Міністерство освіти і науки України
Державний вищий навчальний заклад
Природничо-гуманітарний коледж
Ужгородського національного університету
Звіт з практики
Виконав:
Студент ll-го курсу
Групи «Право»-22
Жабей Б.В..
Перевірив:
Лейба Е.В.
Ужгород-2016
Зміст
Прокуратура України
● Основні функції органів прокуратури України
● Повноваження Генерального прокурора та його заступників
● Система органів прокуратури України
● Правові засади діяльності органів Національної поліції України.
● Місце Національної поліції у системі органів виконавчої влади України.
Національна поліція Ураїни
● Сесія ради (стаття 46)
● Депутат ради (стаття 49)
3. Судові органи (у відповідності до Закону України «Про судоустрій і статус суддів»)
● Судова влада (Стаття 1)
● Завдання суду (Стаття 2)
● Судова система України (Стаття 3)
● Самостійність судів (Стаття 6)
4. Органи місцевого самоврядування (у відповідності до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»)
● Поняття місцевого самоврядування. Основні принципи (статті 2,3,4).
● Система місцевого самоврядування. Ради – представницькі органи місцевого самоврядування. Порядок формування рад (статті 5,10,45).
● Територіальні громади (статті 6, 19, 21, 22).
Висновок
Прокуратура України
Висновок
Прийняття нового законодавчого акта України " Про прокуратуру" було викликано необхідністю розвитку і конкретизації її задачі в умовах зміни суспільно-політичної формації українського суспільства, повноваження прокурорів по їхньому здійсненню, повніше формулює принципи організації і діяльності прокуратури.
Конституція України визначає прокурорський нагляд як вищий, здійснюваний від імені держави, його верховної влади. Вищий нагляд забезпечує пріоритет загальнодержавних інтересів над місцевими і відомчими.
Норми Закону про прокуратуру виражають політичний і соціальноправовий зміст її діяльності, основним змістом якої є неухильне проведення в життя принципів по забезпеченню законності і правопорядку. У них укладені високі державні вимоги, пропоновані до прокуратури в сучасних умовах, її відповідальність перед державою і народом України за належне здійснення вищого нагляду за точним і однаковим виконанням законів і правильну постановку боротьби зі злочинністю.
Відповідно до Конституції України деякі функції прокуратури передані судам. Так згідно ст.ст. 29, 30 Конституції України ніхто не може бути арештований чи містяться під стражів інакше як по мотивованому рішенню суду, а також не допускається проникнення в чи житло в інше володіння обличчя, проведення в них чи огляду обшуку інакше як по мотивованому рішенню суду. Раніше для здійснення зазначених мір необхідна була санкція прокурора.
На мою думку, зазначені зміни в системі правосуддя своєчасні і необхідні, тому що забезпечують захист прав і воль громадян. Позбавляють прокуратуру невластивої їй функції - узяття під варту й арешт громадян, залишаючи за нею тільки прокурорський нагляд за точним виконанням законів.
Вважаю, що для побудови справді демократичної держави необхідно вивести з органів прокуратури, МВС, СБУ України слідчі підрозділи в самостійний орган Міністерства юстиції. Забезпечивши тим самим їм неупередженість, звільненість від яких-небудь відомчих інтересів, незалежність і самостійність у проведенні попереднього наслідку.
1.
За Конституцією України прокуратурі приділяється окремий розділ сьомий, а це означає, що прокуратура не входить у будь-яку гілку влади і становить систему державних органів, діяльність яких створює самостійну форму державних функцій.
2.
Найбільш ефективним було б об’єднання усіх контрольно-наглядових органів влади в єдину структуру. Така гілка влади має бути незалежною від інших гілок влади, а якщо і залежною, то лише у питанні формування цієї структури.
3.
Необхідним вбачається внести нові зміни до чинного законодавства щодо забезпечення економічних прав засуджених до позбавлення волі, а забізпечення прокурорського нпгляду за іх втіленням в сучасних економічних умовах стане дієвою гарантією додержання прав та законних інтересів цієі категоріі громадян Украіни.
4.
Важливим досягненням в питанні скорочення обмежань, щодо засуджених до позбавлення волі є законодавче закріплення і подальше реалізація можливості здійснювати ними деяких громадянських прав, наприклад, участь у виборах.
5.
Розмовляючи про місце та призначення прокуратури у системі державних органів, слід підкреслити необхідність збереження наглядовоі функціі прокуратури, у тому числі, загального нагляду.
6.
В краіні числяться більше 40 різних контролюючих органів. Але багаточисленні податкові адміністраціі, цінові інспекціі, регіональні управління Національного банку і Фонду державного майна, Контрольно-ревізійноі сліжби та інші, покладенний на них нагляд за дотриманням закону, м’яко кажучи невідповідає Конституціі.
Навряд чи можна досягти цього,відмовившись від прокурорського нагляду, мета якого – забезпечення верховенства Закону, зміцнення законності, захист прав і свобод громадян
Стаття 2. Функції прокуратури
1. На прокуратуру покладаються такі функції:
1) підтримання державного обвинувачення в суді;
2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом;
3) нагляд за додержанням законів органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;
4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян.
2. З метою реалізації своїх функцій прокуратура здійснює міжнародне співробітництво.
3. На прокуратуру не можуть покладатися функції, не передбачені Конституцією України.
Стаття 3. Засади діяльності прокуратури
1. Діяльність прокуратури ґрунтується на засадах:
1) верховенства права та визнання людини, її життя і здоров’я, честі і гідності, недоторканності і безпеки найвищою соціальною цінністю;
2) законності, справедливості, неупередженості та об’єктивності;
3) територіальності;
4) презумпції невинуватості;
5) незалежності прокурорів, що передбачає існування гарантій від незаконного політичного, матеріального чи іншого впливу на прокурора щодо прийняття ним рішень при виконанні службових обов’язків;
6) політичної нейтральності прокуратури;
7) недопустимості незаконного втручання прокуратури в діяльність органів законодавчої, виконавчої і судової влади;
8) поваги до незалежності суддів, що передбачає заборону публічного висловлювання сумнівів щодо правосудності судових рішень поза межами процедури їх оскарження у порядку, передбаченому процесуальним законом;
9) прозорості діяльності прокуратури, що забезпечується відкритим і конкурсним зайняттям посади прокурора, вільним доступом до інформації довідкового характеру, наданням на запити інформації, якщо законом не встановлено обмежень щодо її надання;
10) неухильного дотримання вимог професійної етики та поведінки.
Стаття 4. Законодавство про прокуратуру і статус прокурорів
1. Організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Повноваження Генерального прокурора України
Ст. 9 Закону України «Про прокуратуру» визначає такі повноваження Генерального прокурора України:
1) представляє прокуратуру у зносинах з органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, особами, підприємствами, установами та організаціями, а також прокуратурами інших держав та міжнародними організаціями;
2) організовує діяльність органів прокуратури України, утому числі визначає межі повноважень Генеральної прокуратури України, регіональної та місцевих прокуратур в частині виконання конституційних функцій;
3) призначає прокурорів на адміністративні посади та звільняє їх з адміністративних посад у випадках та порядку, встановлених цим Законом;
4) у встановленому цим Законом порядку на підставі рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів приймає рішення про застосування до прокурора Генеральної прокуратури України, прокурора регіональної чи місцевих прокуратур дисциплінарного стягнення або щодо неможливості подальшого перебування їх на посаді прокурора;
5) призначає на посади та звільняє з посад прокурорів Генеральної прокуратури України у випадках та порядку, встановлених цим Законом;
6) у десятиденний строк із дня вивільнення посади повідомляє Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію прокурорів про наявність вакантної або тимчасово вакантної посади у Генеральній прокуратурі України;
6-1) здійснює розподіл обов’язків між першим заступником та заступниками Генерального прокурора України;
7) затверджує акти з питань щодо внутрішньої організації діяльності органів прокуратури;
8) забезпечує виконання вимог щодо підвищення кваліфікації прокурорів Генеральної прокуратури України;
9) затверджує загальні методичні рекомендації для прокурорів з метою забезпечення однакового застосування норм законодавства України під час здійснення прокурорської діяльності;
10) виконує інші повноваження, передбачені цим та іншими законами України.
Генеральний прокурор України видає накази з питань, що належать до його адміністративних повноважень, у межах своїх повноважень, на основі та на виконання Конституції і законів України.
Накази Генерального прокурора України нормативно-правового змісту підлягають державній реєстрації Міністерством юстиції України та включаються до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.
Накази Генерального прокурора України, що є нормативно-правовими актами, після включення до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів публікуються державною мовою в офіційних друкованих виданнях.
Усі накази Генерального прокурора України оприлюднюються державною мовою на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України з додержанням вимог режиму таємності.
Накази Генерального прокурора України, що є нормативно-правовими актами і пройшли державну реєстрацію, набирають чинності з дня офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня офіційного опублікування.
Накази Генерального прокурора України або їх окремі частини можуть бути оскаржені фізичними та юридичними особами до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Уразі відсутності Генерального прокурора України його повноваження здійснює перший заступник Генерального прокурора України, а в разі відсутності першого заступника - один із заступників Генерального прокурора України.
Система прокуратури України, територіальні та спеціалізовані прокуратури, місце прокуратури у системі розподілу влад і серед самостійних форм державної діяльності. Генеральна прокуратура України: структура, завдання, повноваження.
Відповідно до Конституції України (статті 121, 122) та Закону «Про прокуратуру» (ст. 6) органи прокуратури України становлять єдину централізовану систему, яку очолює Генеральний прокурор України, з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим.
Систему органів прокуратури становлять: Генеральна прокуратура України, прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя (на правах обласних), міські, районні, міжрайонні, інші прирівняні до них прокуратури, а також військові, транспортні, природоохоронні та інші спеціалізовані прокуратури.
Таким чином, система органів прокуратури складається з територіальних та спеціалізованих прокуратур.
Територіальні прокуратури створені відповідно до адміністративно-територіального устрою України, а спеціалізовані — за предметно-галузевим принципом і функціонують в окремих сферах життєдіяльності. На даний час в системі органів прокуратури діють такі спеціалізовані прокуратури: військові, транспортні, природоохоронні та прокуратури з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень.
Територіальні, а також інші зазначені прокуратури у сукупності утворюють злагоджену трьохланкову систему органів прокуратури, вершину якої складає Генеральна прокуратура У країни. Другою ланкою системи органів прокуратури є прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, а також прирівняні до них спеціалізовані прокуратури (на правах обласних. Третю ланку прокурорської системи складають міські, районні, міжрайонні та інші прирівняні до них прокуратури.
Очолює систему органів прокуратури з притаманними тільки йому повноваженнями Генеральний прокурор України, який призначається на посаду Президентом України за згодою Верховної Ради України, одночасно він очолює і Генеральну прокуратуру України.
Генеральна прокуратура України здійснює керівництво підпорядкованими прокуратурами, а також виконує покладені на прокуратуру наглядові та інші функції, організує свою діяльність за територіальним та предметно-галузевим принципами. Відповідно до чинного законодавства структуру Генеральної прокуратури України та Положення про її структурні підрозділи затверджує Генеральний прокурор України.
Генеральний прокурор України має першого заступника і заступників. При Генеральному прокурорі України утворюється колегія, як дорадчий орган, у складі Генерального прокурора України (голова колегії), його першого заступника, заступників, прокурора Автономної Республіки Крим, інших керівних працівників органів прокуратури. Персональний склад колегії затверджується Верховною Радою України за поданням Генерального прокурора України.
У Генеральній прокуратурі діють головні управління і відділи, які створюються з урахуванням як традиційних, сталих, так і нових, але не менш пріоритетних напрямків діяльності. У їх складі є управління і відділи, а також самостійні управління та відділи. Генеральний прокурор України в залежності від конкретних завдань корегує структуру Генеральної прокуратури в цілому або її окремих управлінь і відділів.
Керівники управлінь і відділів призначаються на посади Генеральним прокурором України. Одночасно вони є його старшими помічниками та помічниками. Генеральний прокурор має також старших помічників та помічників з особливих доручень.
Генеральна прокуратура разом з Міністерством внутрішніх справ та іншими заінтересованими міністерствами і відомствами за погодженням з Міністерством статистики розробляє систему та методику єдиного обліку і статистичної звітності про злочинність, розкриття і розслідування злочинів.
Закон надає Генеральному прокурору України широкі повноваження по керівництву органами прокуратури. Він, зокрема:
— спрямовує роботу органів прокуратури і здійснює контроль за їх діяльністю;
— призначає першого заступника, заступників Генерального прокурора У країни, керівників структурних підрозділів, головного бухгалтера, старших помічників і помічників Генерального прокурора України з особливих доручень, заступників керівників структурних підрозділів, старших слідчих з особливо важливих справ і слідчих з особливо важливих справ, старших прокурорів і прокурорів управлінь і відділів. Призначення цих працівників відбувається на невизначений термін;
— затверджує структуру і штатну чисельність підпорядкованих органів прокуратури, розподіляє кошти на їх утримання в межах загальної чисельності працівників і фонду заробітної плати. Залежно від конкретних умов, складності, обсягу наглядової та іншої діяльності той же самий вид праці в обласних та прирівняних до них прокуратурах може здійснюватися або управліннями, або відділами, або старшим помічником чи помічником прокурора. В міських, районних, міжрайонних і прирівняних до них прокуратурах чисельність апарату залежить від обсягу роботи, що виконується;
— призначає за погодженням з Верховною Радою Автономної Республіки Крим прокурора цієї республіки;
— призначає заступників прокурора Автономної Республіки Крим, прокурорів областей, міст Києва і Севастополя, їх заступників, міських, районних, міжрайонних, а також прирівняних до них інших прокурорів. Вони призначаються на п’ятирічний строк, по закінченні якого або залишаються на цій посаді на новий строк, або в порядку ротації переводяться на рівноцінну посаду чи, залежно від результатів діяльності у підпорядкованій їм структурі, на іншу посаду з підвищенням чи пониженням по службі, або звільняються у зв’язку з переходом на іншу роботу за станом здоров’я, результатами атестації та ін.;
— відповідно до законодавства визначає порядок прийняття, переміщення та звільнення прокурорів, слідчих прокуратури та інших спеціалістів, за винятком осіб, призначення яких передбачено Законом «Про прокуратуру». Генеральний прокурор України призначає членів колегій прокуратур Автономної Республіки Крим, прокуратур областей та прирівняних до них прокуратур міст Києва і Севастополя. Начальники управлінь і відділів, старші помічники прокурора Автономної Республіки Крим, прокурорів областей та прирівняні до них прокурори призначаються відповідними прокурорами за узгодженням з Генеральною прокуратурою (заступниками Генерального прокурора України, начальниками управлінь і відділів, які керують відповідними ділянками роботи). Особи, призначення яких повинно узгоджуватись з
Генеральною прокуратурою, не можуть бути звільнені з посади, що займають, без її згоди;
— відповідно до законів України видає обов’язкові для всіх органів прокуратури накази, розпорядження, затверджує положення та інструкції. В наказах визначаються методика і тактика здійснення нагляду за додержанням і правильним застосуванням законів у відповідній сфері чи напрямку діяльності;
— присвоює класні чини; вносить подання Президенту України про присвоєння класних чинів державного радника юстиції 1, 2, 3 класів.
Прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя та прирівняні до них прокуратури є прокуратурами другої ланки і тому особливість їх діяльності полягає у тому, що, з одного боку, вони здійснюють функції, покладені Законом на органи прокуратури в межах компетенції обласної прокуратури, а з другого — керують підпорядкованими прокуратурами.
Відповідно до ст. 16 Закону «Про прокуратуру» прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя очолюють відповідні прокурори, які призначаються на посаду Генеральним прокурором України строком на 5 років. Вони мають першого заступника і заступників, які також призначаються на посаду Генеральним прокурором України, але без обмеження строку. Структурно прокуратури цього рівня також складаються з управлінь і відділів (в значній частині таких, що співпадають з управліннями і відділами Генеральної прокуратури), начальники яких призначаються на посаду і звільняються з посади прокурорами, які очолюють ці прокуратури (за узгодженням з першими заступниками, заступниками, начальниками управлінь і відділів Генеральної прокуратури).
При визначенні функціональних обов’язків структурних підрозділів цих прокуратур використовуються (так само як і в Генеральній прокуратурі) принципи: предметний та зональний.
Положення про управління, відділи, інші структурні підрозділи обласних та прирівняних до них прокуратур затверджуються керівниками цих прокуратур. В них визначаються складові частини підрозділів, завдання та основні види робіт, що покладені на конкретний структурний підрозділ, а також обсяг повноважень начальника, його заступника і прокурорів управління (відділу).
У зазначених прокуратурах є посади заступників начальників, старших прокурорів, прокурорів управлінь і відділів, старших слідчих з особливо важливих справ, слідчих з особливо важливих справ і старших слідчих, спеціалістів і інших співробітників, які призначаються та звільняються керівником відповідної прокуратури.
На практиці розподіл обов’язків між працівниками структурних підрозділів здійснюється шляхом поєднання зонального та предметного принципів або за працівниками управління (відділу) закріплюється окреслена зона і якийсь предмет, або частина прокурорів управління (відділу) виконує обов’язки по зонах, частина — по предмету. На такий підхід орієнтує і Генеральний прокурор України: «Обов’язки між працівниками районної (міської) ланки розподіляти, як правило, за предметним (галузевим), а прокуратур вищого рівня — зонально-предметним принципом з урахуванням теоретичної підготовки, практичного досвіду, індивідуальних нахилів та здібностей працівників.
До повноважень прокурорів обласних і прирівняних до них прокуратур по керівництву очолюваними прокуратурами поруч із повноваженнями по призначенню та звільненню відповідних працівників (про що було вище) віднесено внесення змін у встановлені штати своєї прокуратури в межах затвердженої чисельності і фонду заробітної плати (такі зміни призводяться лише за узгодженням з Генеральним прокурором України). Певні повноваження такого змісту має прокурор обласної та прирівняної до неї прокуратури стосовно підлеглих прокуратур (міських, районних, міжрайонних, районних в містах, інших прирівняних до них прокуратур). Зокрема, він призначає заступників прокурорів, старших помічників, помічників, старших слідчих та слідчих.
У радянській і пострадянській юридичній літературі висловлені різноманітні погляди на місце прокуратури в системі державного механізму. Вони зводяться до наступного:
1) прокуратура повинна бути включена в судову гілку влади і її основною функцією має стати здійснення обвинувальної влади в державі;
2) прокуратура не повинна належати ні до виконавчої, ні до судової влади, а бути органом Верховної Ради України, щоб реально забезпечувати законність;
3) враховуючи статус Президента, котрий визнається гарантом Основного Закону, прав і свобод громадянина, було б логічно конструювати прокуратуру як структуру президентської влади, що здійснює від його імені нагляд за виконанням законів і указів Президента України в державі;
4) діяльність прокуратури має особливий, самостійний характер державної влади, що діє на основі притаманних цьому органу принципів і повноважень.
Сьогодні політика в Україні суперечлива і надто складна, характеризується швидкими змінами, у тому числі економічними, відмовою від старих стереотипів (наприклад, прокуратура має власне минуле та вікові традиції) і поверненням до них, а також переосмисленням історичного конституційного досвіду і критикою визнаних авторитетів. Заклики до кардинального реформування прокуратури турбують не тільки вчених і практиків, а й усе суспільство. І це зрозуміло, адже правова система будь-якої держави становить складний взаємопов’язаний механізм, нормальне функціонування якого складається поступово протягом десятиліть, а інколи й століть.
Як свідчить досвід радянського і пострадянського періодів історії України, численні спроби реформування державно-правових структур постійно здійснювалися методом «проб і помилок», коли про невдачі при реалізації волюнтаристських задумів швидко забували і елементарний здоровий глузд на деякий час брав гору.
Тому перш ніж змінювати перевірену часом систему прокурорського нагляду слід науково спрогнозувати, чи можна очікувати від запланованих новацій реального зміцнення законності, кращого забезпечення прав громадян. При цьому потрібно ретельно зважити всі можливі ризики, аби позитивний ефект значно перевищив труднощі від нововведень. Реформаторські зміни можуть бути виправдані лише тоді, коли вони ґрунтуються на досвіді та доцільності.
Головною проблемою, що її необхідно розв’язати під час здійснення конституційно-правової реформи, є визначення місця прокуратури в системі органів державної влади.
Прокуратура це комплексний і багатогранний правовий інститут з єдиною централізованою системою, що виконує особливий вид державної діяльності, пов’язаний із діяльністю усього державного механізму України, і не належить до жодної з її гілок.
Не визначено власне характер прокурорської наглядової влади при виконанні нею передбачених законом функцій. Прокуратура, здійснюючи нагляд, виступає носієм державно-владних повноважень. Діяльність прокуратури України є одним із важливих механізмів реалізації державної влади, який забезпечує верховенство права і закону, єдність і зміцнення законності, захист прав і свобод людини та громадянина. Без належної законності в державі не може бути і сильної влади, тим більше, що Україна прагне стати правовою державою.
Реформування прокуратури повинно бути складовою частиною державно-правової реформи в Україні, здійснюватися з урахуванням реальних умов, які склалися в галузі забезпечення законності, захисту прав і свобод громадян та інтересів суспільства.
Будучи правоохоронною системою, що опікується утвердженням верховенства права, зміцненням правопорядку і захистом від злочинних та інших неправомірних посягань на найважливіші соціальні цінності, прокуратура водночас здійснює всебічну правозахисну діяльність. Вказаний напрям забезпечується не відокремлено, а в тісному взаємозв’язку з іншими державними структурами, зокрема органами виконавчої влади у центрі і на місцях та органами й посадовими особами місцевого самоврядування, управлінська діяльність яких передусім має бути спрямована на задоволення потреб та інтересів людей, реалізацію їх конституційних прав. Важливу роль у цих процесах відіграє також діяльність Уповноваженого Верховної Ради з прав людини.
Питання про місце прокуратури в системі розподілу влади переходить тепер з галузі теорії в практичну сферу. Думка про віднесення прокуратури до однієї з гілок державної влади не є новою, її висловив свого часу ще Ш.Л. Монтеск’є. Пізніше вона отримала правове закріплення в конституціях більшості західних держав, у яких поділ влади розглядається як загальноцивілізований рівень. Але віднесення прокуратури до будь-якої з гілок влади повинно здійснюватися з належним науковим обґрунтуванням, урахуванням менталітету і звичаїв населення.
Для цього варто звернути увагу на правовий статус прокуратури в системі державних органів інших країн, тобто врахувати зарубіжний досвід. Наприклад, Конституція Республіки Білорусь відносить прокуратуру до самостійного органу державної влади. Згідно з Конституцією Російської Федерації прокуратура належить до судової гілки влади, хоча фактично вона є самостійним органом.
У Сполучених Штатах Америки існує дві посадові особи, що мають статус, аналогічний прокурорському. Перша із них Генеральний атторней США, який призначається на посаду Президентом США і затверджується на посаді Сенатом США. В силу того, що Генеральний атторней є одночасно міністром юстиції США, він входить до системи гілки виконавчої влади.
Друга посадова особа, яка має статус прокурора, «незалежний прокурор». На відміну від Генерального атторнея «незалежний прокурор» здебільшого належить до гілки судової влади.
У конституціях європейських країн прокуратура зазвичай віднесена до судової гілки влади.
В Естонії канцлер юстиції належить до законодавчої влади.
Загалом щодо місця прокуратури в органах державної влади конституційна доктрина розглядає чотири групи країн:
• країни, в яких прокуратура діє у складі Міністерства юстиції (Франція, Японія, Польща тощо);
• країни, в яких прокуратура входить до складу суддівського корпусу (магістрат) і знаходиться при суді (Італія, Іспанія та ін.);
• країни, в яких прокуратура виділена в складну систему і підзвітна парламенту та (або) Президенту (КНДР, Словаччина тощо);
• країни, в яких немає прокуратури (Велика Британія).
В юридичній літературі уже кілька років дискутуються питання щодо віднесення прокуратури до виконавчої чи судової влади. Відповідно до Конституції України судова влада, як і інші гілки державної влади, здійснює повноваження в межах чинного законодавства. Метою правосуддя є захист конституційного ладу, прав і свобод громадян, прав та інтересів підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності. Предметом судового розгляду можуть бути всі суспільні відносини, врегульовані нормами права, в разі виникнення спору. Водночас історико-правовий аналіз юридичної літератури, нормативно-правової бази, прокурорської, слідчої та судової практики свідчить, що діяльність прокуратури як органу державної влади з часу її створення і до сьогодні спрямована на забезпечення верховенства закону, боротьбу зі злочинністю, підтримання державного обвинувачення. Як вважає В. Корж, завдання, мета, функції та правові засоби прокурорської діяльності спрямовані на державно-правовий захист прав і свобод людини та громадянина, інтересів держави.
Урахування зарубіжного досвіду функціонування органів прокуратури в інших європейських країнах має дати вагомі результати й забезпечити становлення конституціоналізму в Україні. При цьому необхідно враховувати національні й історичні особливості правової системи нашої держави.
В інтересах людини, держави і суспільства прокуратура в Україні має бути незалежним державним органом в системі судової влади, на який необхідно покладати важливі функції із захисту прав та законних інтересів людини і громадянина, держави й суспільства. У розробленому Генеральною прокуратурою України законопроекті, в якому значною мірою враховані висновки Венеціанської комісії та Резолюції ПАРЄ, прокуратуру віднесено до системи самостійної влади. На думку розробників, це стане фундаментальним і принциповим кроком на шляху її реформування, що дасть змогу забезпечити неупередженість, незалежність і деполітизацію діяльності прокуратури та відповідатиме сучасним тенденціям визначення її ролі в демократичних країнах.
Метою вказаних змін є необхідність закріплення конституційного статусу прокуратури України відповідно до міжнародних принципів і стандартів щодо її ролі та місця у демократичному суспільстві, зважаючи на історичні традиції, реальний стан державного і суспільного розвитку нашої країни. Основний момент, відображений у зазначеному проекті, віднесення прокуратури до самостійної гілки влади. Зокрема, у ст.121 пропонується передбачити, що прокуратура України становить єдину, незалежну систему органів, на яку покладається: кримінальне переслідування у досудовому провадженні та підтримання державного обвинувачення в суді; захист прав і свобод людини та громадянина, державних і суспільних інтересів, а також представництво їхніх інтересів у суді у випадках, визначених законом; нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність та досудове розслідування; нагляд за додержанням законів органами і установами, які виконують судові рішення, а також застосовують заходи примусового характеру, пов’язані з обмеженням особистої свободи громадян. Цей проект схвально оцінено експертами Ради Європи і зазначено, що він є суттєвим кроком вперед на демократичному шляху розбудови органів прокуратури.
Як вважає В. Корж, з пропозиціями віднести прокуратуру до судової гілки влади погоджуватися сьогодні зарано. Спочатку треба провести комплексне наукове дослідження питання про місце прокуратури серед гілок влади. І тільки врахувавши висновки вчених, які обов’язково мають ґрунтуватися на практичному досвіді, можна зробити остаточний висновок.
Прокуратура, будучи органом державної влади, має сприяти узгодженості та координації дій, урівноважувати їх, щоб жодна з гілок влади не змогла «піднестися» над іншими чи гальмувати їх. Відмінності між способами здійснення державної влади тими чи іншими органами не повинні порушувати її єдність. Прокуратура, виконуючи завдання, функції і повноваження при здійсненні нагляду, покликана забезпечувати таку єдність, оскільки протиріччя між гілками влади можуть мати руйнівний характер.
Дехто наполягає на тому, аби перетворити прокуратуру в орган виконавчої влади, підпорядкувавши її Міністерству юстиції України. Але ж це суперечить власне призначенню прокуратури, що здійснює вищий нагляд за виконавчими структурами влади, зокрема й Кабінетом Міністрів України, міністерствами, комітетами тощо. Включення прокуратури до Міністерства юстиції України чи іншої структури виконавчої влади якісно змінить рівень і зміст її наглядової функції: вищий нагляд за дотриманням законів перетвориться у відомчий чи міжвідомчий контроль. З його сфери доведеться вилучити місцеві представницькі органи, кримінальний, цивільний, господарський процеси. По суті, це означатиме ліквідацію прокурорського нагляду в його традиційному значенні.
Віднесення прокуратури до виконавчої гілки влади суперечитиме принципам побудови правової держави, верховенства права, незалежності прокуратури та зруйнує існуючу систему «стримувань і противаг».
Прокуратура повинна діяти в інтересах усіх гілок влади, взаємодіяти з ними, а не входити до їх структури. Виконавча влада не потребує включення прокуратури до своєї структури, їй завжди надавалась можливість для здійснення контролю за виконанням законів учасниками суспільних відносин. Тому механізм їх реалізації необхідно передбачити у чинному законодавстві і вміло його використовувати. Для цього зовсім не обов’язково руйнувати прокуратуру.
Менш відвертим намаганням перетворити прокуратуру на заклад виконавчої влади є рекомендації обмежити її функції кримінальним переслідуванням. А потрібний чи не потрібний буде прокурорський нагляд у правовій державі покаже час. Правова держава і називається правовою тому, що в ній править закон. Навряд чи можна цього досягти, відмовившись від прокурорського нагляду за забезпеченням верховенства закону, єдністю і зміцненням законодавства, захистом прав і свобод громадян, оскільки прокуратура це єдиний орган, здатний стримувати поширення правового нігілізму і забезпечувати однакове застосування законів.
Як зазначає І. Назаров, не всі представники юридичної науки підтримують вимоги Ради Європи про необхідність реформування прокуратури України й приведення її функції у відповідність до європейських стандартів.
Найчастіше заперечення викликають пропозиції ліквідувати досудове слідство та нагляд за додержанням законів. Зокрема, лунають висловлювання, що стандартів Ради Європи стосовно організації та функціонування органів прокуратури взагалі не існує; вимоги цієї міжнародної організації спрямовані лише на забезпечення високоякісного захисту прав і свобод людини та громадянина, а які органи виконуватимуть це завдання зовсім інше питання.
На думку одних науковців, функції правозахисної діяльності та попереднього слідства є надбанням вітчизняної історії і як спеціальна цінність мають залишатися у системі функцій прокуратури з можливим реформуванням. Інші вважають, що прокуратура із функцією загального нагляду це рудимент середньовіччя, який ожив у країнах з тоталітарним режимом (у минулому СРСР) для всеосяжного контролю за державними інститутами, суспільством, оскільки потреба у нагляді існувала у період, коли центральна влада прагнула до зміцнення своїх позицій у боротьбі із сепаратизмом.
Як зазначає В. Мойсик, гострі дискусії навколо наглядових повноважень прокуратури породжує не термін «нагляд», а помилкові тлумачення цієї функції окремими консультантами, які зазвичай консультують міжнародних експертів у рамках виконання відповідних грантів і трактують її як повернення до так званого нагляду прокуратури радянської доби.
Розробляючи основні положення проекту нового Закону України «Про прокуратуру», законодавці виходили передусім із реалій сьогодення, а вони вимагають створення непорушного законодавчого бар’єра на шляху можливих спроб політичного впливу на прокурорську діяльність. Його відсутність робить прокуратуру заручником політичних сил. Саме тому вона має бути незалежним державним органом. Якщо ж прокуратура організаційно входитиме до тієї чи іншої гілки влади, ми, як свідчить вітчизняний досвід, можемо втратити гарантії того, що процедурні прокурорські можливості не будуть використовуватися як інструментарій політичної боротьби влади чи тієї політичної сили, яка таку владу сформувала.
При застосуванні принципу розподілу влади в його класичному вигляді на законодавчу, виконавчу і судову прокурорський нагляд, на наш погляд, може розглядатись як самостійний її вид. Посилення ролі суду в захисті прав громадян не виключає прокурорського нагляду в цій сфері. В умовах формування держави в центрі уваги має бути захист прав людини.
Правозахисна діяльність прокуратури невіддільна від захисту загальнодержавних, загальносуспільних інтересів та інтересів територіальних громад.
Роль прокуратури в системі соціального контролю (у широкому розумінні цього поняття) є унікальною і не перетинається з діяльністю інших органів.
По-перше, прокуратура здійснює нагляд за додержанням законності у цілому, а не в межах якихось окремих правових сфер. По-друге, прокурорське втручання пов’язане лише з порушеннями законів, тобто актів найвищої юридичної сили, тоді як численні контролюючі органи керуються в основному підзаконними актами, різноманітними положеннями й інструкціями. І нарешті, прокуратура, здійснюючи нагляд за додержанням законів органами позавідомчого контролю, будучи системоутворюючим ядром суспільного контролю, сприяє підвищенню його активності й ефективності у боротьбі із правопорушеннями.
Нагляд за додержанням законів являє собою найбільш ефективну та послідовну форму контролю держави у сфері забезпечення законності, здійснюється постійно й не потребує особливої процедури. Утверджуючи верховенство закону, прокурорський нагляд у межах наданих повноважень виступає дієвим і необхідним інструментом захисту прав та свобод людини і громадянина, суспільства й держави. При цьому всім зацікавленим особам гарантується право на судове оскарження дій прокурора.
Національна поліція України
Стаття 3. Правова основа діяльності поліції
1. У своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.
