Охорона навколишнього середовища – обов’язок жителів та органів місцевого самоврядування

 

Кожна людина, а особливо молода, в своєму житті задає собі запитання, чого вона хоче досягти, ким стати, що зробити для своїх дітей, онуків, правнуків.

Слухаючи інформаційний блок новин про вибори, я задумуюсь над тим, щоб я могла зробити, якби стала мером нашого міста. І перше, що постає переді мною, рідні вулиці, проспект, зелений берег Дністра, одним словом – довкілля.

„ Земля – наша мати, всіх годує”, - говорить українське прислів’я. Мені здається, що в ньому відбито ставлення нашого народу не тільки до землі, а й взагалі до всього навколишнього середовища: рослин і тварин, до річок і лісів, до підземних багатств і повітря.

Наше місто – мальовничий подільський край. Сама природа створила ідеальні умови для побудови санаторно-курортної зони, поєднала водний та рослинний світ, майже кримський ландшафт, одним словом, живіть і насолоджуйтеся життям.

Але, на жаль, у нашому столітті ми не можемо зупинити скаженого, розхристаного наступу на природу, та зменшити зло можна і просто необхідно.

Сьогодні всі розуміють, що проблеми екології є дійсно глобальними. Вони гостро постали і перед нами, мешканцями Могилів-Подільського. І вирішувати їх треба вселюдським зусиллям, адже екологія – крик людської совісті.

Скільки сказано останніми роками головами та депутатами міської Ради про вміле господарювання в нашому місті. Скільки витрачено слів, пристрастей, але все залишається без змін, навпаки – менше стає зелених насаджень, посаджених квітів, дитячих майданчиків, чистих берегів річки Дністер та Дирло.

Гірко думати, що голос громади залишається не почутим. А в той час різні підприємства, установи, окремі мешканці роблять по-суті антигромадську справу.

Прислухайтеся, як жертовним голосом волають до нас малі річки Дирло та Немійка, вимагає від нас порядку, чи, навіть, елементарної уваги Дністер. А тим часом...

 

Гори сміття переповнюють береги річки Дирло в той час, як могилівчанам просто байдуже.

 

Десятки пляшок, пластикових коробок, а також інше сміття вкривають береги Немійки.

Місце, де стічна вода стікає в Дирло, і де частенько граються діти.

Ми втрачаємо все: від чистої води до ковтка озону. Воду забруднюємо, повітря загазовуємо. І лише не байдужа людина, яка хоче зберегти щось для своїх внуків та правнуків, не хоче з цим миритися. Мені здається, настав час скласти моральний кодекс, який визначатиме наші взаємини з природою.

Що ж ми можемо зробити зараз?

Ми повинні змінити своє ставлення до навколишньої природи, а саме: не руйнувати пташиних гнізд, не збиткуватися над тваринами, не стріляти по живих мішенях з рогаток, не дозволяти це робити іншим. Ми повинні бути творцями, а не паліями, вдячними дітьми природи, а не бездумними чудовиськами.

Якби кожен мешканець нашого міста перед тим, як викинути сміття в лісі, чи в лісосмузі, злити відпрацьоване мастило в річку задумався над наслідками своїх дій, то кожен відчув би себе відповідальним за дотримання хорошої якості оточуючого середовища, то усвідомив би, що екологічний вибір – це головним чином, вибір життя для нащадків.

Ось чому девізом своєї програми „ Охорона навколишнього середовища – обов’язок жителів та органів місцевого самоврядування”, я вибираю „Чисте місто - майбутнім мешканцям для життя”.

Захистити весняну квітку і спів закоханого солов’я, молоду вербиченько і могутній віковий дуб, чисте повітря і чисту воду – все це і буде надійною гарантією збереження самого життя у всій його красі і гармонії.

На жаль, ми поводимося в рідному місті як квартиранти, а не як дбайливі господарі. Надто вкоренилися в нашу свідомість такі небезпечні девізи: „ Моя хата скраю”, „ На наш вік вистачить”, „ Після нас хоч потоп”, або „ Хоч трава не рости”. Тож часто трава після нас не росте. А проростає бур’ян байдужості, жорстокості, безкультур’я, неповаги до матінки-природи, до людей. Шкода, що довкілля для нас – це все, що не „ Я”. Тому й дозволяємо собі так багато, не задумуючись про майбутнє.

Все частіше сонячний промінь падає не на зелений листок, а на мертву поверхню асфальту, чи бетону. Сьогодні ми частіше й частіше чуємо страшні, як безжальний діагноз слова „ екологічна катастрофа”. Що ж ми чекаємо?! Екологічної катастрофи в нашому рідному місті? А це - забруднена питна вода, річка Дністер, інфекційні хвороби від сміттєзвалищ, чи загазоване повітря, а, може, поламані дерева, чи вирвані квіти?

І хочеться крикнути на весь голос: „ Люди, схаменіться!!! Подумайте!!!”

Ще в нашій змозі, я думаю, зупинити щось, змінити, запобігти, відвернути загрозу. Хіба не може кожен з нас подбати хоча б про найменше: посадити квітник біля будинку, чи біля під’їзду, повісити взимку годівничку, вилікувати дерево у парку, чи дворі? Хіба не в наших силах хоч би на цьому рівні змінити щось? Я переконана, що починати треба з перебудови свідомості кожного мешканця міста. І як би діти часто не писали реферати чи учнівські твори на теми екології, навряд чи щось суттєво зміниться.

Ось чому поліпшення екологічної ситуації в місті, формування нового природоохоронного менталітету, підвищення рівня екологічної освіти і свідомості, повинні бути домінуючими в роботі міської Ради.

Якби мером сьогодні була я, на сесію міської ради презентувала б свою програму.

 

Програма „ Чисте місто - майбутнім мешканцям для життя”

1. Створити громадську Раду при відділі управління природоохоронної діяльності у місті.

2. В кожній школі та вищому навчальному закладі організувати спеціалізовані екологічні загони з відповідними функціями та обов’язками.

3. Провести оцінку території міста шляхом екологічного катування. Визначити екологічні проблеми міста шляхом анкетування.

4. Провести громадський моніторинг водних об’єктів міста (річки Дирло, Немійка, Дністер).

5. Провести громадську інвентаризацію зелених насаджень у місті шляхом повного перепису дерев по вулицях та визначити їх відповідність нормам озеленення міст.

6. Прийняти рішення сесії міської Ради про затвердження ботанічних пам’яток природи місцевого значення на зелених природних зонах міста Могилева-Подільського.

 

7. Запровадити систему роздільного збору, сортування, перевезення, утилізацію та захоронення побутових відходів.

8. Розробити загальноміські природоохоронні програми (плани екологічних дій), виконання яких систематично презентувати в міських засобах інформації.

9. У кожному навчальному закладі встановити спеціальні контейнери біля входу для збору батарейок, акумуляторів для подальшої їх утилізації.

10. На перехрестях вулиць житлових масивів встановити контейнери для битого скла, пластика, паперу.

11. Запровадити щовесни безкоштовне виділення саджанців дерев для кожного мешканця міста, хто погодиться висадити їх біля своєї присадибної ділянки та на окраїнах міста.

12. Провести міжнародний форум громадськості, присвячений проблемам Дністра і будівництва Дністровської ГАЕС.

13. Запровадити щорічний конкурс дитячих малюнків „ Мій голос я віддаю на захист природи”.

14. На всіх в’їздах в місто розмістити рекламні щити „ Могилів-Подільський вітає тих, хто любить чисте повітря, прозору воду, квіти на клумбах, листя на деревах, вулиці міста, як свої власні садиби”.

15. Перетворити паркову зону міста в зелений заповідний оазис „ Могилів-Подільський храм природи”.

16. Біля всіх контейнерів для сміття встановити таблички з надписами „ Не там чисто де метуть часто, а там, де не смітять”.

 

„Місто – це не тільки центральні вулиці, річка і сквери, а ще й провулки, кутки і закоулки... Заглянемо скрізь, приберемо, причепуримось – скоро Великдень”, „ Ви ще досі смітите? Тоді ми йдемо до вас!”, „ В об’єктиві рідне місто над Дністром”, „ Чисте повітря, здорова земля – здорові люди”, „ Проблеми є – дрібниць немає”, „ Не пускаймо сміття в душу”, „ Могилів-Подільський і екологія”, „ На перехресті екологічних проблем”. Саме такі заголовки мають численні статті Могилів-Подільської міської газети, в яких йдеться про жорстоке ставлення жителів нашого міста не тільки до природи, а й до самих себе, своїх друзів і рідних, своїх дітей. Разом з тим мешканці міста не звертають увагу на заклики та слова, вони продовжують викидати сміття в місця поблизу спеціально прилаштованих урн; мити свої автомобілі як не в Дністрі, то в Дирлі, одразу біля міського парку, де гуляють матері з маленькими дітьми; виливати прямо на дорогу, по якій ходять люди, відпрацьоване мастило, або воду з різними миючими засобами.

Люди продовжують жити в своє задоволення, незважаючи на дані проблеми, що вже досягли нашого міста і стукають нам у двері. Серед них можна виділити п’ять основних:

Проблема – перша. З розвитком машинобудівної промисловості України, кількість автомобілів на вулицях Могилева-Подільського різко зросла. Заодно значно зросли викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин, насичених важкими металами, головним чином саме від цих пересувних джерел. Якщо у сонячний день глянути з висоти на Могилів-Подільський, можна явно побачити той сірий смок, що виїдає все живе навколо, отруює, спопеляє, той смок, яким дихають і через який хворіють наші батьки, брати і сестри.

Могилів-Подільський – це унікальне за своїм розміщенням місто, яке розташоване в долині річки Дністер, можна сказати в западині. Саме через таке розташування в нашому місті, мабуть, найгірша провітреність серед усіх міст і сіл України. Така вкрай погана циркуляція повітря безперечно відбивається на нашому здоров’ї. В Конституції України передбачена матеріальна компенсація на оздоровлення громадян України, що мешкають в місцях погіршеної екологічної ситуації, що значним чином впливає на їх здоров’я. І, бувши на місці мера міста, я в першу чергу добилася б від влади України такої допомоги для мешканців Могилева-Подільського, адже боляче дивитися, як майже не кожен з нас хворий на ту, чи іншу хворобу через брудне повітря, яким ми дихаємо, серед якого живем.

Друга проблема – питна вода, яка значно мінералізована і потребує обробітку на спеціальних станціях. Населення користується водою з артезіанських джерел, якість її залежить від складу гірських порід. В останній період спостерігається погіршення якості води через забруднення територій водозбору побутовими відходами. Завдяки неефективній роботі очисних споруд ВАТ „ Консервний завод”, МКП „ Водоканал” наш регіон є першим забруднювачем р. Дністер на території Вінницької області, що погіршує природний баланс водних артерій краю. Встановлені багато чисельні факти порушень стану водоохоронних територій. В річку крім викидів консервного заводу та водоканалу скидається багато інших промислових відходів, побутових та сільськогосподарських стоків. В результаті чисельних аварій до води потрапляють нафтові та хімічні продукти, мінеральні добрива, різні канцерогени. Могилівчани не дотримуються водоохоронних вимог. Чого тільки не потрапляє до річки – від каструль, черепків, банок від фарб, пляшок, іншого сміття до трупів тварин. Усі люди зобов’язані поводити себе пристойно, і стан річок має бути зразковим – ось чого повинна добиватися міська влада.

Третя і найактуальніша проблема – поводження з відходами, адже змінився їх характер. Виникла нагальна потреба переходу на новітні технології збирання, транспортування та утилізації відходів. В результаті рейдової перевірки встановлено, що організація раціональної системи збору, тимчасового зберігання, регулярного вивезення твердих і рідких побутових відходів та прибирання територій міста не відповідає вимогам „Санітарних правил утримання територій населених пунктів” і не враховує рельєфні особливості Могилева-Подільського.

На території міста виявлено 36 стихійних сміттєзвалищ, котрими зайнято близько 1 га міської території. Загальна вага сміття перевищує 200 тонн. Найбільші смітники виявлені по вулицях Параскеївській, І. Франка, Завойського, провулку Б. Хмельницького, Горького (біля МРКВ ДАІ), біля дитячих оздоровчих закладів. Мешканці даних районів біля прилеглих будинків створили стихійні сміттєзвалища, і навіть сором за це їх не бере. Карпівський яр настільки засмічений, що дощові води вільно несуть сміття в місто та в річку:

Під №1 в списку найжахливіших об’єктів – сміттєзвалище по вул.. Параскеївській. Жах проймає від одного лише його вигляду. Мешканці продовжують викидати непотріб, не дивлячись на заборону і протести жителів району.

 

 

 

Для тимчасового збору твердих побутових відходів з урахуванням малоетажної забудови на території міста необхідно 179 майданчиків з установленими на них контейнерами. Фактично обладнано – 86, що становить 48 % від потреби. Вкрай недостатньо сміттєзбиральних урн в місті, і першим, що я зробила б на місці мера – встановила достатню кількість сміттєзбиральних урн, щоб рідне місто виглядало чисто і прибрано. Я б накладала на порушників чистоти величезні штрафи. Можливо, хоч так жителі навчаться порядку.

Гострою проблемою для Могилева-Подільського є стан захисних зелених насаджень, кількість яких щорічно зменшується, адже дерева наші – старожили віком 35 - 40 років. Саме їх вибраковують бід час санітарних рубок. І хоча у місті проходять акції „ Зелений паросток майбутнього”, приживлюваність новонасаджень складає лише 10 - 15 %. Кущове озеленення зовсім відсутнє, а саме воно найбільш ефективне. Дуже мало скверів, клумб, газонів, паркових зон, хоча багато територій без догляду, забур’янені, при господарському використанні вони могли б стати зеленими оазисами.

Учні та вчителі шкіл міста дуже хотіли б отримати відповідь на одне питання: куди зникли квіти, які були посаджені ними на весні у сквері по вул. Київській? 600 кущів троянд було придбано за позабюджетні кошти шкіл міста і висаджені з особливою старанністю дітьми та їх наставниками та передані, як кажуть, в руки к комунальним службам. Була надія, що влітку та восени минулого року, і цього року квіти радуватимуть могилівчан буйним райдужним цвітом. Але ж ні – сьогодні з 600 кущів троянд залишилося близько ста... Можна було б пояснити причину цього спекою минулого року, чи недостатнім доглядом, якби не факт, що квіти зникли з корінням. Куди вони пішли – на ринок, на присадибні ділянки, дачі?.. В моїй нормативній лексиці не передбачено слів. Щоб дати назву тому, що сталось. Єдиний квітник в центрі міста – і тому загрожує знищення, якщо так триватиме й надалі. І що ж робити? Перед тим, як приймати різні заходи по встановленню порядку в місті, людей необхідно навчити порядності, вихованості, вмінню шанувати працю інших. Саме це і є моєю ціллю, як жителя міста, і було б, якби я мером була.

П’ята проблема, яка не байдужа жодному пересічному могилівчанину, - заповідні об’єкти. У нас є лише один такий об’єкт – центральний парк. Колись парк культури і відпочинку славився чистотою і багатством рослинних та водних об’єктів. Однак на сьогоднішній день він не відповідає вимогам паркової зони через відсутність фінансування, ефективного догляду та людську безгосподарність, черствість і бездушність.

 

 

Річка Дирло у міському парку вся засмічена твердими побутовими відходами. Біля заднього входу в парк люблячі природу жителі міста миють свої автомобілі в цій річці з різними миючими засобами. А біля цієї „мийки” вже кілька років відбувається будівництво різних присадибних об’єктів, пряма на ділянці, по якій ходять на роботу і в навчальні заклади десятки людей декілька разів на день.

 

Висвітливши п’ять проблем, що хвилюють жителів міста, стає зрозумілим: мешканцям самотужки не осилити їх, потрібна допомога і на рівні держави, і на місцевому рівні, бо основне завдання влади – створення безпечних умов для проживання людей. Допоки державні мужі обговорюватимуть ситуацію, що склалася, прийматимуть рішення, багато води витече, а час на нас не працює, саме ми – могилівчани повинні дбати про охорону навколишнього середовища, бо це – обов’язок не тільки органів місцевого самоврядування, а в першу чергу і наш обов’язок. Тож я не буду стояти осторонь, не чекатиму на дар Божий, не буду старцем, який чекає черствого окрайця, а стану активним бійцем за статус екологічно чистого міста, бо народна мудрість гласить: „Не плюй у колодязь, з якого п’єш воду”. Це моє місто, моя земля, моє багатство і здоров’я, я хочу передати його у спадок своїм нащадкам кришталево чистим. І не обов’язково бути мером для того, щоб дбати про навколишнє середовище, це – обов’язок всіх і кожного окремо, а не тільки органів місцевого самоврядування. Це потрібно знати й пам’ятати завжди кожному, і тільки тоді ми досягнемо значних результатів в відновленні первинної чистоти нашого рідного міста.