) верховенства права. Тож ця засада має
конституційний характер. У подальшому законотворенні вона знайшла своє за­
кріплення в низці законів України, передусім тих, що стосуються статусу суду
(Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 17 липня 2010 р.) та його
діяльності в окремих видах судочинства (наприклад, адміністративному - ст. 8
КАС України).

2. Засада верховенства права не має формального визначення в законодав­
стві. Конституційний Суд України у своїх рішеннях, грунтуючись на юридич­
ному позитивізмі при роз'ясненні суті верховенства права, використав формулу
«верховенство права - це панування права в суспільстві» (рішення в справі про
призначення більш м'якого покарання № 15-рп/2004 від 2 листопада 2004 p.).
Проте такий підхід навряд чи можна визнати вдалим, оскільки застосована су­
дом методологія для визначення верховенства права стикається з труднощами
в силу того, що ця засада є продуктом природного права, а не юридичного по-

' зитивізму.

Засада верховенства права за своїм змістом охоплює комплекс національ­них інститутів, правових механізмів та процедур, які є обов'язковими для того, аби особа мала можливість захистити свої права, свободи і законні інтереси від сваволі з боку держави (її органів і службових осіб) та зберегти свою гід­ність. Стандарти цього комплексу частково вироблені на міжнародному рівні в рамках ООН, але здебільшого сформульовані статутними органами Ради Євро­пи в їх намаганні створити єдиний європейський правопорядок. Ці стандарти містяться у рекомендаціях Комітету міністрів РЄ, резолюціях ПАРЄ, рішеннях Європейського суду з прав людини і вони брались до уваги при розробці нового кримінального процесуального законодавства України.

3. Засада верховенства права у кримінальному провадженні має інтеграль­
ний характер. Вона фактично увібрала в себе й інші засади (законність, рів­
ність перед законом і судом, повагу до людської гідності, доступ до правосуддя
тощо), визначила ієрархію юридичних норм під час правозастосування (ч. 2

ст. 8 Конституції, ч. 2 ст. 9 КПК), пріоритетне завдання кримінального прова­дження, яке в узагальненому вигляді сформульоване у ст. З Конституції України (людина, її права і свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість держави) і конкретизоване у ст. 2 КПК.

4. Серед національних інститутів, які є важливими і необхідними для за­
безпечення верховенства права у сфері кримінального провадження, насампе­
ред, необхідно назвати незалежний і справедливий суд, формування і діяльність
якого відбувається за допомогою правових механізмів і процедур, що забез­
печують дотримання загальновизнаних прав і свобод людини, а у випадку їх
порушення - належний захист.

5. Засада верховенства права, яка лежить в основі кримінального прова­
дження, широко використовується при обґрунтуванні своїх рішень Європей­
ським судом з прав людини. Правові позиції, сформульовані у цих рішеннях,
мають обов'язково враховуватися судами України. В результаті тривалого і ди­
намічного («живого») тлумачення Конвенції про захист прав людини і осново­
положних свобод Євросуд сформулював низку правоположень, які охоплюють­
ся верховенством права. Серед них основним є забезпечення права людини на
справедливий суд. Це право відповідно до названої Конвенції та інтерпретації
його Євросудом включає: а) право на гарантований доступ до суду; б) право на
законного компетентного і безстороннього суддю; в) право викласти свою по­
зицію в суді; г) право на ефективні засоби юридичного захисту в суді; г) право
на справедливий судовий розгляд; д) право на презумпцію невинуватості у кри­
мінальному провадженні; є) право на розумний строк розгляду справи; є) право
на відкритий розгляд справи (за винятком обумовлених випадків).

Право на справедливий судовий розгляд справ про кримінальні правопо­рушення, крім того, охоплює: а) право підозрюваного чи обвинуваченого бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причину обвинувачення (підозри) проти нього; б) мати достатньо часу і мож­ливостей для підготовки свого захисту; в) захищати себе особисто чи користу­ватись допомогою захисника на свій власний вибір, а в разі відсутності коштів для оплати допомоги захисника - одержувати таку допомогу безкоштовно; г) допитувати свідків обвинувачення або вимагати їх допиту, а також вимагати виклику і допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й свідків обвинува­чення; г) користуватись допомогою перекладача, якщо особа не розуміє мови, якою ведеться провадження, або не розмовляє нею. Власне, перераховані поло­ження сприйняті новим кримінальним процесуальним законодавством України, що засвідчує дію засади верховенства права у її кримінальному провадженні.

Є т а т т я 9. Законність

1. Під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, проку­рор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов'язані неухильно додержуватися ви­мог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на

------------------------------------------ ____________________________ 41

обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

2. Прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий
зобов'язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримі­
нального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті,
що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що
пом'якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову
оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуаль­
них рішень.

3. Закони та інші нормативно-правові акти України, положення яких
стосуються кримінального провадження, повинні відповідати цьому Ко­
дексу. При здійсненні кримінального провадження не може застосовува­
тись закон, який суперечить цьому Кодексу.

4. У разі, якщо норми цього Кодексу суперечать міжнародному до­
говору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України,
застосовуються положення відповідного міжнародного договору України.

5. Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується
з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

6. У випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або
неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосо­
вуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною
першою статті 7 цього Кодексу.

1. Законність є загальноправовою засадою, яка лежить в основі всієї
публічної діяльності. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи дер­
жавної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах
повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За своїм змістом засада законності утверджує положення, згідно з яким будь-
яка дія (поведінка) чи рішення органів досудового розслідування, прокурора,
слідчого судді і суду під час кримінального провадження мають вчинятись і
ухвалюватись в суворій відповідності з вимогами Конституції України, кримі­
нального процесуального законодавства та міжнародних правових актів, чин­
них в Україні, які є частиною національного законодавства.

2. Особливість дії засади законності в кримінальному провадженні поля­
гає, насамперед, в тому, що діяльність органів досудового розслідування, про­
курора, слідчого судді, судів всіх інстанцій та інших учасників провадження
більше і детальніше врегульована, ніж будь-яка інша державна діяльність. До­
тримання норм матеріального і процесуального права органами і службовими
особами, які ведуть кримінальне провадження, є необхідною умовою досягнен­
ня ними завдань кримінального провадження (ст. 2 КПК). Важливо зазначити,
що органи, які ведуть кримінальне провадження, для вирішення покладених
на них завдань наділені владними повноваженнями і правом застосовувати у
випадках та порядку, передбачених КПК, заходи забезпечення провадження, в

тому числі й запобіжні заходи, пов'язані з тимчасовим обмеженням прав і сво­бод особи, проводити слідчі (розшукові) дії, які також пов'язані з обмеженням конституційних прав і свобод тощо. Тому під час реалізації владних повнова­жень органи та їх службові особи, які ведуть провадження, зобов'язані суворо дотримуватись вимог матеріального і процесуального (формального) законів, щоб не допустити порушення прав, свобод і законних інтересів осіб, залучених до кримінального провадження.

Таким чином, засада законності у кримінальному провадженні зобов'язує органи і службові особи, які його ведуть: 1) неухильно дотримуватися встанов­леного кримінальним процесуальним законом порядку (процесуальної форми) провадження на всіх його стадіях; 2) вчиняти процесуальні дії на визначених законом підставах; 3) повідомляти і роз'яснювати іншим учасникам прова­дження їхні процесуальні права і обов'язки та забезпечувати їх дотримання і виконання; 4) обґрунтовувати свої рішення відповідними нормами матеріаль­ного і процесуального права; 5) суворо дотримуватися підстав і порядку засто­сування до учасників провадження заходів його забезпечення, особливо запо­біжних заходів; 6) неухильно дотримуватись порядку збирання й закріплення доказів, оскільки його недотримання потягне за собою їх недопустимість (див. коментар до ст. 86 КПК).

3. Засада законності забезпечує правильне проведення досудового розслі­
дування, розгляд і вирішення справи про кримінальне провадження, вона є га­
рантією захисту прав, свобод і законних інтересів потерпілого, підозрюваного,
обвинуваченого та інших осіб, залучених до кримінального провадження, а в
підсумку - вирішення його завдань. Нагляд за додержанням законів органами,
які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання й досудове слідство,
здійснює прокурор у формі процесуального керівництва досудовим розсліду­
ванням (ч. 2 ст. 36 КПК, ст. ЗО Закону України «Про прокуратуру»).

4. Засада законності забезпечується у кримінальному провадженні відпо­
відними процесуальними та іншими правовими гарантіями. Насамперед, вона
забезпечується самою побудовою провадження, оскільки в кожній наступній
його стадії перевіряється законність та обгрунтованість дій і рішень, вчинених
та ухвалених на попередніх стадіях, і у випадку виявлення порушень вимог
закону уповноважені органи і службові особи вживають передбачених кримі­
нальним процесуальним законом заходів для їх усунення.

Дотримання вимог закону під час кримінального провадження забезпечу­ється також наданою його учасникам можливістю оскарження незаконних дій і рішень органів і службових осіб у визначеному КПК порядку (на досудовому провадженні - до прокурора, чи слідчого судді, суду чи апеляційного суду; в судових стадіях - до апеляційного чи касаційного суду), в результаті чого не­законні дії і рішення скасовуються. При цьому винні у порушенні законності службові особи можуть бути притягнені до встановленої законом відповідаль­ності, зокрема кримінальної (зловживання владою або службовим становищем -ст. 364 КК, перевищення влади або службових повноважень - ст. 365 КК,

____________________________________________________ 43

завідомо незаконні затримання, привід або арешт - ст. 371 КК, притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності - ст. 372 КК, примушу­вання давати показання - ст. 373 КК та інші злочини проти правосуддя).

5. Коментована стаття у ч. 2 до засади законності віднесла й обов'язок
прокурора та інших учасників кримінального провадження з боку обвину­
вачення всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини провадження,
виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрю­
ваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують
його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття
законних і неупереджених процесуальних рішень. В раніше чинному КПК
України 1960 р. такий обов'язок сторони обвинувачення було визначено як
окрему засаду - всебічне, повне й об'єктивне дослідження обставин справи
(ст. 22). Ця засада почасти в кримінальній процесуальній доктрині ототож­
нювалась із засадою встановлення об'єктивної істини у кримінальній справі.
Коментований Кодекс положення про всебічність, повноту і об'єктивність
дослідження обставин провадження не виділив в окрему засаду, а включив
його до засади законності, доцільність чого викликає чимало застережень.
По-перше, обов'язок спрямувати судовий розгляд на забезпечення з'ясування
всіх обставин кримінального провадження покладено не лише на сторону
обвинувачення, а й на головуючого у судовому засіданні (див. коментар до
ст. 321 КПК). Так само й оцінка зібраних доказів, яка здійснюється слідчим,
прокурором, слідчим суддею і судом, проводиться ними за своїм внутріш­
нім переконанням, яке грунтується на всебічному, повному й неупереджено-
му дослідженні всіх обставин кримінального провадження (див. коментар до
ст. 94 КПК). По-друге, встановлення обставин провадження повно, всебічно
і неупереджено - це результат дотримання засад кримінального судочинства,
в тому числі й насамперед, засади законності. Тому варто було законодавцеві
виділити зазначене положення ч. 2 коментованої статті як окрему засаду кри­
мінального провадження.

6. Всебічне дослідження обставин кримінального провадження передба­
чає перевірку та оцінку її результатів щодо всіх можливих у справі про вчи­
нення кримінального правопорушення версій, дослідження обставин, які як
викривають підозрюваного та обвинуваченого у вчиненні кримінального пра­
вопорушення, так і виправдовують його, а також які пом'якшують і обтяжують
покарання. Вичерпний перелік обставин, які його обтяжують, містить ст. 67 КК
України. Обставини, що пом'якшують покарання, передбачені ст. 66 КК Украї­
ни, але їх перелік не є вичерпним, і суд при призначенні покарання може визна­
ти такими, що його пом'якшують, ще й інші обставини.

7. Повне дослідження обставин кримінального провадження означає вста­
новлення та дослідження всіх обставин, які підлягають доказуванню у ньому
(див. коментар до ст.ст. 91, 485, 505 КПК). Неповне дослідження обставин про­
вадження - одна з найбільш поширених підстав для скасування судових рішень
(див. коментар до ст.ст. 409, 410 КПК).

 

8. Неупередженість (об єктивність) дослідження обставин проваджен­
ня передбачає, що органи досудового розслідування, прокурор, слідчий суддя,
суд, присяжний вчиняють процесуальні дії, ухвалюють рішення лише з підстав,
встановлених КПК, та на основі зібраних доказів, виключаючи обвинувальний
ухил і особисту зацікавленість у вирішенні справи. У випадках, коли перелічені
учасники провадження безпосередньо чи опосередковано зацікавлені у вирі­
шенні справи, вони мають бути усунені від провадження шляхом самовідводу
або відводу (див. коментар до ст.ст. 75, 77, 80, 81 КПК). Неупередженість також
виключає вплив на прийняття рішень у кримінальному провадженні загальної
громадської думки, засобів масової інформації чи зовнішнього тиску будь-яких
його чинників.

9. Частина 3 коментованої статті встановлює пріоритет норм КПК перед
законами та іншими нормативними актами, які також стосуються криміналь­
ного провадження. Оскільки Кримінальний процесуальний кодекс є основним
законом, що регулює провадження щодо кримінального правопорушення, то у
випадку виникнення суперечностей між його нормами і нормами інших норма­
тивно-правових актів застосуванню підлягають норми КПК (див. також п. 15
коментаря до ст. 1 КПК).

 

10. Норми міжнародно-правових актів, що містяться в багатосторонніх
та двосторонніх договорах (конвенціях, пактах тощо), визнаних чи укладених
Україною, і які стосуються кримінального провадження, зокрема, прав і сво­
бод його учасників, мають пріоритет перед нормами КПК. Як загальне правило
кримінальне процесуальне законодавство враховує ці норми у своїх норматив­
но-правових приписах, але якщо виникне колізія між нормами КПК і міжна­
родно-правового акта, то застосуванню під час кримінального провадження
підлягають останні.

11. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (Євро-
конвенція) 1950 р., до якої Україна приєдналась в 1997 р., у своєму розділі II
«Європейський суд з прав людини» встановила обов'язкову силу рішень на­
званого суду для держав, які приєднались до цього міжнародно-правового акта
(ст. 46). Як визнання і у розвиток цього положення Закон України «Про вико­
нання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від
23 лютого 2006 р. зобов'язав вітчизняні суди застосовувати при розгляді справ
Конвенцію та прецедентну практику цього суду. Названий закон України впер­
ше офіційно визнав рішення Європейського суду з прав людини в конкретних
справах (судовий прецедент) джерелом права в Україні. Правові позиції Євро­
пейського суду з прав людини, що містяться у його рішеннях, ураховуються у
кримінальному провадженні. Ними також слід обгрунтувати відповідні рішен­
ня, ухвалені органами, що ведуть кримінальне провадження.

12. Частина 6 коментованої статті визначає спосіб дії засади законності
у тих випадках, коли певні кримінальні процесуальні відносини, що виникли
під час провадження, не були врегульовані чинним кримінальним процесуаль­
ним законодавством або врегульовані неоднозначно. У разі неоднозначного

-_________ 45

врегулювання певних відносин спосіб дій і рішень органів, які ведуть кримі­нальне провадження, має визначатись з урахуванням засад верховенства права і законності, а також ст. З Конституції України, згідно з якою людина є най­вищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення її прав і свобод є головним обов'язком держави. З урахуванням цих положень має бути обраний такий варіант урегулювання, який є найбільш сприятливим для захисту прав, свобод та законних інтересів підпорядкованого суб'єкта провадження.

13. У випадку виникнення під час кримінального провадження ситуації, за якої певне кримінальне процесуальне відношення взагалі не врегульоване чинним кримінальним процесуальним законодавством (наявна прогалина у ньому), то в силу дії засади законності воно має бути врегульоване і вирішене за правилами застосування аналогії кримінального процесуального закону. На відміну від кримінального законодавства, де аналогія закону чи права заборо­нена (тут діє засада «не може бути злочину без закону»), у кримінальному про­вадженні (процесі) вона можлива в силу різноманітного характеру діяльності у ньому і неможливості передбачити всі ситуації, що можуть виникнути під час провадження. Проте застосування аналогії закону в кримінальному прова­дженні має відповідати таким умовам: 1) застосування процесуального закону (її норми) за аналогією не повинне обмежувати права учасників провадження або покладати на них не передбачені законом обов'язки; 2) застосування анало­гії кримінального процесуального закону можливе, якщо у ньому передбачено врегулювання аналогічних дій. Лише з дотриманням цих умов застосування аналогії кримінального процесуального закону в кримінальному провадженні узгоджуватиметься із засадою законності.

Стаття 10. Рівність перед законом і судом

1. Не може бути привілеїв чи обмежень у процесуальних правах, пе­
редбачених цим Кодексом, за ознаками раси, кольору шкіри, політичних,
релігійних чи інших переконань, статі, етнічного та соціального походжен­
ня, майнового стану, місця проживання, громадянства, світи, роду занять,
а також за мовними або іншими ознаками.

2. У випадках і порядку, передбачених цим Кодексом, певні категорії
осіб (неповнолітні, іноземці, особи з розумовими і фізичними вадами тощо)
під час кримінального провадження користуються додатковими гаранті­
ями.

1. Частина 1 коментованої статті за своїм змістом відтворює сутність кон­ституційної засади, згідно з якою громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, і що не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживан­ня, за мовними або іншими ознаками (ч. 1,2 ст. 24 Конституції України). Рівно ж ст. 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод забороняє

дискримінацію носіїв передбачених нею прав і свобод за перерахованими у ко­ментованій статті ознаками. Це конституційне і загальновизнане міжнародною спільнотою положення в коментованій статті конкретизується з урахуванням його реалізації у кримінальному провадженні як засада рівності перед законом і судом учасників провадження у своїх процесуальних правах. Йдеться про про­цесуальну рівність.

2. Процесуальна рівність означає відсутність будь-яких обмежень (дис­
кримінації) у процесуальних правах, наданих кримінальним процесуальним
законодавством, в тому числі і КПК, різним учасникам кримінального прова­
дження, незалежно від того, якими з перерахованих у коментованій статті ознак
вони наділені. Для кримінального провадження значення має не суб'єкт сам
по собі (як громадянин, іноземець, апатрид, якої він статі, кольору шкіри, раси
тощо), а як суб'єкт провадження, його учасник, кожен з яких наділяється відпо­
відним процесуальним статусом (правами, обов'язками, відповідальністю за їх
порушення). Цей встановлений законом статус є однаковим (рівним) незалеж­
но від того, якими з перерахованих у ч. 1 коментованої статті ознак наділений
учасник провадження. Будь-який суб'єкт (підозрюваний, обвинувачений, по­
терпілий, свідок тощо) у цьому статусі є рівним перед законом (матеріальним
і процесуальним) та судом і, за загальним правилом, не може мати якихось об­
межень чи привілеїв для реалізації свого процесуального статусу. Конституція
України забороняє створення надзвичайних та особливих судів для окремих
соціальних груп чи категорій населення та в яких був би інший процесуальний
статус учасників провадження (ч. 5 ст. 125 Конституції). Цю заборону дублює
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 р. (ч. 4 ст. 3).