Ще Л. Пастер, проникнувши в таємниці мікросвіту, звернув увагу на боротьбу між окремими видами мікроорганізмів. Разом із своїми учнем Жубером він помітив, що бацили сибірки можуть розвиватись тільки в стерильній сечі. Тоді як в сечі, яка містить так званий “загальний збудник” (стафілококи), ці хвороботворні бактерії не росли. Якщо щепити бацилу сибірки чутливій тварині разом з цим “загальним збудником”, вона не захворіє. Для пояснення цього явища Л. Пастер ввів термін “антагонізм” і в 1877 р. у Парижі доповів про існування антагонізму не тільки in vitro, але й in vivo. Таким чином, Лю Пастер не тільки звернув увагу на явище антагонізму у мікробному світі, але й передбачив його блескуче майбутнє. Проте варто згадати, що Л. Пастер був не першим в своїх спостереженнях за явищем антагонізму. Ще в 1640 р. використовували мікроскопічні гриби - “мох, який росте на черепах трупів” - для лікування ран. А в 50-х роках минулого століття англійський лікар Моссе описав свій досвід лікування ран дріжджами. В 1871 р. лікарями Військово-Медичної Академії Манасеїним і Полотебновим опубліковані результати лікування гнійних ран суспензією спор грибів родів Aspergillus i Penicicllium. Поступово накопичується досвід бактеріотерапії. В 1886 р. Гамалея пропонував лікувати гнійні виразки тварин, що не загоюються, вбитими культурами (чудесної палички). В 1887 р. А. Павловський успішно лікував шкірні форми сибірки за допомогою Serrafia marcesceus.І.І. Мечніков спостерігав антагонізм між молочно-кислими та гнилосними бактеріями кишечника. З цим пов`язував передчасне старіння.В 1885 р. румунський дослідник В.Бабеш висловив догадку, що антагонізм між бактеріями зумовлений виділенням в оточуюче середовище хімічних речовин, що саме вони наносять шкоди бактеріям іншого виду.Перша спроба виділення активного початка з грибів-антагонистів була зроблена в 1896 р. італійским лікарем Б. Гроссіо, який вивчав причини виникнення пелагри. Він знайшов на зернах рису зелену плісняву і виділив з культуральної рідини речовину - мікофенолову кислоту - що згубно діяла на бактерії. В 1899 р. німецькі дослідники Р. Еммерих та О. Лоу з старих культур Ps. pyocyaneaea (P. aeruginosa) виділили речовину, згубно впливаючу на стафілококи, дифтерійні палочки, черевно-тифозні палички та бацили сибірки. Цю речовину назвали піоціаназою і деякий час вона використовувалась для лікування виразок та ран, які не загоюються. П - це помилекс речовин, до складу яких входять жирні кислоти. Потім доказали що бактерицидну дію має піоцианін - пігмент феназинової природи.Пізніше М. Гамалея одержав з цього збудника піокластин. На сьогодні з P. aeruginosa добуто понад 30 антибіотиків. В 1813 р. І. Алсберг та О. Блек, вивчаючи токсичну та мікроскопічну дію грибів кукурузи на домашніх тварин, виділили з Penicillium в чистому вигляді пеніцилінову кислоту.Варто згадати і Гасперіні, ГрейгСміта, С.Дата та А. Гратіа. Останні з культуральної рідини Streptomycus albus одержали актиномецетин - який лізував вбиті та живі культури стафілококів.На цьому закінчується перший період в історії вивчення мікробного антагонізму. Це послужило передумовою використання антибіотиків в боротьбі із будниками інфекційних хвороб.
Першим всесвітньо відомим антибіотиком, з якого початкує ера антибіотиків, був пеніцилін, відкритий А. Флемінгом в 1928-29 р.р.
Він вивчав сальварсан, сульфонаміди. Під час 1 світової війни займався питаннями лікування гнійних ран, переливання крові, імунологією. В 1921 р. він описав лізоцим, який почали розглядати як один з факторів природнього імунітету. Але прославило вченого відкриття, пов`язане з спостереженням пригнічення росту стафілококів на агарі біля колонії гриба, який забруднив чашку Петрі. Потім було встановлено, що культуральна рідина з гриба Penicillium nofatum, навить розведена в 10-100 разів, була значно ефективнішою за самі кращі антисептичні речовини. Самому Флемінгу не вдалось виділити чистий антибіотик, це зробили по тринадцяти роках. І в 1945 р. А. Флемінгу, Г. Флорі, Е. Чейну було присуджено Нобелівську премію в галузі медицини. Відкриття пеніциліну було чисто випадковим, але слід згадати слова Пастера про те, що випадок як правило підготовлений певним ходом думок, а доля обдаровує тільки підготовлені голови. Пеніцилін став відомим на всіх континентах, він урятував мілліони людей. Значення робіт Флемінга важко переоцінити, так як вони сприяли розвитку абсолютно наукових напрямків, знаменували початок новоє ери в історії медицини - ери антибіотиків. 12.02.1941 - пеніцилін випробавоно на першому хворому з стафілококовою інфекцією потім інші. І ось його не вистачає. Але повезло - виявилось, що пен. можна отримати з сечі хворих, при цьому в більш чистому виді, ніж той, що вводити.
Термін “антибіотик” (anti - проти, bios - життя) вперше ввів в практику в 1942 р. З. Ваксман.
