Страхові агенти та їхні функції. Система генеральних агентств

Страховий посередник – одна з трьох головних дійових осіб на страховому ринку поряд зі страхувальником і страховиком. Через них можуть укладатися договори страхування і вирішуватися окремі питання щодо врегулювання претензій.

Згідно Закону України “Про страхування” страхові агенти – цегромадяни або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика і виконують частину його страхової діяльності. Страхові агенти є представниками страховика і діють у його інтересах за комісійну винагороду на підставі договору із страховиком.

Страхові агенти реалізують готовий страховий продукт і не мають впливу на його якість.

На страхових агентів може покладатися виконання таких функцій:

- укладання договорів страхування,

- одержання страхових платежів,

- виконання робіт, пов'язаних з виплатами страхових сум і страхового відшкодування

Страхові агенти – це, як правило, фізичні особи, що працюють у тій чи іншій страховій компанії. Роль агентів можуть також виконувати транспортні підприємства при здійсненні обов¢язкового особистого страхування від нещасних випадків на транспорті; банки і поштові відділення з продажу полісів обов¢язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів та ін. видів страхування.

Генеральні агенти – це фізичні особи, які уповноважені одним або кількома страховиками, яких вони представляють на певній території. Робота такого агента контролюється інспектором і працівниками страхової компанії, яка його уповноважила. Юридично відновини між генеральним страховим агентом та страховою компанією оформлені договором про призначення на посаду, в якому зазначається вид страхування, максимальний ліміт ризику, територіальні обмеження тощо. Кожному генеральному агентству, котре починає свою роботу, страхова компанія відкриває фінансування на організацію страхової справи (оренда приміщення, оплата праці спеціалістів тощо).

Генеральний страховий агент наймає на роботу страхових агентів, яким виділяється зона обслуговування – територія (конкретні населені пункти), де вони мають організовувати продаж страхових полісів.

Діяльність страхових агентів оплачується у вигляді комісійної винагороди або комісії, розмір якої обумовлюється агентською угодою і, як правило, виражається у відсотках від страхової премії, сплаченої страхувальником за конкретним договором страхування.

Система генеральних агентств вважається більш зрілою формою відносин між агентами і страховими компаніями і є домінуючою формою у західних країнах. Ця система будується за територіально-адміністративною ознакою, тобто у кожній адміністративно-територіальній одиниці створюється 1-2 агентства, роботу яких організують генеральні агенти, вони підбирають штат агентів, проводять навчання, визначають зону обслуговування і проводять розрахунки між агентами. При необхідності агенти можуть підбирати собі субагентів і таким чином вертикальний рівень продажу страхових послуг вибудовується у такий ланцюг:

Страхова компанія - генеральне агентство - агент - субагент.

Переваги системи генеральних агентств полягають у її гнучкості і мобільності та відпадає необхідність утримувати великий штат співробітників і витрати коштів на утримання філій, бо агентами робота будується на контрактних засадах (франчайзинг).

12. Страхові брокери та їхні функції.

Згідно Закону України “Про страхування” страхові брокери – цегромадяни або юридичні особи, які зареєстровані у встановленому порядку як суб¢єкти підприємницької діяльності та здійснюють посередницьку діяльність на страховому ринку від свого імені на підставі доручень страхувальника або страховика.

Брокерами можуть бути як фізичні, так і юридичні особи у вигляді брокерської контори з найманим персоналом.

За свою роботу брокер отримує комісійну винагороду (брокераж), яка відраховується з премії, що належить страховій компанії, в якій брокер розмістив ризик клієнта; розмір цієї винагороди регулюється ринком.

Страх брокер зобов’язаний: 1. Забезпечити укладення договору С на найбільш вигідних для страх-ка умовах відповідно до брокерської угоди і страх-ком, який має стійке фін становище. 2. Володіти інф-цією небхідною для укладення договору С на умовах страх-льника, в тч про наявність у страх-ка ліцензії на здійснення відповідного виду С розміри страх тарифів та умови С, які пропонуються страх-ком рівень його пратоспр-ті, та надавати цю інф-цію страх-льнику на його прохання.