Три бесіди, які можуть змінити світ

Спеціально для «Всесвіту»

Всі ми — заручники нашої мови, яка визначає базові параметри комунікативної діяльності, моделі діалогу, спосіб мислення й сприйняття подій, оцінки явищ суспільно-політичного життя. Розібратися в процесах комунікації надзвичайно важко, адже для цього потрібно вміти аналізувати себе з відстані, визначати успіхи та пораз­ки в спілкуванні. В комунікаційному акті можна приховати безліч стратегій, що набли­жають нас до успіху, в повідомленні можна сховати іронічне ставлення до проблеми, неприйняття, опір, протест. Вміти бачити повідомлення як складний механізм чи ор­ганізм — велике мистецтво.

Отже, шановний читачу, пропоную аж три інтерв'ю з китами сучасної теорії мови: американським професором-комунікативістом Джоном Даремом Пітерсом, київ­ським професором Юрієм Кисленком та японським професором Тетсуо Суґою, тео­ретичні розробки та винаходи яких похитнули міцне переконання, що комп'ютерний переклад ніколи не може дорівнювати перекладу майстра (живого, з плоті й крові, а не віртуального).

«Іноді мовчання може бути набагато велемовнішим, ніж слова...»

Розмова із всесвітньо відомим дослідником теорії комунікації професором Джоном Даремом Пітерсом

Джон Дарем Пітере (Іопп Оигпат Реіегз) — фахівець із історії та теорії комунікації. Власне, для професора Пітерса комунікація — це більше, ніж канал зв'язку, система стратегій і тактик успішного проведення діалогу. Це саме життя з недописаною біог­рафією... прихована небезпека і шляхетний поєдинок. Джон Пітере народився 1958 ро­ку в Солт-Лейк Сіті (США). Навчався в Університеті штату Юта, здобув докторський ступінь із теорії комунікацій у Стенфордському університеті. Наразі він професор Університету штату Айова. Студії Дж. Пітерса перекладено українською, німецькою, французькою, італійською, російською, грецькою, китайською та іншими мовами. Йо­го книга «Слова на вітрі» (Видавничий дім «Києво-Могилянська академія») вже набу­ла широкого резонансу в Україні.

— Професоре Пітере, коли вивчаєш ваші праці та інтерв'ю у пресі, то здається, в житті у вас не було іншого вибору, крім того, щоби вивчитися на фахівця з комунікатив­ної прагматики? Чому ви вирішили займатися саме комунікацією?

— Відповідь на це запитання не є однозначною. Найперше, треба зауважити, що в Америці існує добра традиція прагматичного дискурсу, зокрема трансцендентне крило прагматизму як окрема наукова школа, що має власні методи й напрями. Ця школа йде від Ральфа Валдо Емерсона (КаїрЬ \Уа1с1о Етегеоп) і аж до Вільяма Джеймса (\¥іШат Іатех) та Пірса (Реігсе). Але, з іншого боку, існує потужна соціологічна традиція, що ґрунтується на американських та німецьких досягненнях, зараховуючи також марк­систів франкфуртської школи й інших мислителів матеріалістично-культурологічних напрямів, наприклад, Льюїс Мамфорд (Ьешіз Митїогсї), Раймонд Вільямс (К.аутопгі \УШіат$), Маршалл МакЛюен (Магкпаїї МсІдіЬап), Фрідріх Кітлер (Ргіесігісп Кігіїег).

— Як зазначають фахівці, ваша книга «8реакіп§ іпіо Іпе Аіг» (що в 2004 році впер­ше вийшла в українському перекладі Андрія Іщенка у видавничому домі «Києво-Моги­лянська академія») чи не найінформативніша з останніх досліджень у теорії віртуаль­ного простору та комунікаційних процесів...

Дмитро ДРОЗДОВСЬКИЙ

— Студії з теорії комунікації — це насправді поле, на якому працює не так уже й ба­гато фахівців у СІЛА, але космос питань про природу, стратегії комунікації тощо є та­ким широченним, як небо над Північною Дакотою. Я вирішив звести ці дві речі у своїй книжці, висвітливши ті доробки, що має американська школа, визначивши власні пара­метри в теорії комунікації в її прагматичному аспекті. Я хотів, щоб моє висвітлення су­проводжувало минуле, історія виникнення та розвитку комунікації, тобто мав на меті показати, як усе розпочиналося в історії європейської цивілізації зокрема. Думаю, вели­чезний пласт роботи завершено, і тепер комунікацію можна розглядати як універсаль­ний феномен світової історії та культури, тож, мабуть, уже час повертатися до вивчен­ня комунікації на Сході, адже мою книгу було перекладено китайською і видання мало значний резонанс.

— Що ж таке «комунікація»?

— Це проблема співіснування із собою та іншими в багатозначному світі. Людина продукує свідомість. Але головне для людини — знайти параметри співіснування у мирі, і саме з такою метою постала комунікація як складний комплекс уявлень і проце­дур, тактик і правил. В Україні закон мирного співіснування, мабуть, не так чітко арти-кульований, адже довгий час у вашій країні панувала марксистська ідеологія, яка хотіла затвердити інші правила гри. Але це прагнення до мирного співіснування ми можемо знайти ще в Емерсона, про що він і написав у своєму епохальному есеї «Природа» (1836). Якщо ми усвідомлюємо потребу жити у злагоді, то питання взаєморозуміння буде наступним.

У своїй книжці я вже писав про те, що після Другої світової війни слово комунікація поширилося на планеті, у багатьох мовах — зокрема в українській і російській — роз­ширивши значення і глибоко в них закоренившись. «Воно замінило і збагатило інші, старші слова, які описували символічну діяльність — вживання символів і зловживан­ня ними. У цьому слові поєднуються сподівання і страхи сучасного світу. Воно відкри­ває перед нами прекрасні світи мрій, стверджуючи можливості такого зв'язку між людьми, який був би швидшим, чистішим і повнішим за той, на який довічно приріка­ла нас стара «в'язниця мови», за висловом Ніцше.

— Якими є сьогодні глобальні зміни комунікаційних стратегій? Наскільки стрімко
змінюється віртуальний простір?

— Це обширне запитання. Я написав есей про зміни у стратегіях комунікації з соціологічних позицій у 2002 році, і сьогодні, відчуваю, мені знову доведеться за нього засісти. Комунікація — це концепт, який формувався під впливом кількох тисячоліть, а тому в самій природі цього явища приховано інколи суперечливі базові постулати, які бу­ли сформовані в різні культурно-історичні епохи. Мені до смаку вислів Генрі Девіда То-ро (Непгу Оауіс! Тпогеаи) про те, що всі ми маємо уявити замки в небі, щоб потім збуду­вати фундамент під ними. Для другого етапу нам і потрібна комунікація. З іншого боку, мені здається, що емансипаційна сила медіа сьогодні є небезпечною. Більшість ефірного часу спрямовано на сцени тероризму, нестабільності, жорстокості, воєн. Подія як вона є та подія у призмі медіа — це різні речі, й на це треба зважати. Крім того, ані інтернет, ані факс-модеми, ані системи «¥ои ТиЬе» не можуть вилікувати людство від спинного бо­лю, ураганів, корупції чи смерті. Це лише спосіб входження у віртуальний простір.

— Мені здається, в книзі «Слова на вітрі» ви хотіли довести, що комунікація — складне, поліаспектне явище, яке працює також із культурними, соціальними, релігійними, політичними стратегіями...

— Саме так. Ми неправильно розуміємо суть комунікації, якщо думаємо, що це спосіб прочищення двох дротів, які з'єднують людей у процесі обміну думок. Так, дуже часто комунікація надає нам знання для усунення труднощів у інформаційному каналі, у створенні оптимальних умов для контактування, але це ще не все. Основний концепт комунікації — це взаємопізнання, а цей процес є неможливим без урахування культур­ного, етичного, історичного, політичного, мистецького кодів.

— Як відомо, література — це також канал комунікації. Чи бачите ви зміни в цьому каналі, якщо є сенс казати по переформатування самого корсету комунікації?

— Дехто з ключових теоретиків комунікації позиціонував себе саме як літературоз­навець, зокрема Маклюен або Кітлер, і питання трансформації літератури з одноповер­хового будинку цивілізаційної монополії в потужний медіакомплекс, що зараховує аудіовізуальні засоби зображення, було одним із основних для цих учених. Для мо­дерністів література не була комунікацією взагалі. «Поезія має не позначати, а бути»,

— написав американський поет і драматург МакЛейш, і багато філософів підтримали його в цій думці. Подібні думки лунали у східноєвропейській теорії літератури, зокрема це ж постулював Шкловський у теорії очуднення («остранение»). Не відомо, що буде з літературою, яка завжди опинялася під впливом політичних, націоналістичних ідеоло-гем. Багато вчених переконані, що книжка — настільки вишуканий продукт, настільки компактний і зручний, що вона ніколи не помре. Не знаю, але вважаю, що книжка має звільнити трохи місця для інших носіїв людського досвіду в іншому форматі.

— Джоне, що є гордістю вашого життя?

— Моя родина, моя справа, мої студенти, мої праці. Я найщасливіший, коли прагну відтворити якусь частину Божого дому на землі.

— Якими є ті наукові проблеми, над опрацюванням яких ви б саме зараз працюва­ли, якби не наша розмова?

— Мене цікавить історія комунікації, місце релігії в сучасних медіасистемах і вірту­альному просторі, німецька теорія медіа, прагматика, вивчення ролі звуків, голосів... Мене також дуже цікавить регіон Східної Європи як складний комплекс переплетіння загатьох голосів культур. Таким простором постає для мене й Україна.

Я, здається, писав у передмові до видання книжки «Слова на вітрі» у видавничому домі НаУКМА, що влітку 2003 року відвідав Україну, і на мене велике враження спра­вили багатство її культури, гостинність людей, а також навіть те, як українські краєви­ди нагадують ландшафт Айови. Велике враження на мене малт добра воля,;нергійність і сповненість надіями багатьох людей, що прагнуть вивести свою «не-лодівану країну» (кажучи словами Ендрю Вілсона) у непередбачуваний світ глобаль-іих економічних і комунікативних потоків. Хоч культурна історія Сполучених Штатів габагато коротша за українську, американська мрія про комунікацію має досить давню сторію. У певному сенсі, однією з основоположних ідей Сполучених Штатів є мож-іивість об'єднання людей на великих відстанях за допомогою комунікації: саме це по-іяття було засаднич#м у концепції федералізму авторів конституції США, воно набуло юзвитку і у «дротовому світі» телекомунікацій, і в аудіовізуальних «казкових світах» дас-медіа. Зі здобуттям незалежності й звільненням своєї культури від радянського леденіння Україна враз зіткнулася з новими голосами, які закликали до комунікації, з ювими потоками повідомлень — і з минулого, і з зовнішнього широкого світу. Пара-[оксально, але здається, що Сполучені Штати є так само давніми у своїй сучасності, як 'країна — юною у своїй давнині.

На шляху до таїни мовної організації

Розмова з Юрієм Кисленком, доцентом Національного технічного університету «Київська політехніка».

Мова, мислення і поведінка людини, їхній взаємозв'язок та природа — і досі ці ■сладні питання залишаються без остаточної відповіді. Крапку в цих дослідженнях по-гавити неможливо, адже немає й самих комплексних досліджень за браком фінансу-ання та фахівців. Щодо природи мови, то зокрема в Інституті мовознавства НАНУ аких розробок практично немає. І хоча про взаємозв'язки мови і мовленнєвої по-їдінки написано багато, але з кожним часом у фахівців виникає тільки більше запи-ань, аніж відповідей.

Але світ тримається на ентузіастах. Ми поговоримо саме про розкриття таїни про-;сів мовної поведінки в інформаційному аспекті, про нові методології дослідження овної організації та створення сучасних інформаційних технологій, орієнтованих на трацювання природно-мовної інформації.

— Пане Юрію, мова і новітні інформаційні технології: чи допоможуть вони постави-[ крапку в таїні мовних процесів, що протікають у наших нейронних структурах?

— За вихідну позицію нашої розмови варто прийняти тезу, характерну для сучасно-і етапу розвитку наукових досліджень, яку озвучив Поршнєв ще в сімдесятих роках: одська історія — це процес, що «прогресивно прискорюється і поза ним не може бу-г зрозумілою». Це особливо стосується сучасного етапу розвитку інформаційних тех-

зовнішній світ (база знань), то і для моделювання виявів мовної діяльності:-:.. потрібно створити моделі як нашої мовної компетенції — лінгвістичний процесор. ~а і комп'ютерну оболонку бази знань, де зберігатиметься та накопичуватиметься я індивідуальний, так і соціальний вантаж знань.

Якщо ми подамо формалізми запропонованої моделі у вигляді лінгвістичного ггго-цесора, здатного працювати в режимах синтезу та аналізу мовного повідомлен створимо оболонку під природномовну базу знань, то отримаємо інформаційне ядт конкретної (української, російської, фінської...) мови, що постає основою створена відповідних мономовних інформаційних технологій.

•Отже, ми зможемо отримати якісний переклад (коли матимемо повне еквівалентні бази знань), зможемо перейти на пошук в інтернеті за семантичним критеріями, зможемо спілкуватися з машиною природною мовою (коли перенесем: туди індивідуальну мовну систему хоча б середнього студента). Але для ігьогс потрібно відкинути снобізм класичної лінгвістики і зануритись у світ нейронної гс-ганізації людини, відшукуючи там відповіді на цікаві проблеми нашої мовної о ганізації.